Поняття монологічного мовлення

Однією з невід'ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Слово відтворює світ всередині самої людини. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням, треба з нею якомога частіше грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення.

Завдання розвитку зв’язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв’язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість,ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості.

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стає зв’язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв’язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.

У дитячому садку здійснюються дві форми роботи з навчання дітей зв’язного мовлення: навчання під час занять і розвиток зв’язного мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття з рідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активного словника тісно пов’язана з навчанням дітей зв’язної мови. Для того, щоб дитина могла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так, наприклад, щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вона спостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників (кладуть цеглу, мурують, штукатурять). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей з навколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити, розповідати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою ми, з метою збагачення словника дітей, ознайомлюємо їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв’язної мови можна провести бесіду на тему: «Праця дорослих в дитячому садку». Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників дитячий садок розвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні з людьми .

Працюючи над усною мовою дитини вихователь розвиває дві її форми: розмовну (діалогічну) і розповідну (монологічну).

Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Монолог як основний засіб логічно та послідовно організованого повідомлення є більш усвідомленим та довільним за діалог. Монологічне мовлення вимагає більш тривалої внутрішньої підготовки, попереднього обдумування, зосередження на головному, передбачає вміння вибірково користуватися доречними в кожному разі мовними засобами. Монологічне мовлення вбирає всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, його звуковою формою, лексичним складом, граматичною будовою.

Отже, монологічне є складнішим, довільнішим, організованішим видом мовлення і тому вимагає спеціального навчання (О.О.Леонтьєв, Л.В.Щерба). Вчені, наголошуючи на первинності діалогу, доводять, що монолог народжується з діалогу (О.С.Ушакова).

Психологічну природу зв’язного мовлення, його механізми та становлення аналізували багато вчених (С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв), які в розкритті основ мовленнєвого висловлювання на перший план висувають мотивацію, розглядаючи її як імпульс для всього мовотворення. Предмет та мета висловлювання визначають його логічну послідовність та синтаксичне оформлення. Значущим виявляється механізм, що регулює відбір слів для побудови зв’язного висловлювання. Відбір слів регулюється певною системою правил, тобто він має підпорядковуватися загальним закономірностям побудови тексту.

У визначенні шляхів формування дитячого мовлення лінгводидакти акцентують увагу на творчому характері засвоєння дітьми рідної мови. Побудова монологічного висловлювання вимагає від мовця творчості, уміння продумати зміст, правильності його словесного оформлення. У зв’язному мовленні видно усвідомлення дитиною мовленнєвої дії. У процесі створення мовленнєвого висловлювання науковці виокремлюють внутрішнє програмування та зовнішньомовленнєву діяльність, у процесі якої мовець спирається на певну внутрішню схему, синтаксичну модель, що дає йому змогу будувати висловлювання належної якості. Це пояснює важливість виокремлення завдання, спрямованого на формування таких якостей самостійного зв’язного висловлювання, як цільність, змістовність, логічна послідовність, образність, креатив-ність. Потрібно цілеспрямовано розвивати означені якості зв’язного висловлювання.

Аналізуючи дитяче мовлення, дослідники доходять висновку, що мовлення може бути ситуативним, тобто пов’язаним із конкретною ситуацією, але, яке не відтворює у словесних формах зв’язного смислового цілого та контекстним, зміст якого зрозумілий із самого контексту висловлювання.

Розвиток зв’язного мовлення в дошкільному віці відбувається паралельно з формуванням розумової діяльності, збагаченням життєвого, емоційного та мовленнєвого досвіду, ускладненням форм спілкування. Дошкільному періоду, в якому відбувається становлення форм зв’язного мовлення, передує підготовчий етап, пов’язаний із раннім дитинством. Безпосередньо-емоційне спілкування дорослого з немовлям поступово змінюється з однобічного на взаємне емоційно-мовленнєве. З формуванням розуміння мовлення дорослого малюк навчається відповідати на мовленнєві стимули оточуючих жестами, мімікою, рухами, пізніше окремими звуками та звукосполученнями. Усе це має величезне значення для розвитку мовленнєвого спілкування, адже зароджується навмисність голосових реакцій, їхня спрямованість на іншу людину, формується мовленнєвий слух, довільність промовляння звуків (С.Л.Рубінштейн, Ф.О.СохІн).

Поступово основною стає ситуативно-ділова форма спілкування дитини з дорослим, яка співіснує з емоційним ситуативно-особистіс-ним. На третьому році життя зароджується позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками переважно безпосередньо-емоційним У другій половині третього року життя науковці відзначають наявність «якісного стрибка». Саме в цей період спостерігаються перші випадки мовленнєвих висловлювань, які свідчать про те, що мовлення малюка вже може бути позаситуативним та позаконтекстним (М.М.Кольцова). Великий інтерес у цьому плані становлять дослідження латвійського вченого А. А. Рузгене, який вивчає особливості ініціативного мовлення дітей третього року життя, можливість його активації, способи та умови стимуляції. Автор доводить, що ініціативне мовлення активізує ситуація, зокрема, поява нового, невідомого; демонстрація предметів та явищ з досвіду дитини, представлених по-новому; динамічність оточення, зміни в довкіллі. Найефективнішими, на її думку, виявляються ігри-драматизації та практичні дії з іграшками.

