Разгром фашистської Німеччини) і Потсдамська конференция

року міністерство освіти Російської Федерации.

Марійський Державний университет.

Кафедра публічного правничий та зарубіжних стран.

РОЗГРОМ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНІ І ПОТСДАМСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ.

Контрольна робота № 2.

Виконав: студент I курсу з/о, 12 грн., ЮФ.

Павлов В.В.

Науковий керівник: д.ю.н., профессор

Тимофєєв В.Г.

Йошкар-Ола 2000.

План План 2 Запровадження 3 Антигітлерівська коаліція 4 Другий фронт 8 Де Голль і «Вільна Франція» 11 Кампанія СРСР Європі 1945 року 12 Потсдамська конференція 15 Укладання 20 Література 22.

XX століття стало людства століттям масштабних потрясінь. Зародилася нова соціалістична система держави, і навіть розвалилася колоніальна система, сталися дві світові війни, людина вийшла до космосу, відкрилися таємниці атомної енергії. Ось лише невеликий перелік подій, що потрясли основи розвитку протягом останнього столетие.

Безумовно, кожне з цих подій змінило життя людей, а то й в усьому світі, то багатьох країнах напевно. Та особливо значним в масштабах потрясінь та що стався наслідків, мій погляд, є Друга світова війна. Немає такої події які з соціальним, політичним і демографічним наслідків було б грандіозніша цієї війни. Так чи інакше у ній втягнуто 61 країна світу — театром бойових дій була вся Європа, Азія, Африка. Більше 50 мільйонів людей були знищено, ще більше зірвано із своїх місць проживания.

І у рік 55 летия Перемоги у Великій Вітчизняній війні, коли немає вже країни переможниці - СРСР, коли вже 10 років сплинуло з моменту об'єднання Німеччини, коли нове покоління починають забувати в ті далекі події, наслідки останньої Першої світової продовжують проводити розвиток сучасного людства. Звісно, непогані багато залишилося жертв ядерної бомбардування Хіросіми і Нагасакі, непогані видно демографічні зміни наслідків масових знищень людей, але ці це не дає нам право забувати ті уроки, які піднесла нам ця война.

Про Другу світову війну написано багато праць, вивчено чимало фактів, але з дивлячись в неї безліч таємниць і секретів, які доведеться ще розкрити. Поруч із, де-не-де намагаються забути про те подіях: з’являються організації фашистського штибу — у нашій країні, робляться спроби обілити людей брали участь у війні за фашистських німеччині - наприклад, у Прибалтиці. Протягом повоєнних років підсумки війни у угоду політикам намагалися переглянути у той або ту бік, надати подій іншу оценку.

І ніж забути уроки тієї війни, не повторити вже скоєних якось помилок, необхідно вирішувати якомога чіткіше представляти події тих далеких днів. Особливо це стосується подій, який призвів до повного занепаду фашистської Німеччини, т.к. лаври переможця дають певні дивіденди в політичному і соціальному. І щоб їх одержати чимало політиків і лідери намагаються перекроїти підсумки війни у свою користь. Тому викладена робота і присвячена розгрому фашистської Німеччини) і повоєнним політичним рішенням переділу Европы.

Антигітлерівська коалиция.

Виникнення антигітлерівської коаліції зумовлювалося об'єктивної необхідністю об'єднати зусилля волелюбних держав і народів в справедливою боротьби з агресорами, поработившими у перші роки війни багато держави Європи та Азії і угрожавшим волі і прогресивному розвитку всього человечества.

Основним ядром антигітлерівської коаліції були три великі державиСРСР, навіть Великобританія. Внесок її учасників в розгром ворога був дуже різним. Вирішальною силою коаліції був Радянський Союз перед, котрий зіграв головну роль досягненні перемоги. Істотне значення у тому мав і зараз внесок навіть Великобританії. Дві інші великі держави — Франція і Китай — теж брали участь своїми збройних сил у розгромі держав «осі «та його союзников.

У групі тих чи інших масштабах у військових діях брали участь військові сполуки деяких інших країнах — Польщі, Чехословаччини, особливо Югославії, і навіть Австралії, Бельгії, Індії, Канади, Нової Зеландії, Філіппін, Ефіопії та інших. У складі військових частин Червоної Армії воювали з ворогом 1-ша і 2-га Армія війська Польського, Чехословацький армійський корпус, французький авіаполк «Нормандія Німан », соціальній та згодом 1-ша і 4-та Румунська армія, 1-ша Болгарська армія, Угорські частини. Окремі держави антигітлерівської коаліції (наприклад, Мексика) допомагали основним її учасникам переважно поставками військового сырья.

Формування антигітлерівської коаліції був одноразовим актом, воно здійснювалося поступово під час збройної боротьби з агресорами. Успіхи гітлерівській Німеччині на європейському театрі військових дій значною мірою було зумовлено розколом антигитлеровских сил. Національний егоїзм правлячих кіл, традиційні розмежування мали відступити перед визнанням необхідності єднання в ім'я звільнення від загрози гітлерівської диктатури. Це найрозсудливіші політики у урядах Великій Британії та США.

Вступ СРСР війну стало поворотним пунктом під час другої світової війни та додало їй справді визвольний характер із боку народів, які були проти гітлерівській Німеччині. Тим самим було Радянський Союз перед полегшив народам Європи боротьбу проти німецьких окупантів. Вітчизняна війна Радянського Союзу надихнула народи окупованій Європи і сподівалися колись всього слов’янські народи боротьбі проти фашистських захватчиков.

