Аналіз руху фінансових потоків

Аналіз руху фінансових потоків — це по суті визначення моментів і величин припливів і відтоків готівки. Основною метою аналізу фінансових потоків — є перш за все, аналіз фінансової стійкості та прибутковості банку. Його вихідним моментом є розрахунок фінансових потоків у бізнес плані, насамперед, від операційної (поточної) діяльності.

Фінансовий потік характеризує ступінь самофінансування банку, його фінансову силу, фінансовий потенціал, прибутковість. Фінансове благополуччя банку багато в чому залежить від припливу грошових коштів, що забезпечують покриття його зобов’язань. Відсутність мінімально — необхідного запасу грошових коштів може вказувати на фінансові труднощі. Надлишок грошових коштів може бути знаком того, що банк зазнає збитків.

Причому причина цих збитків може бути пов’язана як з інфляцією і знеціненням грошей, так і з упущеною можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу. У будь-якому випадку саме аналіз фінансових потоків дозволить встановити реальний фінансовий стан в банку.

Аналіз фінансових потоків у бізнес плані є одним з ключових моментів в аналізі фінансового стану банку, оскільки при цьому вдається з’ясувати, чи зміг банк організувати управління фінансовими потоками так, щоб в будь-який момент у розпорядженні фірми була достатня кількість готівкових коштів.

Аналіз фінансових потоків зручно проводити за допомогою звіту про рух грошових коштів. Цей звіт формується не за джерелами та напрямками використання коштів, а за сферами діяльності банку — операційної (поточної), інвестиційної та фінансової. Він є основним джерелом інформації для аналізу фінансових потоків.

Звіт про рух грошових коштів складається для того, щоб наочно побачити вплив поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку на стан її грошових коштів за певний період і дозволяє пояснити зміни коштів за цей період [13].

Однією з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку є ліквідність. Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших передумов успішної діяльності банку.

Згідно з сайту національного банку України, ліквідність банку — це його спроможність забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, завдяки збалансованості між строками та сумами погашення розміщених активів і строками та сумами виконання зобов’язань, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів. [14].

Ліквідними активами є кошти в касі та на коррахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням:

• 1) їх обсягів;
• 2) строковості;
• 3) валюти платежів;
• 4) забезпечення потрібного співвідношення між власними та залученими коштами;
• 5) необхідності формування оптимальної структури активів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Усі активи банку за ступенем ліквідності поділяють на шість груп:

• 1) високо ліквідні активи (кошти в касі, в НБУ та інших банках, банківські метали, кошти на вимогу в НБУ, інших банках, строкові депозити в НБУ);
• 2) ліквідні активи (всі активи, які приносять банкам доходи, всі надані кредити, депозити в інших банках, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанії);
• 3) низько ліквідні активи — пролонгована дебіторська заборгованість;
• 4) неліквідні активи (прострочена і сумнівна заборгованість за кредитами);
• 5) не дохідні активи (основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, капітальні вкладення);
• 6) квазіактиви — нараховані доходи.

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (ЗБп. р.):

Н4 = (Каса + Коррах) /ЗБп. р.? 100. (1.1).

Оптимальне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20%.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховують вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної (Ап. л.) та вторинної (Авт. л.) ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання (ЗБстр. вик.):

Н5= (Ап. л. + Авт. л.) / ЗБстр. вик. ?100. (1.1).

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

• 1) готівкові кошти;
• 2) банківські метали;
• 3) кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках;
• 4) строкові депозити, які розміщені в Національному банку України та інших банках;
• 5) боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;
• 6) боргові цінні папери, емітовані Національним банком України в портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;
• 7) надані кредити.

До зобов’язань з відповідними строками виконання належать:

• 1) кошти на вимогу;
• 2) короткострокові та довгострокові кредити, одержані під Національного банку України та інших банків;
• 3) кошти бюджету України;
• 4) строкові депозити інших банків та клієнтів;
• 5) цінні папери власного боргу, емітовані банком;
• 6) субординований борг банку;
• 7) зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, пору к, авалів;
• 8) зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

В подальшій роботі використано саме цей тип ліквідності. Оптимальне значення нормативу Н5 мас бути не менше ніж 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виковувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношенні ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов’язань (КЗ):

Н6= Ал/ КЗ?100. (1.3).

