Реформи Хрущова

Министерство спільного освітнього і професійної освіти Російської Федерации.

Ростовський Державний Будівельний Университет.

Інститут економіки та управления.

Кафедра минуле й политологии.

РЕФЕРАТ на тему:

РЕФОРМИ ХРУЩЕВА.

Виконала ст-ка гр.

Перевірив к.и.н. доц.

Ростов-на-Дону.

Запровадження 3 1. Новий курс у селі 4 1.1. Заходи з підйому сільського господарства 4 1.2. Цілинна «Епопея» 5 1.3. XX з'їзд: викриття «культу особи» 7 2. І після XX з'їзду 8 2.1. Реформа управління економікою 8 2.2. Успіхи й невдачі аграрної політики 10 2.3 Реформа школи 11 2.4. Нова соціальна політика 12 3. Новочеркаські події 14 4. У пошуках виходу 15 5. Зміна політичного курсу 17 5.1 Відставка Хрущова 17 Список літератури 17.

Тема Хрущовських реформ — один із найбільш популярних в публіцистиці і історичних дослідженнях останніх лет.

Популярність ця виник не випадково. Сам характер часу, відомого гучними починаннями і саме оглушливими провалами, колоритна особистість головний герой епохи, дає привид самих суперечливих суджень, нарешті, дуже близькі аналогії з сучасністю — усе це живить науковий і авторитетний суспільний інтерес до проблем «великого десятилетия».

Можна, звісно, по-різному ставитися до М. Хрущову, його проектів та ідеям, по-різному оцінювати накопичений у період досвід громадської модернизации.

Проте за всіх «плюси» і «мінуси» 50-ті — початок 1960;х років цікаві для сучасників тому, що тоді починали формуватися елементи нової політичної культури, культури реформаторства. Процес і залишився незавершенным.

Про що найкраще свідчать реалії сьогодення. Останнє обставина — іще одна привід, щоб знову повернутися до досвіду сорокарічної давности.

М. З. Хрущов, ставши секретарем цк кпрс, і, отримавши можливість через партійний апарат реально проводити ситуацию.

Він у міру власної ініціативи поставив завдання викрити «культ особистості», створити міцні гарантії проти його повторення. Своє призначення як лідера країни Хрущов бачив у тому, щоб дати світ образу і добробут радянському народові. Проте особиста причетність Хрущова до репресіям, обмежений політичний кругозір, недостатня загальна культура стає не дозволили йому бути остаточно послідовним. Він неясно представляв кошти на досягнення поставленої мети. У економіці Хрущов бачив завдання основному зміні діянь міністерствами, Держпланом, але з зміг піднятися до усвідомлення необхідності глибоких структурних реформ. Не був готовий Хрущов до демократизації громадських інститутів, і навіть до того що, щоб по-справжньому включити до боротьби за реформи широкі прошарки общества.

Хрущовська альтернатива була бездоганної, але він більшою мірою відповідала потребам розвитку, інтересам партійно-державної номенклатури, тому переміг курс — на повільне визволення з пут сталінізму, модернізацію радянської системы.

1. Новий курс в деревне.

1.1. Заходи з підйому сільського хозяйства.

На початку 1950;х років у найбільш складному становищі опинилося сільське господарство країни. Заява Р. М. Малєнкова на XIX з'їзді КПРС (1952 р.) «про остаточному і безповоротному рішенні зерновий проблеми» було відвертої фальсифікацією. В усіх життєвих республіках відчувалася дуже гостра нестача зерна, м’яса, цукру. Реальний збирання врожаю в 1949 — 1952 рр. був не набагато вище дореволюційного, як і й відповідна середня врожайність. У той самий час чисельність населення зросла на 40 міль-йонів людина. У 1952 р. країна зібрала не 8 млрд. пудів, як це було офіційно заявлено, а 5,6 млрд. пудів зерна. Колгоспи й радгоспи здали навіть частина насіннєвого фонду. Але зерна бракувало навіть поточних потреб, доводилося використовувати державні резерви. Поголів'я худоби і виробництво м’яса було нижче, ніж у 1916 чи доколхозном 1928 р. Російська село жила фактично за межею голоду. Незначні капітальні вкладення перших повоєнних років були направлені на що найбільше постраждали від «війни західні області й республіки країни й мало торкнулися російського Нечорнозем’я, районів Сибіру та Далекого Сходу. Колгоспи Російської Федерації, України, Білорусі, будучи основними постачальниками сільгосппродуктів країни, були змушені віддавати майже всі продуковане ними на «засіки Родины».