Прагнучи допомогти цим народам, Радянський уряд 18 липня 1941 року уклала з урядом Чехословаччини і 30 червня з урядом Польщі про спільної боротьбі проти Німеччини) і створення цієї мети біля СРСР чехословацьких і польських частин. 22 липня підписали багатосторонню угоду СРСР із Югославією про взаємної допомоги у війні проти Німеччини. Щойно набув розголосу нападі Німеччини на СРСР, У. Черчілль виступив на радіо, висловивши Радянському Союзі підтримку уряду та народів Великобританії і, запевнивши що Великобританія надасть «же Росії та російському народу всю допомогу, котру лише зможе ». Напередодні свого виступу він пояснив друзям: «Якби Гітлер вторгся до пекла, за меншою мірою, доброзичливо відгукнувся б про сатани в палаті громад » .

У заяві уряду США належать 23 червня 1941 року говорилося, що «будь-яка боротьба проти гітлеризму, незалежно від неї походження, прискорює кінець нинішніх німецьких керівників… Гітлерівські Армії головна небезпека сьогодні для Американського континенту ». Радянський уряд 3 липня 1941 року висловило впевненість, що «У цьому великої війні ми не матимемо вірних союзників від імені народів Європи і сподівалися Америки… Наша війна за свободу нашого батьківщини сольётся з боротьбою народів Європи — й Америки право їх незалежність, за демократичні свободи. Це єдиний фронт народів… » .

Сигнали з Лондона і Вашингтона були правильно оцінені у Москві. Характерні для Сталіна антианглийские забобони і упередженого ставлення до У. Черчілля мали піти другого план.

Початок юридичному оформленню антигітлерівської коаліції поклало советско-английское угоду 1941 року (12 липня Москва), у якому боку зобов’язалися «надавати допомогу й підтримку одна одній різного роду », а як і не мати з Німеччиною переговорів і укладати перемир’я чи мирний договір без обопільного согласия.

У разі, коли Червона Армія внаслідок кровопролитних боїв і відступу втрачала техніку, озброєння, продовольчі запаси й був можливості у стислі терміни їх заповнювати, серйозно постало питання про військових поставки СРСР. Черчілль вважав, це важливо «всіляко підтримувати рішучість Росії продовжувати опір », а прибічники надання допомоги СРСР США виходили речей, що «Радянський Союз перед воює замість б нас і за нас » .

Під час візиту до Радянського Союзу особистого представника президента США Р. Гопкінса між СРСР та було досягнуто домовленості про продовження на (на рік) торгового угоди; той самий день в.о. Держ. Секретаря США З. Уоллес сповістив радянське посольство, що уряд США «взялося все здійснима економічне сприяння з метою зміцнення Радянського Союзу в його боротьбі проти збройної агресії «.

Відповідно до советско-английскими угодами про товарообігу, кредиті і клиринге (16 серпня 1941 р. Москва) СРСР отримав кредит удесятеро млн. фунтів стерлінгів терміном п’ять років. Торішнього серпня 1941р. в Архангельськ прибув перший караван з 6 англійських і самого радянського судна, котрий доставив з Великобританії військові грузы.

Під час зустрічі у Москві Сталін заявив представникам Великій Британії та США, котрі провадили поставками за ленд-лізом (так називалася система передачі США в борг чи оренду озброєння, боєприпасів, стратегічного сировини, продовольства союзникам з антигітлерівської коаліції), що у першу чергу Радянський Союз перед потребує танках, протитанкових гарматах, середніх бомбардувальниках, винищувачах і той військової техніки. У спочатку оплата постачання з боку СРСР здійснювалася золотом, потім США надали нашій країні безвідсотковий займ один млрд. дол. їхнього финансирования.

На лондонській конференції 1941р. СРСР визначив які стоять перед антигітлерівської коаліцією цілі й завдання, і навіть висловив згоду з основними принципами Атлантичної хартії, излагавшей у спільній формі мети Великій Британії та США на другий світової війни і повоєнному устрої світу. Декларація Радянського уряду та Атлантична хартія з’явилися важливими документами у справі формування антигітлерівської коалиции.

Значну роль розвитку антигітлерівського військово-політичного співробітництва зіграла підписана 1 січня 1942 г. декларація 26 держав (Вашингтонська декларація), які перебували у стані війни з агресорами. У ній утримувалося зобов’язання кожного з котрі підписали його урядів вжити всі свої ресурси військові й економічні, проти тих членів фашистско-милитаристского блоку, із якими даний учасник декларації перебуває у війні. Кожне уряд узяв зобов’язання працювати з інші учасники декларації і укладати сепаратного перемир’я чи світу з противником.

Процес створення завершився підписанням у травні - червні 1942 г. обопільних умов про спілку у війні проти гітлерівської германії і його союзників у Європі про співробітництво та поглибленням взаємної допомоги після войны.

Чому ті ж капіталістичні держави як пішли шляхом зближення з СРСР, а й у складі антигітлерівської коаліції діяли у протягом всієї війни? Сталося це передусім адже й навіть Англія, та інші держави Заходу під час другої Першої світової були самі зацікавлені у такому союзникові. У документі, підготовленій Рузвельта напередодні кримської конференції, говорилося: «Ми повинен мати підтримку Радянського Союзу для розгрому Німеччини. Ми відчайдушно потребуємо у Радянському Союзі для війни з Японією після завершення війни у Європі. «А британський прем'єр, попри класову ненависть до СРСР, змушений був відверто заявити, що необхідно «проштовхувати допомогу Росії, «оскільки «жоден інший капіталовкладення не може дати вищий військовий дивіденд. «Цими обставинами, а також готовність буржуазних урядів працювати з СРСР значною мірою визначався характер взаємодій у межах антигітлерівської коалиции.

Координація політичній і військовій діяльності головних учасників антигітлерівської коаліції здійснювалася дипломатичними каналами, шляхом прямий листування президентів, двосторонніх і тристоронніх зустрічей керівних діячів трьох стран.

