Розділ 1. Теоретичні основи обліку витрат на виробництво

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

Витрати — це вартісна оцінка ресурсів, що використовуються підприємством в процесі своєї діяльності.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію.

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності організацій. Обчислення цього показника необхідно для визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; визначення цін на продукцію; обчислення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обгрунтування рішення про виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих.

Основні завдання бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції - облік обсягу, асортименту та якості виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг і контроль за виконанням плану за цими показниками; облік фактичних витрат на виробництво продукції і контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових та інших ресурсів, за дотриманням встановлених кошторисів витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню; калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану за собівартістю; виявлення результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів зниження собівартості продукції.

У країнах з розвиненою ринковою економікою облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції виділені в управлінський облік, покликаний дати інформацію для керування собівартістю продукції фахівцям і адміністрації підприємства і його підрозділів.

Організація обліку витрат на виробництво та обчислення собівартості продукції будується на наступних принципах:

• — Незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції протягом року;
• — Повнота відображення в обліку всіх господарських операцій;
• — Правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;
• — Розмежування в обліку поточних витрат на виробництво і капітальні вкладення;
• — Регламентація складу собівартості продукції;
• — Узгодженість фактичних показників собівартості продукції з нормативними і плановими.

Одне з основних умов одержання достовірної інформації про собівартість продукції - чітке визначення складу виробничих витрат.

У Росії склад собівартості продукції регламентується державою. Основні принципи формування цього складу встановлені НК РФ і Положенням по бухгалтерському обліку «Витрати організації», які визначили витрати, які відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), і витрати, що проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування (прибутку організації, фондів спеціального призначення, цільового фінансування і цільових надходжень та ін.).

Регламентує роль держави по відношенню до собівартості продукції проявляється також у визначенні порядку нарахування амортизації по основних засобах і нематеріальних активів, встановлення тарифів відрахувань на соціальні потреби та ін На основі НК РФ і ПБУ10/99 міністерства, відомства, міжгалузеві державні об'єднання, концерни й інші організації розробляють галузеві положення про склад витрат та методичні рекомендації з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) для підвідомчих організацій.

Для організації бухгалтерського обліку виробничих витрат велике значення має вибір номенклатури синтетичних та аналітичних рахунків виробництва і об'єктів калькуляції.

Для обліку витрат на виробництво продукції застосовують рахунки 20 «Основне виробництво», 23 «Допоміжні виробництва», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати», 28 «Брак у виробництві», 97 «Витрати майбутніх періодів», 40 «Випуск продукції (робіт, послуг) «. За дебетом зазначених рахунків враховують витрати, а за кредитом — їх списання. Після закінчення місяці враховані на збірно-розподільчих рахунках (25,26,28,97) витрати списують на рахунки основного і допоміжного виробництв.

Протягом звітного періоду з кредиту рахунків 20 «Основне виробництво» і 23 «Допоміжні виробництва» списує фактичну собівартість випущеної продукції (робіт, послуг). Сальдо цих рахунків характеризує величину витрат на незавершене виробництво.

Рахунок 40 призначений для обліку випущеної продукції (робіт, послуг) та виявлення відхилень фактичної виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) від нормативної чи планової собівартості. Використання даного рахунку дозволяє виключити трудомісткі розрахунки за визначенням відхилень фактичної собівартості від планової за готовою, відвантаженої і реалізованої продукції.

Аналітичний облік витрат організується таким чином, щоб об'єкти обліку виробничих витрат максимально збігалися з об'єктами калькуляції. Об'єкти калькуляції є окремі види готової продукції, виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг, собівартість яких визначається. Чим більше об'єкти обліку та об'єкти калькуляції будуть збігатися, тим більше витрат буде включатися в собівартість продукції за прямими ознаками, отже точніше, буде нарахована собівартість продукції.

Для кожного об'єкта калькуляції необхідно правильно вибрати калькуляційну одиницю, яка повинна відповідати характеру продукції, її фізичним властивостям. Для цього застосовують натуральні (центнери, тонни, штуки, гектари, робочі дні, кіловат-години і т.д.) і умовно-натуральні одиниці, обчислені за допомогою коефіцієнтів (бали, туби тощо).

Для правильної організації обліку виробничих витрат велике значення має їх науково обгрунтована класифікація. Так у бухгалтерському обліку витрати організації залежно від характеру, умов здійснення та напрямку діяльності поділяються на:

• а) витрати по звичайних видах діяльності;
• б) інші витрати.

Інші витрати, у свою чергу, поділяються на:

• — Операційні;
• — Позареалізаційні;
• — Надзвичайні.

Дана класифікація видатків становить основу змісту форми звіту про прибутки та збитки.

Витрати по звичайних видах діяльності формуються з витрат:

• — З придбання сировини, матеріалів, товарів і матеріально-виробничих запасів;
• — З переробки матеріально-виробничих запасів для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг;
• — З продажу продукції (робіт, послуг) і товарів.

