Кримінальна відповідальність княжої дружини за Руською Правдою: злочини та покарання

Кримінальна відповідальність княжої дружини за Руською Правдою: злочини та покарання

Розглянуто питання кримінальної відповідальності князівської дружини в період існування Руської Правди та визначення їх статусу в рамках соціально-правових відносин. З’ясована класифікація Руської Правди за трьома редакціями: Коротка, Розширена (Поширена, Широка) та Скорочена. Визначено нормативна та історико-правова наповненість їх змісту. Аналіз їх норм сприяв визначенню особливостей Руської Правди, яка характеризувалась диференціацією відповідальності залежно від соціального становища особи, її місця в ієрархічній структурі суспільства. У зв’язку з цим, підвищеному захисту підлягали представники князівського кола та феодальної знаті, їх життя, здоров’я та майно. Дотримуючись мети дослідження, здійснено аналіз норм Руської Правди через призму відповідальності княжої дружини.

Аналіз статей Руської Правди дало підстави стверджувати, що велика увага приділялася захисту майнових та немайнових прав княжої дружини. Починаючи від бояр і до тіунів, їх правове становище було привілейованим. Це мало прояв у засобах захисту та ієрархії покарань. Особливості відповідальності самих представників княжої дружини Руська Правда не визначала. У випаду вчинення останніми злочинів вони підлягали відповідальності на загальних засадах.

Виникнення першої давньоруської держави має свою історію. Її коріння сягають сивої давнини. Ще в період політичної консолідації східнослов'янських племен їх зміцнення та збільшення здійснювалося під князюванням родинних династій. Поступове зростання соціальної та майнової нерівності, виокремлення панівної верхівки та формування племінних князівств сприяли утворенню Руської держави — Київської Русі.

Для укріплення влади в державі необхідна була функція права як регулятора відносин. Істотну роль на цьому етапі відігравали Церковні статути Володимира Великого, Ярослава Мудрого, русько-візантійські договори 907, 911, 944, 971 рр., Номоканони (кормчі книги), Еклог, Прохірон, Закон судний людям. Проте основою права стала Руська Правда. На період Х-ХІІ ст. вона була першим джерелом фіксації норм усного права з відображенням рівня соціально-політичних та економічних відносин у державі. руська правда князівська дружина Дослідження її норм неодноразово перебувало в полі зору науковців. Значна увага приділена спискам Руської Правди, історії їх виникнення, змісту тексту та взаємодії з іншими джерелами права такими вченими, як: Л. Білецький, М. В. Левчук, М. О. Максимейко, М.П. Мрочек-Дроздовський, О.Є. Пресняков, Я. Северський, Р. Л. Хачатуров, Я. М. Щапов, С. В. Юшков, М. М. Ясинський та ін. [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11]. Питаннями генезису розвитку Руської Правди та співвідношення усного і писаного права періоду ХХІІ ст. займався М. Б. Свердлов, аналізом норм, фіксуючих відносин власності панівного класу — С. Ведров, М. О. Максимейко, О.М. Філіппов, правовим становищем окремих соціальних верств населення — М. О. Максимейко, М. М. Ясинський, питаннями кримінальної відповідальності — М. Ланге, О. Попов, І.Й. Бойко та ін. [4; 11; 2; 13; 14; 15; 16; 17; 18].

Значна кількість досліджень з цього напряму сприяла виокремленню проблемних питань, які залишилися невирішеними. Це стосується соціальноправового положення князівської дружини, особливості її статусу, врегулювання питань кримінальної відповідальності у разі посягання на їх життя, здоров’я, честь, гідність та майно.

Розроблення таких аспектів сприятиме поглибленому розкриттю та розумінню норм Руської Правди щодо соціально-правового статусу князівської дружини та визначення особливостей кримінальної відповідальності за порушення їх прав.

Таким чином, метою нашого дослідження є аналіз норм Руської Правди щодо регламентації питань кримінальної відповідальності князівської дружини в період існування Київської Русі та визначення їх статусу в рамках соціальноправових відносин.

