Польська полабістика другої половини ХХ — початку ХХІ століття

Польська полабістика другої половини ХХ — початку ХХІ ст.

Історія західного фортпосту слов’янського світу — полабсько-прибалтійських слов’ян, котрі понад два століття здійснювали стійкий опір німецькому феодальному «Drang nach Osten» викликає постійний дослідницький інтерес у новітній польській славістиці, оскільки дає багатий матеріал для ознайомлення з процесом заселення слов’янами території Полаб’я і Помор’я, етнополітичним розвитком слов’янських племен між Ельбою і Одером у добу раннього середньовіччя, їх духовною і матеріальною культурою, взаємовідносинами з сусідніми державами — Німеччиною, Данією, Польщею і Чехією.

Ось чому ми вважаємо виправданою здійснену нами спробу проаналізувати у даній статті внесок польської історіографії другої половини ХХ — початку ХХІ ст. у галузь полабістики.

Основоположником вивчення минулого полабсько-прибалтійських слов’ян у повоєнній Польщі став професор Ягеллонського університету, уродженець України Юзеф Відаєвич (1889−1954), котрий опублікував у 40-і роки ХХ ст. низку досліджень з полабо-слов'янської проблематики, а саме: «Німці проти слов’ян полабських» (Познань, 1946); «Дослідження свідчень про слов’ян Ібрагіма ібн Якуба» (Краків, 1946); «Західні слов’яни і німці у середні віки» (Катовіце, 1946); «Велети» (Катовіце, 1946); «Серби полабські» (Краків, 1948)¹. До найцінніших у цій серії, очевидно, належать дві останні з перерахованих праць, у яких він детально охарактеризував суспільно-політичний устрій і причини поразки у боротьбі проти зовнішньої експансії велетської і сербо-лужицької групи племен².

Важливе значення для поступу історичної думки у Польщі другої половини ХХ ст. мали фундаментальні праці видатного польського історика-медієвіста Генріка Ловмянського (18 981 984). У 1953 р. побачила світ його узагальнююча монографія «Економічні основи формування слов’янських держав»³. У ній він на основі великого фактографічного матеріалу, притаманного його працям, переконливо показав, як зміни у техніці виробництва сільськогосподарської продукції у давніх слов’ян привели до соціального розшарування, що викликало у свою чергу якісні зрушення у розвитку суспільних інститутів — появи державного апарату з його органами примусу. Г Ловмянський вважав, що в слов’янських країнах такі умови виникають у VI-VIII ст. Не було винятком, на думку вченого і слов’янське Полаб’я та Помор’я, де розповсюдження орного землеробства і поява у ньому надлишкового продукту привела до виникнення прошарку знаті і змін політичного устрою⁴. Одночасно з формуванням держави у полабсько-прибалтійських слов’ян з’являються і перші міські центри, чіткі сліди котрих, на його погляд, помітні уже з Х ст⁵. Всупереч думці переважної більшості тогочасних вчених про незначну заселеність ранньосередньовічного Полаб’я, Г Ловмянський наголошував, що окремі регіони полабо-слов'янських земель, як от землі у трикутнику між Рудними горами і річками Ельбою і Заале, були заселені у той час значно більше, ніж Німеччина і середня густота населення тут складала 29 чоловік на 1 км^{2 6}.

Понад двадцять років присвятив Г Ловмянський написанню найбільш знакової зі своїх праць «Початки Польщі. З історії слов’ян у І тисячолітті н.е.», шість томів якої були опубліковані у Варшаві у 1964;1985 рр.⁷. Автор всебічно проаналізував, що було загальнослов’янським і що давньопольським в етногенезі слов’ян на польських землях. Протослов’яни у давнину, велике переселення народів, соціально-економічні і політичні зміни у давніх слов’ян, державотворчі процеси у ранньосередньовічній Польщі - ось вузлові напрямки, по котрим ведеться дослідження у цій праці, що отримала вельми схвальну оцінку в польській історіографії⁸. Досить значну увагу у даній роботі приділив вчений і полабо-слов'янській проблематиці. Так, у другому її томі, ретельно опрацювавши джерела і значний масив лінгвістичної літератури, він детально зупиняється на дискусійних питаннях про етимологію термінів — велети, серби і ободрити, характері міграційних процесів у Центральній Європі рубежу античності і середньовіччя, часі появи слов’ян на полабській території⁹. Знайшло ґрунтовне висвітлення у дослідженні і питання боротьби за незалежність полабсько-прибалтійських слов’ян.