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включають:

• 1) готівкові кошти;
• 2) банківські мотали;
• 3) кошти на кореспондентських рахунках то відкриті в Національному банку України та інших банках;
• 4) короткострокові депозити, що розміщені а Національному банку України та інших банках;
• 5) короткострокові кредити, що надані іншим байкам;
• 6) боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та о портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов’язань включаються:

• 1) кошти на вимогу;
• 2) кошти бюджету України;
• 3) короткострокові кредити, які одержані від Національного банку України та інших банків;
• 4) короткострокові депозити інших банків і клієнтів:
• 5) короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;
• 6) зобов’язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;
• 7) зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Оптимальне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20% [15].

Керівництво банку може використовувати відомості звіту при розрахунку ліквідності, при визначенні дивідендів, для оцінки впливів на загальний стан організації рішень про фінансування будь-яких програм. Іншими словами, звіт про рух грошових коштів необхідний для того, щоб визначити чи буде у неї достатньо коштів для погашення короткострокової кредиторської заборгованості, для вирішення питання про збільшення заохочень працівникам. Крім того, звіт допоможе керівництву планувати інвестиційну та фінансову політику банку.

Складовими частинами звіту про рух грошових коштів є надходження і вибуття грошових коштів в розрізі поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку.

Поточна діяльність включає вплив на фінансові кошти господарських операцій, що впливають на розмір прибутку. До цієї категорії належать такі операції як реалізація товарів (робіт, послуг), придбання товарів (робіт, послуг), необхідних у виробничій діяльності, виплата відсотків за кредит, виплати по заробітній платі, перерахування податків.

Під інвестиційною діяльністю розуміють придбання і реалізацію основних засобів, цінних паперів, видачу кредитів і т.д.

Фінансова діяльність включає отримання від власників і повернення власникам засобів для діяльності банку, операції з викупленими акціями та інші.

Складання звіту про рух грошових коштів передбачає:

• 1) визначення грошових коштів у результаті поточної діяльності;
• 2) визначення грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності;
• 3) визначення грошових коштів у результаті фінансової діяльності.

Звіт про прибутки та збитки показує наскільки прибутковою була банківська діяльність в аналізованому періоді, але він не може показати надходження і вибуття грошових коштів в поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку.

Звіт про прибутки та збитки в бізнес плані складається за методом нарахування, коли доходи / витрати визнаються у періоді їх виникнення, а не в періоді надходження / вибуття грошових коштів.

Для того, щоб виявити рух грошових коштів необхідно трансформувати звіт про прибутки і збитки. При цьому використовуються коригування, відповідно до яких доходи визнаються тільки в розмірі фактично отриманих грошових коштів, а витрати в обсязі фактичних виплат.

Існують два методи трансформації звіту про прибутки та збитки: прямий і непрямий.

При прямому методі в фінансовому потоці, розрахованому в бізнес плані трансформується кожна стаття звіту про прибутки і збитки. У процесі визначається фактичне надходження грошових коштів та фактичні витрати. При непрямому методі не передбачається трансформація кожної статті звіту про прибутки і збитки. Відповідно до цього методу відправною точкою розрахунку є величина річного прибутку (збитку) за аналізований звітний період, яку коригують, додаючи всі витрати, не пов’язані з рухом грошових коштів (наприклад, амортизаційні відрахування), і віднімаючи всі доходи, не пов’язані з фінансовими потоками.

Перед складанням звіту про рух грошових коштів у бізнес плані, насамперед, необхідно з’ясувати, яка стаття балансу протягом, принаймні, двох періодів була джерелом освіти фінансового потоку і яка викликала його витрату. Це робиться за допомогою таблиці, що показує джерела утворення та споживання фондів банку. Спочатку розраховується зміна кожної балансової статті після чого дана зміна стосується в джерела або споживання фінансових фондів відповідно до наступних правил:

Джерелом наявних грошей є будь-яке збільшення статті, віднесеної до «Зобов'язань» або до «Власного капіталу». Як приклад можна привести банківський кредит. Будь-яке зменшення активних рахунків також є джерелом утворення фінансового потоку. Приклади: продаж необоротних активів або зменшення запасів [16−19].

