Організаційні заходи в структурі військової авіації Української Галицької армії (1918-1919 рр.)

Організаційні заходи в структурі військової авіації Української Галицької армії (1918;1919 рр.)

Мета даної статті подати окреслений колом питань, деталізований аналіз організаційних заходів в структурі військової авіації Української Галицької армії. Виходячи з даної мети, в статті детально проаналізовано на основі опублікованих документів, архівних даних, спогадів та історіографії наявні військові звання, форму, розпізнавальні знаки, фінансування авіації.

Застосовано проблемно;

В дослідженні зроблено такі основні висновки: у військово-повітряних силах Західно-У Встановлювалися окремими наказами.

Досвід минулого, одного з найбільш кровопролитних в історії людства ХХ століття в частині, що стосується організаційних заходів в армії, будь він позитивний чи негативний, несе в собі практичний інтерес, і безумовно знаходить актуальність в сучасному вимірі.

Організаційні заходи в арміях завжди мали і будуть мати важливе значення, оскільки від комплексу дій командування залежить боєздатність, професійність, вмотивованість особового складу, відчуття престижності несення служби тощо. Тому розглядання окреслених організаційних заходів в структурі авіації Української Галицької армії (УГА) несе в собі потенційний досвід минулого, становить інтерес для сучасності і є актуальним аспектом для вивчення.

Окреслені в назві статті організаційні заходи в структурі військової авіації УГА частково стали предметом дослідження в 30-тіроки, зокрема в колективному виданні І. Крип’якевича, Б. Гнатевича «Історія українського війська» [8]. В даному виданні наводиться інформація про форму Галицької армії (ГА), також поміщено таблицю, котра дає можливість розпізнавати військові звання ГА, тобто вони були універсальні для всіх родів зброї, а отже, і для авіації. В праці в переліку кольорів накомірних суконних зубчаток, що використовувались для позначення родів зброї ГА, вказується і колір авіації, проте подані кольори родів зброї автори не співвідносять з тим чи іншим родом зброї, інформація подана у вигляді констатації наявності [8, c. 533−535]. В 90-ті рр. дослідник М. Литвин зачепив в своїй праці питання про розпізнавальні знаки на літаках військово-повітряних сил Західноукраїнської Народної Республіки [10, c. 180]. 2000;ні роки дослідник А. Козицький частково в своїй статті також подав інформацію про розпізнавальні знаки на літаках ГА [6, c. 324]. Питання про зарплату, розпізнавальні знаки на військових літаках, та деякі особливості форми авіаторів ГА, частково заторкнув дослідник А. Харук [17, c. 74]. Проаналізувавши історіографію з даних питань, можемо констатувати, що дослідники актуалізували ряд питань, пов’язаних з організаційними заходами в структурі військової авіації Української Галицької армії, проте дані питання потребують сукупного деталізованого вивчення. Наприклад, до кінця не вивчені питання, котрі стосуються заробітної платні, детальних особливостей військової форми авіаторів УГА тощо.

Мета даної статті подати окреслений колом питань деталізований аналіз організаційних заходів в структурі військової авіації Української Галицької армії. Виходячи з даної мети, ставимо наступні завдання: детально проаналізувати на основі опублікованих документів, архівних даних, спогадів та історіографії наявні військові звання, форму, розпізнавальні знаки, фінансування авіації УГА1918;1919 рр.

Питання організаційних заходів в структурі армії, проголошеної 13 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки, було важливим для всіх родів військ ГА. Важливе значення організаційні дії займали і в «летунському відділі"(у тогочасних документах назва військово-повітряних сили ЗУНР), котрий офіційно заснований розпорядженням — «ВВк 16. — Відділ летунів. Летунський матеріял» Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) 1 грудня 1918 р. [1, с. 2−3].

В Галицькій армії, а відповідно і в структурі авіації ГА військові звання піддавались час від часу корекціям, наприклад, звання, встановлені станом на 5 грудня 1918 р., мали такий вигляд: стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, старший десятник, бул. ст. десятник, хорунжий, четар, поручник, сотник, отаман, осаул, полковник [1, с. 5]. 30 квітня 1919 р. серед військових звань відбулися певні зміни з назвами, в результаті чого звання набули наступного вигляду: стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, підхорунжий, булавний, хорунжий, четар, поручник, сотник, отаман, підполковник, полковник, генерал четар, генерал поручник, генерал сотник [9, с. 533].

Згідно архівних документів 21 червня 1919 р. було видано наказ ч.: 39, підписаний Начальним Вождем Військ генерал поручником Грековим. В даному наказі встановлені наступні військові звання: стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, старший десятник, булавний старший десятник, місто старшина, підхорунжий, хорунжий, четар, поручник, сотник, отаман, підполковник, полковник, генерал четар, генерал поручник, генерал сотник. В наказі говорилось про неприпустимість вживання інших термінів для означення старшин, підстаршин, стрільців, крім встановлених наказом. Також, як невстановлені жодним наказом заборонені слова: офіцер, підофіцер, козак, мужва [24, арк.34].