Упродовж років війни відбулися три конференції з участю глав урядів: Тегеранская в 1943 г., Кримська (Ялтинська) і Берлінська (Потсдамська) в 1945 г. На у перших двох СРСР, навіть Англію представляли І. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль, на Берлінської - І.В. Сталін, Р. Трумен і У. Черчилль.

Другий фронт.

Радянська Армія протистояла основних сил фашистського блоку. Героїчна боротьба Радянського Союзу був і зразком виконання союзницьких зобов’язань з антигітлерівської коаліції. Проте позитивна лінія СРСР всередині антигітлерівської коаліції нерідко зіштовхувалася зі лінією реакційних кіл західних держав, прагнули підпорядкувати ведення війни" та рішення повоєнних проблем своїм імперіалістичним интересам.

Боротьба ця проходила протягом усього війни по найважливішим напрямам: щодо цілей війни, узгодженні військових планів, вироблення основ повоєнного врегулювання. Особливо явно вона проявилася у питанні про відкриття другого фронту. Для якнайшвидшого перемоги потрібно було об'єднати всі сили антигітлерівської коаліції й разом розгромивши фашистську Німеччину зі її союзників. СРСР вважав, що Велика Британія чи США повинні внести реальніший внесок у спільна справа — відкрити другий фронт 1941;го року в Півночі Франції, ближчі один до життєвим центрам фашистського рейха.

Проте західні союзники СРСР затягували відкриття другого фронту, намагаючись перекласти основний тягар війни на радянський народ. Щойно у червні 1944 року, коли всі очевидно, що спроможна самотужки довершити розгром фашизму і «визволення Європи (у яких правлячі кола Великій Британії та США вбачали загрозу своїм інтересам), другий фронт нарешті було открыт.

6 червня 1944 року почався висадка союзників в Нормандії під загальним командуванням американського генерала Ейзенхауера. Узбережжя Північної Франції добре закріплене, і німецьке командування знало підготовки операції. Союзникам, проте, вдалося дезінформувати противника щодо місця проведення основний операции.

У результаті Нормандської десантної операції крізь протоку Ла-Манш узбережжя Франції висадився великий десант англо-американських сил. У ньому брали участь також канадські, французькі та інші війська країн антигітлерівської коаліції. Це була велика морська десантна операція Другої світової війни. У ній участь близько 3 мільйонів, 6 тисяч танків, 15 тисяч знарядь злочину і мінометів, 11 тисяч бойових літаків, близько сьомої години тисяч кораблів, транспортних і десантних судов.

Головне завдання було визнано створення плацдарму, де мають були розгорнутися основні війська. До 25 липня англо-американські війська змогли створити необхідний стратегічний плацдарм. У Нормандської десантної операції, яка завершилася на той час, союзники втратили 120 тисяч людина, німецько-фашистські війська — понад 113 тисяч человек[1].

Проте, керівництво вермахту не справило серйозних змін — у угрупованню своїх сил. Як і раніше вирішальним залишався советско-германский фронт. Тут перебували основних сил вермахту. Німеччина, хоч і виробляла посилену мобілізацію серед населення, не могла повністю заповнити великих втрат, що вона несла на східному фронті. Але її армія ще зберігала спроможність до жорсткому опору. До початку липня на західному фронті перебувало 65 дивізій, а проти радянських військ діяло 235 дивізій противника. У 1945 року радянським сполукам протистояло 195 дивізій, а союзним військам у Європі - 74 дивізії противника.

Що Висадилися війська почали загальне наступ у Франції наприкінці липня. Торішнього серпня Англійські і Американські війська висадилися Півдні Франції. Наступ союзників збіглося з початком країни антифашистського повстання. Коли до Парижа підійшли союзники, блокований гарнізон міста капітулював. Наприкінці року, Франція і більшість Бельгії були звільнені. Союзні армії стояли біля кордонів Германии.

Чим ближче до до закінчення війни тим більше коштів замислювалися політичні лідери «великої трійки «про принципи повоєнного устрою Європи, та й світу у цілому. Усі вони представляв інтереси своєї країни й завзято, наполегливо відстоював в суперечці з партнерами.

Звісно, відкриття другого фронту скоротило терміни війни, але в англоамериканських військ була просте завдання, т.к. вчасно відкриття фронту у гітлерівських військ у тому районі було зібрано найкращі війська, а їх боєздатність панувала низький рівень. Основним, як і, залишався советско-германский фронт, обстановка сил у якому мало изменилась.

Підбиваючи підсумки за весь 1944 рік, він розумно порівняти результати) двох фронтів Європи: радянсько-німецькому і західноєвропейському. За період июня-декабря 1944 року виходять такі данные:

|Достижения на фронтах |СРСР |Союзники | |Знищено дивізій противника |219 |35 | |Кількість втрат гітлерівців |1 600 |634 | |зокрема. безповоротні (тис. чол.) |860 |520 | |Звільнено територій (тис. кв. км.) |1 400 |600 |.

Судячи з цих даним з упевненістю спростовувати, суперечать історичних фактів, заяви буржуазних істориків країн у тому, що відкритий союзниками другий фронт став грати ті ж самі роль, як і советско-германский. З іншого боку, треба брати до уваги і те, що якість військ противника на західноєвропейському фронті було значно нижче якості військ, спрямовані проти СССР.

Саме під ударами радянських військ впала оборонна стратегія вермахту і розвалився блок фашистських держав. Перемоги Радянських Збройних сил в 1944 року зіграли на вирішальній ролі у розгромі гітлерівської армії й наблизили жадану перемогу над врагом.