Розглянемо система управління фінансовими потоками.

Якщо об'єктом управління в даній системі виступають фінансові потоки банку, пов’язані із здійсненням різних господарських і фінансових операцій, то суб'єктом управління є фінансова служба, склад і чисельність якої залежить від розміру, структури банку, кількості операцій, напрямків діяльності та інших факторів:

• 1) у малих банках головний бухгалтер часто суміщає функції начальника фінансового та планового відділів;
• 2) у середніх — виділяються бухгалтерія, відділ фінансового планування та оперативного управління;
• 3) у великих компаніях структура фінансової служби суттєво розширюється — під загальним керівництвом фінансового директора знаходяться бухгалтерія, відділи фінансового планування та оперативного управління, а також аналітичний відділ, відділ цінних паперів і валют.

Що ж до елементів системи управління фінансовими потоками, то до них слід віднести фінансові методи та інструменти, нормативно — правове, інформаційне та програмне забезпечення:

• 1) Серед фінансових методів, що роблять безпосередній вплив на організацію, динаміку і структуру фінансових потоків банку, можна виділити систему розрахунків з дебіторами і кредиторами; взаємини з засновниками (акціонерами), контрагентами, державними органами; кредитування; фінансування; фондоутворення; інвестування; страхування; оподаткування; факторинг та інші;
• 2) Фінансові інструменти об'єднують гроші, кредити, податки, форми розрахунків, інвестиції, ціни, векселі та інші інструменти фондового ринку, норми амортизації, дивіденди, депозити та інші інструменти, склад яких визначається особливостями організації фінансів в банку;
• 3) Нормативно — правове забезпечення банку складається з системи державних законодавчо-нормативних актів, встановлених норм і нормативів, статуту господарюючого суб'єкта, внутрішніх наказів та розпоряджень, договірної бази.
• 4) В сучасних умовах необхідною умовою успіху бізнесу є своєчасне отримання інформації та оперативне реагування на неї, тому важливим елементом управління фінансовими потоками банку є внутріфірмова інформація.
• 5) Використання прикладних бухгалтерських програм забезпечує фінансового менеджера облікової та часто аналітичною інформацією, тому до вибору таких програм потрібно підходити обережно, вибираючи такий програмний продукт, який найбільш повно задовольняв би вимогам надійності, достовірності та прозорості інформації, гнучкості в настройках під особливості бізнесу банку, а також відповідав би чинному законодавству.

Таким чином, система управління фінансовими потоками в банку — це сукупність методів, інструментів і специфічних прийомів цілеспрямованого, безперервного впливу з боку фінансової служби банку на рух грошових коштів для досягнення поставленої мети.

Ефективне управління фінансовими потоками підвищує ступінь фінансової і виробничої гнучкості банку, оскільки призводить до:

• 1) поліпшенню оперативного управління, особливо з точки зору збалансованості надходжень і витрачання грошових коштів;
• 2) збільшенню обсягів продажів та оптимізації витрат за рахунок великих можливостей маневрування ресурсами банку;
• 3) підвищення ефективності управління борговими зобов’язаннями і вартістю їх обслуговування, поліпшення умов переговорів з кредиторами та постачальниками;
• 4) створенню надійної бази для оцінки ефективності роботи кожного з підрозділів банку, його фінансового стану в цілому;
• 5) Підвищенню ліквідності [20].

У результаті високий рівень синхронізації надходжень і витрати коштів за обсягом і в часі дозволяє знизити реальну потребу банку в поточному та страховому залишках фінансових активів, які обслуговують основну діяльність, а також резерв інвестиційних ресурсів для здійснення реального інвестування.

Таке балансування припливів і відтоків грошових коштів на стадії планування здійснюється шляхом розробки бюджету руху грошових коштів (БРГК), формат якого залежить від особливостей бізнесу конкретного банку. Результатом розрахунків є визначення чистого фінансового потоку за бюджетний період, відбиваного окремим рядком як «касовий зростання або зменшення» залежно від свого значення (позитивного або негативного) і сальдо грошових коштів на кінець планового періоду. Якщо останнє негативно або менше мінімально встановленого нормативу, то, по-перше, проводиться аналіз припливів і відтоків грошових коштів з метою виявлення додаткових резервів, а по-друге, складається кредитний план із залучення зовнішніх джерел фінансування.

