Культура епохи Античності (Давня Греція, Рим)

Поняття «античність» з’явилося добу Відродження, коли італійські гуманісти запровадили термін «античний», від латів. Antiguus -древній, визначення греко-римської культури, найдавнішої з відомих у той час. Культурну спадщину античних держав справило величезний впливом геть усе народи Європи, їх літературу, мистецтво, философию.

Кожен період історії культури по-своєму цінний. Не випадково особливу роль дослідники відводять античної культуре.

Взагалі античної культури характерний раціональний підхід до світу й те водночас эмоционально-эстетическое його сприйняття, струнка і індивідуальне своєрідність у вирішенні социально-практических і теоретичних проблем. Цим Давня Греція відрізнялася від Сходу, де розвиток культури протікало, переважно, в інших формах коментування древніх учених, стали канонічними, у вигляді увічнення традиции.

Найбільшими цивілізаціями древнього світу були давньогрецька і давньоримська цивілізації. Вони займали розташовані географічно близько друг до друга території, існували майже один і той водночас, тому вони були пов’язані між собою. Обидві цивілізації мали розвиненими культурами, що розвивалися, взаємодіючи друг з другом.

Старогрецька цивилизация.

Антична цивілізація існувала дванадцять століть, починаючи з 8 століття е. й закінчилася 5 століттям н.е. Антична цивілізація ділитися на дві локальних цивилизации;

а) Давньогрецьку (8−1 століття до н.э.).

б) Давньоримську (8 століття до н.э.-5 століття н.э.).

Між цими локальними цивілізаціями виділяється особливо яскрава епоха еллінізму, що охоплює період із 23 р. е. до 30 р. до н.э.

Уся історія Стародавню Грецію умовно ділиться сталася на кілька періодів: крито-микенский (XXX-XX ст. е.), гомерівський (XI — IX ст. е.), архаїчний (VIII — VI ст. е.), класичний (V — IV ст. е.) і елліністичний (IV — I ст. е.) Старогрецька цивілізація виникла в балканському півострові й загалом також вона включала західне узбережжя малої Азії (західна частина нинішньої Туреччини). Балканський півострів з трьох сторін омивається трьома морями: із Заходу Іонічне, з півдня Середземне, зі Сходу Егейське море. Балканський півострів переважно представлений гористій місцевістю обмаль родючих долин і основними видами господарства за основному було скотарство (вирощування овець та кіз). Також займалися землеробством (вирощували виноград (вино) і оливки (оливкову олію)), але у двох долинах. У Греції час від золота: його добували за межами Греції - на острові Тасос, в Македонії і Фракії. Зате міді греки мали вдосталь, знаходячи її, насамперед Эвбее. Також у Стародавню Грецію добували низку інших чорних і кольорових металів. Гірничодобувний промисел був у Афінах високому рівні розвитку. Ще важливіше срібла була грецького мистецтва глина, з якої робили цеглини, але, передусім кераміку. Нарешті, дуже цінувався і камінь: завдяки нього виникли згодом грецькі храми, інші пам’ятники архітектури та скульптуры.

Та який ж народ створив давньогрецьку цивілізацію? деякі напевно скажуть греки. Але поняття греки і елліни це збірні назви величезного конгломерату племен. Тоді як серед цього конгломерату племен особливо яскраво виділялися такиекак:

Племена архейцев (динамічний, агресивний народ), дорийцев, фелакки.

Старогрецька цивілізація ділиться втричі периода:

1. Архаїчний (8−6 вв.).

2. Класичний (5−4 вв.).

3. Елліністичний (4−1 вв.).

У історичної науки можна почути, що давньогрецька цивілізація склалася не відразу. Що була ніби дві спроби формування цивілізації. Першу спробу цивілізації був із крито-минойской культурою чи навіть минойская культура. Будь-яка цивилизацияне формується на порожньому місці, їй щось передує. У разі давньогрецької цивілізації передувало кілька цивілізацій, таких как:

киклатская (виникла на згаданих у давньогрецьких міфах однойменних островам), що у своє чергу сприяла виникненню нової, яскравою цивілізації, так званої минойской цивілізації (на острові Кріт, вона отримала своє назва від імені царя Миноса).

