Деякі визначення та їх критика

Було зроблено чимало спроб дати формальне визначення поняття інтелекту, зокрема, штучного. Очевидно, найбільш відомим є визначення предмету теорії штучного інтелекту, яке було введене видатним дослідником у галузі штучного інтелекту Марвіном Мінським. Воно потрапило до багатьох словників та енциклопедій з невеликими змінами і відображає таку основну думку: «штучний інтелект є дисципліна, що вивчає можливість створення програм для вирішення задач, які при вирішенні їх людиною потребують певних інтелектуальних зусиль». Але і це визначення має вади. Головна з них полягала в поганій формалізації поняття «певні інтелектуальні зусилля». «Певних інтелектуальних зусиль» вимагає, наприклад, виконання простих арифметичних операцій, але чи можна вважати інтелектуальною програму, яка здатна до виконання тільки таких операцій? Відтак уряді книг та енциклопедій до наведеного визначення додається поправка: «сюди не входять задачі, для яких відома процедура їх розв’язку». Важко вважати таке формулювання задовільним. Розвиваючи цю думку далі, можна було б продовжити: отже, якщо я не знаю, як виконувати деяку задачу, то вона є інтелектуальною, а якщо знаю — то ні. Наступний крок — це відомі слова Л. Теслера: «Штучний інтелект — це те, чого ще не зроблено» [Мичи]. Цей парадоксальний висновок лише підкреслює дискусійність проблеми.

Є деякі більш конструктивні визначення інтелекту. Наприклад, в [Ендрю] наводиться одне з них: «інтелект є здатність правильно реагувати на нову ситуацію». Там же наводиться і критика цього визначення: не завжди зрозуміло, що слід вважати новою ситуацією. Уявіть собі, наприклад, звичайний калькулятор. Цілком імовірно, що на ньому ніколи не обчислювали суму двох нулів. Тоді завдання «обчислити нуль плюс нуль» можна вважати ситуацією, новою для калькулятора. Безумовно, він з нею впорається («правильно відреагує на нову ситуацію»), але чи можна на цій підставі вважати його інтелектуальною системою?