Можливості навчання дітей уже на другому та на третьому роках життя елементам зв’язного мовлення доводять також дослідження, проведені в Берліні під керівництвом професора Х.Христенса. Науковці застосовували послідовно три форми розповідання: за сценічним зображенням, за картинками, переказ історій без наочного матеріалу. Ефективність використання означених способів навчання підтвердило значні потенційні можливості молодшого дошкільного віку щодо оволодіння зв’язним мовлення.

Російська дослідниця Л.Г.Шадріна, яка вивчала особливості розвитку зв’язного мовлення дітей молодшого дошкільного віку, відзначає перевагу ситуативного мовлення, проте говорить, що починає розвиватися й контекстне мовлення. У спілкуванні з дорослими малюки користуються простими реченнями, на відміну від спілкування з ровесниками, яке характеризується більшою розгорнутістю, елементарною аргументацією, включенням інколи складносурядних та складнопідрядних речень. Для самостійних монологічних висловлювань малюків характерним є порушення логіки викладення, бідний словниковий запас. Проте діти здатні встановити елементарні залежності між смисловими частинами окремого речення або між реченнями. Про це свідчить той факт, що діти досить успішно орієнтуються на заданий дорослим зв’язок і правильно завершують речення в ситуації спільного мовлення; «Це… ведмедик. Він такий… великий. У нього є…лапи» .

У середньому дошкільному віці значно впливає на розвиток зв’язного мовлення активізація словника, кількісний склад якого досягає в цей період 2,5 тисячі слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгорнутІшими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці інтенсивно розвивається контекстне мовлення, тобто мовлення, що зрозуміле само по собі. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв’язок між реченнями в тексті.

У середньому віці діти починають оволодівати вмінням складати переказ та розповідь, вони переказують знайомі казки, складають стислі розповіді за картинками, іграшками, проте потребують активної допомоги дорослого (А.А.Зрожевська).

Поряд з монологічним розвивається діалогічне мовлення. У подальшому ці форми співіснують та застосовуються залежно від умови спілкування. Діти 4—5 років активно включаються в розмову, можуть брати участь у колективній бесіді, проте вони ще не вміють правильно формулювати запитання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів.

У дітей старшого дошкільного віку зв 'язне мовлення досягає досить високого рівня. У процесі спілкування діти можуть відповідати досить точно, коротко або розгорнуто, залежно від ситуації, зрозуміло для оточуючих. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі, формулювати запитання. Характер діалогу дітей певною мірою залежить від змісту їхньої спільної діяльності (Г.М.Ленушина, М.І.Лісіна).

Численні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців (О.І.Коненко, СВЛасунова, Т. Г. Постоян, О.О.Смірнова, О. С. Ушаковата ін.) доводять, що на шостому році дошкільник може послідовно й чітко скласти описову та сюжетну розповідь на запропоновану тему, може висловлювати міркування, переконливо аргументувати доведення. У старших дошкільників активно розвивається мовленнєвотворча діяльність, яка за умови правильно організованого навчання сприяє розвитку початкових літературно-художніх здібностей дітей, стимулює та збагачує інші види дитячої творчості (Н.В.Гавриш, Н.П.Орланова).

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої —- дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої — матеріалом для ви-словлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ — свідоме відтворення літературного зразка в усному мовленні. У процесі переказу дитина запам’ятовує та застосовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, готові мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв’язки).

Розповідь — самостійно розгорнуте викладення дитиною певного змісту в будь-якій літературно-мовній формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв’язного мовлення, адже його зміст дитина складає самостійно.

У розвитку монологічного мовлення дітей вчать логічно й послідовно будувати розповідь без повторів, пауз, зайвих жестів. Вчать придумувати назву тексту, вживати різноманітні художньо-по етичні вирази, приказки, фразеологічні звороти, звертання, вигуки, вставні слова, пряму мову. Вчать складати описові розповіді, загадки про іграшки, ситуації за змістом картин; складати сюжетні розповіді за змістом картин та на задану тему; будувати розповіді з власного досвіду, творчі розповіді за опорними словами, продовження історії, розпочатої вихователем. Дошкільнят учать переказувати оповідання та казки близько до тексту. Виховательи прагнуть розвивати оцінне та пояснювальне мовлення, вчать аналізувати власні розповіді та своїх товаришів. Отже, як бачимо, поступово ускладнюються програмові завдання розвитку зв’язного мовлення, зростають також вимоги щодо якості висловлювань дітей.