Угрупування витрат за економічними елементами показує, що саме витрачено на виробництво продукції, яке співвідношення окремих елементів витрат у загальній сумі видатків.

Операційні витрати — це:

• а) витрати, пов’язані з наданням за плату в тимчасове користування активів організації, а також прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності;
• б) витрати, пов’язані з участю в статутних капіталах інших організацій;
• в) витрати, пов’язані з продажем, вибуттям та іншим списанням основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), товарів, продукції;
• г) проценти, що сплачуються організацією за надання їй в користування грошових коштів (кредитів, позик);
• д) витрати, пов’язані з оплатою послуг, що надаються кредитною організацією;
• е) відрахування у оціночні резерви, а також в резерви, створювані в зв’язку з визнанням умовних фактів господарської діяльності;
• ж) інші операційні витрати.

Позареалізаційні витрати — це:

• а) штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів;
• б) відшкодування заподіяних організації збитків;
• в) збитки минулих років, визнані у звітному році;
• г) суми дебіторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, інших боргів, нереальних для стягнення;
• д) курсові різниці (негативні);
• е) суми уцінки активів;
• ж) перерахування коштів, пов’язаних з благодійною діяльністю, витрати на здійснення спортивних заходів, відпочинку, розваг та інших подібних заходів; інші позареалізаційні витрати.

На основі класифікації витрат організації, складається звіт про прибутки та збитки. Прибуток або збиток від проданої продукції визначається відніманням з виручки від продажу продукції її собівартості.

У бухгалтерському обліку використовуються різні показники собівартості продукції: собівартість проданої продукції, виробнича собівартість і ін Собівартість проданої продукції - це витрати на її виробництво і продаж.

Виробнича собівартість — це витрати на виробництво випущеної продукції. При цьому розрізняють показники повної і неповної виробничої собівартості. При обчисленні повної виробничої собівартості до її складу включають загальногосподарські витрати; неповна виробнича собівартість обчислюється без загальногосподарських витрат.

У наведених визначеннях собівартості продукції підкреслюється, що в собівартість продукції включаються лише ті витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і продажем випущеної і проданої продукції. На цю обставину слід звернути особливу увагу, оскільки час виробництва продукції не збігається зі звітним періодом. У зв’язку з цим, як правило, не всі витрати звітного періоду включаються до собівартості випущеної продукції. Разом з тим у собівартість продукції можуть включатися витрати не тільки звітного, але і попередніх звітних періодів.

Собівартість випущеної продукції визначають додаванням до вартості незавершеного виробництва на початок звітного періоду витрат звітного періоду і відніманням з одержаної суми витрат вартості незавершеного виробництва на кінець звітного періоду. Отже, до включаються до собівартості продукції витрат відносять вартість незавершеного виробництва на початок періоду і ті витрати звітного періоду, які безпосередньо відносяться на випущену продукцію Не включаються до собівартості випущеної продукції вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду, витрати, не пов’язані безпосередньо до виробництва випущеної продукції (наприклад, витрати на придбання невитрачених у виробництві матеріалів), і частина витрат майбутніх періодів.

За економічним змістом витрати групують за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Елементи витрат. Як вже зазначалося, відповідно до ПБО 10/99 витрати організації по звичайних видах діяльності групуються за такими елементами:

• — Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);
• — Витрати на оплату праці;
• — Відрахування на соціальні потреби;
• — Амортизація;
• — Інші витрати (поштові, телефонні, відрядження та ін.)

Статті калькуляції - це встановлена?? організацією сукупність витрат для обчислення собівартості всієї продукції (робіт, послуг) або її окремих видів.

Основними положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах та проектом методичних рекомендацій з обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг рекомендується наступна угруповання витрат за статтями калькуляції:

• — «Сировина і матеріали» ;
• — «Поворотні відходи» (віднімаються);
• — «Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій» ;
• — «Паливо та енергія на технологічні цілі» ;
• — «Витрати на оплату праці працівників, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг» ;
• — «Відрахування на соціальні потреби» ;
• — «Витрати на підготовку і освоєння виробництва» ;
• — «Загальновиробничі витрати» ;
• — «Загальногосподарські витрати» ;
• — «Втрати від шлюбу» ;
• — «Інші виробничі витрати» ;
• — «Витрати на продаж» .

Підсумок перших 11 статей утворює виробничу собівартість продукції, підсумок всіх 12 статей — собівартість проданої (реалізованої) продукції.

Організації можуть вносити зміни в наведену номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва.

За способом включення до собівартості продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати пов’язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути прямо і безпосередньо віднесені на його собівартість: сировина і основні матеріали, основна зарплата виробничих робітників, втрати від браку та деякі інші.

Непрямі витрати не можуть бути віднесені безпосередньо в собівартість окремих видів продукції і розподіляються побічно (умовно): загальновиробничі і загальногосподарські витрати частину витрат на продаж та деякі інші. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від галузевих особливостей, організації виробництва, прийнятого методу калькулювання собівартості продукції. Наприклад, у вугільній промисловості, де виробляється лише один вид продукції, всі витрати є прямими.