Анализ особливостей організації та управління віртуальними підприємствами

Анализ особливостей організації та управління віртуальними предприятиями

Катаев А. В.

Виртуальные підприємства є однією з нових організаційних форм підприємств. На розвиток нових форм організації та управління підприємством більшою мірою вплинули такі тенденції розвитку сучасних ринків, як глобалізація ринків, що зростає значення якості товару, його ціни, і ступеня задоволення споживачів, підвищення важливості сталих відносин з споживачами (індивідуальними замовниками), і навіть що зростає значення ступеня застосування нових інформаційних і комунікаційних технологій.

Как відомо, у роки основними напрямами вдосконалення діяльності було тотальне управління якістю й застосування минималистких стратегій, вкладених у оптимальне управління різними ресурсами. У 90-х року основним гаслом були принципи реинжиниринга бізнес-процесів, створені задля перехід від функціональних підрозділів до бізнес-процесів, що складається з автономних міждисциплінарних груп, орієнтованих більш повне задоволення інтересів замовників. Наприкінці 90-х і початку 21-го століття ключовою темою стає перехід до віртуальним і мережним принципам організації підприємств [1, 3, 5, 6, 7].

В деяких роботах віртуальні підприємство позначають та інші термінами: «мережні підприємства «[3, 4], «безмежні підприємства «[3], «розширені підприємства «[5]. Зазвичай, йдеться про мережі партнерів (підприємств, організацій, окремих колективах і), спільно здійснюють діяльність з розробки, провадження й збуту певної продукції.

Следует підкреслити, що простір віртуалізації підприємств включає три основні категорії явищ:

виртуальный ринок — ринок товарів та послуг, існуючий з урахуванням комунікаційних і інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет);

виртуальная реальність, тобто. відображення і імітація реальних розробок та виробництва, у кібернетичному просторі, яке одночасно й інструментом, і середовищем;

виртуальные (мережні) організаційні формы.

В цій статті досліджуються саме особливості віртуальних організаційних форм і підходи до управління підприємствами, використовуючи цю організаційну форму. Питання щодо віртуального ринку України і віртуальної мало зачіпаються, хоча у реальної підприємств названі три категорії може бути взаємопов'язані.

Существует безліч визначень віртуального підприємства як мережевий організаційної форми. Проте, з урахуванням особливостей практичного функціонування таких структур, віртуальне підприємство можна з’ясувати, як тимчасову коопераційну мережу підприємств (організацій, окремих колективів і), які мають ключовими компетенціями для найкращого виконання ринкового замовлення, що базується на єдиної інформаційної системі [2].

С маркетингової погляду, мета віртуального підприємства — це отримання прибутку шляхом максимального задоволення потреб та потреб споживачів на товарах (послугах) швидше, і краще потенційних конкурентів. Вочевидь, що дана мета властива всім орієнтованим ринку підприємствам. Але, по-перше, віртуальні підприємства, зазвичай, орієнтуються не так на задоволення потреб і потреб якогось «усередненого «сегмента ринку, але в виконання певних ринкових замовлень до задоволення певних запитів конкретних споживачів (замовників). І, по-друге, віртуальне підприємство збільшує швидкість і якість виконання замовлення шляхом поєднання ресурсів різних партнерів на єдину систему.

С практичної погляду, звичайному («монолітному ») підприємству, наприклад, і розробити і виведення нового товару ринку потрібно залучення значних ресурсів. На відміну від цього віртуальне підприємство шукає нових партнерів, які мають відповідними ринковим потребам ресурсами, знаннями й здібностями, для спільної організації та реалізації цієї бурхливої діяльності. Тобто. вибираються підприємства (організації, окремі колективи, люди), які мають ключовою компетенцією у вигляді ресурсів немає і здібностей задля досягнення конкурентної переваги над ринком.

Как правило, партнерство укладається певний строк чи до певного результату (наприклад, виконання замовлення). Інакше кажучи, партнерство тимчасовий, і, наприклад, на певних етапах життєвого циклу вироби або за зміні ринкової ситуації можуть у мережу залучатися нові партнери чи виключатися старі.

Естественно, що предприятия-партнеры для ефективного функціонування мережі повинні базуватися на узгодженому господарському процесі. Коли ж, наприклад, для найкращого відповідності ринковим потребам, до мережі об'єднується велике безліч підприємств, найчастіше, віддалених географічно, тоді, очевидно, що таких підприємствам важко узгодити свої дії без оперативної інформації та комунікацій. Отже, на вирішення інформаційних проблем мережу повинен мати єдину інформаційну систему, засновану широкому застосуванні нових інформаційних і комунікаційних технологій.

