Аналіз організації товаропостачання торговельних підприємств та шляхи його удосконалення

Ефективність господарських зв’язків суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю, з товаровиробниками значною мірою залежить від того, наскільки раціонально буде організовано процес товароруху. В сучасних умовах продати (купити) товар інколи простіше, ніж доставити його споживачам у потрібному асортименті, в потрібний час та в потрібне місце.

Товарорух — це процес фізичного переміщення товарів від місця виробництва до місця продажу кінцевим споживачам, який супроводжується передачею права власності на товар від одного суб'єкта господарювання до іншого та потребує планування й контролю за його здійсненням з метою задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.

Вибір пріоритетності доставки товарів тим чи іншим одержувачам постачальником № 1 здійснюється по відносному виграшу в пробігу вантажів (додаток 2). До цього постачальника підбирають товароодержувачів, що мають більшу різницю відстаней зі знаком «+» (відносно більший виграш у пробігу) і меншу різницю зі знаком «-» (відносно менший програш). При однаковій різниці для декількох товароодержувачів для досягнення менших сукупних транспортних витрат (в цілому по корпоративній торговій мережі) пріоритетність вибору визначається шляхом зіставлення різниць тарифів за перевезення одного вагона товарів. Якщо для задоволення потреби в товарах після вибору мережевих магазинів, що залишилися, недостатньо ресурсів у постачальника № 2 та залишків у постачальника № 1, то знову визначається різниця відстаней між наступною парою постачальників (№ 2 і № 3) та цими магазинами [2, 96].

Вибір найкоротших шляхів перевезень прискорює процес товароруху і надає можливість уникати нераціональних маршрутів та надлишкових витрат на доставку товарів.

Раціональна організація товароруху передбачає використання найбільш, економічного виду (видів) транспорту. При перевезеннях на короткі відстані та за наявності хороших автомобільних шляхів більш економічним порівняно із залізничним є автомобільний транспорт, і навпаки, на дальні відстані вигідніше використовувати залізничний транспорт. За наявності паралельних залізничних і водних шляхів більш вигідними, завдяки нижчим тарифам, є перевезення водним транспортом.

Найбільш економічний вид транспорту визначається найменшою сукупною вартістю перевезень товарів і виконуваних навантажувально-розвантажувальних робіт при транспортуванні.

Відстань доставки товарів залежить від:

• — методів доставки — централізована чи децентралізована;
• — маршрутів доставки — маятниковий (лінійний) чи кільцевий;
• — видів транспортних засобів;
• — організації доставки та технології виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

При доведенні товарів від виробників до кінцевих споживачів важливим є вибір форм товароруху.

Розрізняють дві форми товароруху: складську, при якій переміщення товарів переривається у зв’язку з завезенням їх на проміжний склад (склади), та транзитну, отже без перерви в їх русі від місця виробництва до місця продажу кінцевому споживачеві.

Завезення товарів на склад (склади), зокрема оптового посередника, уповільнює швидкість товарного обігу, збільшує витрати на зберігання й інші складські операції. І якщо нема потреби у завезенні товарів на проміжні склади, яка обумовлюється особливостями товарного асортименту, умовами товаропостачання, розмірами партій поставки та ін., то слід застосувати транзитну форму товароруху.

Більш раціональна форма товароруху з точки зору швидкості доставки і найменших витрат на перевезення — це транзитна форма.

Однак швидкість доставки товарів у роздрібну торгову мережу не завжди супроводжується прискоренням обертання товарів. Для товарів складного асортименту та невеликих магазинів і дрібнороздрібної торгової мережі транзит не є ефективною формою товароруху. Він перш за все повинен широко застосовуватися при доставці товарів простого асортименту, тобто тих, що не потребують підсортування, фасування й іншої складської підготовки до продажу, а також товарів, що швидко псуються.

У зв’язку з цим при виборі форм товароруху аналізують два показники — швидкість доставки і витрати обігу. Ці показники тісно взаємопов'язані. Виграш на швидкості доставки товарів іноді супроводжується зростанням витрат обігу, внаслідок того, що партія товару, завезена без підсортування, буде довго продаватися в магазині, з’являться додаткові витрати на зберігання товарів, збільшиться розмір їх втрат тощо. Отже, майже зникне економія від швидкості доставки товару. Тільки на основі аналізу цих показників у сукупності в ланках оптової і роздрібної торгівлі можна більш правильно вирішити питання щодо вибору форм товароруху.