Отже, проаналізувавши даних три варіанти військових звань, бачимо, що перший варіант (5 грудня 1918 р.) відрізняється від другого (30 квітня 1919 р.) тим, що звання «старший десятник», замінено на звання «підхорунжий», звання «булавий старший десятник"на звання «булавний», звання «осаул» на «підполковник». В свою чергу різниця між другим (30 квітня 1919 р.) та третім (21 червня 1919 р.) полягає в веденні звань: «старший десятник», «булавний старший десятник», «місто старшина». Окрім цього, в другому варіанті між званнями «підхорунжий», «хорунжий», міститься звання «булавний», а в третьому після «підхорунжого» йде зразу звання «хорунжий» [1, с. 5; 9, с. 533; 24, арк. 34].

22 червня 1919 р. до вищеподаного наказу ч.: 39 видано додаток, в якому вказувалось, що викресленню з наказу підлягають слова:"місто старшина", а також зі слова «булавий старший десятник», наказано викреслити «старший», тобто виходило звання «булавий десятник» [24, арк. 35].

В військово-повітряних силах Західно-Української Народної Республіки, згідно спогадів і архівних матеріалів несли службу 3 військовослужбовців званні полковників [7, с. 20−21; 22, арк.16 зв. — 17; 23, арк. 11 зв; 21, арк. 67 зв].

В документах, мемуарах та літературі фігурує 11 сотників [19, арк.10; 17, с. 72−73;14, с. 9; 22, арк. 15 зв-16; 20, арк. 97; 23, арк. 11 зв.], проте їхня кількість, як і сумарне число військовослужбовців інших звань, протягом існування військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки коливалась, тому зрозуміло, що ці дані є приблизні та складені лише на основі тих відомостей, які є в нашому розпорядженні.

Поручників, котрих нам вдалось виявити, налічувалось 17 чоловік [21, арк. 27; 19, арк. 41, 217; 22, арк. 4 зв., 5, 15 зв., 16; 14, с. 9; 27, с. 67; 13, с. 219, 221; 20, арк. 97].

Четарів, по яких є відомості, налічується 6 осіб [13, с.219; 22, арк.14зв-15;25, арк. 39, 39 зв.], в свою чергу, військовослужбовців в званні хорунжих, по яких є дані, нараховувалось 11 чоловік [22, арк.14 зв. — 15, 15 зв. — 16; 14, с. 9; 13, с. 219, 223].

Військовослужбовці, котрі відносились до підстаршинських звань, досить слабо представлені в документах та спогадах. Маємо відомості лише про 2-х булавних [13, с.219]. По документах проходить один булавний старший десятник, та один підхорунжий [22, арк.4зв-5]. Загальна кількість старших десятників, про котрих є відомості, становить 9 осіб [13, с. 219, 223]. Фігурує в мемуарах один десятник [13, с. 239]. В спогадах Франко наводить 8 десятників [14, с.9]. Проте ми ставимо підсумнів цю інформацію, оскільки за нашими даними жоден з цих осіб неперебував в званні десятника. Також маємо відомості про 6 вістунів [13, с.219; 12, с. 668].

Слід сказати, що це лише ці військові, про яких нам вдалось знайти відомості, загальна кількість військовослужбовців в військово-повітряних силах Галицької армії постійно коливалась, і скласти точне число доволі важко.

22 квітня 1919 р. Державний Секретаріат Військових Справ видав розпорядження: №XL VI (46), ВВк 123. — ДСВС 7930. Вд. 3. 22. IV. 19. Однострій. В даному розпорядженні вказувалось, що станом на 1 квітня 1919 р. однострій має бути такий, як описано у вище названому документі. Розпорядження вийшло в Станиславові, як уже вказувалось 22 квітня 1919 р., підписане Товаришем Державного Секретаря Військових Справ отаманом в. р. Петром Бубелою [3, с.1].

Отже, згідно цього наказу форму для усіх родів зброї, а отже, і для авіації виготовляли з вовняного сукна, котре мало «зеленаво-землистий» колір. Як головний убір встановлювалась шапка «мазепинка», котра складалась з головача, обкладу, дашка. На переді головача кріпилась відзнака та ґудзик, котрий спинає на переді обклад. Головач зшивався з 8 клинців, котрі згинали майже під прямим кутом, дно шапки мало бути плоске, сама шапка вгорі на 10−20 мм ширша, ніж внизу. Вершки клинців мали сходитись по середині дна шапки.

Проте також передбачалось виготовлення одностайного дна з метою зекономити нитки та матеріал [3, с.1]. Висота головача з переду становила 6−7 см, ззаду на 10 мм вужча. Навколо головача йшов знизу пришитий обклад, такий самий за розмірами, але на переді розтятий, таким чином, що обидва кінці утворюють по середині над дашком клинець. Верхні кути обкладу один від другого віддалені на 5,5−6 см, а нижні зшиті разом, на тім місці пришитий металевий ґудзик діаметром 14 мм [3, с.1]. Даний ґудзик у летунів був гладенький, а у військовослужбовців, котрі належали до таких родів зброї, як: артилерія, піхота, кіннота, технічні війська, на цьому ґудзику вказувався номер полку чи частини [26, с. 203; 3, с. 1].

