Розвиток індустріальних парків в Україні: проблеми та напрями політики стимулювання

Розвиток індустріальних парків в Україні: проблеми та напрями політики стимулювання

Негативні тенденції в розвитку української економіки впродовж останніх років вимагають пошуку синергетичних механізмів стимулювання економіки, здатних активізувати економічну й інвестиційну діяльність і забезпечити структурно-технологічну модернізацію виробничого комплексу. В умовах погіршення економічної динаміки національної економіки та загострення конкуренції на світових ринках інвестиційних ресурсів Україні потрібна системна робота з формування сприятливого інвестиційного клімату для діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів та запровадження дієвих механізмів стимулювання інвестиційної діяльності. До таких механізмів належить створення індустріальних парків.

Значний досвід функціонування індустріальних парків у багатьох країнах світу довів високу ефективність цього організаційно-економічного механізму, який чинить системний багатоцільовий вплив на економіку, сприяючи створенню потужної сучасної промисловості, покращенню структурних пропорцій, створенню нових робочих місць і водночас виступає потужними рушієм місцевого та регіонального розвитку, подолання депресивності окремих територій.

Створення індустріальних парків впродовж багатьох десятиліть широко використовується в багатьох країнах світу для активізації промислового та регіонального розвитку, закордонними вченими обґрунтовано концептуальні засади розвитку індустріальних парків [1 — 4]. Проте в Україні запровадження цього механізму знаходиться на початковому етапі.

Метою статті є узагальнення основних концептуальних засад створення індустріальних парків, аналіз інституційного забезпечення, перших результатів і проблем, що виникають у процесі розвитку індустріальних парків, та визначення напрямів удосконалення державної політики стимулювання створення й функціонування індустріальних парків.

Термін «індустріальний парк» є найбільш вживаним і розповсюдженим для означення інструментів реалізації інноваційних підходів в організації промислового виробництва. У зарубіжній економічній літературі як синоніми до терміну індустріальний парк використовуються терміни «промисловий район» (industrial estate), «промислова зона» (trading estate), «виробнича зона» (factory estate), «дієвий район» (employment area). В узагальненому вигляді індустріальний парк — це «велика ділянка землі з необхідною інфраструктурою, надана для ведення господарської діяльності близькими за спеціалізацією компаніями» [2]. Ідея створення індустріальних парків базується на кількох засадах:

• ? концентрація спеціалізованої інфраструктури на локальній території (дороги, під'їзні колії, порти, лінії електропередачі, зв’язку, водой газозабезпечення), що знижує для бізнесу витрати на довиробничу підготовку інфраструктури;
• ? виведення промислового виробництва на околиці або за межі міста для зменшення негативних екологічних наслідків;
• ? можливість надання суб'єктам підприємницької діяльності комплексу інформаційних, консультативних, логістичних послуг, створення сприятливих умов для налагодження різноманітних виробничих і економічних зв’язків між підприємствами;
• ? можливість отримання різних форм державної та муніципальної підтримки, пільг як для керуючих компаній, так і для суб'єктів підприємницької діяльності.

Залежно від інфраструктурної оснащеності виділяють два види майданчиків для створення індустріальних парків: 1) Greenfield — неосвоєна територія з підведеними комунікаціями, потенційними адміністративними узгодженнями і можливістю будівництва промислово орієнтованих об'єктів; 2) Brownfield — територія з раніше створеними виробничими об'єктами, як правило, забезпечена будівлями, спорудами та інфраструктурою, щодо яких проводиться реконструкція та/або капітальний ремонт відповідно до спеціалізації ІП і потреб його резидентів.

Діяльність індустріальних парків чинить системний позитивний вплив на соціально-економічний розвиток країни в цілому й окремих територій та підвищення конкурентоспроможності економіки шляхом:

• ? активізації інвестиційної діяльності в реальному секторі економіки, що сприяє технологічній модернізації промислового виробництва, реалізації стратегій імпортозаміщення, збільшенню експортного потенціалу;
• ? підвищення інвестиційної привабливості, рівня гарантій та захисту прав інвесторів, що сприяє залученню іноземних інвестицій у виробничий сектор;
• ? сприяння розвитку малого й середнього бізнесу завдяки полегшенню низки адміністративних процедур;
• ? сприяння соціальному розвитку за рахунок створення нових високотехнологічних високооплачуваних робочих місць;
• ? розвитку сучасної виробничої та ринкової інфраструктури;
• ? усунення екологічних наслідків, спричинених промисловим виробництвом;
• ? сприяння територіальному розвитку, зміцнення економічного потенціалу територіальних громад на основі ефективної комунікації бізнесу з місцевими органами влади.