Руська Правда є першим кодифікованим юридичним збірником давньоруського права. Як пам’ятка феодального права, вона зароджувалась разом із становленням Київської держави, відображаючи специфіку феодальних відносин.

В оригіналі цей документ до наших часів не зберігся. Його текст відомий у понад 100 списках, назви яких відповідають місцям та прізвищам осіб, які їх знаходили: Академічний, Археографічний, Троїцький, Синодальний, Румянцевський, Соловецький, Чудівський, Троїцький тощо [1, ч. ІІ, с. 40; 19].

Така велика кількість примірників Руської Правди зумовлює класифікувати їх за редакціями. Єдиної чітко визначеної системи об'єднання (редакції) в науці немає. Так, М. О. Д’яконов поділив списки Руської Правди на 2 редакції, М. В. Калачов, В. І. Сергеевич — на чотири, С. В. Юшков — на п’ять [20; 21; 22; 10]. Не зупиняючись на позиціях кожного із дослідників, ми підтримаємо позицію більшості, які визначили: Коротку, Розширену (Широку, Поширену) та Скорочену редакції [1, с. 25; 18, с. 33; 23, с. 66; 24, с. 69]. Створення їх у різні часи відбувалося із врахуванням становлення та розвитку соціально-економічних та політичних відносин у державі.

Найдавнішою редакцією є Коротка. Її поява датується 10−30-ми рр. ХІ ст. Текст складається з 43 статей, що об'єднані у певні частини: Правду Ярослава (1−18 статті), Правду Ярославичів (19−41 статті), Покону вірного (ст. 42), Уроку намостників (ст. 43). Норми цієї редакції регулюють відносини ранньофеодального періоду. Їх специфіка полягала у правовому захисті життя, здоров’я феодалів, представників князівської дружини. Таке становище зайшло відображення і в змінах Правди Ярославичів — захист князівського маєтку та власності [23, с. 66; 24, с. 70; 25, с. 34].

Формування Розширеної (Поширеної) редакції припадає на ІІ пол. ХІ ст. — І пол. ХІІ ст. Її склад — Суд Ярослава Володимировича (1−52 статті) та Устав Володимира Всеволодовича (53−121 статті) — є переробкою норм Короткої редакції та доповненням низка нових, що захищали інтереси адміністрації князівського домену, визначали безправне становище холопів та обмежували майнові та особисті немайнові права різних категорій феодально залежних громадян. Занепад Київської Русі вплинув на правове регулювання становища холопів та рабів. Для пом’якшення суспільних суперечностей, що виникли в державі, «Устав» посилив кримінальну відповідальність за посягання на життя холопів та рабів.

Третя редакція Руської Правди — Скорочена (більшість дослідників вважає перероблену за ГУ Троїцьким списком Розширеної редакції) — складається з 50 статей та датується XV ст. Її норми не мали самостійного застосування та призначалися лише для використання в церковних судах [18, с. 34].

Таким чином, підсумовуючи редакції Руської Правди, можна зазначити, що всі вони за період X-XV ст.ст. визначали та захищали права панівного класу та зневельовували правове становище незахищеного населення.

Звернемося до норм кримінального права. Уже на період X ст. злочини мали свої істотні ознаки, окремі види та покарання (санкції) за їх вчинення. Відсутність єдиного розподілу за видовими чи родовими ознаками, ступенем суспільної небезпечності чи іншими критеріями злочинів сприяло виникненню різних підходів їх класифікації серед науковців. Так, І. М. Іванов класифікував усі злочини, визначені в Руській Правді, на злочини проти князівської влади, проти церкви, проти особи, честі, майнові злочини, злочини проти родини та моралі [24, с. 77]; В. М. Єрмолаєв — на злочини проти особи (вбивства, посягання на честь та гідність), проти особистості (тілесні ушкодження), проти власності (майнові злочини) та інші злочини, які формально не були врегульовані Руською Правдою або передбачені в церковних статутах (державні злочини, злочини проти церкви та моралі) [26, с. 136−140]; А. С. Чайковський — особливо тяжкі злочини (посягання на владу князя й порушення договорів сюзеренітетувасалітету), тяжкі злочини (посягання на інтереси церкви і християнську мораль), найтяжчі злочини проти особи (вбивство, розбій), майнові злочини, злочини проти сім'ї і моральності [23, с. 73−75]; В. А. Рогов — на злочини, передбачені Руською Правдою (проти особи та власності) та злочини, які визначають інттті порушення (визначенні в княжих статутах церкви) [27, с. 208, 211].

