Деякі проблеми визначення частки держави в статутному капіталі акціонерного товариства та розв «язання пов» язаних з цим конфліктів

• · Акціонерні товариства (АТ) за участю держави поширене явище в економіці України, що зумовлено універсальністю форми АТ, завдяки придатності її використання:
• • як для безпосереднього здійснення господарської діяльності (і відповідно — створення підприємств, комерційних банків, страхових компаній), так і для її організації (державні холдингові компанії, Національний депозитарій);
• • у трансформаційних процесах (приватизація державного майна, корпоратизація державних підприємств, фінансова підтримка держави підприємств приватно-колективної форми власності в обмін на частку в статутному капіталі);
• • для створення господарських організацій за спільної участі держави, територіальної громади/громад, приватних осіб, у т.ч. іноземних інвесторів (так звані змішані АТ) для реалізації, скажімо, пріоритетних інвестиційних/інноваційних проектів державного та/або регіонального рівня, що зумовлює заінтересованість держави, територіальної громади (в особі уповноважених органів/організацій) не лише в контролі за ефективністю використання наданих для фінансової підтримки коштів, а й у вирішенні питань управлінського та майнового характеру щодо реалізації таких проектів.

Як відомо, акціонерні товариства — класичні об'єднання капіталів, участь в яких на етапі заснування товариства забезпечується сплатою вкладу до статутного капіталу товариства у формі оплати акцій. У процесі функціонування АТ статус його акціонера може набуватися в результаті придбання акцій у самого товариства (при розміщенні додаткових акцій чи продажу товариством раніше викуплених у його акціонерів акцій з метою наступного продажу бажаним інвесторам) чи у акціонерів товариства.

Найчастіше держава забезпечує собі участь в АТ як його засновник (один із засновників), проте в період фінансової кризи та за інших негативних для економіки країни ситуацій може набувати значних за розмірами пакетів акцій і відповідно — частку у статутному капіталі АТ, що створювалися без участі держави [1, с. 172−173; 2, с. 9−12; 3, с. 232 234], з метою підтримки таких товариств. Це є поширеним явищем в економіці багатьох країн світу.

Разом з тим, участь держави в АТ може бути різною залежно від:

• • ступеню її участі в статутному капіталі АТ (вирішальна, що дозволяє контролювати АТ; значна, яка забезпечує можливість впливу на прийняття загальними зборами АТ рішень стратегічного плану, що потребують кваліфікованої більшості голосів; незначна, що не породжує жодної залежності АТ від акціонера, який володіє такою часткою);
• • виду та складу майна, яким сплачуються акції (частка акціонера в статутному капіталі/СК);
• • права, на якому передається таке майно АТ: праві власності чи праві користування, а в окремих випадках — на праві господарського відання, що передбачено ч. 13 ст. 6 Закону «Про холдинговікомпанії в Україні» [4] стосовно майна державних холдингових компаній.

Наявність чи відсутність згаданих чинників може впливати на правове становище АТ (напр., державні АТ), рівень їх самостійності, в т. ч. щодо можливості використання майна, сплаченого за акції (зазвичай акції сплачуються в грошовій формі, проте на етапі заснування та у процесі функціонування, в т. ч. збільшення розміру СК шляхом розміщення додаткових акцій, можуть сплачуватися у формі як «тілесного» майна, тобто такого, що має речову форму, так і безтілесного — нематеріальних активів, — ст. 13 Закону від 19.09.91 «Про господарські товариства» / Закон ПГТ [5], ст. 11 і 23 Закону від 17.09.08 «Про акціонерні товариства» / Закон ПАТ [6]).

Законодавець, на жаль, не враховує вплив форми сплаченого як вклад (за акції) майна на правове становище АТ і можливості товариства щодо використання закріпленого за ними майна (такий висновок можна зробити на підставі аналізу актів законодавства, в яких використовуються без відповідного визначення поняття «частка держави в СК» та «корпоративні права держави в СК»). Так, закріплюючи критерії визначення особливостей правового становища АТ спеціальними актами законодавства в ст. 1 Закону ПАТ, законодавець згадує три категорії АТ за участю держави: державні АТ/ДАТ, тобто товариства єдиним засновником та учасником яких є держава; АТ, створені у процесі корпоратизації та приватизації до реалізації плану розміщення їх акцій, тобто АТ зі значною (в межах від 100 до 25%) часткою держави у СК капіталі; АТ, у СК капіталі яких є корпоративні права держави. Проте при цьому не визначається відмінність чи співвідношення змісту згаданих термінів.