12 січня, на 8 днів раніше від наміченого терміну радянські війська зробили термінове наступ на німецькі сили. Це було яскравим проявом союзницького боргу перед навіть Англією, т.к. Сталін зробив це наступ на прохання У. Черчілля. Прем'єр-міністру Великобританії довелося попросити СРСР про цю допомоги, оскільки Гітлер зробив несподіване наступ на західноєвропейському фронті. Внаслідок цього наступу він сподівався розгромити частинами англо-американські війська і спробувати укласти Англією та сепаратний світ, з якого він міг би ще спрямувати всі свої сили проти СРСР, отже, можливо, змінити хід войны.

Американці і Англійці настільки хто наступу, що панічно бігли у напрямку. На превелику силу, після введення додаткових сил, вони змогли призупинити просування німецьких наснаги в реалізації бік Ла-Маншу. І цього момент почали наступ наші війська. Це змусило Гітлера терміново перекинути частина сил назустріч військам СРСР. Безумовно, початок наступу колись запланованого терміну призвело до невиправданим втрат в наступаючих частинах Червоної Армии.

І знову, після війни, західні історики намагалися подати це наступ будь-якому іншому світлі. Вони розмовляли, що тільки завдяки «доблесним заслугах» англо-американських військ в разі настання гітлерівців, знищено багато ворогів і це дозволило полегшити наступ військ СРСР на початку січня 1945 года.

Весь зміст подібних фальсифікацій у тому, щоб применшити історичне значення зимового наступу радянських військ 1945 роки розгрому гітлерівської Німеччини та приписати англо-американським військам заслуги, що вони не имели.

Де Голль і «Вільна Франция».

Рух «Вільна Франція» було створено генералом де Голлем у Лондоні і очолювало боротьбу французького народу під час визволення своєї страны.

Під час території Англії, рух були не залежати від британського уряду. Але водночас Де Голь намагався проводити незалежну політику інтересах Франції. Рух встановило тісний контакти з СРСР. У самій Москві перебував постійний представник руху. Посол СРСР Великобританії неодноразово не зустрічався з де Голлем. Навіть у трагічні дні фашистської агресії проти СРСР Де Голь неодноразово передбачав у перемозі радянський народ. Він розумів, без неї неможливо й звільнення Франции.

Незалежна позиція де Голля викликала роздратування правлячих кіл Великій Британії та США. Не хотіли бачити його лідером незалежної Франції. Вони проти, щоб після звільнення Франції її очолив якийчи інший людина, більш покладливий, проводить проанглийскую і проамериканську політику. Навіть Петэн їх влаштовував більше. Коли 6 червня 1944 року почався висадка союзних військ у Нормандії, швейцарський посол при Віші, відмінно поінформований про події, свідчив: «маршал (Петэн) отримав різну інформацію, за якою американці налаштовані стосовно нього дуже прихильно, тоді як які й чути США про де Голле».

18 серпня 1944 року у Парижі почалося повстання проти гітлерівської окупації. Повстання очолювали «Вільна Франція» і Французька комуністична партія. 25 серпня повстання завершилося перемогою. Німецький комендант Парижа узяли в плен.

Тільки вона переконувалася у цьому, що Де Голь має реальну владу у Німеччині й рішуче виступає збереження буржуазного держави, уряду Англії та Франції надали йому підтримку. 23 жовтня 1944 року Тимчасовий уряд де Голля було визнано одночасно трьома великими державами. Радянський уряд запросило де Голля у СРСР. Переговори у Москві почалися 2 грудня. У першій ж розмові зі Сталіним Де Голь сказав: «У сутності, причиною нещасть, які спіткали Францію, було те, що «Франція не було з Росією, вони мали із нею угоди, вони мали ефективного договору». Під час переговорів Де Голь неодноразово торкався найважливіший питання великий ролі спілок з метою запобігання агресії Німеччині, й про роль союзу СРСР і Франції. Переговори закінчилися підписанням договору союзі і порозуміння між странами.

Кампанія СРСР Європі 1945 года.

Не дивлячись для відкриття другого фронту, активізацію рухів опору в окупованих країнах, основних зусиль з розгрому фашизму адресувалося плечі Червоної Армии.

Завершивши успіхами 1944 рік, радянські війська перебувають у Східної Пруссії, Румунії, Болгарії, Чехословаччини і неподільної Югославії. У результаті ПетсамоКиркенессой операції вигнали окупантів з районів північної Норвегії. Була звільнена чверть Польщі з населенням 6 мільйонів. Настав час подальшого наступу у Польщі. Особливого значення у тому мала Вісло-Одерська стратегічна наступальна операція. Вона проводилася період із 12 січня до 3 лютого 1945 року військам 1-го Білоруського і 1-го українського фронтов.

За 23 дня наступу радянські війська звільнили більшу частину Польщі, вступили завезеними на територію Німеччині, й вийшли на Одер, відразу ж форсували його й захопили ряд плацдармів на її західному березі. Було знищено 35 німецьких дивізій, а 25 понесли тяжких втрат. Успішні дії армії створили умови для наступу в Померанії, Сілезії і берлінському напрямі. До Берліна залишалося менш як 60 километров.

Саме тоді у Криму (4−11 лютого 1945 року) проходить конференція, в роботі яких брали участь глави трьох головних держав: СРСР, США, Великобританії. Тут було узгоджені плани остаточного розгрому сил фашистської Германии.

Війна, яка принесла людству численні втрата часу та небачені лиха, невблаганно наближалася до кінця. Проте фашистське німецьке керівництво мобілізувала останні людські та матеріальні ресурси Німеччини і кинуло їх проти Червоній Армії та її союзників. Втрати, частина яких можна було б уникнути, зросли. Гітлерівське командування запроваджувала у бій останні наспіх створені резерви, включаючи людей старшого віку підлітків. Фашисти хотіли розкол союзников.