В Україні процес створення індустріальних парків, що розглядались насамперед як інструмент територіального розвитку, започатковано з прийняттям у 2006 році Концепції створення індустріальних (промислових) парків в Україні. Відповідно до Концепції передбачалось створення необхідної нормативно-правової бази, з 2008 мала розпочатися реалізація пілотних проектів індустріальних (промислових) парків в АР Крим, Київській, Львівській, Одеській та Харківській областях [5]. Проте ці завдання не були реалізовані вчасно і в повному обсязі. У практичній площині діяльність звелася лише до визначення пілотних проектів у зазначених регіонах, а саме: Бахчисарайський районний промисловий парк, Щолкінський індустріальний парк та промисловологістичний парк «Новий Крим» в АР Крим; промислові парки «Земельний союз», «Великодимерський», «Парк Ріджин» у Київській області; промисловий парк «Черляни» у Львівській області; індустріальний парк «Рогань» та промислова зона «Паркова» у Харківській області [6]. За відсутності законодавчого забезпечення організаційною формою створення індустріальних парків було обране комунальне підприємство, зокрема створені комунальні підприємства «Щолкінський індустріальний парк», «Промисловий парк «Черляни» та «Індустріальний парк «Рогань». Лише останнє розпочало практичну діяльність, проте вона зводиться до надання інформаційно-консультативних, рекламних та інших послуг для підприємців [7], що не відповідає сутності індустріального парку.

Положення про створення індустріальних парків були включені до стратегій соціально-економічного розвитку більшості регіонів України. У 2011 році був створений індустріальний парк «Свема» в Сумській області, прийнята Державна цільова програма його розвитку на 2012;2015 роки [8] із передбаченим фінансуванням з Державного бюджету в обсязі 15 млн грн, проте фінансування цієї програми не здійснювалось.

Поштовхом до активізації роботи зі створення індустріальних парків стало прийняття у 2012;2013 роках низки законодавчих і нормативних документів, що створили необхідне правове поле для застосування цього організаційноекономічного механізму. Зокрема, був прийнятий Закон України «Про індустріальні парки» [9] та низка нормативних актів для реалізації його положень [10; 11].

Відповідно до закону індустріальний парк — це визначена ініціатором створення відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку [9]. Домінуючим став погляд на індустріальні парки як на механізм стимулювання інвестиційно-промислової діяльності.

Згідно з українським законодавством державна підтримка на облаштування індустріального парку та його учасникам надається тільки за умови внесення до Реєстру індустріальних парків за визначеною процедурою. Істотними умовами для внесення індустріального парку до Реєстру є відсутність у його межах цілісного майнового комплексу, який дозволяє здійснювати виробництво продукції, залучення недержавних джерел фінансування в обсязі не менше 75% кошторисної вартості проекту облаштування індустріального парку, створення нових робочих місць, впровадження сучасних технологій, забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Для стимулювання розвитку індустріальних парків передбачено державну підтримку у вигляді:

• ? звільнення керуючих компаній та учасників індустріального парку від пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту;
• ? надання керуючим компаніям та ініціаторам створення — суб'єктам господарювання безвідсоткових кредитів, цільового фінансування на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків;
• ? звільнення керуючих компаній та учасників індустріального парків від сплати ввізного мита при ввезенні устаткування, обладнання та комплектуючих до них, що не виробляються в Україні та не є підакцизними товарами.

При цьому для суб'єктів, що звільняються від сплати ввізного мита, передбачено вичерпний перелік можливих напрямів використання вивільнених коштів: облаштування індустріального парку, запровадження новітніх технологій, збільшення випуску продукції, здійснення науково-дослідної діяльності, повернення кредитів, сплата відсотків за кредитами. Така норма надає керуючим компаніям та суб'єктам господарювання індустріальних парків додаткові фінансові ресурси для забезпечення їхньої організаційно-виробничої та науково-дослідної діяльності.

З ініціативами про створення індустріальних парків вийшли всі регіони України, при цьому в більшості областей ініціюється створення кількох таких об'єктів. Нині 12 індустріальних парків включено до Реєстру індустріальних парків відповідно до існуючої процедури. Крім того, створено ще низку індустріальних парків, інформація про які міститься на офіційних сайтах місцевих органів влади та їхніх власних сайтах. Проте наразі системна інформація щодо створених в Україні індустріальних парків відсутня.