Перше поняття — частка учасника/акціонера (в т.ч. держави) у ск — вітчизняний законодавець використовує в Законі ПГТ (ст. 10, 23), Законі від 04.03.92 «Про приватизацію державного майна» (частини 1 і 3 ст. 5, ст. 18) [7], Господарському кодєксі/гк [8] (ст. 22, ч. 5 ст. 79, ч. 5 ст. 89), а також в інших актах законодавства, у т.ч. у пунктах 1.3 і 4.3 Положення про порядок реструктуризації підприємств, затв. наказом ФДМУ № 667 від 12.04 [9]. В Законі ПАТ також зустрічається це поняття (ч. 4 ст. 87).

Другим поняттям («корпоративні права держави в СК») законодавець оперує (без закріплення відповідного визначення) у Законі від 21.09.06 «Про управління об'єктами державної власності» / пуодв [10] (ч. 1 ст. 3 та ін.) — щодо господарських, т.ч. акціонерних, товариств, у яких держава бере участь (є акціонером/учасником), а згодом — у Законі ПАТ (абз. 2 ч. 3 ст. 1) — щодо визначення спеціальним законом особливостей управління АТ, «у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади» .

Поява другого поняття та його своєрідний зміст ймовірно пов’язані із затвердженими Постановою Верховної Ради України від 27.06.95. Правилами застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [11], в п. 10 яких міститься визначення корпоративного права як права власності на частку (пай) в статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи. В дещо іншій (але подібній за замістом) модифікації поняття корпоративних прав згодом було закріплено у кількох нормативно-правових актах (у новій редакції п. 1.8 ст. 1 вищезгаданого Закону [12], п. 1 Положення про порядок здійснення органами виконавчої влади управління належними державі акціями, частками, паями товариств та контролю за реалізацією цих функцій, затв. постановою Кабінету Міністрів України/КМУ № 1741 від 04.11.98 [13]; прийнятому у відповідність з ним Положенні про реєстр державних корпоративних прав, затв. наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами 14.05. 1999 р. № 72 (п. 1.1 і 1.2) [14], а також Положенні про такий реєстр (п. 1), затв. постановою КМУ № 1679 від 29.10.03 [15]), аналіз яких свідчить про ототожнення законодавцем понять «корпоративні права держави» та «участь держави у майні/СК господарських організацій», оскільки поняття належні державі акції, частки паї вживається у розумінні державних корпоративних прав.

Проте, на наш погляд, кожне з цих двох понять має своє значення, а для з’ясування питання щодо їх співвідношення слід звернутися до поняття корпоративних прав, закріпленого в ч. 1 ст. 167 ГК («корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді/майні господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку/дивідендів даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами») та п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону ПАТ («корпоративні права — сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні АТ, отримання дивідендів та активів АТ у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами»).

Як свідчать наведені визначення, «корпоративні права» та «частка у СК» — суміжні, але різні за значенням, поняття. Володіння часткою/акцією чи пакетом акцій в СК забезпечує відповідний (пропорційно цій частці/пакету акцій) розмір корпоративних прав (кількість голосів на загальних зборах; частки прибутку, що отримує учасник/акціонер у процесі його/прибутку розподілу; частини належної учаснику/акціонеру вартості майна господарської організації у разі її ліквідації). Це підтверджується іншими положеннями законодавства, в т. ч. визначеннями: АТ як господарського товариства, СК якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (ч. 1 ст. 3 Закону ПАТ); державної холдингової компанії, її корпоративних підприємств та холдингового корпоративного пакета акцій, що містяться в ст. 1 Закону від 15.03.06 «Про холдингові компанії в Україні», оскільки законодавець, визначаючи вирішальну участь держави у холдинговій компанії, а також участь останньої в акціонерних товариствах холдингової групи застосовує такі критерії, як володіння 100% акцій та володіння, користування і розпорядження холдинговим корпоративним пакетом акцій корпоративного підприємства.