На переді головача, а саме в клинці обкладу кріпилась шапкова відзнака, котра мала вигляд металевого кружка діаметром 2,5 см, сріблястий для рядових та підстаршин, і золотий для старшишн [3, с. 1]. На даному шапковому знаку витиснено тризуб [26, с. 204].

Шапку виготовляли з тої самої тканини, що і однострої, верхні краї шапки обрублювалися сукном попелястого кольору, оскільки саме такий колір встановлювався для летунів військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки [3, с. 1,4].

Після поразки в українсько-польській війні УГА об'єдналась з Армією Української Народної Республіки, а відтак було видане розпорядження Диктатора під номером LXXIV (74), згідно цього вищеподана шапка «мазепинка» замінена на шапку «киї'влянка» або, як її ще називали,"петлюрівка". Вона собою представляла м’який кашкет англійського зразка, цей головний убір запровадив в українському війську ще П. Скоропадський [17, с. 51].

Мундир, чи згідно тодішньої термінології «блюза», маласпереду 4 кишені з клапанами, по дві з кожної сторони. Ширина верхніх кишень становила 16−17 см, довжина 17−18 см, посередині кожна з верхніх кишень мала закладку шириною 4 см [3, с. 1]. Якщо верхні кишені були накладними, то нижні прорізні, всі кишені застібались на ґудзики[26, с. 204]. Мундир містив 6 гладеньких металевих ґудзиків, які розміщались знизу догори. Ґудзики, котрі защіпали мундир, клапани кишень, барчики, були металеві, гладкі, діаметром 20 мм [3, с. 1,2]. На плечах мундира розміщались погони — «барчики», нижні кінці котрих вшивались в рукав: в свою чергу верхні пристібались на ґудзик [26, с. 204]. Правий барчик містив 3 дірки, довжина його становила 24 см, а лівий — дві дірки, довжина 18 см [3, с. 2]. На відстані 5 см від плечового шва, на правому плечі мав бути контрпогончик, так звана сукняна «силька». Для рядових та підстаршин передбачався на правому плечі сукняний валик довжиною 3 см та діаметром також 3 см, котрий мав назву — «поріжок». Завдяки шльовці поріжок одягали на правий погон, котрий протягувався через контр погончик та пристібався ґудзиком. Даний «поріжок» запобігав зіскакуванню ременя гвинтівки з плеча, тому його носили хіба що військові, озброєні гвинтівкою. Старшини, включно від хорунжого, мали погони з заокругленими кінцями та тільки одну дірку, призначену для застібання ґудзиком [26, с. 204]. Мундир мав стоячо-відкладний комір висотою 4 см, зашпилювався двома чорними гафтками [26, с. 204; 3, с. 2]. Летуни на лівім рукаві мали позначку з двох букв — «Лт» [3, с. 4]. Сотник Іван Фостаковський, котрий служив у ВПС ЗУНР, та сотник П. Франко в спогадах стверджують, що летуни мали на комірі та на рукавах нашиті «пропелери», тобто гвинт літака [13, с.227; 14, с. 12]. Також про наявність у військовослужбовців авіації ЗУНР нашивки у вигляді гвинта літака стверджує у спогадах ще один колишній військовий військово-повітрянихсил Західно-Української Народної Республіки вістун Михайло Шарик [28, с.32- 33].

Далі, згідно розпорядження, встановлювались штани, котрі могли бути двох видів: а) доколінні, б) довгі. Довгі штани виготовляли з чорного сукна, летуни мали випустку попелястого кольору. Довгі можна було носити поза службою старшинам, підстаршинам, починаючи включно від старшого десятника [3, с. 2, 4].

Плащ мав добре вміщати під собою мундир та мати довжину приблизно до середини стегна військового. Він мав бути пошитий таким чином, щоб ліва передня частина заходила на праву і защіпалась на 6 ґудзиків діаметром 20 мм, котрі розміщались в трьох місцях по 2 один напроти другого. Застібався плащ на язички з дірками, пришиті до лівої передньої частини. Язички мали гострі кінці 6 см довжини та 2,5 см ширини. На плечах 2 см від коміра знаходились погони — «барчики» шириною 5 см, котрі застібались на ґудзик. Правий «барчик» довжиною 27 см мав три дірки, лівий 21 см мав 2 дірки. У старшин включно від хорунжого, «барчики» з одною діркою мають заокруглене закінчення [3, с.2]. Також колишні військові авіації ЗУНР стверджують про наявність серед авіаторів шкіряних летунських курток [28, с.18−19].

Щодо взуття, то тут передбачались шкіряні черевики заокруглені спереду, а також чоботи, виконані так, як черевики з довгими холявами. Використовувались також спеціальні обмотки, зроблені з такої самої тканини, що і штани [3, с. 2−3]. Наявність високих шнурованих черевиків серед летунів підтверджує у спогадах вістун М. Шарик [28, с. 19].

