Загальні засади профілактики девіантної поведінки

Українське суспільство на сучасному етапі знаходиться в умовах трансформації. Таке суспільство являє собою особливий різновид нестабільних систем, які поєднують в собі два принципово різних по сутності соціуми (тоталітарний та посттоталітарний). У таких умовах є всі об`єктивні чинники для зростання та розповсюдження девіантної поведінки.

Таким чином, нестабільність, що виникла врезультаті несприятливих взаємодій протилежних систем, породжує зовнішні фактори, що впливають на репродукування відхилень: деформація соціальних норм та ціннісних орієнтацій, дезадаптація значної кількості індивідів тощо. Але необхідно зазначити, що вибір засобів діяльності залежить від самої особистості, від системи її диспозицій, через які опосередковується зовнішній вплив. Тому девіантна поведінка обумовлена і внутрішнім фактором, яким виступає спосіб життя молодої людини, на формування якого впливають тип та характер родинних відносин, система освіти, група друзів, засоби масової інформації [27].

В суспільстві спостерігається суперечливість функціонування моральних і правових норм, яка викликає розмитість меж дозволеної та девіантної поведінки, і як наслідок — розповсюдження усіх видів відхилень серед української молоді, їх взаємозв`язок та набування ними надзвичайних форм.

Варто звернути увагу на феноменологію девіантної повеінки. Різні види асоціальних проявів можуть мати і позитивну сторону. Так поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Але питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне — терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані.

Профілактика девіантної поведінки у підлітковому віці має певну проблематичність, зумовлену кризовістю цього періду. Характерна реакція емансипації та прагнення до самостійності, часто стають на перешкоді проведення психокорекції.

Щоб допомогти підлітку перебороти виникаючі відхилення в поводження та розвитку, потрібно враховувати індивідуальні та вікові особливості. Становлення людини не протікає без складностей і протиріч. Чим багатша і різнобічніша особистість, тим складніше відбувається її розвиток. У пошуках себе, сумнівах і помилках, у подоланні того, що ще вчора здавалося досягненням, а сьогодні уже вимагає корекції, в умінні конструктивно виходити з кожного нового кризового стану і полягає нормальний шлях психічного розвитку людини [21, с. 15−21].

Кожна людина являє собою неповторну особистість, складну автономну систему, яка відрізняється своєю спрямованістю. Як педагоги, так і батьки, повинні пам’ятати, що тільки за умовами любові та захищеності дитина вільно зможе гармонійно розвиватися. Завдання школи та см'ї полягає в тому, щоб надати можливість саморозвитку особистості, сприяти відшукуванню своєї індивідуальності, допомогти людині йти до самоактуалізації. Для зниження девіацій в молодіжному середовищі, необхідно дотримуватися законів розвитку особистості, тому що без цього ліквідувати окремі види девіантної поведінки чи блокувати зовнішні фактори фактично неможливо.

Досить складно забезпечити одну з головних умов організації ранньої профілактики — своєчасне розпізнання початкових відхилень у моральному розвитку особистості, які можуть за певних обставин призвести до серйозних порушень моральних і правових норм. Серед традиційних виховних прийомів, учителі-новатори застосовують методи активного психологічного впливу: групові дискусії, ситуаційно-рольові ігри, міжособистісний тренінг, пантомімічні ігри, терапевтичні монологи й ін. [21, с. 108].

Внутрішня напруженість життя підлітка вимагає і від нього, і від учителів мужності і терпіння. Невирішена вчасно конфліктна ситуація, неуважність до переживань підлітка обов’язково проявляться й у порушеннях поведінки і в негативних звичках, негативних рисах характеру. Учитель не повинний забувати про те, що цей вік є не тільки яскравим періодом самозбагнення, але і початком самовдосконалення, прагнення до якого необхідно вчасно розбудити і стимулювати, направляти.