Право на частку в СК капіталі виникає внаслідок передання особою (засновником/учасником) господарському (у т.ч. акціонерному) товариству свого майна для формування його майнової бази (активів), яку нерідко ототожнюють зі СК, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства (на етапі створення АТ розмір його активів зазвичай збігається з сумарною вартістю розміщених акцій/сплаченим СК). Власна майнова база господарського товариства формується за рахунок відповідних джерел (ст. 12 Закону ПГТ), серед яких провідне місце посідає майно, сплачене засновником (учасником, акціонером) як вклад до СК (у складі ж вкладу можуть бути його корпоративні права щодо іншого господарського товариства).

Отже, слід розрізняти * корпоративні права, що виникають у результаті майнової участі особи (акціонера) у формуванні СК/сплати акцій, та * корпоративні права щодо іншого господарської організації, які вносяться засновником АТ чи його акціонером до СК цього ж АТ при оплаті акцій.

Відтак, частка акціонера (у т.ч. держави-акціонера) в СК і частка корпоративних прав у вкладі, що сплачується товариству за участь в ньому, — різні поняття. У разі внесення особою, зокрема державою, вкладу у розмірі 30% СК товариства, частка корпоративних прав в якому (вкладі) становить, наприклад, 50%, ми матимемо дві величини: частка такого акціонера в СК — 30% і частка внесених ним (акціонером) корпоративних прав у СК — 15% СК. Також слід враховувати правовий титул, на якому корпоративні права передаються АТ: праві власності чи праві користування (в першому випадку власником корпоративних прав стає АТ, у другому — АТ набуває лише право користування такими правами, власником яких залишається акціонер, який сплатив повністю чи частково свій вклад/акції у такій формі).

Відтак, доцільно розмежувати поняття «частка держави в статутному капіталі АТ» і «частка корпоративних прав держави в статутному капіталі АТ» як різні за значенням, хоча й суміжні, і, відповідно, закріпити їх зміст у законах ПАТ та ПУОДВ, шляхом доповнення останніх такими положеннями:

• • частка акціонера (у т.ч. держави) в статутному капіталі ат — це розмір участі акціонера у статутному капіталі АТ, що визначається як виражене у відсотках відношення вартості майна та/або коштів, сплачених акціонером за акції (як вклад), до розміру статутного капіталу товариства;
• • частка корпоративних прав акціонера (у т.ч. держави) у статутному капіталі АТ — розмір участі акціонера у статутному капіталі АТ у формі корпоративних прав, переданих на праві користування товариству, що визначається як виражене у відсотках відношення вартості переданих товариству на праві користування корпоративних прав, до розміру статутного капіталу АТ.

Також доцільно доповнити ст. 13 Закону ПГТ реченням такого змісту: «У разі сплати частки (акцій) у формі права користування певним майном (у т.ч. корпоративними правами), таке майно залишається у власності учасника (акціонера), а товариство набуває лише право користування цим майном в межах, визначених в договорі з таким учасником (акціонером)» .

Крім того, потребує вирішення проблема оцінки вартості сплаченого державою за акції майна з врахуванням правового титулу, на якому воно (у т.ч. корпоративні права) передаються АТ (право власності чи право користування), що має неабияке значення для товариства: право власності на передані корпоративні права дозволяє АТ використовувати їх на власний розсуд, у т.ч. розпоряджатися ними, тоді як право користування такої можливості на надає. Це має відбиватися на оцінці вкладу, що, на жаль, існуючими методиками (включаючи й затверджену постановою КМУ від 02.08.99 № 1406 [16]) належним чином не враховується.