Минойская цивілізація виникла межі 3−2 тис. років е. і її проіснувала близько 500 років. Ця цивілізація (минойская) було відкрито англійським археологом Артуром Льова у районі міста Кнос. Він виявив неповторні палацеві споруди, які належали царю Миносу. З знахідок А. Льова, можна представитьжизнь населення на той час на острові Кріт. Минойская цивілізація по-перше характеризується світанком землеробській культури. Тут був освоєна вся придатна в обробці землі територія. Також найважливішу роль відігравало скотарство. Спостерігався прогрес в ремесленничестве. Це був сильний централізовану державу, що його очолив цар Минос. З іншого боку, слід зазначити те що, що урбанізовані жителі займалися як сільськогосподарськими роботами, але й активним морським піратством. Цар Минос вважався владикою моря. Також минойскую цивілізацію можна зустріти під назвою палацові цивілізація через монументальних палаців, будівництво яких, на думку вчених, було запозичене у єгиптян. Однак у 15 столітті е. острів Кріт пережив страшну катастрофу. Існує дві версії щодо загибелі цивілізації. За однією з них як на одному із невеличких островів, розташованого разів у 120 км північніше Криту, сталося виверження вулкана з великим викидом попелу і утвореними цунамі. Є й інша версія, що цивілізація загинула внаслідок навали агресивних адериков, які прийшли з материкової частини острова. До нашого часу єдиної погляду на загибель минойской культури не существует.

На зміну минойской цивілізації у цьому регіоні як у переддень давньогрецької цивілізації з’являється микенская цивилизация.

На північ від міста Афіни перебуває місто Микены, дома якого і виникає микенская цивилизация.

Відрив микенскую цивілізацію Генріх Шліман. Шукаючи Трою у цьому регіоні, він побачив чудові палацеві споруди, що навіть відкрив микенскую цивілізацію чи як її ще називають архейська культура від назви племені архейцы. Ця цивілізація дуже добре описано на поемах Гомера «Еллада» і «Одиссея».

Микенскую цивілізацію можна охарактеризувати такими рисами. Такими як розвиненість двірського будівництва, але й будувалися грандіозні усипальниці, які дістали назву Толосы. У районі Микен й заселили острови Кріт знайшли близько 600 глиняних табличок. Ці таблички виглядали певний вид письменности.

З кінця 13 століття, протягом 100 років армійська культура знищили. Вчені також ведуть суперечки щодо причини зникнення цієї цивілізації. По домінуючою гіпотезі можна почути думку, що цей цивілізацію знищили племена греків дорийцев. Міста знищили, більшість населення переселилася на острова, а частина Західну узбережжі малої Азии.

11 — 9 століття е. історія Греції є такі як «темні» століття. Їм своє назва тому, що у сучасної історії немає повного, чіткого уявлення, що саме відбувався за століття біля Греції. Усе, що знаємо, складено на аналізі поем Гомера «Еллада» і «Одіссея», Цей період характеризується примітивним розвитком землеробства, знарядь праці і, ремеслом.

Усе це період Минойская, Микенская цивілізації, усе це передувало появі давньогрецької цивілізації. Це можна порівняти ніби грається з першим досвідом освіти грецької цивилизации.

Другий досвід розпочалося архаїчну епоху (8 -6 століття е.). Це було безпосереднє будівництво давньогрецької цивілізації. Цьому сприяв, по-перше, вища технологічна базу й економічний рівень розвитку суспільства на умовах перемоги залізного виробництва. По-друге, поглиблення громадського поділу праці. По-третє, формування справжніх міських центрів. По-четверте, формування розвиненого типу рабовладения.

Архаїчна епоха.

