Застосування internet-технологій, як інструмент навчання студентів

Комп’ютерна письменність визначається не тільки умінням програмувати, а, в основному, умінням використовувати готові програмні продукти, розраховані на призначений для користувача рівень. Ця тенденція з’явилася завдяки широкому розгляду таких продуктів, які орієнтованих на непідготовлених користувачів.

Розробка таких програмно-інформаційних засобів є вельми дорогою справою через його високу наукоємність і необхідності спільної роботи висококваліфікованих фахівців: психологів, комп’ютерних дизайнерів, програмістів.

Проте вона окупає себе завдяки тому, що доступ до комп’ютера сьогодні може одержати практично кожна людина навіть без спеціальної підготовки.

Комп’ютер є не просто технічним пристроєм, він припускає відповідне програмне забезпечення. Рішення вказаної задачі пов’язане з подоланням труднощів, обумовлених тим, що одну частину завдання — конструювання і виробництво ЕОМ — виконує інженер, а іншу — педагог, який повинен знайти розумне дидактичне обгрунтування логіки роботи обчислювальної машини в цілому і окремих програм зокрема.

Інша трудність полягає у тому, що засіб є лише одним з рівноправних компонентів дидактичної системи разом з іншими її ланками: цілями, змістом, формами, методами, діяльністю педагога і діяльністю учня. Все ці ланки взаємозв'язані, і зміна в одному з них обумовлює зміни у всіх інших.

Як новий зміст вимагає нових форм його організації, так і новий засіб припускає переорієнтацію всіх інших компонентів дидактичної системи. Тому установка в шкільному класі або вузівській аудиторії ПК є не закінчення комп’ютеризації, а її початок — початок системної перебудови всієї технології навчання.

Перетвориться перш за все діяльність суб'єктів освіти — вчителя і учня, викладача і студента. Їм доводиться будувати принципово нові відносини, освоювати нові форми діяльності у зв’язку із зміною засобів учбової роботи і специфічною перебудовою її змісту.

І саме в цьому, а не в оволодінні комп’ютерною письменністю вчителями і учнями або насиченості класів повчальною технікою, полягає основна трудність комп’ютеризації освіти.

Виділяються три основні форми, в яких може використовуватися комп’ютер при виконанні ним повчальних функцій:

• а) машина як тренажер;
• б) машина як репетитор, що виконує певні функції за викладача, причому машина може виконувати їх краще, ніж людина;
• в) машина як пристрій, що моделює певні наочні ситуації (імітаційне моделювання).

Тренувальні системи найдоцільніше застосовувати для вироблення і закріплення умінь і навиків. Тут використовуються програми контрольно-тренувального типу: що крок за кроком вчиться одержує дозовану інформацію, яка наводить на правильну відповідь при подальшому пред’явленні завдання.

Такі програми можна віднести до типу, властивого традиційного програмованого навчання.

Завдання учня полягає в тому, щоб сприймати команди і відповідати на них, повторювати і заучувати препарований для цілей такого навчання готовий матеріал.

При використанні в такому режимі комп’ютера наголошується інтелектуальна пасивність учнів, адже комп’ютерні технології використовуються нами для економії часу.

Відмінність систем репетиторства визначається тим, що при чіткому визначенні цілей, завдань і змісту навчання використовуються управляючі дії, що йдуть як від програми, так і від самого учня.

Для повчальних систем такий обмін інформацією одержав назву діалогу.

Таким чином, системи репетиторства передбачають свого роду діалог того, що навчається з ЕОМ в реальному масштабі часу.

Зворотний зв’язок здійснюється не тільки при контролі, але і в процесі засвоєння знань, що дає що вчиться об'єктивні дані про хід цього процесу. По суті справи системи репетиторства засновані на тій же ідеології програмованого навчання (розгалужені програми), але посиленого можливостями діалогу з ПК.

Потрібно підкреслити відмінність такого «діалогу» від діалогу як способу спілкування між людьми.

Діалог — це розвиток теми, позиції, точки зору спільними зусиллями двох і більш людина. Траєкторія цього сумісного обміну думками задається тими сенсами, які породжуються в ході самого діалогу.

Очевидно, що «діалог» з машиною таким принципово не є. У машинній програмі наперед задаються ті гілки програми, по яким рухається процес, ініційований користувачем ЕОМ. Якщо що вчиться потрапить не на ту гілку, машина видасть «репліку» про те, що він потрапив не туди, куди передбачено логікою програми, і що потрібно, отже, повторити спробу або почати з іншого ходу.

Навчання виступає як гранично процес роботи школяра і студента, що індивідуалізувався, із знайомою інформацією, представленою на екрані дисплея. Очевидно, що за допомогою цих теоретичних схем неможливо описати таку педагогічну реальність сьогоднішнього дня, як, наприклад, проблемна лекція, проблемний урок, семінар-дискусія, ділова гра або науково-дослідна робота.

Використання обчислювальної техніки розширює можливості людини, проте воно є лише інструментом, знаряддям рішення завдань.

Сама можливість комп’ютеризації учбового процесу виникає тоді, коли виконувані людиною функції можуть бути адекватно відтворені за допомогою технічних засобів.