Оцінка готовності України до електронного урядування та стратегічні рекомендації

Україна рухається в напрямку розвитку інформаційного суспільства, подальшого поширення використання інформаційних технологій в життєдіяльності суспільства та займає, хоча й низьке, але вище за середнє місце в світових рейтингах.

Цей рух, в порівнянні зі світовими темпами, сповільнений, і це веде до відставання України від передових країн світу. Тобто ще актуальніше стала необхідність створення та виконання відповідної цій ситуації державної політики розвитку інформаційного суспільства.

Україна є одним з лідерів Східної Європи у наданні послуг з офшорного програмування, хоча й має істотних конкурентів в її найближчому оточенні, які на відміну від України мають більшу правову та фінансову підтримку своєї діяльності.

Українська інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура непогано розвинена. Рівень доступу до Інтернет досяг 43% населення країни. Інтернет-користувачами є різні верстви населення, навіть, з незначними доходами. Це вказує, що подальше поширення гальмується, перш за все, цікавістю та/або потребами населення в наявності доступу до мережі. Тобто, поширення доступу обмежується не вартістю обладнання та тарифами доступу (за ними Україна має 6 місце), а зацікавленням в корисності Інтернет та ін. Слід зазначити, що в Україні в межах світових тенденцій набуває поширення мобільний Інтернет, використання смартфонів і в інформаційно-розважальних потребах, і в сфері ділових інтересів.

Таким чином, подальший розвиток інформаційного суспільства в Україні ґрунтується, насамперед, на підвищенні зацікавлення населення та бізнесу у ІТ-сфері, тобто у розширенні сфери інформаційних послуг, які надаються ІТ_ринком, державною та місцевою владою.

Електронна комерція є однією з провідних за темпами зростання галузей економіки, в країні налічується не менш 7 — 8 тис. Інтернет-магазинів, обіг яких за рік зріс на 45% і досяг 1,6 млрд. дол. США.

Найбільш масовими ІТ-послугами, якими користується населення є соціальні мережі, пошук інформації щодо товарів та послуг, обсяг адміністративних інформаційних послуг, які надаються органами влади, взагалі не можна порівнювати з ними.

В Україні не має однозначної, достатньо достовірної статистики щодо поширення інформаційних технологій, розвитку інформаційного суспільства. Державна служба статистики України не підтримує регулярної інформації з Інтернет-користувачів, доступу до Інтернет, обсягів ІТ-ринку тощо. Ці характеристики є базовими, що ніяк не корелює з Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства», Постановою КМУ «Про затвердження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства», недавнім Розпорядженням КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства».

Умови ведення ІТ бізнесу, зокрема розробки програмного забезпечення за обсягом стимулів поступаються тим, які створені у провідних країнах — експортерах послуг у сфері ІТ, а їх практичне використання ускладнене.

Слід знову зауважити, що розвиток інформаційних технологій корелює з розвитком інновацій, безпосередньо впливає на конкурентоспроможність національних економік, відіграє вирішальну роль в наукових дослідженнях та освіті.

У 2013 році в цілому зберіглась світова динаміка розвитку інформаційного суспільства, не відбулося істотних змін в його темпах та напрямках, в основному залишились ті ж самі лідери, що пов’язано, насамперед, з рівнем соціально-економічного розвитку та використанням певного накопиченого досвіду цими країнами в даній сфері. Загалом, це демонструє ефективність відповідної державної політики розвитку країн-лідерів.

Національна Інтернет-інфраструктура в Україні достатньо розвинена для підтримки зростаючих темпів доступу до Інтернет та розвитку ІТ-ринку країни в цілому, який випереджає багато інших галузей економіки за темпами розвитку. В той же час, ці темпи занадто низькі в порівнянні зі світовими, що призводить до повільного відставання України в світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства, особливо в останні 2 роки.

В Україні одним з головних завдань державної політики є поширення використання ІТ в різних сферах життєдіяльності громадян, суспільства та держави. Судячи з поточного розподілу Інтернет-користувачів, фактор вартості доступу не є вирішальним. Головне — розуміння переваг використання ІТ в своїй життєдіяльності.

Тобто, державна політика має орієнтуватися на доведення, насамперед, громадянам всіх переваг використання та розвитку ІТ.

В сфері бізнесу ця політика, перш за все, має включати:

• — залучення бізнесу до ІТ-сфери, стимулювання розвитку електронної економічної діяльності та розробки високих технологій;
• — створення національних ІТ-продуктів, просування національного ІТ-бізнесу на міжнародні ринки.

Державна політика розвитку інформаційного суспільства повинна стати єдиною загальнодержавною, де як складові мають бути представлені цілі та завдання фінансового, економічного, технологічного соціального, ресурсного, особистісного розвитку тощо.

Однією з загальних проблем, що заважає успішній реалізації державної політики України в цій сфері є неузгодженість, а іноді суперечливість процесів її виконання, розпорошеність по гілках влади, коштах, методах та засобах.