У эпохуархаикискладываютсяосновныечертыэтикидревнегреческого суспільства. Ееотличительнойособенностьюбылосоединениерождающегосячувства коллективизмаиагонистического (состязательного)начала. Формированиеполисакак особоготипаобщины, шедшегонасменурыхлымобъединениям"героической" эпохи, вызвалокжизнииновую, полиснуюмораль — коллективистскуювсвоей основе, посколькусуществованиеиндивидавнерамокполисабылоневозможно. Выработкеэтойморалиспособствовалатакжевоеннаяорганизацияполиса. Характер политическихреформвполисахобусловилсохранениеэтойморали, посколькуне аристократія лишаласьсвоихправ, арядовоегражданствоподнималосьсточки зренияобъемаполитическихправдоуровняаристократии.Всилуэтоготрадиционнаяэтикааристократиираспространяласьисрединародныхмасс. Определеннуютрансформациюпереживалаирелигия.Формированиеединогогреческогомирапривсехлокальных.

особенностяхповлеклозасобойсоздание общегодлявсехгрековпантеона.

ОбщественноеустройствоГреции — рабовладельческаядемократия, идлянеё характернотакоеявление, какнародныйсуверенитет — признаниенарода вкачестве единственногоисточникавласти.Такжесуществоваласистемавыборныхдолжностей. Прослеживаласьтенденциякнивелировке — усреднениюдоходовмеждубогатымии бідними. Демократияставилазаконвышевласти, асамизаконынесчиталисьчем-то даннымсвыше, онибылисозданынебогами, а людиною.

Религия.

Космогоническиепредставления грековпринципиальнонеотличалисьот представлениймногихдругихнародов. Считалось, чтоизначальносуществовалиХаос, Земля (Гея), підземний світ (Тартар)иЭрос — життєве початок. Геяпородила звездноенебо — Уран, которыйсталпервымвластителеммираисупругомГеи. ОтУранаиГеиродилосьвтороепоколениебогов — титаны. ТитанКронос (бог земледелия) низвергвластьУрана. ВсвоюочередьдетиКроноса — Аид, Посейдон, Зевс, Гестия, ДеметраиГера — подводительствомЗевсасверглиКроносаи захватиливластьнадВселенной. Такимобразом, олимпийскиебоги — третьепоколениебожеств. ВерховнымбожествомсталЗевс — властительнеба, громаи молнии. Посейдонсчиталсябогомвлаги, орошающейземлюиморя, Аид (Плутон) — владикою подземногомира. СупругаЗевсаГераявляласьпокровительницейбрака, Гестия — богинейдомашнегоочага. КакпокровительницуземледелияпочиталиДеметру, дочькоторойКора, некогдапохищеннаяАидом, сталаего дружиною.

Длярелигиозногогреческогосознания, особеннонаэтойстадииразвития, не характернаидеявсемогуществабожества, надмиромолимпийскихбоговцарилабезликаясила — Доля (Ананка).Из-заполитическойраздробленностииотсутствия жреческогосословияугрековнесложиласьединаярелигия. Возниклобольшое количествооченьблизких, нонеидентичныхрелигиозныхсистем. Помереразвития полисногомировоззренияоформлялисьпредставленияобособойсвязиотдельных божествстемилиинымполисом, покровителямикоторогоонивыступали.

Длягреческогомировоззренияхарактереннетолькополитеизм, нои представлениеовсеобщейодушевленностиприроды. Каждоеприродноеявление, каждаярека, гора, рощаимелисвоебожество. Сточкизрениягрека, небыло непреодолимойгранимеждумиромлюдейимиромбогов, посредствующимзвеном междунимивыступалигерои. Такиегерои, какГеракл, засвоиподвигиприобщалиськмирубогов.