Як елемент одягу військового міг бути також шарф шириною 12 см, довжиною 50 см, котрий носили під коміром, щоб запобігти нищенню і забрудненню коміра. Колір шарфа мав відповідати кольору однострою [3, с. 3].

Також передбачалась полотняна сорочка, котра мала застібатись на металеві ґудзики. Пояс був однаковий для всіх, з жовтої шкіри, з залізною пряжкою, ширина пояса 5 см, йшов в двох довжинах: 106 см, і 113 см, маючи 5 дірок. Пряжка шириною та довжиною 5 см. Пояс мав також сильце на багнет з жовтої шкіри довжиною 22 см. Багнет мали носити рядові, підстаршини та старшини. Старшини та підстаршини включно від старшого десятника, носили револьвери в так званій «торбині», з правої сторони причіпленої до пояса на вушко шириною 4 см. Передбачались також рукавиці: вовняні, котрі одягали при морозі, та шкіряні для підстаршин та старшин використовувались як при службі, так і для святкових виступів [3, с. 3].

Для розрізнення військовослужбовців (котрі ділилися на 4 групи: а) рядові та підстаршини, б) сотенні старшини, в) полкові старшини, г) генеральні старшини) використовувались вилоги (петлиці), котрі носили на комірі [3, с. 3]. архівний український галицький військовий авіація Таким чином, рядові та підстаршини мали на комірі нашиті зубчасті вилоги попелястого кольору довжиною 7 см 2 мм. В даній нашивці знизу і зверху витято три зуби. У сотенних старшин, починаючи від хорунжого до сотника включно, вилоги такі самі, як і у рядових, проте зубці верхом і низом обрублені золотою смужкою шириною 3 мм. Полкові старшини, починаючи від отамана до полковника включно, мали вилоги такі ж, як і рядових, але вирізи зубців, виповнені золотою тканиною, котра шириною 3 мм йшла понад кінці зубців, таким чином, цілий вилог мав форму прямокутника -7 см 2 мм довжиною та 3 см шириною. Генеральні старшини мали вилоги подібні до булавних старшин, проте замість сукна кольору роду військ, використовували зубчатку з тканини срібного кольору, вирізи зубців виповнені золотою тканиною [3, с. 3−4].

Також використовувались нарукавні так звані «пружки». Так рядові та підстаршини мали внизу обох рукавів 7−8 см від краю, пружки прикріпляли на сукняну підкладку попелястого кольору, котрий визначений для летунів. Старший стрілець мав на рукавах по одному срібному пружку, вістун по два, десятник по три довжиною 12 см, шириною 6 мм, розміщені на суконній підкладці попелястого кольору. Для старшого десятника (підхорунжого) передбачався пружок шириною 15 мм, довжиною 12 см, нашитий пружок на суконній попелястій підкладці. Для булавного десятника передбачався такий самий пружок, як у старшого десятника, лише добавлявся додатковий пружок, такий, як у старшого стрільця, відступ між попелястими підкладками становив 5 мм. Хорунжий мав один шовковий пружок шириною 6 мм того ж кольору, що однострій, теж на суконній попелястій підкладці довжиною 12 см, шириною 12 мм. Для четаря передбачався один золотий пружок, для поручника два, для сотника три. Розміщались пружки на попелястих підкладках, віддаль між котрими становила 5 мм [3, с. 4].

Від отамана до полковника включно передбачались золоті нарукавні плетенки з трьох шнурків шириною 14 мм, розміщені на попелястій підкладці. Отаман мав одну таку плетенку, підполковник — дві, полковник — три. Генеральні старшини (в структурі авіації ГА генеральних старшин не було, аналіз подається для складання цілісної картини) мали срібні пружки шириною 2 см з золотою рожечкою, біля котрої вміщені дві золоті булавки, тут підкладка вже не передбачалась. Таким чином, генерал четар мав один широкий пружок, генерал поручник теж один широкий, але біля нього ще вужчий пружок шириною 15 мм, без рожечки, розміщений нижче на відстані 1,5 см від широкого. Генерал сотник мав один пружок шириною 3 см з булавами, а зверху і знизу ще по одному пружку шириною 15 мм, віддалені між собою на 1,5 см [3, с. 4].

Станом на 6 грудня 1918 року наказом № 22 встановлено розпізнавальні знаки для літаків Галицької армії. Згідно даного наказу як розпізнавальні знаки встановлено кольорові квадрати, котрі наносились на нижню частину крил, відповідно під правим крилом — синій квадрат, під лівим — жовтий. Згодом як стверджує в спогадах П. Франко, в якості розпізнавальних знаків запроваджено круглі кокарди, де зовнішнє коло було блакитне, а внутрішня частина жовта. Дані знаки наносили на нижню, верхню частину крил, інколи на бічні частини вертикального оперення, на борти фюзеляжу. Також на борт інколи наносили жовтий тризуб, деколи тризуб вписували в синій квадрат [17, с. 74;16, с. 94−95;14, с. 12]. На окремих літаках переданих гетьманом П. Скоропадським зберігались ще старі російські знаки, кокарди біло-синьо-червоного кольору [17, с. 74;16, с. 95]. Дослідник А. Харук стверджує, що станом на червень 1919 р. встановлено в якості розпізнавальних знаків жовта та синя полоси, котрі наносили на крила та кермо повороту [15, с. 37]. Ці дані також підтверджує в спогадах Іван Фостаковський [13, с. 227].