С урахуванням вище сказаного, можна назвати ключове гідність віртуальних форм організацій: можливість вибирати і використовувати найкращі ресурси, знання і набутий здібності з меншими тимчасовими витратами. На цьому гідності й самої мережевий організації випливають такі основні конкурентні переваги віртуальних підприємств, як:

скорость виконання ринкового замовлення;

возможность зниження сукупних витрат;

возможность повнішого задоволення потреб замовника;

возможность гнучкою адаптація до змін довкілля;

возможность знизити бар'єри виходу нові рынки.

Проведенный в [2] аналіз діяльності віртуальних підприємств показав, що характеристиками віртуальної форми організації є:

открытая розподілена структура;

гибкость;

приоритет горизонтальних зв’язків;

автономность і вузька спеціалізація членів мережі;

высокий статус інформаційних і кадрових коштів интеграции.

Очевидно, що з планування, організації та координації діяльності віртуальних підприємств необхідні зміни і відповідні управлінські підходи. Легко помітити, що з створенні віртуальних підприємств може бути підприємства, які концентрують свої зусилля виключно на управлінні компетенціями третю сторону. У разі таке підприємство має мати принаймні такими здібностями:

уметь ідентифікувати і залучати ключові компетенції, необхідних реалізації проекту (аспекти менеджменту знань);

на основі привеченных компетенцій організувати процес створення і збуту (аспекти функціонування сети).

На основі цього можна загалом сформулювати основні функції управління віртуальним підприємством як мережею партнерів:

Определение вимог (завдань) проекту.

Поиск і - оцінка можливих партнерів (виконавців).

Выделение виконавців, які оптимально відповідають завданням.

Привлечение і розподіл виконавців.

Постоянное відстеження і перерозподіл (якщо це потрібно) партнерів, і ресурсів по задачам.

Наряду з переліченими вище достоїнствами, віртуальні підприємства мають і деякими вадами, точніше, слабкими місцями:

чрезмерная економічна залежність від партнерів, що пов’язані з вузької спеціалізацією членів мережі;

практическое відсутність соціальної й матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмовитися від класичних довгострокових договірних форм і спонукає пересічних трудових відносин;

опасность надмірного ускладнення, яка випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неясності щодо членством ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації, невизначеності в плануванні членам віртуального предприятия.

Другими словами, принципи віртуальних організаційних форм визначають «дефіцит «автаркії і мотивації підприємців, які входять у мережу [4]. Вочевидь, що від випробуваних організаційно-управлінських принципів потребує певних замінниках. Справді, у межах підходу такими субститутами покликані служити принципи мережевий культури, взаємності і клімату довіри. Проте з рівню розробки допоки вони що неспроможні служити достатньої базою для відшкодування скасованих принципів.

В висновок слід підкреслити, що розвитку мережевих і заснування віртуальних форм організацій характеризується відставанням фундаментальних наукових досліджень про від практичний досвід. Хоча успіх багатьох функціонуючих віртуальних підприємств очевидний, ширшому контексті залишаються відкритими багато запитань організації та функціонування віртуальних підприємств. Деякі проблеми тут можна оцінити свого роду хвороба росту, властиву будь-який інноваційної концепції.

Список литературы

Вютрих Х.А., Філіп А.Ф. Віртуалізація як шлях розвитку управления//Проблемы теорії та практики управління, № 5, 1999.

Катаев А.В. Віртуальні підприємства — новий рівень у створенні НИОКР//Стратегические аспекти управління НДДКР за умов глобальної конкуренції: Звіт по НДР № 01.2.100 692. Таганрог: ТРТУ, 2001.

Патюрель Р. Створення мережевих організаційних структур//Проблемы теорії та практики управління, № 3, 1997.

Райсс М. Кордони «безмежних «підприємств: перспективи мережевих организаций//Проблемы теорії та практики управління, № 1, 1997.

Тарасов У. Причини появи й особливо організації заходу нового типа//Проблемы теорії та практики управління, № 1, 1998.

Faucheux З. How virtual organizing is transforming management science//Association for Computing Machinery. Communications of the ACM; New York; Sep 1997.

Mowshowitz A. Virtual organization//Association for Computing Machinery. Communications of the ACM; New York; Sep 1997.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.