Вклассическуюэпохугреческаялитературапереживаетрасцвет.Последнийи самыйвыдающийсяпевецгреческойаристократииПиндарслагалторжественныеодывчестьпобедителейнавсеэллинскихспортивныхсостязаниях — Олімпійських, Пифийских (в Дельфах) идр.Пиндарнеописываетсамихсостязаний.Победаинтересуетегокаквозможностьдляпрославлениядоблестивлицепобедителя. Доблестьнеестьличноекачествопобедителя, онапередаетсяпонаследствувзнатныхродахвсилуихбожественногопроисхождения.

СначалаVIвекауженаблюдаетсяначалоупадкалитературы.Большое развитиевэтотпериодполучаюттелитературныежанры, которыенепосредственно отвечалинавопросы, выдвигаемыечастнымиобщественнымбытом: продолжает развиватьсякрасноречиеисоздаетсяфилософскийдиалог.

V векдон. е. — времярасцветадраматическогоискусства. Важнейшими драматическимижанрамибылитрагедия, сюжетамикоторойслужилимифыобогахигероях, и комедия, чащевсегополитическая. Наиболееострымвполитическом отношениижанромявляласьаттическаякомедия, котораяпопроисхождениюипо социальнымсимпатиямбыланаиболееблизкакрестьянству. Крупнейший представительэтойкомедии — Аристофан, расцветтворчествакоторогопадаетнагодыПелопоннесскойвойны. Особенностьювсехдревнихдрамбылхор, который пениемитанцамисопровождалвседействие. Эсхилввелдвухактероввместоодного, уменьшивпартиихораи, сосредоточивосновное вниманиенадиалоге, сделалрешительныйшагдляпревращениятрагедииизмимическойхоровойлирикивподлиннуюдраму.Женскиеролиисполнялисьмужчинами.

Древнегреческийтеатр, особенноафинский, былтесносвязансжизнью полиса, будучи посуществувторымнароднымсобранием, гдеобсуждалисьсамые животрепещущиевопросы. Сходствоснароднымсобраниемусиливалосьблагодаря тому, чтотеатральныепредставлениядавалисьпопраздникам.

Архитектура.

Архаическаяэпоха — времястановлениягреческойархитектуры. Жилищатого временипростыипримитивны, всесилыобществаобращенынамонументальные сооружения, преждевсегохрамы. Срединихпервенствовалихрамыбогов — покровителейобщины. Характернаяособенностьгреческойархитектуры — применениеордеров, т. е.особойсистемыпостроения, котораяподчеркивает архитектоникуздания, придаетвыразительностьнесущиминесомымэлементам конструкции, выявляяихфункцию. Ордерноезданиеобычноимеетступенчатое основание, нанегоставилсяряднесущихвертикальныхопор — колон, поддерживавшихнесомыечасти — антаблемент, которыйотражалконструкцию балочногоперекрытияикрыши. Храмкакинститутспособствовалразвитию різних видів мистецтва. Рано встановився звичай приношення дарів в храм, ему жертвоваличастьдобычи, захваченнойуврагов, оружие, подношенияпослучаю избавленияотопасностиит.д.Значительнуючастьтакихдаровсоставляли произведенияискусства.

Вклассическуюэпохувгреческомградостроительствехорошо прослеживаютсяновыетенденции. Большинствогреческихгородовсохраняло традиционнуюхаотическуюсистемузастройкисузкимикривымиулицами, отсутствиемудобств. Однакородившаясявэпохугреческойколонизациирегулярная системапланировкиначинаетоказыватьвлияниенаградостроительнуютеориюи практику. Основнымтипомобщественногозданияпо-прежнемуоставалсяхрам.ВпервойполовинеVв.дон.э.былисозданынаиболеезначительныепроизведения дорийскогозодчества: величественныехрамывг. ПосейдониивЮжнойИталииихрамЗевсавОлимпии. Последнийсчиталсясамымзамечательнымсредивсех эллинскихсвятилищ.Особоеместовисториидревнегреческогозодчествазанимает комплекссооруженийнаафинскомакрополе. Разрушенныйперсамив480 р. до н.е., онзановоотстраивалсявтечениевсегоVв. до н.э.АнсамбльАкрополясчитается вершиною древнегреческойархитектуры.