Є згадки Івана Фостаковського про використання в якості знаків черепа з кістками, дані літаки належали до винищувального відділу, це були, як згадує П. Франко, два «Ньюпори», один з них винищувач, згідно ідентифікації дослідника А. Харука,"Ньюпор 17 Ц. І", фото даного літака подає в спогадах Фостаковський, проте на фото даних знаків не видно. Вдалось віднайти фото літака з зображеною на борті жінкою з мечем, також наносили чорного кольору тризуб на борт літака [13, с. 222, 227; 5, с. 97; 14, с. 9, 12; 17, с. 49]. Поляки теж наносили герби на борти літаків [36, s. 43]. Нам вдалось віднайти специфічні символічні знаки, котрі використовувались у польських військово-повітряних силах: так 3-тя розвідувальна авіаційна ескадра використовувала в якості знака скелет, котрий імітує гру на скрипці [35, s. 1333]. 4-та розвідувальна авіа ескадра мала в якості знака орла з розправленими крилами, голова котрого повернута в ліву сторону [38, s. 1765]. 7-ма мисливська ескадра мала знак у вигляді круга, в котрому вписаний військовий кашкет, на контори круга нанесено зірочки [32, s. 486]. Збереглася фотографія літака Альбатрос Д 3, 7-мої ескадри ім. Т. Костюшка, на борту котрого нанесено даний знак [11, с. 55]. 8-ма розвідувальна авіаескадра використовувала як знак орла, котрий тримає в кігтях гвинт літака [37, s.806]. 13-та мисливська авіаційна ескадра мала знак у вигляді кола, в котре вписано блискавку [31, s.949]. 21-ша винищувальна ескадра мала знак шахівниці, на котрій вміщено напис «NEL» [33, s. 656]. Деякі авіатори наносили на борт літака індивідуальний знак, котрим ідентифіковувався даний пілот, наприклад, такий знак на борту свого Фоккера Е.V. мав поручник пілот Стефан Стец [30, s. 1622]. Віднайдено також знак у вигляді стрекози, однієї з авіаційних шкіл, котра діяла в 1919 р., спеціалізувалася на підготовці авіа обсерваторів (спостерігачів) [34, s. 1359].

В основному поляки використовували в якості розпізнавальних знаків червоно-білу шахівницю, котру наносили на верхню та нижню частину крил, борт літака та на стерно поворотів [36, s.43; 29, фот. 30; 11, с. 55]. Як стверджує в спогадах сотник Фостаковський після Варшавського договору, на літаках Дієвої Армії також як і поляки, українці наносили шахівницю, але синьо-жовтого кольору [13, с. 227].

У Віснику Державного Секретаріату Військових Справ 14 грудня 1918 року опубліковано, згідно рішення Української Національної Ради з 13 листопада 1918 та постановою Державного Секретаріату Військових Справ з 5 грудня 1918 р., розпорядження №ІХ від 13 листопада 1918 р. про платню для Збройних Сил ЗУНР. Дана зарплатня поширювалася на всі роди військ Західно-Української Народної Республіки в тому числі і на військово-повітряні сили. Стрільцеві нараховувалось в день 50 сотиків, старшому стрільцеві.

• — 70, вістуну — 1 крону (в 1892 році в Австро-Угорщині проведено грошову реформу внаслідок запроваджено основну грошову одиницю — корону (крону), яка складала 100 геллерів (філлерів) [4, с. 182]), десятнику — 1 крону 20 сотиків, старшому десятнику — 2 крони, булавному старшому десятнику — 2 крони, 50 сотиків. Починаючи від хорунжого і закінчуючи полковником включно, платня видавалась щомісячно. Хорунжий отримував щомісяця — 200 крон, четар — 250, поручник
• — 300, сотник — 350, отаман — 420, осаул — 490, полковник 560 крон. Також в залежності чи в бойових діях брав участь військовослужбовець, чи виконував роботу, непов’язану з прямими бойовими діями, нараховувались щоденні доплати. Наприклад, стрільцеві в бойових умовах щоденно нараховувалось — 1 крону, не в бойових — 50 сотиків, старшому стрільцеві в бойових — 1 крону 30 сотиків, не в бойових — 80 сотиків, вістуну в бойових — 2 крони, не в бойових — 1 крону, десятнику в бойових умовах — 2 крони 80 сотиків, не в бойових — 1 крону 80 сотиків, старшому десятнику в бойових — 4 крони, не в бойових — 3 крони, булавному старшому десятнику — 4 крони 50 сотиків в бойових, не в бойових — 3 крони 20 сотиків, хорунжому в бойових 5 крон, не в бойових — 3 крони 50 сотиків, четарю в бойових 6 крон, не в бойових 4 крони, поручнику в бойових — 7 крон, не в бойових — 4 крони 50 сотиків, сотнику в бойових — 10 крон, не в бойових — 6 крон, отаману в бойових — 12 крон, не в бойових — 8 крон, осаулу в бойових — 15 крон, не в бойових — 10 крон, полковнику в бойових умовах — 20 крон, не в бойових — 12 крон щоденно нараховувалось [1, с. 5]. Далі не аналізовано, оскільки серед особового складу авіації Галицької армії вище полковника (включно) звань не було.