При організації товароруху необхідно забезпечити максимальну швидкість обертання товарів в оптовій і роздрібній ланках та мінімальний розмір сукупних витрат обігу, пов’язаних з доведенням товарів від виробників до кінцевих споживачів.

Раціональна організація товароруху передбачає оптимальну його ланковість, тобто кількість торгово-посередницьких ланок, через склади яких товар проходить на шляху від виробника до кінцевого споживача.

Чим більше складських ланок проходить товар, тим складніше, повільніше і дорожче його доведення до кінцевих споживачів, тому слід ретельно підходити до вибору форм і ланковості товароруху.

Ці принципи організації товароруху мають місце і в сучасних умовах. Однак керуватися тільки ними вже недостатньо.

Товарорух являє собою складний процес, у якому поєднано економічні, фінансові, правові, організаційні та технологічні аспекти доведення товарів від виробників до споживачів. У цьому процесі беруть участь різні підприємства, організації - виробничі, оптової та роздрібної торгівлі, транспортні, транспортно-експедиторські, банки та інші.

Об'єднати і спрямувати їх зусилля на загальний кінцевий результат — задоволення потреб споживачів та отримання прибутку всіма учасниками ланцюга поставок — дає змогу лише інтеграційна логістика.

З метою синхронізації ритмів і потоків, координації дій по всьому ланцюгу поставок, управління зв’язками між партнерами сучасна логістика інтегрує розподіл, виробництво і поставку товарів кінцевому споживачу.

Нині під впливом дії низки чинників зарубіжні компанії приділяють велику увагу логістиці.

По-перше, обслуговування покупців та задоволення їхніх потреб стало наріжним каменем стратегії багатьох підприємств, зокрема розподіл товарів є дуже важливим елементом обслуговування покупців. Усе більше і більше компаній розуміють, що вони можуть залучити та утримати покупців, якщо запропонують швидку доставку, найкраще обслуговування та нижчі ціни. А це досягається шляхом покращення роботи системи товароруху по всьому ланцюгу поставок.

Рівень обслуговування оптових покупців залежить від таких факторів:

• 1) швидкості виконання замовлення (час від відправки замовлення до отримання товарів);
• 2) можливості термінової доставки товарів за спеціальним замовленням;
• 3) готовності прийняти назад поставлений товар, якщо в ньому буде виявлено дефект, та замінити в найкоротший строк доброякісним;
• 4) забезпечення різних за розміром партій поставки (або кількості виробів в одній транспортній упаковці) за бажанням покупця;
• 5) вміння вибирати найбільш економічний вид (види) транспорту;
• 6) наявності високопрофесійної служби сервісу;
• 7) наявності сучасних складів;
• 8) забезпечення достатнього рівня запасів товарів (при необхідності і запасних частин до товарів усієї номенклатури, в тому числі і тих, що зняті з виробництва);
• 9) рівня цін, за якими надаються послуги покупцям.

Досвід багатьох фірм у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить: добре налагоджена система товароруху гарантує, що строк поставки товару після одержання замовлення постійний незалежно від відстані транспортування, а вірогідність виконання замовлення у цей строк становить понад 90% [6, 111].

Фірми, як промислові, так і посередницькі, розробляють стандарти для кожного складового елемента системи обслуговування. Так, у США один з товаровиробників розробив такі стандарти сервісу:

• — протягом семи днів виконувати не менше як 95% одержаних від дилерів замовлень на поставку товару;
• — виконувати замовлення дилерів з точністю 99%;
• — протягом трьох годин давати відповідь на запитання дилерів про виконання їхніх замовлень;
• — домагатися, щоб кількість товару, пошкодженого під час перевезень, не перевищувала 1%.

Такий самий високий рівень обслуговування клієнтів передбачено і в стандартах, які розробляють оптові фірми.

Фактичні показники за кожним елементом обслуговування порівнюються зі стандартними, робляться висновки і здійснюються заходи щодо підвищення ефективності обслуговування.