Скульптура.

СкульптураиживописьГрециивVв.до н.э.развивалитрадиции предшествующеговремени. Основнымиоставалисьизображениябоговигероев — покровителейполисаи"идеальных"граждан.Вархаическуюэпохувозникает монументальнаяскульптура — видискусства, ранеенеизвестныйГреции. Древнейшие скульптурыпредставлялисобойизображения, грубовырезанныеиздерева, часто инкрустированныеслоновойкостьюипокрытыелистамибронзы. Монументальная греческаяживописьизвестнанамногохуже, чемвазопись. Вгреческойвазописи V в.дон.э.преобладаеткраснофигурныйстиль.Очертания фигуробводилисьчернымлаком, послечеголаком закрашиваливесьфон, афигурысохраняли естественныйцветглины.

Псьменность і язык.

Величайшимдостижениемгреческойкультурыархаическойэпохистало созданиеалфавитногописьма. Преобразовавфиникийскуюслоговуюсистему, греки создалипростойспособфиксацииинформации. Длятогочтобынаучитьсяписатьи считать, теперьненужныбылигодыупорноготруда, произошла"демократизация" системыобучения, позволившая постепенносделатьпрактическивсехсвободных жителейГрецииграмотными.

Давньоримська цивилизация.

Стосовно місці виникнення Римської цивілізації є дві погляду, одні дослідники, такі як німецький філософ Освальд Шпенглер і англійська історик Арнольд Тойнбі, вважали, що Римська цивілізація перестав бути самостійним цивілізаційним етапом, це лише кризовий період у розвитку антична цивілізація, остання стадія греко-римської цивілізації. Відповідно до їхніх концепції цивилизация-это насамперед культура. Римська культура, зі своїми погляду, не досягла тих висот, куди піднялася грецька культура, вони вважали, що така цивілізація дуже утилитарна. У цьому цивілізації духовність і відсунуті другого план, а першу чергу розвивалися прикладні науки, техніка, усе те, що потрібно фахівця в царині сьогохвилинної життя. Вони вважали, що духовна культура римлян носить наслідувальний характер. Існує, й інше думка, яке домінує у зараз у світової історіографії, воно зводиться до того що, що став саме ті недоліки, які відзначали Тойнбі і Шпенглер, є її індивідуальністю, тим, що дозволяє їй повну характеристику. Що й казати особливе є у цієї цивілізації? По-перше, встановлення демократичної форми управління внаслідок боротьби між патриціями і плебеями, во-вторых—непрерывные війни. Якраз ці дві чинника і стимулювали світовий розвиток цивілізації, визначали весь її історичне обличчя.

Визначимо хронологічні рамки існування Римської цивілізації, вона унікальна тим, що період його існування ми можемо назвати лише з точністю до століття і до року, а й і з точністю до днів. Умовно, днем підстави Риму та всієї Римської цивілізації вважається 21 квітня 753 року по зв. е., фінал настав тоді, коли було скинуть останній Римський імператор Ромул Августул., справа зрушила 23 серпня 476 р н.е. Отже, Римська цивілізація проіснувала 12 століть, які розбиваються втричі периода:

* царський 8−6 ст. е.,.

* період римської республіки 4−1 ст. е.,.

* період римської імперії 1 в. е.- 5 в. зв. э.

Цей останній період ділиться на два етапу: принципату 30 р. до н. э-.284 р н.е. і доминиата- 284- 476 г н.э.

Витоки Римської цивилизации.