Проблема визначення частки держави у статутному капіталі акціонерного товариства тісно пов’язана з розв’язанням конфлікту інтересів, зумовленого розбіжностями при визначенні частки кожного акціонера у так званому змішаному АТ (за участю держави та суб'єктів, що функціонують на інших формах власності - комунальній, колективній, приватній). Проте Закон ПАТ не оперує цим поняттям, яке є усталеним в зарубіжному акціонерному праві, а також використовується у затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку/ДКЦПФР Принципах корпоративного управління [17, п. 3.3.2, с. 47−48], розроблених відповідно до кращих надбань світової практики регулювання корпоративних відносин [18, с. 59, 99−100]. Невикористання законодавцем категорії конфлікту інтересів при регулюванні відносин в АТ, на наш погляд, є одним з недоліків Закону ПАТ, оскільки не враховує не лише зарубіжний, але й власний досвід. Так, протягом останніх десяти років у законах та інших актах вітчизняного законодавства нерідко вживається це поняття (конфлікт інтересів) [наприклад: 19, ст. 10, 15, 47; 20, ст. 55, 76, 88; 17, п. 3.3.2] щодо випадків наявності суперечностей між інтересами різних категорій учасників корпоративних відносин (самої господарської організації, її акціонерів/учасників, посадових осіб її органів, споживачів фінансових послуг/вкладників банків, їх тимчасового адміністратора) та/або між інтересами двох і більше представників однієї категорії (акціонерами/учасниками, посадовими особами органів господарських організацій певних видів — фінансових установ, у т.ч. банків), що стосуються діяльності таких організацій, у т.ч. з питань оцінки негрошових вкладів акціонерів/учасників, визначення їх частки у статутному капіталі. На жаль, оперуючи цим поняттям, вітчизняний законодавець або не закріплює його визначення [19; 20], або використовує його у вельми вузькому значенні [17, п. 3.3.2].

Різновидом конфлікту інтересів є корпоративні конфлікти. Якщо перші є родовим поняттям (можуть виникати щодо будь-яких — як безпосередніх, так і опосередкованих — учасників корпоративних відносин, за участю двох/кількох осіб і навіть щодо однієї особи — так звані внутрішньоособистісні конфлікти, пов’язані з виконанням однією особою різних рольових функцій: акціонера, посадової особи АТ, члена наглядової ради організації-конкурента), то другі (корпоративні) — видове поняття, оскільки виникають лише між суб'єктами корпоративних відносин як носіями корпоративних інтересів — загально-корпоративного (до них належать: товариство, його органи, посадові особи), так і індивідуально-корпоративних (засновники, учасники/акціонери), і зазвичай характеризуються більш-менш активною поведінкою учасників конфлікту чи одного з них [3, с. 146−152].

Слід, однак, віддати належне вітчизняному законодавцеві, який передбачив низку правових механізмів, що сприяють запобіганню та/або розв’язанню деяких видів корпоративних конфліктів в АТ: щодо порядку оцінки вкладів засновників/акціонерів, зроблених в негрошовій формі (у разі оплати акцій в такій формі - ст. 11 і 8 Закону ПАТ); чіткішого розмежування повноважень між органами АТ (ст. 33, 52, 58, 73); обов’язків посадових осіб цих органів (ст. 62−63); можливості запровадження посади корпоративного секретаря як особи, відповідальної за взаємодію з акціонерами (ст. 56); порядку вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість, та значних правочинів (ст. 70−72); проведення перевірок фінансовогосподарської діяльності АТ (ст. 73−76); закріплення за акціонером так званого права на незгоду (а у версії Закону ПАТ — права акціонера вимагати викупу товариством належних акціонеру акцій у разі прийняття загальними зборами рішень з окремих питань діяльності АТ, що зачіпають законні інтереси акціонерів, — ст. 68−69 Закону ПАТ) та ін. Ступінь ефективності зазначених правових механізмів виявить практика їх застосування, проте можна з упевненістю констатувати, що їх правове закріплення потребує вдосконалення (щодо кількості, якості, у т.ч. ґрунтовності, порядку застосування).

Правові засоби щодо запобігання конфлікту інтересів в АТ (у т.ч. корпоративних конфліктів) різноманітні. Насамперед це стосується вдосконалення акціонерного законодавства за трьома основними напрямами: за змістом, за формою і за системою. Особливе місце посідає перший напрям, оскільки передбачає запровадження нових і вдосконалення діючих механізмів врахування та захисту законних інтересів учасників корпоративних відносин в АТ.