Подальшим кроком у розробці проблем ранньої історії слов’ян стала робота Г Ловмянського «Релігія слов’ян та її занепад (VI-ХІІ ст.)» (Варшава, 1979), що підтверджувала і поглиблювала основні висновки його головної праці про витоки Польщі фактами зі сфери менталітету і духовної культури слов’ян. Окремий розділ монографії Ловмянський присвятив полабському політеїзму, зародження котрого він датував 928−967 рр., коли розпочалася перша після епохи Каролінгів німецько-слов'янська конфронтація на Полаб'ї¹⁰. Аналіз джерел з полабського язичництва дозволив вченому дійти висновку, що місцевий політеїзм був найбільш розвинутим з усіх слов’янських земель, хоча й формувався у несприятливих умовах, у середовищі частково повністю позбавленому форм державної організації, частково (як у ободритів) — за відсутності її розвинутих форм¹¹. У вузьких племінних межах полабського політеїзму, на думку вченого, не було місця для богів з «відомчою компетенцією», оскільки кожне плем’я створило собі бога з «загальною компетенцією, що опікувався усією невеликою племінною територією, усіма її справами і представляв плем’я і його політичні цілі у зовнішньому світі…»¹².

Майже одночасно з вищеохарактеризованою роботою Г Ловмянського з’явилось дослідження зі слов’янської міфології знаного польського історика-медієвіста Олександра Гейштора (1916;1999)¹³. Його монографія являє собою всеохопну картину розвитку вірувань слов’янських племен у дохристиянський період. При цьому А. Гейштор послуговувався не лише традиційними техніками історіографії, археології та описової етнографії. Він звертався й до мовознавчих досліджень і теоретичних схем порівняльного релігієзнавства, що дало йому змогу поглянути на слов’янську міфологію як на одну з важливих індоєвропейських політеїстичних міфологій, яка нічим не поступалася германським, балтським і кельтським аналогам. Порівняльний підхід дав автору можливість виявити сліди вірувань, які краще збереглися в релігійних системах інших народів.

Суттєвим внеском А. Гейштора у славістику, став детальний аналіз автором розвитку слов’янських вірувань на Полаб'ї і Помор'ї у добу раннього середньовіччя, зокрема, пантеону богів полабських слов’ян. Всупереч твердженню А. Брюкнера про «єдинобожжя» у полабсько-прибалтійських слов’ян у ХІІ ст., що виникло у них ніби-то в ході їх адаптації до християнського світогляду¹⁴, А. Гейштор вважав, що у полабів у цей час був не монотеїзм, а генотеїзм — тобто верховна роль одного з богів, котрий став можливим лише з появою відповідних політичних умов — потреби захисту від експансії саксонців, які від стану співіснування доби Каролінгів у першій половині Х ст. перейшли до стадії збройного наступу та завоювання територій¹⁵.

Не заперечуючи ймовірність ідейного впливу якихось сусідніх народів на процеси еволюції язичеських культів у слов’янських племен між Ельбою і Одером, про що свідчить, на думку А. Гейштора запровадження на острові Рюген подушного податку на користь верховного бога. Він разом з тим наголошував, що міфологічна основа релігійної системи на Полаб'ї у ХІІ ст. залишалась у давньому вигляді¹⁶. За його спостереженням, язичництво у полабсько-прибалтійських слов’ян мало виконувати подвійну роль: гарантувати збереження їх культурної ідентичності і посилити їхню здатність до самозахисту таким розбудовуванням культу, яке дало б змогу конкурувати з християнством у справі інтеграції суспільства на певній політично-організованій території¹⁷.