Вже у лютому була прорвано оборона противника на 250-километровом фронті - війська оволоділи всієї нижньої Сілезією і вступив у Німецьку провінцію Бранденбург. Наприкінці березня вони оволоділи південно-західної частиною Верхньої Сілезії мали і Тель-Авів зайняли вигідне становище для нанесення наступного удару на дрезденському направлении.

У ці ж дні, коли Радянська Армія вела бої від Вісли до Одера, почалася операція у Східній Прусії. Противник пручався відчайдушно, просування наших військ йшло повільно. Усі в цій землі були пристосовані до оборони: тевтонські замки, залізобетонні доти, навіть міст і сіл. Кульмінаційним моментом операції став штурм Кенігсберга. Чудово захищений і забезпечений всім необхідними, мав добірний гарнізон, місто здавався неприступным.

Настав квітень 1945 року. Червона Армія готувалася до штурму Берлина.

Усі прагнули швидше закінчити війну, і розуміли, що це буде за лічені тижня. Тим більшим була загибель кожного з бойових товаришів. Вже після війни деякі воєначальники, наприклад генерал А. В. Горбатев, висловлювали думку, що вистачило б оточити в Берлін і дотиснути у ньому залишки гітлерівських військ, примусити їх капітулювати, зберігши життя багатьох радянських воїнів. У Ставці навесні 1945 р. так питання не ставилися. Керівники СРСР вважали, що затягування бойових дій можуть призвести на відкриття німцями фронту ніяких звань, висновку сепаратного світу. Не виключалася можливість, що англо-американські частини будуть у Берліні раньше.

Протягом 23 діб Берлінської стратегічної наступальної операції, з 16 квітня до 8 травня 1945 року, війська 1-го і другого Білоруських і 1-го Українського фронтів (командувачі маршали Радянського Союзу Г. К. Жуков, К. К. Рокоссовський, І.С. Конєв) розгромили берлінську угруповання військ противника. У цьому активно використовувалися сили Балтійського флоту, Дніпровської військової флотилії, авіації дальньої дії, і навіть 1-ї та 2-ї армій Війська Польського. Загалом із радянської сторони взяли участь понад 2 мільйонів, 41 тисяча знарядь злочину і мінометів, 6250 танків і 7,5 тисяч бойових самолетов[2].

Вони мали подолати посилену оборону Берліна, що складалася з 3 смуг одерско-нейсенского рубежу, обладнаного на глибину 20−40 кілометрів, 3 оборонних обвода навколо міста, більш 400 великих залізобетонних довгострокових споруд й багатьох інших вогневі і протитанкові кошти. Обороняющиеся налічували 1 мільйон чоловік, 41,5 тисяч знарядь злочину і мінометів, 1,5 тисяч танків і штурмових знарядь, 3,5 тисячі бойових самолетов[3].

Радянські командування, створюючи високу оперативну щільність військ, зуміло зробити пролом в обороні противника — взяти сильно укріплені рубежі на Зеєловських висотах. Після важких багатоденних боїв був оточений Берлін. Вдалося розсікти фронт гітлерівців зі Сходу і заходу — внаслідок радянські вояки та англо-американські союзники зустрілися на Ельбі у районі Торгау.

Гітлер приймають рішення не бігти на південь, а особисто керувати боротьбою за Берлін. Його сподвижники ще розігрують відданість. Але всі розуміють — війну програно. Усі спроби німецького відрядження деблокувати Берлін успіху мали. Знищення берлінської угруповання розвивався запеклий вуличних боях. Штурм рейхстагу став найважливішим подією битву за їхню Берлін. 30 квітня над Рейхстагом здійнялося Прапор Победы.

1 травня у 3 години 50 хвилин на командний пункт 8-ї Гвардійської армії був доставлений начальник генштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс. Він заявив у тому, що Гітлер 30 квітня покінчив життя самогубством, і запропонував розпочати переговори щодо перемир’я. Про це доповіли Сталіну, що зажадав обумовити лише про капітуляцію. Відповіді від наступників Гітлера також не пролунало, та військові дії відновилися. Але наступного день до 15 годинах штаб берлінської оборони віддав наказ припинення бойових дій. Берлін пал.

Під час штурму німецької столиці радянські війська втратили 300 тисяч убитих і пораненими більше, ніж США всі роки войны.

8 травня було підписано акт про капітуляцію Німеччини. Це була победа.

Через війну Берлінської наступальної операції було розгромлено 93 дивізії вермахту, взяте полон близько 480 тисяч солдатів та офіцерів, велике кількість різного зброї та боєприпасів бойової техніки, а після 9 травня 1945 року перед захоплювали радянські війська склали ще 1 мільйон 300 тисяч солдатів та офіцерів поваленої Німеччини. Берлінська операція стала завершальній на боргом шляху Червоною Армією. Завершилася небувала за своїми масштабами, жорстка битва проти фашизма.

Навесні 1945 року розвивалася велика політична гра західних союзників СРСР навколо Берліна. Вони мріяли у тому, що в змозі взяти Берлін перші й цим звернути свої дії, як вирішальні побороти загального ворога, щоб у згодом легше було вести політичну боротьбу з Росією. Але союзники могли б цього, навіть б і спробували, т.к. їх було набагато далі Берліна, ніж Червона Армія, і англоамериканських військ на Берлінському напрямі ще не встигли б зосередитися для вторгнення Берлін. Однак це гра західних союзників СРСР навколо Берліна була остаточно зірвано, коли радянські війська провели Берлінську операцию.