Серед нині чинних правових засобів розв’язанні конфлікту інтересів в АТ слід виділити:

• • внутрішньо-корпоративні механізми: розгляд таких конфліктів на загальних зборах акціонерів, наглядовою радою, виконавчим органом, а у випадках, якщо подібний конфлікт стосується фінансово-господарської діяльності товариства, — то й за участі ревізійної комісії/ревізора та/або аудитора (аудиторської фірми) в передбаченому законом та/або статутом АТ порядку; участь у розв’язанні корпоративного конфлікту корпоративного секретаря, який, однак, не може виконувати роль арбітра, а радше — функції медіатора з огляду на його основне призначення — забезпечення взаємодії АТ з акціонерами та/або інвесторами (ч. 4 ст. 56 Закону ПАТ);
• • розв’язання конфлікту компетентними державними органами в межах наданих їм повноважень (ДКЦПФР [21], антимонопольними органами [22, ст. 7; 23, ст. 24, 30, 31, 33, 50] та ін.) застосовується у разі, якщо корпоративний конфлікт зачіпає публічні інтереси (відповідно — на ринку цінних паперів: наприклад, щодо проведеного з порушенням встановлених вимог розміщення додаткових акцій, в результаті якого зменшуються частки окремих чи навіть багатьох акціонерів у статутному капіталі АТ; у сфері економічної конкуренції: зокрема щодо набуття одним акціонером без отримання попереднього дозволу Антимонопольного комітету чи Кабінету Міністрів України значного за розмірами пакета акцій АТ, що призводить до кваліфікованої економічної концентрації), захист яких потребує оперативного втручання держави з метою попередження чи зменшення негативних наслідків таких конфліктів;
• • судові процедури, передбачені чинним законодавством, які застосовуються у разі неефективності чи неможливості використання вищезгаданих процедур за ініціативою щонайменше одного з учасників конфлікту (а у разі порушення публічних/державних інтересів — уповноважених органів, прокурора) за умови, що подібний спір може бути предметом судового розгляду.

Разом із тим, слід зауважити, що внутрішньокорпоративний і судовий порядки розгляду конфлікту інтересів в АТ (у т.ч. корпоративних конфліктів) потребує вдосконалення з огляду на збільшення можливостей щодо захисту законних інтересів учасників конфлікту та/або зменшення негативного впливу таких конфліктів на АТ, економічну систему країни. Цьому сприятиме низка заходів, серед яких:

• • закріплення в Законі ПАТ положення про визначення акціонерним товариством (шляхом включення відповідних положень до статуту АТ чи прийняття спеціального внутрішнього документу) порядку розгляду корпоративних конфліктів (з дотриманням вимог законодавства, визначення посадових осіб та/або спеціального органу/арбітражної комісії, відповідальних за забезпечення розгляду таких конфліктів в АТ, процедури подання заяви, її розгляду, винесення відповідного рішення, повідомлення учасників конфлікту про результати його розгляду);
• • закріплення за акціонерами додаткових прав, що забезпечуються захист їх інтересів (досить актуально для змішаних АТ за участі держави, але без відповідного контролю з її боку), у т.ч. права подання непрямих позовів (подаються акціонером/акціонерами в інтересах АТ у разі завдання шкоди товариству з боку посадових осіб його органів, акціонерів та/або третіх осіб) та колективних позовів (подання одним акціонером позову в інтересах групи акціонерів, права та/або законні інтереси яких було порушено). І хоча подібні позови (непрямі та колективні) притаманні для корпоративного права США [24, § 7.40−7.47; 25, с. 75−80; 3, с. 262−264], що слідує англосаксонській правовій традиції, проте їх спрямованість на врахування інтересів окремих чи меншості акціонерів, неспроможних впливати на прийняття органами АТ рішень, що зачіпають їх (акціонерів) інтереси, заслуговує на увагу. Доцільність запровадження таких позовів зумовлена: (1) закріпленим в Конституції України [26, ч. 4 ст. 13] соціальним спрямуванням вітчизняної економіки, що, серед іншого, включає забезпечення соціальної справедливості в акціонерних відносинах (за допомогою дрібних акціонерів формуються великі капіталі, якими фактично розпоряджаються крупні акціонери, а то й окрема особа — так званий контролюючий власник корпоративних прав [27, с. 4] або контролюючий акціонер); (2) суто прагматичними міркуваннями (крупні акціонери володіють ринковою більшістю, що виявляється в їх частці в статутному капіталі АТ та кількості голосів на загальних зборах акціонерів і, відповідно, впливові на діяльність АТ, а дрібні - численною більшістю, від якої може залежати навіть доля країни у разі масових заворушень, викликаних невдоволенням таких акціонерів зловживаннями з боку контролюючих власників корпоративних прав, які використовують ці права та пов’язані з ними можливості, ігноруючи законні інтереси численної більшості акціонерів — міноритаріїв (На небезпеку таких зловживань та їх деструктивний вплив на суспільство ще понад 100 років тому звертав увагу Л. Петражицький [28]). Останній аргумент особливо актуальний в умовах нинішньої фінансової кризи, що загострила соціальні суперечності/конфлікти, від оптимального розв’язання яких залежить в цілому доля країни, а відтак — економічної системи держави та акціонерних товариств як її складових.