Активізації наукового інтересу в Польщі у другій половині ХХ ст. до вивчення минулого полабсько-прибалтійських слов’ян в значній мірі сприяли роботи видатного польського історика-медієвіста, дійсного члена ПАН Герарда Лябуди (1916;2010). Уже в першій своїй фундаментальній праці «Дослідження про походження польської держави», захищеній у 1946 р. у якості докторської дисертації у Познанському університеті ім. Адама Міцкевича, він у руслі аналізу вузлових проблем державотворчого процесу у Польщі приділив певну увагу і полабо-слов'янській проблематиці. Так, перший акт історії Польщі - польсько-велетська війна, у котрій Мєшко І зазнав поразки від військ лютичів, очолюваних німецьким авантюристом Віхманом, на його погляд, припадає не на 963 р., а на 964−966 р.¹⁸. Союзниками велетів, на думку Г Лябуди, в той час були чехи, що оточили Польщу Мєшка І з заходу і півдня¹⁹. До велетів, крім чотирьох основних племен — хижан, черезпенян, доленчан і ротарів, що складали ядро союзу, автор цілком слушно відносин у Х ст. також волінян і щецінян²⁰.

Вагомим внеском Г Лябуди у дослідження історії слов’янських племен між Ельбою і Одером стали його «Фрагменти історії західних слов’ян», три томи яких вийшли друком у Познані протягом 1960;1975 рр. Про те, що ця класична для польської медієвістики праця не втратила своєї цінності і понині свідчить її перевидання на початку ХХІ ст.²¹. Дослідження Г Лябуди відрізняє глибоко професійний підхід до аналізу писемних джерел. Він детально аналізує свідчення Вібія Секвестра, Йордана, Феофілакта Сімокатти про найдавніше перебування слов’ян над Ельбою і Балтикою уже в V-VI ст. Потім переходить до характеристики ключових моментів історії Полаб’я Х ст., а саме: заснування і територіальних меж бранденбурзького і мейсенського єпископств; передумов, ходу і наслідків повстання заельбських слов’ян 983 р.; взаємовідносин велетського союзу з Польщею, Чехією і Німеччиною у Х ст.²². Знайшли також всебічне висвітлення у роботі процес заснування німецьких марок на слов’янському прикордонні у Х-ХІІ ст., місійна й організаційна діяльність католицької церкви на землях полабських слов’ян, характер слов’яно-скандинавських взаємовідносин у добу раннього середньовіччя²³.

Остання з вищезгаданих проблем привернула увагу Г Лябуди ще в студентські роки, коли він отримавши стипендію Лундського університету, навчався у 1938;1939 рр. у Швеції, де глибоко опанувавши шведську мову, підготував наукове дослідження присвячене польсько-скандинавським відносинам. Однак, воно, на жаль, було втрачене у вирі подій другої світової війни²⁴.

У повоєнний період Г Лябуда ще неодноразово повертався до дослідження слов’яно-скандинавських відносин. Так, у 1960;1961 рр. побачили світ дві його джерелознавчі роботи з даної проблематики: «Джерела, саги і легенди з найдавнішої історії Польщі» (1960), а також «Скандинавські і англосаксонські джерела з історії слов’ян» (1961)²⁵. Значний інтерес для нас, зокрема, становить вміщена у другій з цих праць інформація англійського короля Альфреда (у його вільному перекладі «Всесвітньої історії» Орозія — М. Р) про територію розселення ободритів, вільців, сорбів, далемінців та інших слов’янських племен між Ельбою і Одером у ІХ ст.²⁶.