Наприкінці квітня 1945 року окремі німецькі генерали намагалися домовитися з Англією та капітуляцію німецьких сил стосовно союзникам СРСР, разом із продовженням війни із колишнім Радянським Союзом. навіть Англія не визнали таких спроб лише тому що їм у разі згоди з цього авантюру, довелося б розпочати конфлікт (можливо озброєний) зі своїм більш сильним союзником, якого підтримували народні маси їхні ж країн. США, Англія та СРСР погоджувалися лише з беззастережну капітуляцію гітлерівців усім фронтах. Документ було підписано представниками трьох і німецькими генералами опівночі 8 травня 1945 року. Почався Великий Дня перемоги над фашистської агрессией.

Потсдамська конференция.

Через дві з невеликим місяці після підписання капітуляції Німеччини (17 липня — 2 вересня) лідери СРСР, навіть Великобританії зустрілися знову на Потсдамі. У ході цієї конференції було розглянуто проблема повоєнного пристрої і розвитку Європи. Перемога над Німеччиною ще окриляла учасників переговорів, але протистояння між ними нарастали.

У переговорах незримо був і новий чинник: напередодні конференції американці відчули атомне вибухового пристрою. І Трумен, і Черчілль були об'єднані у цьому, щоб сповістити звідси Сталіна. Проте не справило очікуваного враження головою радянської делегації. Трумену навіть здалося, що не зрозумів, що йдеться. Але він помилився: просто Сталін нічим не видав те, що вже працювалося над Радянським атомним проектом.

Дискусії на конференції ішли всім основним проблемам, причому у багатьох і за тими, хто був узгоджено у період. Знову і знову доводилося повертатися до проблем повоєнного устрою Німеччини, до питання межах Польщі й внутрішньополітичного положення у нашій країні. У кінцевому підсумку, в Потсдамі вдалося узгодити ряд позицій, і прийняти рішення, які у випадку їх послідовного виконання міг би забезпечити спокійне розвиток Європи тривалі годы.

Сторони вирішили тимчасово ні централізованого Німецького уряду, а здійснювати верховну владу у Німеччини силами контрольного ради у складі головнокомандуючих окупаційних сил СРСР, США, Великобританії, і навіть Франції, якої був виділено особлива зона окупації. Учасники конференції домовилися про заснування міжнародного військового трибуналу над головними військовими злочинцями, який почав своє діяльність із листопада 1945 года.

СРСР розглядав широке й плідне співробітництво, що склалося з капіталістичними країнами — учасниками антигітлерівської коаліції, як перспективне і довгострокове. Проте після закінчення війни правлячі кола навіть Великобританії, налякані зміненим співвідношенням сил поставляють на світовий арені користь соціалізму, стали на шлях ремилитаризации західних зон Німеччини, розв’язали ворожу політику «холодної громадянської війни «і атомного шантажу щодо СРСР та інших соціалістичних країн, що фактично означало кінець антигітлерівської коалиции.

На початку конференції у що відбулася розмові Трумен і згадав Сталін обговорили її повістку, причому Сталін вніс кілька доповнень, включаючи питання режимі Франка у Іспанії. Він сказав, що Франкистский режим з’явився результатом внутрішнього розвитку на Іспанії, а було нав’язано Іспанії Німеччиною й Італією і тому небезпечна для Об'єднаних Націй. «Режим Франко небезпечний і шкідливий, що у Іспанії надають притулок різним осколках фашизму, тому ми вважаємо, що треба покласти край цим режимом… ». Сталін також згадав, позиція англійців недостатньо зрозуміла щодо війни у Японии.

Радянський Союз перед домігся ухвалення конференції спільних рішень про денацифікації, демократизації і демілітаризації Німеччині якнайдалі єдиного цілого. Відомо, що навіть Англія у роки війни розробили план розчленовування Німеччини сталася на кілька окремих держав, переважно сільськогосподарського характеру. Тим самим було Вашингтон й Лондона розраховували відразу покласти край небезпечним конкурентом і створити сприятливі умови для імперіалістичних махінацій у центрі Европы.

Цим планам не судилося здійснитися, оскільки СРСР із початку обіймав ставленні до них негативну позицію. Виступаючи 9 травня 1945 р. в Дня перемоги, глава Радянського Уряди І.В. Сталін заявив, що Радянський Союз перед «не збирається ні розчленовувати, ні знищувати Німеччину ». У затвердженому на Потсдамской конференції Угоді про політичні навіть економічних принципах керівництво при користуванні Німеччиною в початковий контрольний період було поставлені такі цілі: Повне роззброєння і демілітаризація Німеччини; Знищення націоналсоціалістичної партії і, розпуск всіх нацистський установ; запобігання будь-якої нацистської і мілітаристської роботи і пропаганди; підготовка до остаточної реконструкції німецької політичної жизни.

У розділі про економічні принципах чітко вказується, що Німеччина не має як єдиний економічний ціле І що німецьку економіку слід децентралізувати із єдиною метою «знищення існуючої надмірної концентрації економічної сили, представленої особливо у формі картелів, синдикатів, трестів та інших монополістичні угод » .

Надалі західні держави мито зрив досягнуту домовленість. Зіштовхнувшись із неможливістю використовувати всю Німеччину у імперіалістичних цілях, розв’язали всупереч духові та букві Потсдамских угод перетворити її західну частину — у плацдарм готувалася агресії проти СРСР. Було взято курс — на ремілітаризацію Західній Німеччини та включенні їх у військовий блок НАТО. Тоді Радянський Союз перед створив в східній частині країни Соціалістичну державу Німецьку Демократичну Республику.

Для Радянського союзу третя зустріч керівників трьох держав антигітлерівської коаліції мала особливе значення. У основі Радянської дипломатії було також лінія, яку Радянський Союз перед проводив протягом усім своїм історії. Тристоронні угоди, ув’язнені на конференціях глав урядів та інших міжнародних форумах у роки спільних бойових дій в, відбивали інтереси кожної з сторон.