Розповсюдження комп’ютерів у сфері бізнесу дає змогу фірмам систематично вивчати, зокрема на основі анкетного опитування, якість сервісу, що надають постачальники. Тепер вони мають можливість виявляти постачальників, рівень сервісу яких незадовільний.

По-друге, на логістику припадає значна частина витрат багатьох компаній. Покращення роботи системи товароруху по всьому ланцюгу поставок дає значну економію коштів як для виробників, так і для споживачів.

Завдання полягає у тому, щоб знайти вирішення, яке дає можливість з мінімальними сукупними затратами задовольняти потреби клієнтів на необхідному рівні обслуговування.

Такі вирішення можна знайти, коли використовується принцип компромісу затрат, який передбачає, що при належному управлінні товарним потоком зменшуються затрати за одними статтями і збільшуються — за іншими.

По-третє, швидке збільшення асортименту товарів спричиняє необхідність удосконалення управління товарорухом — розміщенням замовлень, транспортуванням, складуванням тощо.

І врешті, розвиток інформаційних технологій створив сприятливі умови для значного підвищення ефективності товароруху. Зростаюче використання комп’ютерів, які можуть зчитувати з касових приладів інформацію про реалізовані товари, впровадження уніфікованих товарних кодів, електронного обміну даними та системи електронних платежів дали можливість багатьом компаніям створити ефективні системи обробки замовлень, управління запасами, а також системи розробки маршрутів та розкладів транспортних перевезень. Розглянемо дане питання на прикладі американської компанії Duracell.

Щоб створити ефективну систему «швидкого реагування», товаровиробники повинні вибрати партнерів, зокрема оптових посередників, якщо є в них потреба, та клієнтів, у яких є необхідні можливості, і розробити механізми координації, що гарантують швидке пересування товару та інформації через канал розподілу. Для цього використовуються розподільні бази даних, і учасники ланцюга поставок мають необхідний доступ до бази даних своїх партнерів. Постачальник може дозволити клієнту доступ до інформації про його запаси товарів, щоб, перш ніж робити замовлення, міг з’ясувати, які товари є в наявності у постачальника. Це дає змогу клієнтові уточнювати свої плани щодо надходження товарів: де їх зберігати і як просувати на ринок. Нанесення штрих-кодів на товари дозволяє здійснювати пошук інформації про переміщення товару по всьому ланцюгу поставок.

Зарубіжний досвід свідчить, що співробітництво між постачальниками і клієнтами формується на основі партнерства, а не на антагоністичних відносинах між ними.

Існує такий порядок, що один учасник допомагає іншому, щоб підтримати життєздатність усього каналу. Наприклад, у роздрібному магазині, що тільки відкрився, можуть продаватися товари, поставлені на умовах консигнації. Це означає, що їх власником залишається оптовик, а не магазин став ним. Роздрібний торговець розраховуватиметься з оптовиком тільки після продажу цих товарів. У цьому випадку практично всі фінансові ризики бере на себе оптовик.

Іноді, при розробці нового товару, оптовик допомагає виробникові: виділяє кошти на це разом з замовленням на цей товар.

Існує й альтернативний варіант: оптовик робить велике замовлення, а виробник потім з ним звертається в банк для одержання кредиту.

Значним досягненням у сфері бізнесу є впровадження системи товаропостачання «точно в строк» (Just In Time-JIT) (додаток 4).

Зарубіжний досвід також свідчить про постійну еволюцію в цій сфері. Як вважає американський вчений Д. Бауерсокс, майбутнє за стратегічною логістикою, яка йде на крок попереду від звичайної логістики. В цій системі увага менеджера виходить за межі існуючої структури бізнесу, і він намагається охопити і постачальників, і клієнтів. Стратегічна логістика визначається як використання концепцій логістики і спілок з партнерами для досягнення конкурентної переваги. Розвиток і підтримка партнерських взаємовідносин між різними організаціями у сфері логістики передбачає вихід за вузькі рамки однієї організаційної структури. Фірма, що вибрала правильну стратегію, намагається повідомляти клієнтів про свої можливості заздалегідь, а потім робить усе, чого від неї чекають, максимально ретельно і пунктуально. Кінцевий результат стратегічної орієнтації полягає у тому, що менеджери-логісти починають витрачати менше часу на операції, які здійснюються в самій компанії, і більше — на взаємодію з постачальниками і клієнтами.