Село з 20-х розвивалася, як сировинної придаток міста. Обмін продукцією між ними був еквівалентним. Не остаточно оговталася від воєнних руйнацій, село давала суспільству більше, ніж отримувала. Заготівельні ціни в багаторазово були нижчими за ринкові цін. У 1953 р., як і чверть століття тому, держава сплачувало колгоспам близько 80 копійок за центнер зерна. Витрати ж його виробництво становили шість рублів. Ціни на картопля не відшкодовували навіть витрат за його доставці на заготівельні пункты.

Податки, платежі, виробничі витрати, відрахування на неподільний фонд поглинали 68% грошових доходів колгоспів Росії (проти 51% 1940 р.). Дорого обходилися колгоспам послуги МТС — в 1/5 врожаю зернових. Через війну колгоспи Росії за рідкісними винятками були збитковими. Збитки погашалися за рахунок державні кредити, які найчастіше просто списывались.

У результаті такої політики сільському господарстві фактично не було відсталим, селянський працю — важкий і непривабливий. Самі селяни втрачали інтерес до землі, прагнули виїхати до місто. Щороку село втрачала близько два мільйони человек.

Сталін до останніх днів життя бачив причин зміни аграрної політики. Вже у лютому 1953 р. він у вкотре запропонував підвищити податку колгоспи поки що не 40 млрд. рублей.

М. З. Хрущов першим серед керівників країни сказав правду про важкому становищі російської села. Але його перші спроби ще за життя Сталіна кілька згладити антикрестьянскую спрямованість аграрної політики успіхом не увенчались.

І лише у вересні 1953 р. на Пленумі цк кпрс була спроба переходу від адміністративних до економічним методам господарювання на селі: якщо країні необхідно продовольство, то селянам треба платити. Комплекс намічених заходів був влади на рішення двох взаємозалежних завдань: розширення самостійності колгоспів і радгоспів й пожвавлення їх економічної зацікавленості. Навіть їхніх часткове здійснення забезпечило в 50-ті роки найвищий весь час після колективізації зростання сільськогосподарського виробництва. До 1958 р. валова продукція зросла понад третину. Сільське господарство вперше стало рентабельным.

Однак це лінія в аграрної політики же не бути послідовної. По-перше, через вкрай обмежену можливість реалізації у межах обраної «моделі соціалізму» принципу матеріальну зацікавленість. Удругих, керівництво країни, зокрема й Хрущова, був готова до серйозної «ревізії» теоретичного спадщини. Існуюча соціалістична система сприймалася ними однозначно як правильна, потребує лише звільнення від крайнощів сталинизма.

По-третє, за умов політичної нестабільності, наявності у керівництві різних підходів до і поглядів у майбутнє країни вирішальним часто опинявся чинник часу, ставка на негайний успіх. Адміністративні методи дозволяли отримувати такий ефект негайно. Хрущов було чекати. Звідси його віра шарлатанським обіцянкам Лисенка, небажання ознайомитися з роботами генетиків: «Нам хліб потрібен, що мушок розводять». Звідси пристрасть до організаційним заходам, усіляким реорганізаціям, перестановці кадрів т. п.

1.2. Цілинна «Эпопея».

Через через півроку після вересневого (1953 р.) Пленуму, ориентировавшего країну в допомогу селі, інший Пленум, февральско-мартовский (1954 р.), визначив курс — на освоєння цілинних земель. Рішення вересневого Пленуму були, власне заблоковані. На сході — в Казахстані, Західного Сибіру, Східного Сибіру, Далекому Сході, частково в районах Поволжя і Кавказу були величезні масиви цілинних і перелогових земель. Ідея освоєння земель, що у зоні з так званого ризикованого землеробства, зі своїми суховеями, нестачею вологи, виникла через гострого продовольчої кризи, з бажанням запобігти новий голод, побоювання «потрапити до економічну кабалу» до демократичного заходу. Разом про те ще була жива ідеологія і практика «великих стрибків», що як не можна більш відповідали суті адміністративної системи, мисленню її керівників, орієнтованих розв’язувати проблеми відразу, з допомогою одного, нерідко надуманого, кошти. Такий підхід поділяли мільйони рядових граждан.

Освоєння цілини велося штурмом, без серйозної наукової проробки. На цілину по комсомольським путівках їхала переважно заводська і фабрична молодь із великих промислових центрів, найчастіше знала, як підступитися до трактора. На цілину відправляли усе, що мали. Усі гусеничні трактори скеровувалися тільки до Казахстану і Сибір. До 1965 р. в колгоспах і радгоспах Північного Казахстану тракторів був майже втричі більше, ніж переважають у всіх північно-західних областях РРФСР, включаючи Карельську АРСР. За 1954—1961 рр. в освоєння цілинних земель було понад 20% усіх зацікавлених державних капіталовкладень у сільському господарстві ті годы.

У Російській Федерації нові землі освоювалися на Уралі, в Алтайському і Красноярському краях, Омській, Новосибірській, Саратовської і Сталінградської областях, на північному Кавказі. У 1956 р. майже половину врожаю зернових була вирощено на цілині. Освоєння нових земель дозволило створити велику базу виробництва сильних i твердих сортів пшениці, вкрай необхідних в хлебопечении.

