Проект пам'ятника на могилі сина Ускових

Десь весною 1853 року до Новопетровського форту прибув новий комендант І.О.Усков з родиною. Ускови мали тоді сина «по третім годочку». Шевченко дуже полюбив маленького Мітю, але невдовзі хлопчик помер. Про це вже 30 червня 1853 року поет так писав своєму лікареві А. Козачковському: «Мила, прекрасна дитина, а все, що в природі прекрасне, як вилиця в'ється коло нашого серця. Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, сердешне, так до мене прив’язалось, що й уві сні до себе „лисого дядю“ кликало…І що ж? Воно, сердешне, захворіла, довго нудилось і вмерло. Жаль мені маленького друга, я сумую, іноді приношу квіти на його дуже ранню могилу та плачу — я, чужий йому, а що ж робить його батько й особливо мати — бідна, скорботна мати, що втратила свого первістка…» Шевченкову прийшло на думку прикрасити ранню могилу свого маленького друга пам’ятником. Він запропонував це невтішним батькам, і вони, очевидно, з вдячністю прийняли зворушливу пропозицію митця. Про цей пам’ятник відомо лише те, що оповіла в листі до поетового біографа О. Косинського пані Агата Усакова: «Сина нашого звали Дмитрієм. Шевченко був архітектором його пам’ятника. Був він зроблений прекрасно. Шевченко сам стежив за працею над ним. Зроблений він був у лицарському стилі з білого каменю». Скупі і не в усьому ясні ці відомості. З них довідуємося, що Шевченко не тільки був автором проекту, а й сам стежив за його виконанням. Але що то був за пам’ятник — чи надгробна плита, чи обеліск, чи хрест на якомусь постаменті, — про це пані Усакова нічого не розповіла. Цей невідомої форми пам’ятник був, очевидно, орнаментований якоюсь різьбою, але в якому стилі зробив його Шевченко — теж невідомо, бо тяжко вгадати, який це стиль. А. Усакова називає «лицарським». Найбільше правдоподібним буде здогад, що пам’ятник цей був у стилі класичному. По-перше, тому, що знання цього стилю й замилування до нього Шевченко виніс із школи; по-друге, тому, що й у відповідних його малярських композицій ми бачимо пам’ятники у цьому стилі.

Чимало людей одвідувало Новопетровський форт із спеціальною ціллю зібрати там спогади місцевих людей про Шевченка та оглянути пам’ятки, що могли зостатися в ньому в цьому далекому, «Богом і людьми забутому», закутку, але ніхто не згадав про пам’ятник на могилі маленького поетового друга. Може ще й досі цей пам’ятник якщо не зберігся в цілості, то принаймні не остаточно знищений? Зроблений він був яз якогось «білого каменю» — очевидно, з най тривалішого матеріалу, який Шевченко знайшов на місці. Християнське кладовище в форті було ще нове. Новопетровський форт лічив тоді лише рік свого існування, але близько від форту, за огородами, було мохаммеданське кладовище місцевих киргизів і туркменів, і Шевченко міг використати найкращий і най триваліший матеріал, з якого будували свої пам’ятники тубільці. Напис на пам’ятнику та різьбярські оздоби виконували під наглядом Шевченка теж, очевидно, різьбярі-каменярі з тубільців, що знали властивості місцевого «білого каменю» і мали у цій праці досвід.

У свій скромний архітектурний твір, зроблений, як свідчить А. Усакова, «прекрасно», Шевченко вложив напевно багато щирого почуття, і тим прикріше, що це пам’ятник ми не можемо побачити.