Результати. 
Аналіз сучасних концепцій лімології

Аналіз сучасних концепцій лімології свідчить про значну увагу дослідників до комунікативної функції кордонів, що з часом тільки посилюється і здобуває вираз у зміні оцінки пріоритетів і проблем розвитку регіонів, а також ролі органів влади і управління різних рівнів у їх вирішенні. Таке розуміння кордонів як зони впливу, тяготіння, обслуговування має і геоекономічне підґрунтя. При цьому слід враховувати, що в сучасний період розвиток національних (формальних) і геоекономічних (неформальних, рухливих) кордонів є взаємопов'язаним. Бар'єрність формальних кордонів стримує динаміку неформальних, наприклад завдяки обмеженням для іноземних інвесторів. Навпаки, контактність формальних кордонів завдяки конкурентоспроможності дозволяє економічним агентам ефективніше здійснювати експансію на ринки країн партнерів, розширювати зони збута товарів та послуг, конструювати економічну стратегію компаній і банків з урахуванням потенціала зарубіжних ринків.

Контактість кордонів, як зазначає В. А. Дергачов, є необхідною умовою для формування геоекономічних інтересів. При цьому загальною закономірністю є пряма залежність контактності кордонів від рівня розвитку країн-партнерів, їх цивілізаційної близькості, тотожності національних економічних і правових систем. Високий ступінь контактності кордонів є запорукою формування великих ринкових просторів і зниження бар'єрності їх державних кордонів. [1, c.89].

На основі аналізу форм прояву контактності і бар'єрності можна виділити чотири типии кордонів:

• 1) кордони, що відчужують, які є характерними для закритих систем, де економіка є підпорядкованою військовим цілям, а зовнішні обміни є мінімальними
• 2) напівпрозорі кордони, для яких є характерною часткова асиметрична прозорість, оскільки економічна взаємодія відбувається на міждержавному рівні
• 3) кордони, що з'єднуються — є відкритими кордонами у вигляді зони інновацій
• 4) інтеграційні кордони — виникають на завершальному етапі формування єдиного простору, наприклад, транскордонних регіонів. [5, c. 58−59]

Під час характеристики геоекономічних кордонів як зон впливу і економічної влади слід враховувати, що вони можуть виконувати різноманітні функції в процесі формування та розвитку геоекономічного простору. Наприклад, з урахуванням геоекономічних і геофінансових закономірностей розвитку сучасних країн та регіонів світу можна виділити наступні критерії класифікації кордонів:

• — розмежування між сферами діяльності
• — об'ємні конфігурації як ви вичленування об'ємних підпросторів з глобального простору (геофінансового, геоінформаційного, геостратегічного, геоекономічного)
• — транскордонність як структурне членування, що пов’язано з поняттям «розмивання кордонів», тобто їх змінністю і здатності до розширення у різноманітних вимірах
• — співвідношення кордонів, що обумовлюється інтенсивністю геофінансів
• — розмежування наднаціональних і національних систем, що одночасно здобуває прояв в тому числі в діяльності інтернаціоналізованих виробничих систем.

Класифікацію геоекономічних кордонів слід доповнити типами просторів-кордонів, що фіксують певні образи територій:

• — фронтір — поняття, що є характерним для епохи освоєння земельних просторів на Заході
• — буфер — простір між країнами, що є втягненими у військовий конфлікт
• — лімітроф — проміжний простір, між цивілізаційний пояс. [7, c. 114]

Завдання лімології, таким чином, зводиться до побудови геоекономічного атласу — багаторівневої, високо рушійної міждержавної системи, що дозволяє на засадах володіння передовими інтелектуальними, інформаційними та комунікаційними можливостями швидко адаптуватися до її вимог, а також інтегруватися до її складу. Геоекономічний атлас пропонується розглядати в якості інтерпретації глобального простору в об'ємній формі, що є зручним задля стратегічного оперування, прийняття стратегічних рішень. Геоекономічний атлас являє собою багатошарову об'ємну композицію — своєрідне інформаційне поле, на якому функціонують національні економіки з власними інтересами, контурами стратегічних альянсів, системою інтеграційних пріоритетів. Тому перехід до геоекономічної стратегії з використанням геоекономічного атласу супроводжується переходом від оперування тільки геополітичними категоріями до новітньої доктрини всебічного просторового охоплення. [3, c. 14]. геоекономічний кордон політика глобалізація Створення геоекономічного атласу повинно спиратися на достовірну інформативну базу, на опрацьовані методики ситуативного стратегічного комбінування даних, на постановку і вирішення різноманітних стратегічних завдань, розробку типових ситуативних стратегічних варіантів (комбінацій), формування високих геоекономічних технологій.

Процес створення геоекономічного атласу може мати певну послідовність, що враховує вирішення окремих стратегічних завдань на кожному етапі його конструювання.

Таблиця 1

Процес створення геоекономічного атласу.