Зпоміж чималого кола робіт Г Лябуди на окрему увагу заслуговують праці присвячені його малій батьківщині - Помор’ю. Як влучно зазначав про Лябуду його учень по Познанському університету Є. Стжельчик: «Дитям кашубів він залишися до кінця життя, хоча й покинув батьківським дім у двадцятирічному віці»²⁷. Перші праці Г Лябуди з поморської проблематики з’явилися ще в повоєнні роки, коли виникла необхідність обґрунтувати історичні права Польської держави на возз'єднані з нею після фашистської окупації західні і північні землі. Відповідаючи на поточні потреби життя Лябуда пише свою роботу: «Велике Помор’я в історії Польщі» (1947)²⁸, у котрій переконливо доводить слов’янський характер західних і північних польських земель, разом з тим наголошуючи на спільному напрямку історичного розвитку Західного і Східного Помор’я та території пруссів, а також їх відмінності від решти регіонів давньої Польщі.

На межі 50−60-х років ХХ ст. Г Лябуда став редактором іншої поморознавчої праці «Нариси з історії Помор’я» (Варшава, 1958;1961, Т.1−3)²⁹. Причому у першому томі «Нарисів», присвяченому середньовічному Помор’ю, він є автором ключового розділу з історії об'єднання Помор’я з Польщею у Х-XIV ст. Істотний вклад, як концептуальний і організаційний, так і дослідницький, вніс Г Лябуда у підготовку першого тому багатотомної «Історії Помор’я» (Познань, 1969), де він також виступає одночасно як редактор і як автор низки важливих розділів цієї узагальнюючої праці. У них він, зокрема, всебічно розглядає територіальний і суспільно-політичний устрій слов’янського і прусського населення Помор’я у ранньому середньовіччі, хід експансії Давньопольсьокї держави на Помор’я у Х-ХІІ ст., а також мову та духовну культуру поморських слов’ян. Г Лябуда показує, що поморяни разом з ободритами, велетами і поляками входили до лехитської мовної спільноти. У тісному зв’язку з котрою була мова сербів-лужичан³⁰. Померанська мовна спільнота, як зазначає автор, у свою чергу поділялась на дві групи: західнопоморську і східнопоморську (кашубську)³¹.

Завершує поморознавчу проблематику у науковому доробку Г. Лябуди праця присвячена середньовічній історії рідної автору Кашубщини у контексті історичного процесу на Помор'ї³².

До корифеїв польської полабістики безумовно слід віднести і відомого археолога та історика-медієвіста професора Вроцлавського університету Леха Лецеєвича (1931;2011), котрий своїми ґрунтовними дослідженнями поклав початок вивченню в країні витоків і процесу формування ранніх міських центрів у північно-західних слов’ян. Першим вагомим науковим доробком вченого у цій царині стала його монографія «Початки приморських міст на Західному Помор'ї» (1962), у котрій він на основі комплексного аналізу писемних і археологічних джерел розкрив соціально-економічні і політичні передумови виникнення основних західнопоморських міст, специфіку урбанізаційного процесу у цьому регіоні, топографію та вузлові тенденції господарського і соціокультурного життя середньовічних міст Західного Помор’я. Відносно ранню появу західнопоморських міських центрів вчений пояснював швидким розвитком у цьому регіоні Балтики віддаленої торгівлі, що притаманно було, на його погляд, також скандинавським містам³³. Разом з тим, виникнення середньовічних міст Західного Помор’я, як справедливо наголошував автор, було результатом вітчизняних процесів і свідчило про зростання значення слов’янського елементу у господарському житті Південної Балтики протягом ІХ-Х ст.³⁴