Найважливішим центром Середземноморської імперії був місто Рим, населення виросло до 1—1,5 млн. жителів. У окремих частинах величезної держави виникли в I—III ст. н.е. інші великі міста. Столицю імперії та інші великі міста прикрашали чудові великі будинку — храми місцевих податків та загальімперських божеств, палаци, «базиліки», портики для прогулянок, і навіть різноманітних будинки громадських розваг, театри, амфітеатри, цирки. У амфітеатрах йшли уявлення — цькування звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися стрибки на запряжених четвірками коней колісницях — «квадригах». Підлогу і стіни храмів, палаців, базилік, будинків багатих рабовласників були прикрашені тонко виконаними мозаїчними орнаментами і навіть цілими картинами. У північних провінціях чимало будинків мали опалення. З печей гаряче повітря направлявся по глиняним трубах під підлогою різних приміщень та створював у яких теплу атмосферу. Але якщо громадські споруди і майже багатіїв сяяли розкішшю обробки і зручностями, то житла більшості вільного населення були убогі і незручні. Сільські жителі тулилися в дерев’яних хатинах, критих черепицею і опалювались осередком, що перебували у середині приміщення.

Религия.

У повсякденному житті римлян релігія грала дуже значної ролі. Римляни, як і і всі народи давнини, обожнювали незрозумілі їм явища природи й життя. Римська релігія зародилася ще надрах родового ладу синапси і до кінця республіканського періоду пройшла тривалий шлях розвитку. У римської релігії довгий час зберігалися залишки релігійних первісних уявлень: тотемізму, фетишизму, анімізму. Особливо довго зберігався у римській релігії анімізм, віра у безособових і абстрактних духів, котрі живуть переважають у всіх які оточують людину матеріальних предметах.

З огляду на консервативності мислення та повільного розвитку, властивих ідеології міста-держави, в релігії довгий час зберігалися родові та сімейні культи. Кожна родина не перебувала під охороною своїх божеств, мала свої святині і свій культ: центром сімейного культу був осередок, яке головним жрецем був батько сімейства.

Мертві члени сім'ї перетворювалися на духів, про які треба дбати. Римляни вірили, що мертві жили, в місці, де з їхніми поховали, і такий самий, як і живі, потребували їжі. Зазвичай на могили регулярно приносили трохи їжі і обов’язково квіти. Мертві предки вважалися богами покровителями — манами. Але, якщо мертвих не піклувалися їх нащадки, вони переслідували які живуть, ставали злими і мстивими лемурами. Сімейний культ один найважливіших і найшанованіших у римській релігії.

Давнім і шанованим був культ богів, олицетворявших різні боки землеробства, головного заняття римлян. Уявлення про богів, спочатку як і справу безликих і абстрактних духів, поступово розвивалися, і у V в. е. римляни зображували багатьох своїх богів, у людському образі. Починаючи з III в е. на римську релігію дуже сильний вплив стала надавати грецька релігія. Римляни ототожнили з грецькими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був ототожнений з Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з Герой, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрой та інших. Однією з шанованих суто италийских божеств був Янус, изображавшийся з цими двома особами, божество входу й аж виходу, будь-якого початку.

Щоб боги опікувалися людей, і про країну, їм було приносити жертви й підносити молитвы-просьбы, виробляти особливі ритуальні дії. При жертвопринесенні зачитувалася молитва, причому особливо стежили те, щоб молитва була б вимовлена точно, оскільки найменше спотворення робило її недійсною.

Искусство.

Икусство Стародавнього Риму розвивалося у межах рабовласницького суспільства, тому саме ця дві основні компонента мають на увазі, коли говорять про «античному мистецтві». Мистецтво Риму вважають завершенням художньої творчості античного суспільства. Мистецтво Стародавнього Риму — явище самостійне, определявшееся перебігом стягування й ходом історичних подій, й життя, і своєрідністю релігійних поглядів, властивостями характеру римлян, та інші факторами.

У Стародавньому Римі скульптура обмежувалася переважно історичним рельєфом і портретом, зате отримали розвиток образотворчі мистецтва, із ілюзорною трактуванням обсягів продажів і форм — фреска, мозаїка, станкова живопис. Архітектура досягла небувалих успіхів у її строительно-инженерном, і у ансамблевому вираженні. Новим було в римлян та його розуміння взаємозв'язку художньої форми та простору. У римської архітектурі перевагу віддавалася замкнутим формам. Зодчі любили псевдоперипетры з колонадою, наполовину утопленої в стену.