Державою продовжується використовуватися успадкована командно-адміністративна структура влади, яка не відповідає сучасним умовам. Декларативними лишаються визначені законодавчо основні пріоритетні напрямки державної політики, насамперед, це:

• — провадження узгодженої діяльності всіма органами влади із залученням інститутів громадянського суспільства та представників ділових кіл;
• — удосконалення принципів державного управління, структури і функцій, адміністративних процесів в органах влади.

Першим кроком в реалізації такої політики є оптимізація діяльності самої влади, її структури, підвищення оперативності та якості рішень, скорочення бюджетних витрат на утримання владної структури та сукупних непродуктивних витрат часу та коштів при взаємодії влади, населення та бізнесу, тобто реального партнерства, що декларується затвердженою Стратегією розвитку інформаційного суспільства.

Сьогодні на державному рівні прийнято цілу сукупність законодавчих та нормативних документів в сфері ІТ, розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування. Але, законодавча база теж має значну кількість невизначеностей та суперечностей. Це виражається, насамперед, у неадекватно великій кількості регулюючих норм і інститутів, адміністративному і податковому тиску на суб'єктів діяльності. Держава, регулюючи розвиток інформаційного суспільства та електронного урядування, демонструє низьку спроможність ефективно справлятися з прийнятими повноваженнями.

Нормативні положення законодавства, які дуже часто коригуються, виявляються ще більш суперечливими, розмитими і неузгодженими з реальними потребами розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування, ніж правові норми, які діяли раніше.

Деякі загальноекономічні і суспільно значущі правові акти розробляються і приймаються без урахування специфіки ІТ-діяльності. Це не тільки негативно впливає на розвиток інформаційного суспільства та електронного урядування, але й породжує необхідність створення значного масиву відомчих, недостатньо узгоджених між собою документів. У багатьох соціально-економічних і загальногромадянських нормативних документах інформатизаційний блок просто відсутній. Це стосується навіть правових актів, які безпосередньо впливають на розвиток інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування.

Для вітчизняного законодавства характерний значний розрив у часі між ухваленням нормативно-правових актів і подальшою розробкою конкретних нормативів, процедур, механізмів їх реалізації.

В Україні не має однозначної, достатньо достовірної статистики щодо поширення інформаційних технологій, розвитку інформаційного суспільства. Держстат не дає навіть базової регулярної інформації з Інтернет-користувачів та інших ключових показників ІТ-ринку.

Справа в тому, що неузгодженість, суперечливість, некоординованість, необґрунтованість механізмів державного управління призводять не тільки до зниження їх ефективності та результативності, а є також джерелом загрози національній безпеці.

Зокрема, залишаються відкритими проблеми використання персональних даних, запроваджуються проекти створення відомчих загальнонаціональних реєстрів, які допускають втручання у приватне життя, в тому числі з надмірним використанням реєстраційного номеру платника податку.

Окремо, й практично без уваги розвивається стандартизація ІТ, хоча узгодження стандартів є необхідною умовою вступу до ЄС, чого добивається Україна. В цій сфері необхідно створити єдину систему стандартизації ІТ та технічної політики, провести аналіз стандартів ІТ щодо визначення першочергових та найбільш перспективних напрямів їх стандартизації.

Також потребують уваги держави поширення засобів електронної та дистанційної освіти, електронної медицини, створення основ та поширення методів та засобів електронної демократії тощо.

У сукупності необхідно відпрацювати науково-методологічне та інформаційно-аналітичне підґрунтя єдиної державної інформаційної політики, яке дозволятиме, крім відпрацювання її окремих заходів здійснювати моніторинг, аналіз тенденцій та прогнозування розвитку інформаційного суспільства, Виходячи з цього, в межах Стратегії розвитку інформаційного суспільства, насамперед, необхідно:

• — підвищити роль Генерального державного замовника при формуванні та організації виконання Національної програми інформатизації;
• — налагодити системний діалог між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства;
• — забезпечити фінансування заходів із впровадження Державної цільової науково-технічної програми використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом;
• — забезпечити реалізацію пілотних проектів з впровадження технологій електронного урядування.

На сьогодні поширення використання ІТ, розбудова інформаційного суспільства є єдиною основою ефективного вирішення найбільш актуальних проблем країни і вимагає відповідної уваги до себе, що разом надасть кращі можливості підвищити:

• — національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед, у високоінтелектуальних сферах;
• — якість життя за рахунок економічного зростання, надання рівного якісного доступу до інформації, освіти, охорони здоров’я та адміністративних послуг, розширити можливості працевлаштування населення;
• — сприяти становленню відкритого демократичного суспільства.

З метою підвищення рівня ефективності формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування необхідно також розробити та впровадити механізм державного управління цією сферою, якій дозволив би усунути дублювання та конкуренцію існуючих механізмів та державних органів в цій сфері, їх взаємні суперечності, сконцентрувати ресурси та зусилля на пріоритетних напрямах та стратегічних завданнях, підвищити його координованість, відкритість та прозорість.

Одним з найважливіших факторів впливу на процеси розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування є готовність та вмотивованість державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування до впровадження ІТ в державне управління.