Характеристика форм власного капіталу

Під власним капіталом розуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту [34].

Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.

Статутний капітал організації - джерело формування засобів організації, які потрібні йому для виконання статутних зобов’язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.

Формування статутного капіталу зв’язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України. Крім того, ряд підзаконних актів регламентує дії по бухгалтерському відображенню цього процесу.

Відповідно до діючого законодавства України статутний капітал, у залежності від організаційно-правової форми підприємства, може виступати у виді: статутного капіталу, складового капіталу, пайового фонду [4].

Статутний капітал — сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку [4].

У процесі господарської діяльності в підприємства може з’явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.

Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат діяльності організації в звітному періоді. Вітчизняними нормативними актами не встановлено жодних обмежень щодо розмірів додаткового капіталу.

Утворення додаткових засобів відбувається шляхом [4]:

• 1. Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки.
• 2. Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб.
• 3. Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість.
• 4. Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства.
• 5. Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів у статутні капітали українських підприємств.

Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові:

• — інший вкладений капітал;
• — дооцінка (уцінка) необоротних активів;
• — вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.

Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал здебільшого можна використовувати за такими основними напрямами:

• — на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела;
• — на збільшення статутного чи пайового капіталу;
• — на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, втрат.

Резервний капітал — це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов’язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.

Резервний капітал є одним з джерел утворення господарських засобів на підприємстві: необоротних та оборотних активів. Різні види активів мають різний рівень ліквідності, тобто здатності перетворюватись на грошові кошти. При визначенні платоспроможності підприємства до уваги беруть лише оборотні активи, а не все майно підприємства. Щоб ефективно виконувати свої функції, резервний капітал повинен бути забезпечений ліквідними активами підприємства. Тому необхідно розраховувати коефіцієнт резервування, який визначається так:

К резерв = (ОА — ПЗ) / РК, (1.1).

де К резерв — коефіцієнт резервування;

ОА — оборотні активи підприємства (ряд. 260 Балансу);

ПЗ — поточні зобов’язання (ряд. 620 Балансу);

РК — резервний капітал (ряд. 340 Балансу).

Коефіцієнт резервування показує, скільки припадає оборотних активів після вирахування поточних зобов’язань на кожну зарезервовану гривню в складі власного капіталу.

Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

• — покриття збитків суб'єкта господарювання;
• — виплата боргів у разі ліквідації підприємства;
• — виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);
• — інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами [20].

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в бюджет податку на прибуток, у бухгалтерському обліку прийнято називати «нерозподіленим прибутком». Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був розподілений у вигляді дивідендів між акціонерами організації.

Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.

Ці заходи можуть носити виробничий характер у випадку направлення коштів на розвиток і розширення виробництва, модернізацію використовуваного устаткування, і невиробничий характер у випадку використання коштів на заходи соціального характеру і матеріальну підтримку працівників організації та на інші цілі, не пов’язані з виробництвом продукції, або довгостроковими фінансовими вкладеннями організації [25].

Головним джерелом формування фондів спеціального призначення служить частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Реалізація політики організації, спрямованої на акумулювання свого чистого прибутку для фінансування цільових заходів, проводиться шляхом утворення фондів спеціального призначення. Кількість фондів, їхня назва і використання організація визначає самостійно.

Фонди спеціального призначення утворяться по нормах, установленим власниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників і інших підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження, фонд соціальної сфери і фонд споживання.

Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток організації й інші аналогічні цілі, зокрема на:

• 1. фінансування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню діючого виробництва і будівництва нових об'єктів;
• 2. проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
• 3. витрати, пов’язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
• 4. проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
• 5. витрати, пов’язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
• 6. внески в створення інвестиційних фондів, спільних підприємств, акціонерних товариств і асоціацій;
• 7. списання витрат, що по діючим положеннях не включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), а проводяться безпосередньо за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств;
• 8. на фінансування природоохоронних заходів і інше.

Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження, направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу, а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна організації. Засоби спеціальних фондів використовуються відповідно до кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації (акціонерами).

Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки, матеріальна допомога).

Фонд соціальної сфери являє собою зарезервовані суми як фінансове забезпечення розвитку соціальної сфери. Фонд соціальної сфери покриває капітальні вкладення не у виробництво, як фонд нагромадження, а в соціальні служби підприємства, наприклад у будівництво дитячого саду. Засоби фонду направляються на фінансування витрат, пов’язаних з утриманням об'єктів житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, культури, спорту, дитячих установ, будинків і баз відпочинку, що враховуються на балансі організації.

Цільове фінансування і надходження являють собою засоби некомерційної організації, призначені для фінансування тих чи інших заходів цільового призначення. До них відносяться засоби, що надійшли від інших підприємств, субсидії урядових органів, грошові внески батьків на утримання дітей у дитячих установах (садах, яслах) і інше.

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв’язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Наприклад, резерви на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв’язку із сезонним характером виробництва [25].