Той-таки принцип проявлявся й у скульптурі. Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито. Образи, подібні молящемуся римлянину, набросившему на голову край вбрання, здебільшого укладено в себе.

Кінець римського мистецтва формально і умовно то, можливо визначено падінням Імперії. Періодизація римського мистецтва — один із найбільш складних проблем його фінансової історії. На відміну від прийнятої і дуже поширеної періодизації давньогрецького мистецтва, що означає роки становлення архаїкою, час розквіту — класикою і кризові століття — еллінізмом. Історики давньоримського мистецтва, зазвичай, пов’язували його розвитку лише з змінами імператорських династій.

Якщо намітити основні етапи історії давньоримського мистецтва, то найзагальніших рисах його їх можна так: найдавніша VII — V ст. е. і республіканська епохи V в. е. — I в. е. — становлення римського мистецтва. У цих широких часових межах повільно формувалися принципыримского творчості. Розквіт римського мистецтва посідає I-II ст. н.е. У цього етапу стилістичні особливості пам’яток дозволяють розрізнити: ранній період — час Августа, період — роки правління Юлиев — Клавдієв і Флавиев, другий — час Траяна; пізній період — час пізнього Адріана та останніх Антонионов.

Література, поезія і театр

У римлян літературної творчості окремих письменників передувало усне народну творчість. На жаль, твори римського народної творчості були записані і збереглися, крім маленьких уривків. У цьому випадковому підставі деякі вчені вважали римлян нездатними до поетичному творчості.

Але й ті уривки народну поезію, які сягнули сьогодення, й опосередковані вказівки свідчать, що римляни, як й інші народи, висловлювали свої почуття на поетичної формі.

Народні поетичні твори були написані особливим віршованим розміром, так званим сатурническим віршем, близьким зі своєї ритміці до билинним віршам інших народів.

Поруч із поезією робить перші кроки і римська проза. Велися колегією понтификов погодні записи найбільші події, літописі, укладалися договори, тексти яких записувалися латинською мові.

На становлення та розвитку римської літератури справила великий вплив як народну творчість, народна поезія, поширення писемності, але грецька література.

Перші власне літературні твори творами наслідувальними. Та й важко було першим римським поетам і письменникам створити оригінальні твори латинською мові.

Тож не дивно, першими римськими письменниками були греки, а перші твори латиною були перекладами із грецької. Першим римським поетом був Лівій Андронік, грек із міста Тарента. Римська комедія і трагедія розвивалися значною мірою під впливом грецьких зразків і вважалися жанрами не споконвічно римськими. Споконвічно римським літературним жанром був жанр так званої сатури. Як літературний жанр, сатура отримала велике розвиток у творчості Гая Луцилия.

Архитектура.

Розвиток римської архітектури було пов’язане із перебігом римської історії, ускладненням громадських відносин, зростанням римського міста; відбувалося під грецькою етруською впливом. Ранній місто будувався без плану, безладно, мав вузькі місця і криві вулиці, примітивні житла дерев’янний і сирцевого цегли. Значними громадськими будинками були лише храми. Усередині міста збереглися пустирі і незастроенные ділянки, вдома знаті оточували сади. Зростання населення Риму призвів до забудові пустирів, ущільнення будівель. Деякі вулиці були вимощено кругляком.

