Віхи творчості відомого архітектора

Як архітектор Іван Левинський має великі заслуги перш за все в розробці питань планування і парцеляції будівельних ґрунтів, як автор майстерно розроблених планів великих фаґментів забудови Львова. У зв’язку з цим насамперед треба згадати ділянки індивідуальної житлової забудови, якими опікувався Левинський, зокрема в ранній період своєї творчості. Віллу з прилеглим садом він вважав ідеальним житлом цивілізованої людини і свого часу мав намір розпланувати цілу Кастелівку, виходячи з засад, близьких до концепції міста-саду. Пам’ятка з того періоду — квартал на початку вулиць Котляревського і ген. Чупринки (Котляревського, буд. №№ 2 і 4; Нечуя-Левицького, 20; Кольберґа, 4 і 6; будівництво велося протягом 1889, 1890 і 1891 pp.). «Його мрією було забудувати той простір гарними віллами, дати можливість відітхнути людям в просторих сонячних кімнатах — серед зелені і квітів» , — писав сучасник. Орієнтація на цю модель знайшла відображення і в пізніших роботах бюро І. Левинського, наприклад, у проекті вілли на вул. Вишенського, 12(1911;1912).

Під кінець XIX ст. ціни на землю у Львові зросли настільки, що навіть в у середній смузі міста спорудження однородинного будинку стало привілеєм лише поодиноких дуже заможних осіб. Тут прибуткова кам’яниця витісняє віллу. Однак і в архітектурі багатоквартирних будинків І. Левинському вдалося впровадити немало новацій. Він виступив як противник рутинного звичаю будувати кам’яниці суцільним «фронтом» і пропагував, як альтернативу, «групову систему» забудови, намагаючись прищепити на львівському ґрунті традиції кооперативного будівництва, розвинутого в Німеччині. Зразком умілого компонування багатоквартирних будинків групами, з відступом від лінії тротуару і забезпеченням відповідного місця під озеленення, можна вважати будинки на вул. Котляревського №№ 23 (1910; і 1911) і № 25 (1908;1909). Майстерність І. Левинського в плануванні груп будинків виявлялась і в тих випадках, коли не було можливості робити відступи між будівлями, наприклад, у кварталі на розі вул. Бандери (буд. №№ 2, 4, 6, будівництво 1908;1909 pp.). He меншу вправність ми бачимо й у внутрішніх планах — у винахідливому і вигідному взаємному розташуванні приміщень, сходової клітки, подвір'я. Показним прикладом є будинок товариства «Дністер» на вул. Руській, 20 (1905;1906), де передбачено можливість зміни функцій приміщень і розширення бюро кредитно-страхової фірми за рахунок житлових кімнат, яким відведено частину площі. Взагалі, І. Левинський — великий майстер адаптації будівлі до нових потреб коштом якнайменших переробок.

Інше його нововведення — відкриті подвір'я-курдонери. Видатною пам’яткою архітектури Львова почату XX ст. став спланований ним курдонер на вул. Богомольця (давній Асника, буд. №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8,9, 11 датуються переважно 1905;1906 pp.). «Цілком нова вулиця, А. Асника, набрала більш різноманітного характеру завдяки невеликому, але дуже гармонійному скверові (по-львівськи — „рондо“), який дозволяв розвинути вулицю в глибину від головної лінії…» , — писав з цього приводу архітектурний критик початку XX ст. Аналогічне рішення бачимо на вул. Донцова, №№ 8, 8А, 10, 10А (1906;1907).

Нарешті, можна навести блискучі приклади планування внутрішнього простору кварталу, який перетворився на пішохідну зону з об'єктами торгівлі, сервісу і відпочинку — пасаж. Нині, з перспективи майже ста років, можна сказати, що на зламі XIX—XX ст. в історії архітектури Львова була коротка, але дуже яскрава сторінка-доба пасажу, і її найвищим досягненням став так званий «пасаж Міколяша» (1899−1901) (на жаль, під час Другої світової війни цю будівлю зруйновано), спроектований в бюро І. Левинського.

З плануванням, майстерним вирішенням горизонтальної проекції будівлі у І. Левинського пов’язується ще одна риса: відповідність її до оточенняня. На окрему увагу заслуговує будинок бурси УПТ (вул. ген. Чупринки, 103, 1906;1908), силует якої чудово вписався в рельєф території і виразно читається на віддалі. Інший приклад гармонійної відповідності ландшафту — клініка на вул. Личаківській, 107 (1908;1910). Настільки ж органічною і тактовною є ув’язка будівель Левинського з архітектурним оточенням, з історично сформованою забудовою. Про високий рівень професійної культури свідчить будинок Музичного товариства ім. Лисенка на вул. Шашкевича, 5 (1913;1916), майстерно вписаний у забудову попередніх років.

З іншого боку, треба пам’ятати, що авторство проектів, які вийшли з бюро І. Левинського, найчастіше є колективним. За понад три десятиліття існування цього бюро тут працювала ціла плеяда талановитих архітекторів — співавторів власника фірми. Зокрема, в часи, коли Кастелівка забудовувалась неоромантичними «тірольськими» віллами, Іван Левинський підтримував тісні контакти з проф. Ю. Захарєвичем. На початковому етапі його діяльності у Левинського працювали Тадеуш Мюнніх, Михайло Ковальчук та інші представники архітектури історизму. В період виставки будівельного промислу, організованої в 1892 p., І. Левинський підтримує тісну співпрацю з архітектором Яном Кудельським, який розробляє низку необарокових проектів. Наприкінці 1890 — на початку 1900 pp., коли опрацьовувалися плани пасажу Міколяша, а у львівську архітектуру впроваджувався новий стиль — сецесія, в бюро працюють двоє молодих спільників Левинського — Альфред Захарєвич (молодший) і Юзеф Сосновський. У 1900;і роки, в період широкого використання сецесійних форм, співавторами І. Левинського стають Тадеуш Обмінський, Олександр Лушпинський, Лев Левинський, які виступають як ініціатори методу стилізації народних мотивів, а також Владислав Дердацький і Вітольд Мінкевич. Напередодні Першої світової війни в бюро приходить Евгеніуш Червінський — представник архітектури неокласицизму. В проектах, виконаних фірмою Левинського з 1880 до 1910 р., можна відчути індивідуальні впливи названих архітекторів. Але при зовнішній стильовій різнорідності всі ці роботи відзначаються віртуозно розробленим планом і функціональною продуманістю. Тут відчувається рука і стиль керівника бюро, можна говорити про його школу.