Аналіз даних щодо індустріальних парків, внесених до Реєстру, які вдалося зібрати з різних джерел (див. табл.), дозволяє зробити кілька узагальнень:

• ? рішення про створення більшості індустріальних парків і схвалення їхніх концепцій були прийняті органами місцевого самоврядування (міськимирадами). Це свідчить про те, що місцеві ради або самі є ініціаторами, або тісно співпрацюють з ініціаторами створення індустріальних парків, підтверджуючи цим свою відповідальність за формування пріоритетів розвитку відповідних територій;
• ? у більшості затверджених концепцій індустріальних парків передбачено надто широкий перелік напрямів спеціалізації, які іноді є несумісними для розташування на компактних територіях через технологічні вимоги (наприклад, електроніка та виробництво будівельних матеріалів чи деревообробка). Це може свідчити як про недостатньо глибоке опрацювання концептуальних засад таких утворень, так і про свідоме намагання включити якомога ширший перелік галузей і виробництв, сподіваючись отримати пільги;

Таблиця. Індустріальні парки України, внесені до Реєстру індустріальних парків (станом на грудень 2014 року)

? створені індустріальні парки дуже відрізняються за своїми масштабами (площа парків варіює від 34 до 500 га), планами щодо створення робочих місць (від 500 до 35 тисяч) та залучення інвестицій.

Попри в цілому сформовані нормативно-правові засади створення та функціонування індустріальних парків та здійснені окремі практичні кроки, існує низка стримуючих чинників та неврегульованих питань, що перешкоджають швидкому запуску цього організаційно-економічного механізму, а саме:

• ? загалом несприятливі умови підприємницької діяльності та суттєве погіршення інвестиційного клімату у 2014;2015 роках, обумовлене насамперед нестабільною політичною ситуацією в країні, наявністю збройних конфліктів території Донецької й Луганської областей. У звіті Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2014;2015 роках [12] до проблемних питань інвестиційного середовища України віднесено: ситуацію із захистом права власності, тиск адміністративного регулювання, незалежність судової системи, фаворитизм у рішеннях чиновників, ефективність правової системи у врегулюванні суперечок. Отже, потребує суттєвого вдосконалення інституційне середовище інвестиційної діяльності;
• ? нерозвиненість інфраструктури та відсутність необхідних ресурсів для фінансування розбудови індустріальних парків. Загострення кризової ситуації в економіці змушує уряд вдаватися до заходів жорсткої економії бюджетних коштів. Тому можливості отримати бюджетні кошти для розбудови інфраструктури індустріальних парків є дуже обмеженими;
• ? можливість, а не обов’язковість надання державної підтримки за рахунок державного та місцевих бюджетів і відсутність чітких процедур її отримання, що може призвести до відсутності такої підтримки при розбудові індустріальних парків та створює підстави для корупції;
• ? неврегульованість питання щодо податкових преференцій для суб'єктів індустріальних парків. Це робить систему стимулювання створення і функціонування індустріальних парків неповною і невідповідною очікуванням інвесторів;
• ? відсутність гарантій стабільності законодавчо гарантованих умов функціонування та державної підтримки діяльності індустріальних парків, що дуже важливо для інвесторів;
• ? складна процедура погодження переліку товарів, які ініціатор створення, керуюча компанія або учасник індустріального парку хочуть ввезти без сплати мита, що потребує погодження в кількох міністерствах. І водночас неунормованим залишається питання щодо штрафних санкцій при нецільовому використанні такого устаткування та матеріалів;
• ? неврегульованість питання звільнення керуючих компаній від орендної плати за земельні ділянки. Водночас такі пільги застосовуються в індустріальних парках інших країн і є обґрунтованими з огляду на те, що в період з моменту отримання ділянки в оренду до початку фактичного функціонування індустріального парку керуюча компанія не отримуватиме прибутків;
• ? чинна вимога про відсутність цілісного майнового комплексу з виробництва продукції для включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків унеможливлює включення до нього низки вже працюючих індустріальних парків;
• ? законодавством не передбачено обов’язкове погодження створення індустріального парку місцевими органами самоврядування, що особливо важливо, коли ініціатором створення виступають приватні фізичні чи юридичні особи. Таке погодження повинно бути обов’язковим, адже саме органи місцевого самоврядування відповідають за збалансований розвиток територій, раціональне використання всіх видів економічних ресурсів, затверджують плани функціонального зонування і забудови населених пунктів. Особливої актуальності це питання набуває за умови реформування системи управління місцевим і регіональним розвитком на засадах децентралізації.