Позицію кожного з науковців можна підтримати та обґрунтувати певними доводами. Одні вчені поділяють злочини за ступенем тяжкості (А. С. Чайковський), інші — за родовими критеріями (І. М. Іванов, В. М. Єрмолаєв), треті — за визначеністю в законі (В. М. Єрмолаєв, В. А. Рогов).

Незалежно від правових поглядів на класифікацію видів злочинів, Руська Правда характеризувалася диференціацією відповідальності в залежності від соціального становища особи, її місця в ієрархічній структурі суспільства. У зв’язку з цим, підвищеному захисту підлягали представники князівського кола та феодальної знаті, їх життя, здоров’я та майно. Дотримуючись мети нашого дослідження, зупинимося на аналізі норм Руської Правди через призму відповідальності княжої дружини.

Особливо небезпечним злочином проти особи за Руською Правдою було вбивство. Йому присвячено низку статей Короткої (ст. 19−27) та Просторової редакції (ст. 1−8, 11−18). Їх види та покарання за вчинення залежали від соціальної диференціації особи в ієрархічній структурі суспільства. Підвищеному захисту підлягали представники феодальної знаті, князівські дружинники та наближені до князя особи. Посягання на їх життя оберігалося ст. 19−22 Короткої редакції та ст. 1, 3, 11−14 Просторової редакції. Вже з перших статей прослідковується ця тенденція. Так, стаття 1 Короткої редакції визначала перелік осіб, які могли бути потерпілими від посягання на життя в першу чергу: «аще будеть гридин» (молодший князівський дружинник), «ябедник» (князівський прикащик, тіун), «мечник» (князівський дружинник) чи «княж муж мли тиун княжа, любо тивун бояреск, любо мечник» — за ст. 1 Просторової редакції [28, с. 50].

Продовження такої лінії ми зустрінемо в Правді Ярославичів. У цій частині Короткої редакції визначені види вбивств представників князівської дружини: вбивство огнищанина в «обіді» (ст. 19 Короткої редакції), вбивство огнищанина в розбої (ст. 20 Короткої редакції), вбивство огнищанина в «клеті» (ст. 21 Короткої редакції), вбивство княжих отроків (стаття 11 Просторової редакції), тіуна, огнищанина (ст. 12 Просторової редакції), сільського тіуна княжого (ст. 13 Просторової Редакції). При цьому заподіяння смерті феодально залежних людей передбачено лише у двох статтях Короткої редакції (ст.ст. 25, 26) та двох статтях Просторової редакції (ст.ст. 14, 16) без їх класифікації «вбивство рядовича, смердії холопа, робу» [25, с. 48, 65].

Таке прагнення князя визначити вище становище своїх представників відображалося і в мірах покараннях. За вбивство княжого мужа, тіуна княжого, гридя, тіуна боярського чи мечника стягувалася віра (штраф у князівську казну з головника-вбивці) у розмірі 40 гривень [25, с. 48]. У разі позбавлення їх життя у кваліфікованих видах вбивства (огніщанина в «обіді», розбої та «клеті») розмір штрафу подвоювався: «аще убьють огнищанина в обиду, то платити за нь 80 гривен убиици» [25, с. 48].