Зрозуміло, західні держави і тоді мали свої думки, як у конкретні проблеми ведення великої війни, і на післявоєнний устрій. Однак у умовах що тривала боротьби з загального ворога був інший альтернативи, крім досягнення узгодженої позиції, прийнятною всім учасників переговорів. Усе це вимагало чималих зусиль, готовності піти на розумний компромисс.

Важливе значення мало і те, чолі уряду США належать стояв у воєнні часи такий реалістично мислячий політик, як Рузвельт. Своєю тверезій позицією він, на відміну від Черчіллю неодноразово сприяв прийняттю в кінцевому підсумку розумного рішення з найгострішим вопросам.

Найважливішими політичним результатом практики співробітництва держав антигітлерівської коаліції було те, що багато західні діячі, насамперед американських, продемонстрували готовність співробітництва з радянської стороною в часи війни й у післявоєнний період на рівноправної основі. Наскільки був готовий до такого вирішального повороти Черчілль — питання особливе. Але він чи інакше виявився вимушеним підтримувати найважливіші становища цієї политики.

Президент Рузвельт і доклали чимало зусиль до тому, аби ще до закінчення закласти основу політичного і економічного повоєнного співробітництва. Але нове там керівництво початок повертати кермо американської політики у іншу бік. Позитивні рішення, які у кінцевому підсумку прийняла Потсдамська конференція, досягнуто що завдяки завзятій боротьбі радянської дипломатії. Нове американське керівництво не наважився порвати тоді з практикою військового співробітництва, певне оскільки почувалося ще зовсім упевнено: нова адміністрація дійшла влади лише над кілька місяців до Потсдамской конференции.

Отже, особливість Потсдамской конференції у тому, що, хоча теоретично воно могло увінчати цілу низку військових конференцій і ознаменуватися тріумфом політики держав антигітлерівської коаліції, таку можливість була втрачено до початку її. Двоє із трьох її учасників, саме делегації США і у Великобританії, вирушали у Берлін з прямо протилежними цілями. Вони вже вирішили поховати самої ідеї працювати з Радянський Союз і ішли шляху конфронтації з соціалістичної державою. Всупереч планам, разрабатывавшимся за Рузвельта, вони поверталися до довоєнному курсу, поданого на ізоляцію СРСР, на усунення від рішення світових проблем. Вони мусили стурбовані придбанням «позиції сили », з якою міг би диктувати Радянському Союзі свою волю.

І все-таки у тому етапі уряд Трумена ще вирішувалося відкрито проголосити свою нову курс і взяли участь у Потсдамской конференции.

Під той були свої причини: по-перше, відкритий розрив із СРСР занадто шокував б тоді світове думку, по-друге, Вашингтон передбачав, що різкий поворот у політиці США наштовхнеться на сильне опір всередині страны.

Відомо, що з згоди необхідно прагнення цьому, по крайньої мері, двох партнерів, для сварки — досить волі одного боку. Причому той, хто повертає дорогу конфронтації й війни, потребує відповідних силових засобах. Президент Трумен та його оточення сподівалися на силу атомного оружия.

Простуючи в Потсдам, американський президент нетерпляче чекав повідомлення про випробування першої створення атомної бомби. На борт крейсера «Августа », який віз його через Атлантику, регулярно йшли шифровки про перебіг підготовки до у Нью-Мексико.

Активно нав’язуючи свою думку, стосовно країн, звільнених Червоною Армією, представники західних держав до того ж час усунули Радянський Союз перед від участі у рішенні проблем, що з районами і державами, окупованими американськими і англійськими військами. Прикладом може бути обговорення проблем Италии.

Вже у перший період після капітуляції Італії американські і англійські військові влади намагалися вирішувати питання оминаючи радянських представників ув союзної контрольної комісії. Таку ж тактику тепер намагалися проводити вищі інстанції. Характерна дискусія на Потсдамской конференції навколо питання про опіки. Вона по тому, як радянська делегація запропонувала обговорити долю колоніальних володінь Італії Африці і Середземному море.

У кінцевому підсумку, питання було переданий в руки трьох міністрів закордонних справ. Незалежно від цього, що долю цих територій склалася зовсім по-іншому, як розраховував Черчілль, цікаво відзначити його спроби ухилитися від обговорення союзниками питання про опіки над колишніми колоніями Італії, прагнення розпорядитися здобиччю з права завойовника, його разюче зневага до корінного населення цих территорий.

На конференції сталося чимало гострих спорів із приводу багатьох питань, але у цілому результаті дискусії обміну було прийнято важливі позитивні рішення. Перелік документів, узгоджених і затверджених на Потсдамской конференції показує, що було розглянутий дуже широке коло проблем, що що їх там рішення могли мати важливого значення у розвиток всієї міжнародної обстановки. Був заснований Рада міністрів закордонних справ; Учасники зустрічі узгодили політичні й економічні принципи по поводження з Німеччиною в початковий контрольний період; було досягнуто домовленість про репарації з Німеччини, про німецькому військово-морському і торговому флоті, про передачу Радянському Союзі міста Кенігсберга, і прилеглого щодо нього району, про віддання під суд військових злочинців. Були узгоджені заяви про Австрії, Польщі, про взяття мирних договорів, прийомі нових членів в ООН, про підопічних територіях України і т.д. У офіційному повідомленні про результати зустрічі говорилося, що конференція «зміцнила зв’язку між трьома урядами і розширило рамки співробітництву і розуміння ». Заявлено, що уряд і народи трьох держав — учасників конференції — «разом з іншими об'єднаними націями забезпечать створення справедливого і тривалого миру » .

Значення рішень, узвичаєних Потсдамской конференції, важко переоценить.

Заключение

.

Отже, Другої світової війни стала найбільшим подією історії ХХ століття. Це були лише жорстка збройна боротьба протиборчих сил, а й рішуче протиборство з агресором у економічній, політичної, дипломатичної сферах, у сфері ідеології й психологии.