Військовослужбовцям від стрільця до булавного старшого десятника платню видавали 1-го, 10-го, 20-го числа кожного місяця. Офіцерам від хорунжого і далі виплачували заробітну платню 1-го числа кожного місяця [1, с. 6].

З 1 березня 1919 року згідно розпорядження №XXVIII, котре опубліковане 15 березня 1919 року у Віснику Державного Секретаріату Військових Справ, для військовослужбовців УГА в тому числі і для особового складу авіації Галицької армії заробітну платню підняли. Стрільцеві нараховувалось щоденно — 1 крону, старшому стрільцеві - 1 крону 20 сотиків, вістуну — 1 крону 50 сотиків, десятнику — 1 крону 70 сотиків, старшому десятнику — 2 крони 50 сотиків, булавному старшому десятнику — 3 крони.

Офіцерам від хорунжого і вище нараховували заробітну платню щомісячно. Таким чином, хорунжому щомісячно нараховувалось — 230 крон, четарю — 280 крон, поручнику — 340 крон, сотнику — 400 крон, отаману — 450 крон, осавулу — 550 крон, полковнику — 750 крон. Окрім того, нараховувались щоденно вже в збільшеному вигляді доплати в залежності чи в бойових, чи в польових (не в бойових) умовах несе службу військовослужбовець. Таким чином, стрільцеві в бойових умовах щоденно нараховувалось — 2 крони, не в бойових — 1 крону 50 сотиків, старшому стрільцеві в бойових — 2 крони, не в бойових — 1 крону 80 сотиків, вістуну в бойових — 3 крони, не в бойових — 2 крони 50 сотиків, десятнику в бойових — 3 крони 50 сотиків, не в бойових — 3 крони 20 сотиків, старшому десятнику — 4 крони 50 сотиків, не в бойових — 4 крони 10 сотиків, булавному старшому десятнику в бойових — 5 крон, не в бойових -4 крони 60 сотиків. Дещо більше нараховували офіцерському складу. Хорунжому в бойових умовах нараховувалось щоденно — 7 крон, не в бойових — 5 крон, четарю в бойових — 8 крон, не в бойових — 6 крон, поручнику в бойових — 9 крон, не в бойових — 7 крон, сотнику в бойових — 12 крон не в бойових — 10 крон, отаману в бойових — 15 крон, не в бойових — 12 крон, осавулу в бойових — 17 крон, не в бойових — 15 крон, полковнику в бойових умовах — 22 крони, не в бойових — 20 крон нараховувалось щоденно. Військовослужбовцям від стрільця до булавного старшого десятника зарплата виплачувалась 1-го, 11-го, 21-го числа кожного місяця, старшинам (офіцерам) від хорунжого і вище виплачували 1-го числа кожного місяця [2, с. 6−7].

Крім того, від 1 березня 1919 року згідно опублікованого у віснику ДСВС: Доповнення до платень Українського війська ВВк 83. — І. 846/19, пілоти, а також механіки летунського відділу мали, окрім зазначених вище зарплат і доплат, ще окремі грошові доплати. Пілоти старшини отримували місячну доплату — 190 крон, підстаршини — 150 крон, технічні старшини — 190 крон, доглядники (авіа спостерігачі) — 190 крон, надводири (завідуючі мотористи) — 150 крон, водири (мотористи) — 120 крон, помічники водирів (помічники мотористів) — 55 крон, провідники верстатів.

• — 200 крон, обслуговуючому персоналу нараховувалось
• — 60 сотиків щоденно, обслуговуючому персоналу біля верстатів — 1 крону 50 сотиків щоденно. При авіавильоті за кожний кілометр платили — 50 сотиків. За збиття ворожого літака встановлено премію в розмірі - 1000 крон. За випробовування справності літака — 100 крон. Для запрошених авіаторів з інших армій комендант летунського відділу заключав окремі умови, котрі подавались Державному Секретаріату Військових Справ на затвердження [2, с. 9].

Не знайдено нами інформації про виплати сім'ї в результаті загибелі авіатора при виконанні службових обов’язків. Згідно архівних матеріалів в структурі ВПС за часів Української Держави гетьмана П. Скоропадського така практика мала місце. Наприклад, в одній з виявлених постанов вказувалось, що в результаті загибелі пілота поручика Миколи Компанійця, його сім'ї мали виплатити одноразову допомогу в розмирі 3 600 карбованців без зарахування цієї суми в склад постійної пенсії. Постанову затвердили 14 червня 1918 р.: голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб, Військовий міністр Рогоза, гетьман Павло Скоропадський [18, арк. 34зв].