Освоєння цілинних земель відіграло досить важливу роль розвитку сільського господарства західною та східною Сибіру, де посівні площі за 50- е роки зросли на 10 млн. га. На цілині були вперше освоєно нові агротехнічні і грунтозахисні системи, такі, як застосування плоскорезов для боротьби з вітрової ерозією грунтів. На алтайської цілині була освоєна склоновая система землеробства. Люди не зупинялися перед ніж, щоб поліпшити ситуація з продовольством країни. Але цілина не виправдала надій на стабільні врожаї зернових. У неврожайні роки у деяких областях не збирали навіть насіння. Цілина безумовно затримала переклад сільського господарства на інтенсивний шлях развития.

Попри непослідовність, новий курс у селі дав практичні результати. Після тривалої застою почався значне зростання як у землеробстві, і у тваринництві. Середньорічні темпи зростання індустрії зблизилися з темпами зростання сільського господарства. Застосування принципу матеріальну зацікавленість стало зростання життєвий рівень колгоспників і працівників совхозов.

1.3. XX з'їзд: викриття «культу личности».

Життя йшло своєю чергою, проте подальші перетворення на політичної, ідеологічною і економічної галузях дедалі більш пручалися в необхідність рішучого розриву з минулим. Варто було відкрито сказати правду про масові репресії, розкрити причини глибоких деформацій радянського общества.

Частково це зробити М. З. Хрущову на XX з'їзді КПРС, що відбулося лютому 1956 р. На той час його у керівництві країни серйозно зміцнилися. Був персонально змінено склад каральних органів, вони було поставлено під контроль цк кпрс. На початку 1955 р. Маленков замінили посаді глава уряду М. А. Булганіним. Усе це дозволило Хрущову зробити нову спробу очистити радянське суспільство від сталінського спадщини. Незадовго до його XX з'їзду було створено спеціальна комісія з розслідування діяльності Сталіна. 1935 — 1940 рр. нашій країні є роками масових арештів радянських громадян. Усього за роки заарештували за обвинуваченням у антирадянської діяльності 1 млн 920 тисяч 635 людина, їх розстріляно — 688 тисяч 503 людини". Хрущов вважав за необхідне сказати звідси на XX з'їзді. 3амовчування, на його думку, загрожувало відривом партії від мас, втратою нею авторитету. Тим більше що у більшості засуджених за політичними статтями терміни ув’язнення й треба було повернути додому. Усе це створювало певне настрій у суспільстві. Через протидії Молотова, Ворошилова, Кагановича, Малєнкова, безпосередньо причетним до масовим репресіям, питання Сталіна ні поставлене Звітному доповіді. Через війну компромісу доповідь «Про культ особи і його наслідки» був зачитаний на закрите засідання з'їзду 25 лютого вперше опубліковано лише 1989 р. Доповідь не вирізнявся глибиною теоретичного аналізу, у ньому було багато замовчувань. Але він зробив щонайглибше вразити делегатів з'їзду. Хрущов характеризував особистої причетності Сталіна до масовим репресіям, про жорстоких катування ув’язнених, про загибель видатних полководців і керівників партії. У секретній доповіді було зазначено про політичному заповіті У. І. Леніна, коли він пропонував перемістити Сталіна з посади генсека. Але тут говорилося про повну зневазі Сталіна принципами колективності керівництва, встановленими Леніним. На Сталіна доповідач поклав відповідальність за вкрай тяжке становище сільського господарства, за поразки Червоною Армією на початковому етапі знають Великої Великої Вітчизняної війни, за грубі хиби і збочення у Раді національної політиці. Хрущов не сказав, та й міг сказати всієї правди про сталінських репресіях, як у причини особистої причетності до них, і небажання позбутися можливих союзників в триваючої боротьбі влада. Залишаючись в полоні ідеологічних догм, він, сутнісно, створив порочне коло. У доповіді причини виникнення масових репресій пояснювалися виключно особистими якостями Сталіна, горезвісним «культом особистості». Тим, що «Сталін настільки підвищив себе над партією і народом, що перестав рахуватися як з ЦК і з партією». Засуджуючи злочину Сталіна, Хрущов не торкнувся сталінську систему, природу авторитарної влади. З теоретичних догм у таємній доповіді були розкритиковані лише концепція про «ворогів народу» і «теорія» класової боротьби під час социализма.

Отже, обмеження на XX з'їзді критики сталінізму «культом особистості», збереження недоторканним основних теоретичних догм тоталітаризму закрило на багато років шлях до реального перебудові радянського суспільства, позбавило життєвої сили всі наступні реформи Хрущова. Тим. не менш історичне значення XX з'їзду величезна. Тоталітарна суспільство почало поступово трансформуватися на авторитарное.