Особливістю відзначалися покарання за вчинення вбивства під час розбою. У разі невиявлення обидчика за вчинення вбивства під час розбою сплата віри перекладалася на вервь (вервь — суспільно-територіальна одиниця, яка поділялася на сім'ї): «а иже уб’ють огнищанина в разбои, или убиица не ищуть, то вирне платити, в неи же вири голова начнет лежати» [25, с. 48]. Такий обов’язок визначався законом: «будеть ли головник их в верви, зан (е) к ним прикладываеть, того же деля им помагати головнику, любо си дикую виру; но спла (ти)ти им вообчи 40 гривен, а головничьство, (ато) самому головнику; а в 40 гривен ему заплатити ис дружины свою часть» (ст. 5 Просторової редакції) [25, с. 65].

За вбивство огнищанина в «клеті» (будинок, амбар) дозволялося навіть вбивати головника на місці вчинення злочину без суду незалежно від часу доби: «аже убиють огнищанина у клети, или у коня, или у говяда, или у коровье татьбы, то убити в пса место» (ст. 21 Короткої правди). Проте якщо це стосувалося іншої особи, то таке вбивство дозволялося лише в нічний час: «аще убьють татя на своем дворе, любо у клети, или у хлева, то той убит; аще ли до света держать, то вести его на княжь двор; а оже ли убьють, а люди будуть видели связан, то платити в немь» (ст. 38 Короткої правди) [25, с. 49, 59].

Заподіяння смерті обідчику, а також застосування кровної помсти як вид відплати (покарання) було відмінено Правдою Ярославичів та замінено штрафними санкціями. Доцільність такої зміни визначалася необхідністю поповнення князівської казни, утримання своєї дружини, необхідністю коштів для ведення війн, а також прийняття християнства.

Такі зміни прийшли червоною лінією через усі норми Руської Правди. При цьому привілейоване становище князівської дружини не залишилося осторонь. Підвищений рівень її захисту знайшов своє відображення у грошовому еквіваленті.: за вбивство «княжи отроки, то 40 гривень» (ст. 11 Просторової редакції), за вбивство феодально вільних чи залежних осіб, що знаходилися на нижчому щаблі соціальної диференціації, штрафні санкції зменшувалися в рази: «за рядовича 5 гривен», «за смердии холоп 5 гривен, а за робу 6 гривен» (ст.ст. 14, 16 Просторової редакції) [25, с. 48].

Захищала Руська Правда і честь князівського дружинника. Посягання на бороду та вуса (як зовнішні ознаки сили, військової доблесті та приналежності до дружинної знаті) вважалися суттєвим приниженням та каралося найвищою мірою продажу — 12 гривень (продаж — грошовий штраф, який застосовувався за майнові злочини та злочини, які посягали на здоров’я особи, її честь. Найвища міра продажу — 12 гривень, найменша — 1 гривня. За цінами того часу за 2 гривні можна було придбати коня, корову чи 10 баранів) [24, с. 79; 27, с. 214; 25, с. 93]). При цьому такі дії повинні відбутися лише в присутності сторонніх осіб. Вчинення їх наодинці було наклепом та не підлягало відповідальності: «а кто порветь бороду, а въньметь знамение, а вылезуть людие, то 12 гривен продаже; аже без людии, а в поклепе, то нету продаже» [25, с. 70].

Такий рівень покарань прирівнювався до фізичних знущань над князівським дружинником, до вбивства кормильців-холопів чи рабів (годувальниками визнавалися вихователі молодших членів князівської дружини чи боярської сім'ї): «аже огнищанина мучить, то 12 гривен продаже, а за муку гривна», за вбивство «кормилця 12 (гривен), тако же и за кормилицю, хотя си буди холоп, хотя си роба», та перевагою до тілесного ушкодження «аже перст утнеть кии любо, 3 гривны продаже» [25, с. 65, 66, 70].

Пошкодження бороди як приниження честі князівського дружинника передбачалося ще в інших нормативних документах, зокрема у ст. 31 Статуту князя Ярослава про церковні суди Просторової редакції, де за подібні дії сплачувався штраф до церкви за рішенням князя: «аще кто пострижет … бороду митрополиту 12 гривен, а князь казнить» [25, с. 5, 66, 70].