Завершує цикл робіт Л. Лецеєвича у сфері дослідження міст західних слов’ян доби раннього середньовіччя його монографія «Міста північно-полабських слов’ян» (1968). Полабо-слов'янська проблематика привернула увагу автора насамперед через розбіжність думок серед славістів з питань розвитку місцевого суспільства, а також через недостатню розробку її на той час в історіографії. Реалізації намірів сприяли виїзди Л. Лецеєвича у НДР у 1956 і 1965 рр. та ФРН у 1959 р. у якості стипендіата ПАН, де йому значно допомогли своїми порадами проф. П. Грімм (Берлін), проф. Е. Шульдт (Шверін), проф. Г Янкун (Геттінген). На основі використання писемних джерел, а також широкого залучення матеріалів археологічних розкопок німецьких вчених Л. Лецеєвич дійшов висновку, що урбанізаційний процес на північному Полаб'ї, як і в решті регіонів розселення західних слов’ян, відбувався без впливу античних традицій, існуючі тут у ранньому середньовіччі окремі осередки урбанізації передусім представлені адміністративно-політичними центрами племінних союзів і окремих великих племен³⁵. Загальною передумовою їх виникнення, за справедливим твердженням Лецеєвича, був прогрес у розвитку орного землеробства, котре гарантувало прогодування значних груп населення, які зовсім не займались, або лише побічно займались землеробством. Основою економічного виокремлення ранніх північно-полабських міст, на думку автора, було зосередження у них ремесла і обміну³⁶.

Помітним внеском Л. Лецеєвича у дослідження минулого слов’янських племен між Ельбою і Одером стала його монографія «Мисливці, збирачі, селяни, ремісники. Рання історія Лужиці до ХІ століття» (Баутцен, 1982)³⁷. У роботі на базі широкого використання археологічних, антропологічних та писемних джерел відтворюються факти та події первісної історії Лужиці від появи перших людей на її території до кінця залізного віку, а також всебічно аналізується динаміка історико-культурних змін, темпи суспільного прогресу, матеріальна і духовна культура Лужиці з часу заселення її слов’янами до завершення ранньосередньовічної епохи. Лецеєвич глибоко і детально дослідив матеріали розкопок слов’янських бургів південного Полаб’я, а також вплив бургового будівництва на процеси соціальної стратифікації у даному регіоні³⁸. Торкнувся автор і проблеми формування сербської народності у добу раннього середньовіччя³⁹.

Останньою працею Л. Лецеєвича, що побачила світ уже після його смерті, була стаття «Як здійснювати синтез», написана у зв’язку з проведенням конференції археологів і істориків-медієвістів⁴⁰. Сам вчений був знаним майстром створення узагальнюючих праць, таких як «Західні слов’яни» (1976), «Нормани» (1979), у котрих аналізував також окремі аспекти полабо-слов'янської проблематики у контексті історії інших західно-слов'янських і скандинавських народів⁴¹.

У науковій розробці польськими істориками другої половини ХХ — початку ХХІ ст. полабо-слов'янської проблематики важливе місце посідають праці професора Познанського університету ім. Адама Міцкевича Єжи Стжельчика. Науковим дебютом вченого у галузі полабістики стала монографія «По той бік Одри. Історія і занепад полабських слов’ян» (1968), у котрій здійснена спроба проаналізувати основні етапи франкоі німецько-слов'янського протистояння на Полаб'ї у середні віки⁴². Ходу німецького середньовічного «Drang nach Osten» у слов’янські землі між Ельбою і Одером присвячені і деякі інші праці Є. Стржельчика, зокрема «Бранденбургія» (1971) і «Полабські слов’яни» (2013)⁴³.

Етапною у польській полабістиці другої половини ХХ ст. стала колективна монографія «Полабські слов’яни між німцями і Польщею» (1981), у підготовці котрої взяли участь ряд відомих польських істориків-медієвістів: Г Лябуда, Л. Лецеєвич, Є. Стжельчик, К. Годловський, К. Мислінський, Л. Тишкевич та ін.⁴⁴. Накопичення у 50−70-і роки ХХ ст. фактичного матеріалу з історії полабів, насамперед завдяки регулярним археологічним розкопкам, дало можливість розглянути низку ключових проблем полабістики, які на той час залишались ще недостатньо дослідженими. Зокрема, всебічно розглянуте в роботі одне з дискусійних питань полабістики — дата появи слов’ян на території між Лабою і Одрою. Полемізуючи з прихильниками слов’янської автохтонності на полабських землях, автор одного з розділів — знаний польський археолог і історик, професор Ягеллонського університету К. Годловський доводить, що нині «ми не маємо жодних переконливих даних, які засвідчують проникнення слов’ян на територію басейну Лаби у часи до середини VI ст.»⁴⁵. Знайшли висвітлення у цій узагальнюючій праці також політична організація полабських слов’ян, особливості їх господарського життя та історія окремих регіонів Полаб’я.