Через війну римських завоювань різноманітних багатства потекли до Рима. Це викликало підйом римської архітектури. Римляни прагнули підкреслити у будинках і архітектурних спорудах ідею сили, могутності й величі, що вгамовує людини. Звідси народилося кохання римських архітекторів до монументальності і масштабної їх споруд, які вражають своїми розмірами. Інший особливістю римської архітектури є прагнення пишної опорядженні будинків, багатому декоративному оздобленню, безлічі прикрас, більший (ніж в греків) інтерес до практичного боку справи, створенню більшою мірою храмових комплексів, а практичних будинків та споруд (мости, акведуки, театри, амфітеатри, терми). Римські архітектори розробили нові конструктивні принципи, зокрема, широко застосовували під час спорудження будинків арки, склепіння і бані, поруч із колонами використовували стовпи і пілястри.

Римська архітектура під час IV—I ст. е. пройшла два періоду свого розвитку. Перший період обіймає IV—III ст. е. Римська архітектура цього часу розвивалася під сильним впливом этрусской архітектури. Провідним типом споруд є военно-инженерные (оборонні стіни). Другий період — це I — ІІ. е. Він характеризується широким застосуванням бетону і склепінних конструкцій.

За переказами, перші скульптури у Римі з’явилися при Тарквинии Гордому, який прикрасив глиняними статуями по этрусскому звичаєм дах побудованого ним храму Юпітера на Капітолії. З кінця III в. е. на римську скульптуру починає надавати наймогутніше вплив чудова грецька скульптура. При здирстві грецьких міст римляни захоплюють дуже багато скульптур, що викликають захоплення у практичних і консервативних римлян. До Рима буквально ринув потік грецьких статуй.

Писемність і язык.

Римляни були частиною латинського племені, населявшего область Лациум, і казали латинською мові. Латинський мову належав до індоєвропейській сім'ї мов і культур був родственен грецькому, іранському, санскриту, німецьким і слов’янським мовам. При завоюванні Римом италийских племен латину поширився у всій Італії, витісняючи місцеві мови і прислівники.

З поширенням латинської і витіснення їм місцевих мов і культур прислівників до нього проникли багато елементів мов (літери, слова, словосполучення тощо.). Особливо великий вплив в розвитку латинської надав споріднений йому грецьку мову і, мабуть, етруська мову.

Запозичений алфавіт від греків чи етрусків, римляни пристосували його до звуковим особливостям своєї мови і кілька змінили. Вони, наприклад, не вживали ряд літер необхідні зображення звуків, що у грецькому чи этрусском мовами, але відсутніх на латині.

Латинський алфавіт відома з VII в. е., і відтоді починається латинська писемність. Писальними матеріалами були камінь (для надгробків, монументальних пам’яток), мідні пластини, спеціально оброблена шкіра — пергамент, покриті тонким шаром воску дерев’яні дощечки, папірус.

Наука.

Найважливішою рисою розвитку науки було те що в V в. е. виділення з натурфілософії окремих наук. Показовий прогрес до медицини, пов’язаний насамперед з діяльністю Гіппократа.

Математика розвинулася, передусім, під впливом пифагорейских учених. У V в. е. перетворюється на самостійну наукову дисципліну. Прогрес математичного знання особливо помітний в арифметиці, геометрії, стереометрії. До V в. е. ставляться також неабиякі успіхи в астрономії.

Велике розвиток отримала наука на право, правознавство, чи юриспруденція. У I в. е. зародилася і римська філологія. З’явилися спеціальні дослідження з граматиці, про вживання літер, виникненні латинської, філологічні коментар до комедіям і трагедій письменників ІІ. е. Найбільш великими фахівцями у сфері римської філології були Нигидий Фигул та її учень Теренций Варрон.

Список використаної литературы:

1. Андре Боннар Грецька цивілізація Ростов-на-Дону, «Фенікс », 1994.

2. Історія Стародавнього Риму / Під ред. Бокщанина А. Р. — М., Вищу школу, 1971.

3. Давні цивілізації / Під загальною ред. Бонгард-Левина Р. М. — М., Думка, 1989.

4. Казімєж Куманецкий Історія культури Стародавню Грецію і Риму М., «Вищу школу », 1990.

5. Лев ЛюбимовИскусство Стародавнього Миру М., «Просвітництво », 1971.