статутний капітал акціонерний держава.

Література

• 1. Гражданское и торговое право капиталистических государств. 3-е изд., переб. и доп. / Отв. ред. Васильєв Е.А.: учебник. — М.: МО, 1993. — 560 с.
• 2. Погрібний Д.І. Корпоративні права держави: поняття, підстави виникнення, механізм реалізації. Автореферат дис… канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.04 / Погрібний Д.І. — Харків, 2008. — 20 с.
• 3. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення: монографія / Вінник О.М.
• 4. К.: Атіка, 2003. — 352 с. 4. Закон України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» // Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 34, ст. 291.
• 5. Закон від 19.09.91 «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 49, ст. 682.
• 6. Закон України від 17.09.08 «Про акціонерні товариства» // Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 50, (№ № 50−51), ст. 384.
• 7. Закон України від 04.03.92 «Про приватизацію державного майна» // Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 24, ст. 348.
• 8. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18, ст. 144.
• 9. Положення про порядок реструктуризації підприємств, затв. наказом Фонду державного майна України № 667 від 12.04.02 // Офіційний вісник України, 2002 р., № 19, ст. 967.
• 10. Закон України від 21.09.06 «Про управління об'єктами державної власності» // Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 46, ст. 456.
• 11. Правила застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затв. Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 // http://zakon.rada.gov.ua.
• 12. Закон України від 28.12.94 «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 4, ст. 28.
• 13. Положення про порядок здійснення органами виконавчої влади управління належними державі акціями, частками, паями товариств та контролю за реалізацією цих функцій, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1741 від 04.11.98 (втратила чинність) // Офіційний вісник України, 1998, № 44, с. 23.
• 14. Положенняпро реєстр державних корпоративних прав, затв. наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами 14.05.99 № 72 // Офіційний вісник України, 1999, № 22, с. 166.
• 15. Положення про реєстр корпоративних прав держави, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1679 від 29.10.03 // Офіційний вісник України, 2003 р., № 44, ст. 2303.
• 16. Методика оцінки державних корпоративних прав, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1406 від 02.08.99 // Офіційний вісник України, 1999, № 31, с. 90.
• 17. Принципи корпоративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.03 № 571. — К.: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, 2004. — 72 с.
• 18. Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління (збірник кодексів та принципів). — К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2002. — 248 с.
• 19. Закон України від 12.07.01 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 1, ст. 1.
• 20. Закон України від 07.12.2000 «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 5−6, ст. 30.
• 21. Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.07 № 2272 // Офіційний вісник України, 2008, № 12, ст. 317.
• 22. Закон України від 26.11.93 «Про Антимонопольний комітет України» // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 50, ст. 472.
• 23. Закон України від 11.01.01 «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 12, ст. 64.
• 24. Переглянутий модельний закон США «Про підприємницьку корпорацію» (в ред. 2002) / Model Business Corporation Act, 3rd Edition // http://www.abonet.org/buslaw/library/onlinepublication/ mbca2002.pdf.
• 25. Сыродоева О. Н. Акционерное право США и России (сравнительный анализ) / Сыродоева О. Н. М.: СПАРК, 1996. — 112 с.
• 26. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.96 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30, ст. 141.
• 27. Кравець І.М. Правове становище суб'єктів організаційно-господарських повноважень. Автореферат дис. канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.04 / Кравець І.М. К.: 2008. — 16 с.
• 28. Петражицкий Л. Акционерная компания. Акционерные злоупотребления и роль акционерных компаний в народном хозяйстве. По поводу предстоящей реформы акционерного права / Петражицкий Л. — СПб: Тип. Министерства финансов (В. Киршбаума), 1898. — 220 с.