Серед робіт з регіональної історії Полаб’я, що з’явилися у розглядуваний період у Польщі варто згадати дослідження Я. Осєнгловського про руян⁴⁶, А. Турасєвича — про ободритів⁴⁷, Т. і Р Кєрсновських, В. Лосінського, Я. Піскорського — про поморян⁴⁸. Заслуговує на увагу при оцінці середньовічних польсько-полабських взаємовідносин і монографія К. Мисліньського⁴⁹.

Проведений аналіз польської полабістики свідчить про існування у новітній історичній думці Польщі значного інтересу до минулого слов’янських племен між Ельбою і Одером, котрий протягом даного періоду набув окресленого і систематичного характеру. Полабо-слов'янська проблематика займає одне із чільних місць у науковому доробку багатьох польських славістів, у тому числі і таких визначних як Г Ловмянський, Г Лябуда і А. Гейштор. Польська полабістика дає можливість скласти досить повне уявлення про історичний розвиток ранньосередньовічного Полаб’я, хоча і страждала у 40−80-і роки ХХ ст. певними недоліками методологічного характеру, типовими для історико-славістичної думки Центрально-Східної Європи.

Література

• 1 Widajewicz J. Niemcy wobec Slowian Polabskich. — Poznan, 1946; Idem. Studia nad relaciq o Slowianach Ibrahima ibn Jakuba. — Krakow, 1946; Idem. Slowianie zachodni a Niemcy w wiekach srednich. — Katowice, 1946; Idem. Weleci. — Katowice, 1946; Idem. Serbowie nadlabscy. — Krakow, 1948.
• 2 Lesny J. Jozef Widajewicz // Wybitni historycy Wielkopolscy / Pod red. J.Strzelczyka. — Poznan, 1989. — S. 264.
• 3 Lowmianski H. Podstawy gospodarcze formowania siQ panstw slowianskich. — Warszawa, 1953.
• 4 Ibid. — S. 101−104.
• 5 Ibid. — S. 180.
• 6 Ibid. — S. 238.
• 7 Lowmianski H. Pocz^tki Polski. Z dziejow Stowian w I tysi^cleciu n.e. — Warszawa, 1964;1985. — T 1−6.
• 8 Ochmanski J. Henryk Lowmianski // Wybitni historycy Wielkopolscy / Pod red. J.Strzelczyka. — Poznan, 1989. — S. 398−399.
• 9 Lowmianski H. Pocz^tki Polski. Z dziejow Stowian w I tysi^cleciu n.e. — Warszawa, 1964. — T 2. — S. 50−77, 295−299, 334−339.
• 10 Lowmianski H. Religia Stowian i jej upadek. (w. VI-XII). — Warszawa, 1979. — S. 170.
• 11 Ibid. — S. 201.
• 12 Ibidem.
• 13 Gieysztor A. Mitolologia Slowian. — Warszawa, 1982.
• 14 Bruckner A. Mitologia polska. Studium porownawcze. — Warczawa, 1924. — S. 52.
• 15 Гейштор А. Слов’янська міфологія [пер. з польс.]. — К., 2015. — С.129.
• 16 Там само. — С. 111.
• 17 Там само. — С. 110−111.
• 18 Labuda G. Studia nad pocz^tkami panstwa polskiego. 2 wyd. — Poznan, 1987. — S. 53.
• 19 Ibid. — S. 69.
• 20 Ibid. — S. 468−469.
• 21 Labuda G. Fragmenty dziejow Slowianszczyzny Zachodniej. — Poznan, 2002.
• 22 Ibid. — S. 179−188, 243−246, 301−307.