Найбільш прийнятною й реалістичною формою геополітичного атласу може бути його багаторівнева інтерпретація, що представляється набором (пакетом) розташованих одна за іншою карт. При цьому ці карти віддзеркалюють основні блоки країнових стратегічних інтересів. Карти геополітичного атласу являють собою предметні «зрізи» геоекономічного простору, що відображають основні сфери, рівні, інтереси світової системи (економіко-фінансові, організаційно-стратегічні, цивілізаційні тощо) До таких карт Е. Г. Кочетков відносить:

• — політичну карту світу є тим «історичним полем», де проглядаються реальні та гіпотетичні осі, центри впливу, полюси і т.і., розігруються геополітичні ситуації з вплітанням військової компоненти, геополітичні експансіоністські устремління, що провокують конфлікти не тільки регіонального, але і глобального масштабу;
• — організаційно-економічна карту, що є простором для нанесень кордонів взаємодії наднаціональних структур;
• — карту видів діяльності (геоекономічний регіоналізм) є пов’язаною з подрібненням геоекономічного простору в залежності від спеціалізації тих чи інших регіонів на певних видах продукції, що склалася;
• — Геофінансову карту, що відображає формування особливих потоків у геоекономічному просторі, в тому числі і віртуальних, які практично відірвалися від відтворювальних систем, що були раніш органічно пов’язаними з ними;
• — митну карту, що є однією з складових частин геоекономічного атласу світу, що відображає інтерпретацію митної діяльності (систему державних митних установ). На ній є наочно представленою розстановка митних переходів (служб, пунктів) як в традиційній системі міждержавного розподілу праці, так і в нових глобальних (геоекономічних і геофінансових) координатах, що визначаються міжанклавним (міжфірмових) розподілом праці, появою на світовій карті економічних кордонів, які не співпадають з державними;
• — військово-стратегічну карту. У своїй новітній ролі військова компонента виступає в якості захисту блукаючих інтернаціоналізованих відтворювальних ядер. Її вектор (ареал) змінюється вслід за зміною геоекономічної конфігурації національних інтересів;
• — товарно-вартісну карту. На ній інтернаціоналізація втілюється в експортно-імпортних операціях, що опосередковують всю систему геоекономічного подрібнення світового простору, в межах якого переплелися різноманітні форми розподілу праці. Тут світовий ринок виступає у складному багатоярусному вигляді. На його різних поверхах (ярусах) формується власна кон’юнктура: від стратегічної (стратегічний поверх товарного обертання) до традиційної (традиційний поверх з його чутливою повсякденною ринковою кон’юнктурою);
• — договірну карту, що відображає стимули і мотивації до формування наднаціонального шару організаційних структур (потоків, рівнів), що є відмінним від національного і закріплюється у глобальних нормативно-правових домовленостях, меморандумах. В той же час на цій карті відображаються гострі суперечності, які є пов’язаними з колізіями національних норм з міжнародними. За мірою ж становлення держав в якості глобальних підприємців, процес глобального правового регулювання відіграє все більшу роль;
• — ресурсну (сировинну) карту. Сучасна модель споживання ресурсів у багатьох аспектах визначає темпи і спрямованість глобального розвитку. Вичерпаність природних ресурсів, гонитва за світовим прибутком, манія розвитку, що диктуються мілітаристським, геополітичим менталітетом і мисленням, лежать в основі нераціонального використання інтелектуальних, фінансових, трудових та інших ресурсів. Все це є характерним для техногенної фази сучасного розвитку — постіндустріалізму. Геоекономіка висвітлює нову роль ресурсів у світових відтворювальних циклах. Країни, що володіють тими чи іншими ресурсами, повинні стати визнаними учасниками світових ІВЯ, тобто тими, що беруть участь на законних засадах у формуванні і перерозподілі світового доходу, що реалізується в межах ІВЯ. Ось чому на ресурсній карті геоекономічного атласу наносяться контури сировинних, енергетичних, людських ресурсів, що були задіяними у глобальних відтворювальних процесах;
• — екологічну карту, що дозволяє передбачати зародження осередків екологічних катастроф, влітаючи екологічну компоненту до національних доктрин розвитку. Ареали таких зон повинні бути нанесеними на господарчу карту світу, на яку слід звертати увагу в процесі прийняття довготермінових стратегічних рішень;
• — етноекономічну карту, що є покликаною відображати поступове формування новітніх утворень — етноекономічних систем, що чітко проявляють себе в якості особливих зон. Ці зони здобувають характерного виразу на фоні цивілізаційного ареалу, де відбувається бурхливий розвиток постіндустріальної моделі з її найвищою техногенною фазою. На фоні такого процесу чіткими контурами виступає ареал етнонаціональних систем, що апріорі чинять спротив постіндустріальній трансформації і зберігають цінності, що є відмінними від західних цінностей постіндустріалізму. [3, c. 199−201]

З нашої точки зору, побудова геоекономічного атласу світу і накладання на нього специфічних зон країнових інтересів дозволить суттєво спростити завдання стратегічного планування. Хоча, звичайно, використання моделі геоекономічного атласу, не позбавлене недоліків, що можуть бути інтерпретованими наступним чином.

Таблиця 2

Недоліки моделі геоекономічного атласу [7, c.63].