Велика увага в Руській Правді приділена захисту майна князівської дружини. Посягання на її власність каралось досить суворо: «аще поиметь кто чюжь конь, любо оружие, любо порт, а познаеть в своемь миру, то взяти ему свое, а 3 гривне за обиду» (ст. 13 Короткої редакції) [25, с. 48].

При цьому чітке розмежування приналежності майна рідко зустрічається «а за княжь конь, иже той с пятном, 3 гривне, а за смердеи 2 гривне, за кобылу 60 резан, а за вол гривну, а за корову» (ст. 28 Короткої редакції), «а в княже борти 3 гривне, любо пожгуть любо изудруть» (ст. 32 Короткої редакції) [25, с. 49].

Приналежність майна до князівської дружини випливало із соціальнополітичного становища в державі. Так, за службу в князя дружина отримувала земельні наділи. Посягання на їх власність захищалося законом: «а иже межу переореть любо перетес, то за обиду 12 гривне» (ст. 34 Короткої редакції), «аже межю перетнеть бортьную, или ролеиную разореть, или дворную тыном перегородить межю, то 12 гривень продажи» (ст. 72 Просторової редакції) [25, с. 49, 70].

Аналіз статей Руської Правди дає підстави стверджувати, що велика увага приділялася захисту майнових та немайнових прав княжої дружини. Починаючи від бояр і до тіунів, їх правове становище було привілейованим. Це мало прояв у засобах захисту та ієрархії покарань. Особливості відповідальності самих представників княжої дружини Руська Правда не визначає. У випаду вчинення останніми злочинів, вони підлягали відповідальності на загальних засадах.

Перспективою подальших розвідок у цьому напряму є дослідження соціально-правового статусу княжої дружини в період існування ГалицькоВолинської держави.