Сучасні вимоги нашого суспільства, яке знаходиться у перехідному стані, ставлять перед учителями завдання, що забезпечують особистісно-зорієнтований підхід у вихованні та навчанні підростаючого покоління. В зв’язку з цим, дуже важлою є робота вчителів, спрямована на запобігання дезадаптації молодших підлітків та встановлення умов щодо розвитку адаптивних ресурсів підростаючого організму. Ю. А. Клейберг, розробив наступні рекомендації для вчителів:

• 1. Утворювати на уроках атмосферу психологічного захисту, особливо у спілкуванні вчителя з учнями.
• 2. Враховувати індивідуальні особливості дітей, їх сильні та сякі сторони. Сприяти розкриттю сильних сторін підлітка.
• 3. Систематично аналізувати та співставляти дії учнів та їхню мотивацію, не забуваючи про те, що в дітей часто немає конструктивної форми реагування.
• 4. Вирішувати виникаючи учбові, організаційні та етичні проблеми творчо, разом з учнями та їх батьками.
• 5. Допомагати формуванню адекватної самооцінки у підлітків, бо соціальний статус має вплив на між особистісні стосунки.
• 6. Вчитель повинен засвоїти та закріпити навички повноцінного спілкування з учнями: уважність та сердечність, твердість принципових позицій, кмітливість.
• 7. Необхідно усвідомити те, що доросла людина не може бути повністю об'єктивна у своїх спостереженнях та висновках про другу людину, а особливо про підлітків.
• 8. Продовжувати працювати над собою, не зупиняючись на досягнутому [19].

Іноді батьки звертаються за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поводженні сина чи дочки: утеч з будинку, суїцидальних думок, намірів (суїцид — самогубство), відмовлення від їжі і т.п. Після ретельного обстеження лікар пише: «патологічні реакції пубертатного періоду» (пубертат — вік статевого дозрівання). Такі реакції можуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходять практично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки до вимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог звичайно піклується про підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків, вчасно готує їх до можливого на кожнім віковому етапі новим складностям і проблемам, виробляє разом з ними єдину стратегію виховних впливів [20, с. 92].

Сімейне виховання — одна з найважливіших складових становлення особистості. Від нього в значній мірі залежить майбутнє людини, адже саме тут формуються основні стетеотипи та моделі поведінки. Баткам завжди хочеться бачити поряд з собою певний еталон, який відповідав би їхнім уявленням про ідеальну дитину. Проте, іноді, батьки забувають дати дитині найважливіше — своє терпіння та дружбу. Для уникнення конфліктних ситуацій в сім'ї та попередження антисоціальної поведінки, необхідно дотримуватись наступних рекомендацій:

• 1. Прийняття підлітка таким, яким він є.
• 2. Використання позитивного підкріплення та виявлення позитивних рис особистості підлітка.
• 3. Усвідомлення того факту, що домінантність, авторитарність по відношенню до дітей є причиною щодо прояву невротичних реакцій та других розладів поведінки.
• 4. Входження в контакт через властиві йому способи спілкування — мова, міміка, жести.
• 5. Пошук і надання інформації для роботи з проблемною ситуацією
• 6. Робота з підлітками в рольовій позиції «Дорослий — Дорослий» (за Е. Берном) [5].
• 7. Еталонна поведінка психолога [23, с. 71].

Необхідно враховувати, що профілактика девіантної поведінки — це різносторонній процес. Ефективність проведення психокорекції залежить і від типу асоціальної поведінки. Так, наприклад, боротьбі з наркоманією можуть сприяти міри соціального, економічного, культурного характеру, у тому числі й ті, які застосовуються для викорінювання алкоголізму, а профілактика проституції молоді повинна містити в собі комплекс соціальних, психолого-педагогічних, медичних, адміністративно-правових мір (особливу увагу варто приділити відпрацьовуванню механізмів, що забезпечують захист прав і інтересів дитини й статевого виховання) [34].