Світові та міжнародні валютні системи

Світові та міжнародні валютні системи

Світова валютна система — це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства Складовими світової валютної системи є такі:

• — форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СПЗ, ЕКЮ, євро);
• — уніфікований режим валютних паритетів та курсів;
• — умови взаємної конвертованості валют;
• — уніфікація правил міжнародних розрахунків;
• — режим валютних ринків та ринків золота;
• — міжнародні валютно-фінансові організації;
• — міжнародне регулювання валютних обмежень.

Розглянемо коротко зміст цих етапів.

Перший етап. Система золотого стандарту.

(золотомонетний стандарт, золотозливковий і золотодевізний стандарти (доларовий та стерлінговий)).

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 1920;1930;х років. Її визначальними особливостями були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото, а звідси — наявність фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото оберталось у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому (поряд із розмінними паперовими грошима) ринках. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Відмінність між ними полягала в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на підставі їх золотого вмісту (масштабу цін), що встановлювався державою.

Водночас система золотого стандарту мала істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, тобто недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня коштовності монетарного товару. Її найгіршим недоліком було те, що умови функціонування золотого стандарту відчутно обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, що підірвало засади функціонування золотого стандарту. валютний міждержавний золотий Другий етап. Бреттон-Вудська валютна система У роки Другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин фактично зазнала повного краху. Щоб виправити становище, у 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (США) зібралася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин — Міжнародний валютний фонд (МВФ). Відповідно до статуту МВФ було визначено найважливіші принципи нової валютної системи, що отримала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її підвалиною стала система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалась у систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 1970;х років і відіграла важливу роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Визначальними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були такі.

У новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу. В тексті Бреттон-Вудської угоди (ст. IV розд. І Статуту МВФ) з цього приводу було записано: «паритети валют усіх держав-учасниць мають виражатись у золоті, яке є загальним еквівалентом, а також у доларах США за його золотим вмістом на 1 липня 1944 p.». Однак фактично цього положення валютної угоди не дотримувалися. На практиці зв’язок усіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар СІНА зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. В цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. У зв’язку з тим, що паритети майже всіх валют були зафіксовані в МВФ у доларах США, їхній зв’язок із монетарним товаром здійснювався за системою: золото — долар — національні валюти. У цьому поєднанні долар виконував функцію знаку золота, різновиду світових грошей.

Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлювалися визначенням їх золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

Долар, функціонуючи в режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: він містив 0,888 г золота: ціна однієї унції (31,1г) золота становила 35 дол.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Зазначені операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків за фіксованою ціною — 35 дол. за унцію. Ця норма спрямовувалась на забезпечення відповідної стабілізації валютної системи.

Упродовж тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото — долар — національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості й довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти.

Наприкінці 1960 — на початку 1970;х років ситуація істотно змінилася: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Це також суттєво підривало фундамент Бреттон-Вудської системи.

Третій етап. Ямайська валютна система Контури нової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці й донині, були визначені на нараді представників країн — членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи, яка почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи є таким.

Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку попитом і пропозицією. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота.

Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — СПЗ) — на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система «золото — долар — національна валюта», на фундаменті якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, трансформувалась у нову систему: «СПЗ — національна валюта». У цій структурі СПЗ отримали статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

Впровадження плаваючих валютних курсів національних грошових одиниць.

Формування відповідних інституційних структур і принципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, наповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом Проміжними ланками між світовою і національними валютними системами стали регіональні міжнародні валютні системи.

Регіональна валютна система — це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. Її структурними елементами є:

• — формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці;
• — визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів;
• — утворення спільних валютних фондів;
• — розвиток регіональних валютно-розрахункових установ.

Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо розв’язання двох проблем:

• — регіональної інтеграції;
• — зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного походження.

Найдосконалішою формою регіональних валютних відносин стала Європейська валютна система, яка переросла з 1 січня 1959 р. в Європейський валютний союз (ЄВС). Він створив Європейський центральний банк, ввів євро у безготівковий обіг, забезпечив реальне зближення показників економічного розвитку країн-учасниць (Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Люксембург).

Мета створення європейської валютної системи — уможливлення міждержавного регулювання валютних відносин. ЄВС містить три основні елементи: спеціальну європейську розрахункову одиницю — екю; механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування.

Головні передумови утворення ЄВС — це здійснення всіма країнами ЄС:

• а) повної та необмеженої конвертованості національних валют;
• б) повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків;
• в) жорсткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів.

Ключовим моментом ЄВС була європейська валютна одиниця — ЕКЮ (ECU) — спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва, який використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, розрахунку центральних валютних курсів, а також як розрахункова і кредитна одиниця в розрахунках між центральними банками та база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс ЕКЮ визначався щоденно. Крім офіційного курсу, ЕКЮ мав і ринковий, за яким укладалися угоди на ринку.

Розрахунок ЕКЮ будувався за принципом «валютного кошика». Частка кожної національної грошової одиниці у «валютному коктейлі» залежала від частки ВВП країни в сукупному ВВП у товарообігу ЄС. Таким чином, квота національних валют у структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом кожної держави.

Структура ЕКЮ підлягала перегляду один раз на п’ять років. Структура ЕКЮ була зафіксована з такими частками:

• — німецька марка — 30,1%;
• — французький франк — 19,0%;
• — англійський фунт стерлінгів — 13,0%;
• — італійська ліра — 10,15%;
• — голландський гульден — 9,4%;
• — бельгійський франк — 7,6%;
• — іспанська песета — 5,3%;
• — інші валюти — 5,45%.

Розглядаючи економічні відносини між Україною і Європейським Союзом у контексті введення євро, було здійснено аналіз можливих вигід та переваг, які Україна могла здобути завдяки орієнтації на європейський ринок. Позитивний вплив від поширення євро на країни з перехідною економікою, які не входять до Європейського валютного союзу і до яких належить й Україна, полягав у тому, що із запровадженням у цих державах євро, для них відкривалися нові перспективи. У майбутньому ЄС стане головним партнером держав Східної Європи, в тому числі й України, у сфері укладання комерційних і фінансових угод, а також здійснення безготівкових операцій.

Отже, використання євро в країнах з перехідною економікою може відбуватися в межах таких функцій грошей, як:

• — засіб платежу (укладання комерційних і фінансових угод з країнами — членами ЄС);
• — розрахункова одиниця (прив'язка до євро та деномінація фінансових інструментів у євро);
• — засіб накопичення (приватні інвестиційні портфелі та валютні резерви центральних банків).

Запровадження євро також чинитиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США: підвищення в ціні євро вигідне, наприклад, для України, якщо буде вирішено прив’язати гривню до євро. Це пов’язано з тим, що зменшаться витрати в національній валюті на обслуговування зовнішнього державного боргу, деномінованого в доларах США. А оскільки проблема зовнішнього боргу є однією з основних для України, то валютна курсова політика потребує пильної уваги й розгляду можливих позитивних змін для забезпечення стабільного валютного курсу. Отже, зважаючи на перспективи розвитку співробітництва та інтеграції з ЄС, доцільно вивчати ідею й умови прив’язки національної валюти України до євро.