• 23 Ibid. — S. 484−495, 736−742, 747−777.
• 24 Jasinski T Gerard Labuda (1916;2010) // PamiQtnik Biblioteki Kornickiej. — 2013. — Nr.30. — S. 251.
• 25 Labuda G. Zrodla, sagi i legendy do najdawniejszych dziejow Stowianszczyzny. — Warszawa, 1961.
• 26 Labuda G. Zrodla skandynawski i anglosaskie… S. 83.
• 27 Strelczyk J. Gerard Labuda (1916;2010) // Roczniki Historyczne. — 2010. — R. 76. — S. 11.
• 28 Labuda G. Wielkie Pomorze w dziejach Polski. — Poznan, 1947.
• 29 Szkice z dziejow Pomorza / Red. G. Labuda: T.1. — Pomorze sredniowieczne; T.2. — Pomorze nowozytne; T.3. — Pomorze na progu dziejow najnowszych. — Warszawa, 1958;1961.
• 30 Historia Pomorza / Pod red. G.Labydy. — Poznan, 1969. — T.1. — S. 327.
• 31 Ibid. — S. 330.
• 32 Labuda G. Historia Kaszubow w dziejach Pomorza. — Gdansk, 2006. — T.1.
• 33 Leciejewicz L. Pocz^tki nadmorskich miasst na Pomorzu Zachodnim. — Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1962. — S. 81.
• 34 Ibid. — S. 83.
• 35 Leciejawicz L. Miasta stowian potnocnopotabskich. — Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1968. — S. 190.
• 36 Ibid. — S. 212−213.
• 37 Leciejewicz L. Jager, Sammler, Bauer, Handwerker. Fruhe Geschichte der Lausitz bis zum 11. Jahrhundert. — Bautzen, 1982.
• 38 Ibid. — S. 78.
• 39 Ibid. — S. 114.
• 40 Leciejewicz L. Jak tworzyc synteze // Archaeologia versus historiam — historia versus archaeologiam: czyli jak wspolnie poznawac sredniowiecze? — Poznan, 2012. — S. 15−20.
• 41 Leciejewicz L. Stowianszczyzna Zachodnia. — Wroctaw, 1976; Idem. Normanowie. — Wroctaw, 1979.
• 42 Strzelczyk J. Po tamtej stronie Odry. Dzieje i upadek Stowian potabskich. — Warszawa, 1968.
• 43 Strzelczyk J. Brandenburgia. — Warszawa, 1975; Idem. Stowianie potabscy. — Poznan, 2013.
• 44 Slowianszczyzna Potabska mi^dzy Niemcami a Polskq / Red. J.Strzilczyk. — Poznan, 1981.
• 45 Godlowski K. Problem chronologii pocz^tkow osadnictwa stowianskiego na ziemiach potabskich w swietle danych archeologii // Slowianszczyzna Potabska mi^dzy Niemcami a Polskq. — Poznan, 1981. — S. 49.
• 46 Osi^glowski J. Wyspa stowianskich bogow. — Warszawa, 1971.
• 47 Turasiewicz A. Dzieje polityczne obodrzycow od IX wieku do utraty niepodlegtosci w latach 1160−1164. — Krakow, 2004.
• 48 Kiersnowscy T i. R. Zycie codzienne na Pomorzu Zachodnim. Wiek X-XII. — Warszawa, 1970; Losinski W. Pomorsze Zachodnie we wczesnym sredniowieczu. Studium archeologiczne. — Warszawa, 2008; Piskorski J. Pomorze pleminne. Historia-Archeologia-J^zykoznawstwo. — Poznan-Szczecin, 2002.
• 49 Myslinski K. Polska wobec Stowian Potabskich do konca wieku XII. — Wodzialaw Sl^ski, 2011.