Список використаних джерел

• 1. Білецький, Л. Руська Правда й історія її тексту [Текст] / Л. Білецький; [ред. Ю. Книш]: Українська Вільна Академія Наук в Канаді. — Вінніпег, 1993. — 166 с.
• 2. Левчук, М. В. Церковний Суд Київської Русі (історико-правове дослідження) [Текст]: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Левчук Марія В’ячеславівна; Київський національний ун-тет ім. Тараса Шевченка. — К., 2010. — 210 арк.
• 3. Максимейко, Н. А К вопросу о классификации списков Русской Правды [Текст] / Н. А. Максимейко. — К.: Типография С. В. Кульженко, 1904. — 107 с.
• 4. Максимейко, Н. А Опыт критического исследования Русской Правды. Вып. 1 Краткая редакция [Текст] / Н. А. Максимейко. — X.: Тип. М. Зильберберг и С-вья, 1914. — 217 с.
• 5. Мрочек-Дроздовский, Н. П. Исследование о Русской Правде [Текст] / Н. П. Мрочек-Дроздовский. — М.: Тип. Университета, 1885. — Вып. 2. Текст Русской правды с объяснениями отдельных слов. — 244 с.
• 6. Пресняков, А Е. Княжое право в Древней Руси: Очерки по истории X-XII ст. Лекции по русской истории. Киевская Русь [Текст] / А. Е. Пресняков; подгот. текста, статьи и примеч. М. Б. Свердлова. — М.: Наука, 1993. — 635 с.
• 7. Северский, Я. Памятники древнерусского законодательства. Русская правда. Судные грамоты (Псковская и Новгородская) Судебники. С предварительными замечаниями и кратким словарем [Текст] / Я. Северский. — С-Пб.: Книжный магазин А. Ф. Цинзерлинга, 1893. — 128 с.
• 8. Хачатуров, Р. Л. Становление права (на материале Киевской Руси) [Текст] / Р. Л. Хачатуров. — Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1988. — 264 с.
• 9. Щапов, Я. Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси ХІ-XIV вв. [Текст] / Я. Н. Щапов. — М.: Наука, 1972. — 338 с.
• 10. Юшков, С. В. Русская Правда. Происхождение, источники, ее значение [Текст] / С. В. Юшков; под ред. О. И. Чистякова. — М.: Зерцало-М, 2002. — 380 с.
• 11. Ясинский, М. Н. Закупы Русской Правды и памятников Западнорусского права: (юридическая природа закупничества) [Текст] / Юридическая природа закупничества / М. Н. Ясинский. — К.: Типография С. В. Кульженко, 1904. — 38 с.
• 12. Свердлов, М. Б. От Закона Русского к Русской Правде [Текст] / М. Б. Свердлов. М.: Юрид. лит., 1988. — 176 с.
• 13. Ведров, С. О денежных пенях по русской правду сравнительно с законами салических франков [Текст] / С. Ведров. — М.: Изд-во имп. о-ва истории и древностей рос. при моск. Ун-те, 1877. — 143 с.
• 14. Максимейко, М. О. Про смердів Руської Правди [Текст] / М. О. Максимейко.
• — К.: Українська Академія Наук, 1927. — 24 с.
• 15. Филиппов, А Н. Русская правда в исследованиях немецкого ученого [Текст] / А. Н. Филиппов. — М.: Тип. Г. Лисснера и Д. Собко, 1914. — 55 с.
• 16. Ланге, Н. Исследование об уголовном праве Русской Правды [Текст] / Н. Ланге. [Б.м.], [Б.г.]. — 290 с.
• 17. Попов, А Русская правда в отношении к уголовному праву. Рассуждение на степень магистра кандидата Московского университета Александра Попова [Текст] / А. Попов. — М.: Университетская типография, 1841. — 122 с.
• 18. Бойко, I. Й. Кримінальні покарання в Україні (ІХ-ХХ ст.) [Текст]: навч. посіб. / I. Й. Бойко. — Львів: ЛНУ імені Іван Франка, 2013. — 408 с.
• 19. Руська правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій [Текст] / склад підгот. до друку С. Юшков. — К.: Вид-во Укр. акад. наук (Укр. акад. наук, Ін-т історії матеріальної культури), 1935. — 192 с.
• 20. Дьяконов, М. А Очерки государственного и общественного строя Древней Руси [Текст] / М. А. Дьяконов. — С.-Петербург: Изд. Юридического книжного склада «Право», 1908. — 528 с.
• 21. Калачов, Н. Текст Русской Правды на основании 4-х списков разных редакций [Текст] / Н. Калачов. — С.-Петербург: Типография Императорской Академии наук, 1881. — 212 с.
• 22. Сергеевич, В. Лекции и исследования по древней истории русского права: Русская Правда [Текст] / В. Сергеевич. — [4-е изд.]. — С-Пб.: Типография М. М. Стасюлевича, 1903. — 664 с.
• 23. Історія держави і права України [Текст]: навч. посіб. / А. С. Чайковський (кер. кол. авт.), В. І. Батрименко, О. Л. Копиленко та ін.; за ред. А. С. Чайковського. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 384 с.
• 24. Іванов, В.М. Історія держави і права України [Текст]: підруч. / В. М. Іванов.
• — К.: Київський університет права НАН України, 2013. — 894 с.
• 25. Российское законодательство Х-ХХ веков [Текст]: [Тексты и коммент.]: [в 9-ти т.]. / под общ. ред. [и с предисл.] О. И. Чистякова. — М.: Юрид. лит., 1984. — Т. 1 Законодательство Древней Руси / отв. ред. В. Л. Янин. 1984. — 430 с.
• 26. Єрмолаєв, В.М. Деякі проблеми злочину та покарання в Київській Русі [Текст] / В. М. Єрмолаєв / / Вісник Академії правових наук. — 1996. — № 2 5. — С. 135−142.
• 27. Рогов, В. А История государства и права России ІХ-начала ХХ вв. [Текст]: учеб. / В. А. Рогов. — М.: МГИУ, 2000. — 256 с. Памятники русского права [Текст] / под. ред. и предисл. С. В. Юшкова. — М.: Гоюриздат, 1952. — Вып. 1. Памятники права Киевского государства Х-ХІІ вв. / сост. А. А. Зимин. — XVI, 287 с.