Висновки

Отже, можемо зробити такі висновки:

У ВПС Західно-Української Народної Республіки несли службу особи різних звань, звання в УГА піддавались час від часу корекціям, наприклад, вдалось дослідити, що звання встановлені станом на 5 грудня.

• 1918 р. дещо відрізнялись від звань встановлених 30 квітня 1919 р. Згідно архівних документів 21 червня
• 1919 р. було ще, окрім цього, видано наказ ч.: 39, підписаний Начальним Вождем Військ генерал поручником Грековим. Проаналізувавши даних три варіанти військових звань, досліджено певні відмінності між ними. В військово-повітряних силах Західно-Української Народної Республіки, згідно спогадів і архівних матеріалів, несли службу військовослужбовці, починаючи від стрільця і закінчуючи полковником.

Досліджено, що форма у військово-повітряних силах ЗУНР встановлювалась відповідно до розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ. Згідно цього наказу форму для усіх родів зброї, а отже, і для авіації виготовляли з вовняного сукна, котре мало «зеленаво-землистий» колір. В розпорядженні детально описано всі елементи однострою, а саме: шапка, верхні краї котрої обрублювалися сукном попелястого кольору, оскільки саме такий колір встановлювався для летунів військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки, мундир, на лівім рукаві котрого летуни мали позначку з двох букв — «Лт». В спогадах колишні військовослужбовці ВПС ЗУНР стверджують, що летуни мали на комірі та на рукавах нашиті «пропелери», тобто гвинт літака, штани летунів мали випустку попелястого кольору, плащ, були також шкіряні летунські куртки, сорочка, шарф, рукавиці, пояс, шкіряні черевики та чоботи.

Для розрізнення військовослужбовців, котрі ділилися на 4 групи: а) рядові та підстаршини, б) сотенні старшини, в) полкові старшини, г) генеральні старшини), використовували вилоги (петлиці) попелястого кольору, котрі носили на комірі, починаючи від рядових і закінчуючи полковими старшинами включно. Для генеральних старшини (котрих в даному роді військ ЗУНР не було, проте вказано для розуміння загальної картини), замість сукна кольору роду військ (в даному випадку попелястого встановленого для ВПС ЗУНР), передбачалось використання зубчатки з тканини срібного кольору.

Використовувались також для розрізнення звань нарукавні так звані «пружки», котрі прикріплялись на попелясту (колір летунів) підкладку, виготовлену з сукна. Дану попелясту підкладку використовували військові особи ВПС ЗУНР, починаючи від рядових і закінчуючи полковниками. Важливо зауважити, що, починаючи від отамана і завершуючи полковником, на попелясту підкладку встановлювали золоті нарукавні плетенки. Хоча в даному роді військ ЗУНР (військова авіація) не було генералів, тим неменше для них теж передбачались срібні нарукавні пружки, проте тут попелясті підкладки вже не передбачались.

Для уникнення обстрілів військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки власними ж військами встановлювалися окремими наказами розпізнавальні знаки, котрі наносились на фюзеляж, верхню, нижню частину крил, на бічні частини вертикального оперення. На переданих гетьманом П. Скоропадським окремих літаках зберігались ще старі російські знаки. В процесі функціонування ВПС розпізнавальні знаки зазнавали змін. Використовували як польські ВПС так і військово-повітряні сили ЗУНР ряд метафоричних знаків, котрі наносились на літак та мали певні означення або належність до певної ескадри (у випадку поляків), або до певного відділу (у випадку українців). Поляки і українці наносити на борт літака різноманітні індивідуальні емблеми, а також герби.

Рішенням Української Національної Ради та постановою Державного Секретаріату Військових Справ встановлювалась платня, котра поширювалася на всі роди військ Західно-Української Народної Республіки в тому числі і на військово-повітряні сили. Військовим, котрі служили в ВПС, передбачались, окрім загальної платні, окремі доплати, також окремо платили за певні види виконаних робіт чи бойових дій. Для запрошених з інших армій військових встановлювались індивідуальні умови фінансування.

В подальших розвідках можна досліджувати інші маловідомі сторони авіації Української Галицької армії, наприклад, питання про заходи щодо кадрового забезпечення військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки.

Список використаних джерел

• 1. Вісник Державного Секретаріату Військових Справ. — Тернопіль, 1918. — Ч.2. — 14 грудня. — С.1−8.
• 2. Вісник Державного Секретаріату Військових Справ. — Станиславів, 1919. — Ч.7. — 15 марта. — С.1−12.
• 3. Вісник Державного Секретаріату Військових Справ. — Станиславів, 1919. — Ч.11. -30 цвітня. — С.1−8.
• 4. Довідник з історії України / За загальною редакцією Підкови І., Шуста Р., Видання 2-ге, допрацьоване і доповнене. — Київ: Генеза, 2001. — 1136 с.
• 5. Історичний Калєндар-Альманах Червоної Калини на 1926 рік. — Львів-Київ: Накладом В-ва «Червона Калина», 1925. — 176 с.
• 6. Козицький А. Авіація УГА / А. Козицький // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Національна Академія Наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. — Львів, 2000. — Вип.6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. — С.320−328.
• 7. Кренжаловський Д. Перший летунський полк Української Галицької Армії:коротка історія / Д. Кренжаловський // Український інвалід: Загальний календар для українського народу на рік 1937. — Львів, 1937. — С.20−22.
• 8. Крип’якевич І. Історія українського війська / І. Крип’якевич, Б. Гнатевич. — Львів: Вид-во Івана Тиктора, 1936. — 574 с.
• 9. Крип’якевич І. Історія українського війська/ І. Крип’якевич, М. Капустянський, Б. Гнатевич, С. Шрамченко, О. Думін,

З.Стефанів, Л. Шанковський, С. Росоха. — 2-ге доп., вид. — Вінніпег: Вид. І. Тиктор, 1953. — 852 с.