Стосовно дітей дошкільного віку лінгводидактика розглядає усні тексти, дискурси, що є у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювань), у яких відбивається функціональне призначення та залежність від ситуації: опис, повідомлення, міркування. Лінгвістичну характеристику цих типів можна представити так.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їхні ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення в описовій розповіді спрямовані на виконання одного завдання — якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання: «Який предмет?». Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та забезпеченням об'єктивного викладу, що відбувається завдяки застосуванню численних прикметників, іменників-означень тощо. Логіка опису може відповідати логіко-синтаксичній схемі (запропонованій В.І.Куніним). Вона передбачає спочатку визначити, назвати предмет: «Це — …», потім дати загальну його характеристику: «Він такий…», виокремити найсуттєвіші його ознаки, елементи, характеристики: «У нього є…», назвати можливі дії його або з ним: «Він може… або його можна…» та висловити своє ставлення до предмета: «Мені так подобається, що він…». Дошкільники мають можливість у різних видах діяльності ознайомитися з різними видами опису: у художньо-мовленнєвій діяльності, під час сприймання літературного твору — з художнім описом, у якому предмет представлено яскраво, за допомогою засобів художньої образності; у пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, у якому чітко, без деталізування подано найсуттєвішу фактичну інформацію; у побутовій діяльності — з діловим описом, що містить послідовну, об'єктивну характеристику предмета, найбільш значущу, важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення — функціональний тип мовлення, для якого характерний послідовний виклад подій з погляду оповідача, наголошення на часі їх здійснення. У зв’язку з цим семантично навантаженими є вислови на кшталт спочатку, потім, одразу, після того як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення дій, станів людини, форми дієслів минулого часу тощо (С.Я.Єрмоленко). Повідомлення, на відміну бід інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок, основну частину, закінчення, без яких воно втрачає цільність та завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, у якій може відбиватися не лише сюжетна лінія, а й включатися елементи опису, уточнення. «Були собі…» (хто, де, з ким) —- початок повідомлення, який розвиватиметься далі у зав’язці: «Одного разу…». Кульмінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». Повідомлення про подальше розгортання дійрозв' язка — визначається за допомогою слів «потім», «відразу ж», «після того як». Закінчення — обов’язкова частина розповіді — може бути оформлено по-різному: «З того часу…», «Так вони і стали…», «І стали вони жити собі…». Дітей ознайомлюють зі специфічними жанровими, структурними, та мовними особливостями реальних повідомлень — розповідей та фантастичних, уявних — казок.

Міркування — найбільш складний тип зв’язного висловлювання, для якого характерне встановлення логічних зв’язків між судженнями, що входять до його складу, У міркуванні використовуються будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. За своєю структурою міркування — найскладніше синтаксичне утворення порівняно з описом або повідомленням. Воно складається з тез, доведень та висновку (Н.Д.Зарубіна, Л. МЛосєва, С.О.Нечаєва). Якщо в повідомленні акцентується увага на послідовності явищ, їх часовому співвідношенні з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі переважають мовні засоби вираження ознакових відношень, то в міркуванні домінують способи відбиття причинно-наслідкових зв’язків за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій, що відбивають причинні та цільові відношення. Основною міркувань є логічне мислення, що виявляє всі багатоаспектнІ зв’язки об'єктів реального світу.

Міркування як специфічний тип висловлювання вимагає застосування специфічних причинно-наслідкових сполучників: тому що, адже, оскільки, через те, що; прислівників що визначають ранжування доведень: по-перше, по-друге, внаслідок, зрештою, в цілому.

До міркувань належать висловлювання — інструщії, висловлювання-пояснення, висловлювання-доведення, висловлювання-розмірковування.

Обов’язковою умовою формування цього типу висловлювання є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога та дітей в освітньому процесі.

У чистому вигляді ці типи висловлювання трапляються рідко, у мовленні дошкільників ми частіше стикаємося з контамінацією. Кон-тамінованими (змішаними) текстами вважаються такі, у яких можуть використовуватися елементи всіх типів з домінуванням одного з них. Так, наприклад, опис місця, часу розгортання сюжету може включатися в процес повідомлення, іноді опис або повідомлення доповнюється елементами міркування. Головне, щоб тексти будь-якого типу були структурно побудовані та семантично й синтаксично пов’язані. Вихователям потрібно знати особливості кожного з типів текстів: їхнє призначення, структуру, характерні для них мовні засоби, а також типові міжфразові зв’язки.

Таким чином можна зробити висновок, що монолог на відміну від діалогу — складніша форма усної мови. Монологічна мова більш розгорнута, потребує детального запам’ятовування, більшої уваги до змісту і форми, спирається на мислення.

Навчання дітей зв’язної мови має велике значення для їхнього всебічного розвитку і виховання. Вміння вільно володіти усною мовою є одним із важливих завдань розвитку мовлення дітей взагалі.