Рішення про залучення кредиту приймається за умови більшої економічної доцільності даного способу зовнішнього фінансування в порівнянні з іншими наявними в наявності способами покриття касового розриву (збільшення авансування від покупців, зміна умов комерційного кредиту, приріст стійких пасивів). В даний час банки пропонують різні кредитні продукти: овердрафт, термінові кредити, кредитні лінії, банківські гарантії, акредитиви та інші. Для усунення короткострокових касових розривів кращим вважається використання овердрафту, але при постійному використанні позикового капіталу вибір видів кредитних продуктів повинен ґрунтуватися на обліку дії фінансового та операційного важелів.

На стадії оперативного управління синхронізація фінансових потоків здійснюється за допомогою складання і виконання платіжного календаря, що відображає конкретні терміни, обсяги, джерела надходжень і напрями витрачання грошових коштів.

Далі розглянемо основні фактори, які впливають на фінансовий потік.

Всі фактори, що впливають на формування фінансових потоків, можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів належать: кон’юнктура товарного і фінансового ринків, система оподаткування банків, система здійснення розрахункових операцій господарюючих суб'єктів, доступність зовнішніх джерел фінансування (кредитів, позик, цільового фінансування).

Серед внутрішніх чинників слід виділити стадію життєвого циклу, на якій знаходиться банк, тривалість операційного та виробничого циклів, сезонність виробництва і реалізації продукції, амортизаційну політику банку, невідкладність інвестиційних програм, особисті якості та професіоналізм керівної ланки банку [21−22].

Побудова системи управління фінансовими потоками банку базується на наступних принципах:

• 1) інформативною достовірності та прозорості;
• 2) плановості та контролю;
• 3) платоспроможності і ліквідності;
• 4) раціональності та ефективності.

Основою управління є наявність оперативної і достовірної облікової інформації, що формується на базі бухгалтерського та управлінського обліку. Склад такої інформації дуже різноманітний: рух коштів на рахунках і в касі банку, дебіторська та кредиторська заборгованість банку, бюджети податкових платежів, графіки видачі та погашення кредитів, сплати відсотків, бюджети майбутніх закупівель, що вимагають попередньої оплати, і багато іншого. Сама ж інформація надходить з різних джерел, її збір і систематизація повинні бути налагоджені з особливою ретельністю, оскільки запізнювання і помилки при наданні інформації можуть привести до серйозних наслідків для всієї банку в цілому. При цьому кожне банк самостійно визначає формат надання, періодичність збору інформації, схему документообігу.

Але головна роль в управлінні фінансовими потоками відводиться забезпечення їх збалансованості за видами, обсягами, тимчасових інтервалах і іншим істотним характеристикам. Щоб успішно вирішити цю задачу, потрібно впровадити в банку системи планування, обліку, аналізу та контролю. Адже планування господарської діяльності банку в цілому і руху фінансових потоків зокрема істотно підвищує ефективність управління фінансовими потоками, що призводить до:

• 1) скорочення поточних потреб банку в них на основі збільшення оборотності фінансових активів та дебіторської заборгованості, а також вибору раціональної структури фінансових потоків;
• 2) ефективному використанню тимчасово вільних грошових коштів (у тому числі страхових залишків) шляхом здійснення фінансових інвестицій банку;
• 3) забезпеченню профіциту грошових коштів і необхідної платоспроможності банку в поточному періоді шляхом синхронізації позитивного і негативного фінансового потоку в розрізі кожного тимчасового інтервалу.

Таким чином, управління фінансовими потоками — найважливіший елемент фінансової політики банку, воно пронизує всю систему управління банку. Важливість і значення управління фінансовими потоками в банку важко переоцінити, оскільки від його якості та ефективності залежить не тільки стійкість банку в конкретний період часу, а й здатність до подальшого розвитку, досягнення фінансового успіху на довгу перспективу [21−22].