ВИСНОВКИ

Попри існуючі проблеми, створення індустріальних парків можна вважати новим етапом у застосуванні організаційноекономічних механізмів стимулювання інвестиційної діяльності в Україні. Ініціативи всіх регіонів щодо започаткування в їх межах індустріальних парків свідчать про затребуваність цього механізму.

Державна політика стимулювання розвитку індустріальних парків має виходити з необхідності реалізації комплексу заходів щодо суттєвого покращання інвестиційного клімату в державі. Без цього жоден інструмент стимулювання інвестиційного-промислової діяльності не запрацює на повну силу.

Необхідно вдосконалити законодавче регулювання процесу створення й функціонування індустріальних парків — внести зміни до законодавства в частині спрощення процедур, усунення існуючих регуляторних бар'єрів, звільнення на певний період керуючої компанії від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності, на якій створено індустріальний парк.

В умовах бюджетного дефіциту наголос у виборі інструментів стимулювання розвитку індустріальних парків повинен насамперед робитись не на бюджетному фінансуванні, а на створенні сприятливих умов для розвитку приватного бізнесу. Необхідно опрацювати моделі використання механізму державно-приватного партнерства з метою залучення недержавних інвестиційних ресурсів для розбудови індустріальних парків, насамперед щодо облаштування інфраструктури.

Одночасно потрібно розробити систему фінансових стимулів для суб'єктів господарювання індустріальних парків для їхнього запровадження у разі відновлення фінансової спроможності держави. Така система може включати: запровадження диференційованих податкових ставок на частку прибутку, що спрямовується на інвестиції; збільшення обсягів амортизаційних відрахувань для здійснення інвестиційної діяльності шляхом підвищення норм податкової амортизації основних засобів; пільгове кредитування інвестиційних проектів, надання державних гарантій на отримання кредитних ресурсів у довгострокові проекти у високотехнологічні галузі економіки.

Підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом відкриває можливості отримання донорської фінансової підтримки, залучення кредитних коштів на програмних засадах для модернізаційних реформ від міжнародних фінансових організацій. Отже, необхідно опрацювати механізм залучення коштів міжнародних донорів та кредитних ресурсів для облаштування інфраструктури індустріальних парків.

ЛІТЕРАТУРА

• 1. Falcke C.O. Industrial Parks. Principles and Practice / Caj O. Falcke // Journal of Economic Cooperation among Islamic Countries. — 1999. — No. 1 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.sesrtcic.org/jecd/jecd_articles/ ART981QQ1Q1−2.pdf.
• 2. Co le' R.P., Cohen-Rosenthal E. Designing eco-industrial parks: a synthesis of some experiences /Raymond P. Cole', E. Cohen-Rosenthal// Journal of Cleaner Production — 1998. — No.6. — P. 181−188.
• 3. Turk E. An Evaluation of Industrial Park Policy of Turkey: Izmir as a Case Study, 42nd IsoCaRP Congress2006/ Ersin Turk [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.isocarp.net/data/case_studies/793.pdf.
• 4. Dodescu A., Chirila L. Industrial Parks in Romania: From Success Stories to Emerging Challenges/Anca Dodescu, Lavinia Chirila//International Journal of e-Education, e-Business, e-Management and e-Learning. — 2012. — Vol.2, No.4. — P. 331−335.
• 5. Про схвалення Концепціі створення індустріальних (промислових) парків в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.08.2006р. № 447[Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/444−2200-%D1%88.
• 6. Довідка щодо стану інституційного забезпечення інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні (станом на 30.12.2011 р.) / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id= 127 481.
• 7. Офіційний веб-сайткомунального підприємства «Індустріальний парк «Рогань» Харківської області [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// kharkivglobal.com/uk/.
• 8. Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку індустріального (промислового) парку «Свема» в м. Шостці Сумської області на 2012;2015 роки: розпорядження КМУ від 14.19.2011 р. № 865-р [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ shhw/886−2211-%D1%88.
• 9. Про індустріальні парки: Закон України від 21 червня 2012 року № 5018-VI [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/
• 10. !aws/shhw//518—7.
• 11. Про затвердження Порядку прийняття рішення про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 р. № 216 [Електрон. ресурс]. — Режим д оступу: http://zakon2. rada.gov. ua/laws/ shhw/216−2213-%D0%BF.
• 12. Про затвердження форми Типового договору про створення та функціонування індустріального парку: Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15.04.2013 р. № 386 [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0733−13.
• 13. The Global Competitiveness Report2014;2015[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www3. weforum. org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2214—5.pdf.