• 10. Литвин М. Українсько-польська війна 1918;1919 рр. / М.Литвин.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; Інститут Центрально-Східної Європи, 1998. — 488 с.
• 11. Тинченко Я. Герої Українського неба: науково-популярне видання / Я. Тинченко. — Київ: Темпора, 2010. — 200 с.
• 12. Українська Галицька Армія: матеріали до історії. — Вінніпег: Вид-во Д. Микитюка, 1958. — Т.1. — 674 с.
• 13. Фостаковський І. Летунство / І. Фостаковський // Українська Галицька Армія: матеріали до історії. — Вінніпег: Вид-во Д. Микитюка, 1958. — Т.1. — С.217−240.
• 14. Франко П. Летунський відділ У.Г.А. / П. Франко // Літопис Червоної Калини. — 1937. — Ч.11. — С.9−12.
• 15. Харук А. Авиация Украинской Галицкой Армии (19 181 920) / А. Харук // Мир моделей. — Киев, 2003. — № 6 [12]. — С.35- 45.
• 16. Харук А. Авіація Української Галицької Армії в українсько-польській війні / А. Харук // Військово-науковий вісник. — Львів: Вид-во ВІ при НУ «Львівська політехніка», 2000. — Вип.2. — С.93−101.
• 17. Харук А. Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917;1920 рр. / А. Харук. — Київ: Темпора, 2008. — 96 с.
• 18. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф.1074. — Оп.1. — Спр.2. — 79 арк.
• 19. Там само. — Ф.2188. — Оп.1. — Спр.1. — 241 арк.
• 20. Там само. — Оп.1. — Спр.38. — 194 арк.
• 21. Там само. — Оп.2. — Спр.41. — 381 арк.
• 22. Там само. — Оп.2. — Спр.136. — 35 арк.
• 23. Там само. — Оп.2. — Спр.137. — 26 арк.
• 24. Там само. — Оп.3. — Спр.4. — 80 арк.
• 25. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. — Ф.640. — Оп.1. — Спр.10. — 56 арк.
• 26. Чмир М. Однострій та знаки розрізнення військовиків збройних сил ЗУНР (ЗОУНР)1918;1919 рр. / М. Чмир // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С.181−247.
• 27. Шарик М. Діти війни: спогади. Ч. ІІ / М. Шарик. — Вінніпег: Клюб приятелів української книжки, 1956. -128 с.
• 28. Шарик М. Діти війни: спогади. Ч. ІІІ / М.Шарик. — Вінніпег: Клюб приятелів української книжки, 1956. 128 с.
• 29. Kopanski T. 16 (39-a) eskadra wywiadowcza 1919;1920 / RKopanski. — Warszawa: KWN, 1994. — 132 s.- Фото 30.
• 30. Madejski Wladyslaw. Lotnictwo pierwszych dniach obrony Lwowa / Wladyslaw Madej ski// Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1938. — Nr. 11. -S.1602−1628.
• 31. Madejski Wladyslaw. Lotnictwo w bitwie nad Niemnem / Wladyslaw Madejski // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1939. — Nr.6. — S.928−949.
• 32. Madejski Wladyslaw. Lotnictwo w bitwie pod Lwowem w sirpniu 1920 roku / Wladyslaw Madejski // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.4. — S.453−486.
• 33. Madejski Wladyslaw. Wapniarka / Wladyslaw Madejski // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.5. — S.646−656.
• 34. Michowski Stanislaw. O tradycji mysli kilka / Stanislaw Michowski // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.10. — S. 1354−1359.
• 35. Polesinski Wladyslaw. Do Poleglych Lotnikow / Wladyslaw Polesinski // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.10. -S.1331−1333.
• 36. Tarkowski K. Polskie lotnictwo wojskowe w 1918 r. / K. Tarkowski // Wojskowy Przegld Historyczny. — 1991. — Nr.2. — S.37−46.
• 37. Tuskiewicz Olgierd. Zagon na Korosten w pazdzierniku 1920 r. / Olgierd Tuskiewicz // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.6. — S.793−806.
• 38. Tuskiewicz Olgierd. Zagon na Korosten w pazdzierniku 1920 / Olgierd Tuskiewicz // Przegld Lotniczy (Miesicznik wydawany przez Dowodztwo lotnictwa). — Warszawa, 1937. — Nr.12. — S.1748- 1765.