Другої світової війни стала головним чинником перетворення світової політики в другої половини ХХ століття. Соціалістичну державу довело свою певну життєздатність: на карті світу крім Радянського Союзу вигулькнув іще ряд соціалістичних держав. З’явилася потужна міжнародна організація — Організація об'єднаних націй — що вже довгий час є стабілізуючим чинником в мире.

Ціна Перемоги, як частину ціни війни, висловлює складний комплекс нижченаведених матеріальних, економічних, інтелектуальних, духовних та інших зусиль держави й народу, понесеного ними шкоди, шкоди, втрат перезимувало і витрат. Це ще й відповідні наслідки у соціальному і демографічному плані, а й у зовнішньополітичних і ступінь економічних сферах міжнародних відносин, растянувшихся тривалі годы.

Другої світової війни показала, і обличчям навислої загрози людство, попри взаємні претензії і образи, і навіть глибокі протиріччя, може об'єднається на єдину силу, здатну протистояти всім на небезпеки. Яскравим прикладом може бути створення антигітлерівської коаліції, у якому поруч із СРСР, навіть Великобританії ввійшли багато країн мира.

Створення антигітлерівської коаліції перекинуло розрахунки фашистських заправив на ізоляцію своїх противників та розгром їх поодинці. Досягнуті у роки Другої Першої світової угоди, і домовленості послужили і служать фундаментом повоєнного мирного влаштування у Європі, їх втілення в жизнь.

Історичний значення антигітлерівської коаліції у тому, що її рамках вперше у історії було забезпечено політичне і військове співробітництво держав, які належать до різним соціальноекономічним системам, в ім'я вищих загальнолюдських інтересів. Був створено історичного прецеденту, мав величезне значення майбутнього розвитку міжнародних відносин, одночасно підтверджувалася правота ідеї колективного відсічі агрессорам.

Співробітництво продемонструвало як можливість, а й нагальну потребу об'єднання всіх миролюбних, прогресивних сил побороти агресії. Досвід союзу держав, суспільнополітичних сил, котрі виступили єдиному антигитлеровском фронті, виключно актуален.

Війна поглинула величезні матеріальні ресурси, розорила середовище проживання людей, завдала шкоди природі, залишила на багато століть недобру себе пам’ять. Ця кривава сутичка забрала мільйони людей. Вона загартувала багатьох, але з тим скалічила долі людей, круто змінила їх життя, принісши їм борошна страждань, позбавлення, гіркоту і печаль.

Говорячи інакше кажучи, війна і Перемога у ній вимагали від країн і народів небувалих витрат і жертв різного характера.

Відлуння війни можна почути досі. Ще дуже протягом тривалого часу підтверджуватися і опровергаться різні матеріали, пов’язані з Другої світової войной.

чи можна було запобігти цю війну, чи навіть зменшити її терміни? Амбіції нашого керівництва, особливо І.В. Сталіна, не дозволили неупереджено оцінити передвоєнну ситуацію. Сталін просто більше не хотів війни" та тому приймав рішень, які б запобігти такі втрати. Війна була неминуча, тому треба було тримати Збройні сили, і прикордонні військ у особливості, у повній бойової готовности.

Відіграли своєї ролі в затягуванні війни" та дії союзників, які тягли з відкриттям другого фронту. Його відкриття 1941 року й на початку 1942 року міг би прискорити хід війни" та зменшити кількість втрат серед народів світу. У союзників було чимало сил спершу бойових дій. Просто бачили політичну вигоду в ослабленні СРСР та Німеччині, поки ті боролися віч-на-віч. Як відомо, їм поширити свій вплив на нас після результату війни. І коли зрозуміли, що ми можемо впоратися й без них — відразу кинулися допоможе, щоб і це дістався шматок повоєнного політичного пирога.

І все-таки нині дуже сильно позначається вплив Заходу на нашої економіці. Нам справді бракує освічених й чесних людей для здобуття права привести нашій країні до ладу. В Україні дуже серйозні можливості, що використовуються нечесними людьми зовсім не за призначенням, а для особистої наживы.

Завдання сучасного покоління у тому, щоб докласти все зусилля щоб одержати знань, які чи допомогли б виправити стан справ у світі. Домогтися поліпшення життя людей. Покласти край війнам та насильства. Підвищити культури і т.д.

Загалом нам зрозуміло те, що ми має зробити. Треба тільки дуже навчитися, взятися всім спільно, і почав делать.

1. Бережків В.М. «Сторінки дипломатичної історії», Москва 1987.

2. У. Анохина-Московченко. Шарль Де Голь. М.: Книжка, 1991.

3. В. П. Славенов. Нариси зовнішньої політики України Франції (1961;1986гг.). М.:

Міжнародні відносини, 1986.

4. Велика Вітчизняна війна, М. 1985.

5. Велика Вітчизняна війна 1941;1945. Енциклопедія, М. «Радянська енциклопедія », 1985.

6. Велика Вітчизняна війна: Запитання і відповіді. Бобылев П. Н., Монін М.В.,.

Панкратов Н.Р., М. «Политиздат », 1984.

7. Другої світової війни. (Результати і уроки). М. «Військове видавництво », 1985.

8. З Великої Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу, і Другої світової війни. Желтиков І.С., Озерский И. З., М. «Просвітництво », 1979.

9. Новітня історія XX століття. Кредер А. А., М. «Центр гуманітарної освіти », 1995.

10. Франція. Електронна енциклопедія Microsoft Corporation, 1993;1995. ———————————- [1] Велика Вітчизняна війна. 1941;1945 Енциклопедія. З. 496 [2] Другої світової війни: Результати і уроки. З. 101. [3] Там же.