2. І після XX съезда.

2.1. Реформа управління экономикой.

У травні 1957 р. ліквідацією галузевих міністерств і створення раднаргоспів почалася реалізація одній з великих реформ, здійснених в роки керівництва М. З. Хрущева.

Після XX з'їзду країна перебуває на піднесенні. П’ята п’ятирічка за низкою показників було виконано достроково. Середньорічні темпи приросту промислового виробництва були дуже високі — 13,1%, втричі більше, ніж в США. Більшості населення здавалося, що виграш би в економічному змаганні з капіталістичним Заходом незабаром настануть. Проте насправді становище у економіці було тривожним. Директиви на шосту п’ятирічку, прийняті XX з'їздом у лютому 1956 р., у грудні було переглянуто. Був складено перехідною план на 1—2 року, та був з’явився новий — семирічний план на 1959—1965 рр. Командно-адміністративна система за умов ліквідації примусової праці, скасування суворих покарань, ускладнення умов стрімко втрачала свої сильні боку. У народному господарстві підспудно наростали диспропорції, безгосподарність і марнотратність. Чітко виявлялися такі недоліки, як розпорошення коштів між численними об'єктами, довгобуд. Інтереси підприємств дедалі більше йшли супроти інтересами споживачів, до потреб безперервного відновлення виробництва. Наприкінці п’ятої п’ятирічки країни налічувалося вже з більш 300 тис. підприємств і будов, більшість яких перебувала далеке від Центра.

Для багатоцільовий економіки большє нє підходили методи управління, зорієнтовані «головне ланка у ланцюги», на традиційне поділ між легкої важкою промисловістю з обов’язковим перевагою розвитку засобів производства.

Науково-технічна революція вимагала розвитку нових галузей промисловості: розвитку електроніки, хімії, електрифікації залізниць, зміни структури паливного балансу, переходу від вугілля на нафту й війни газ. Такі завдання було поставлено на XX з'їзді КПРС. Однак у нових умов керувати промисловістю з міністерських кабінетів ставало дедалі складніше. Жорстка відомча система, джерело якої в максимальної централізації господарського керівництва та обмеження самостійності місць, стала гальмувати подальше зростання продуктивних сил. Тому думки економістів і господарників над шляхами вдосконалення керівництва господарством у зміні умовах розділилися. Одні стояли за перебудову самих діянь, розширення господарської самостійності підприємств. Інші вірили лише організаційні реформи, наполягали на ліквідації міністерств. Радянська економічна наука у роки не дати обгрунтованих, підтверджених експериментами рекомендаций.

Але М. З. Хрущов побачив у перехід до територіальному управлінню можливість звільнити уряд від неефективного втручання у місцеві справи, послабити вплив бюрократії. Переважна більшість керівників держави і співробітників міністерств, які до влади й зручностям проживання, у Москві, не були проти як і реорганизации.

Загальносоюзні міністерства (крім оборонних міністерств) були скасовані. Підприємства, що перебували на їхньому віданні, було передано до безпосереднє підпорядкування Радам народного господарства адміністративних економічних районів. Усього за Союзу було організовано понад 100 раднаргоспів, зокрема 76 Російській Федерації. Більшість створювалися з урахуванням однієї-двох і були невеликими, інші, як, наприклад, Ленінградський, куди, крім Ленінграда й Ленінградської області ввійшли Псковская і Новгородська області, мали дуже потужний потенциал.

У перші роки після реформи спростилося кооперування підприємств, що були поруч друг з одним. Менше стало зустрічних перевезень. Підприємства стали оперативно допомагати одна одній. За перші 3 роки були укріплені раніше розпорошені транспортні, допоміжні, ремонтні служби предприятий.

У той самий час реформа також не змінила самих принципів управління і планування, а лише замінила галузеву організацію територіальної. Ускладнювала роботу раднаргоспів некваліфіковане втручання партійних руководителей.

Принципові пороки нової виборчої системи управління — місництво і прагнення використовувати ресурси передусім на задоволення власних потреб. У остаточному підсумку систему управління ще більше ускладнилася і стала менш кваліфікованої. Реформа зазнала краху, і після усунення Хрущова від влади можливе територіальна систему було ликвидирована.

2.2. Успіхи й невдачі аграрної политики.

Малоуспешным опинилися у кінцевому підсумку, і перетворення сільського господарства. Після вересневого (1953 р.) Пленуму цк кпрс становище у селі стало поліпшуватися. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. зросла понад третину. Таких темпів приросту колгоспи і радгоспи було невідомо ні до, ні після. Це був період найбільшого підйому в історії радянського сільського господарства. Істотно зросла врожайність зерновых.

Підйом сільського господарства стало можливим завдяки повороту до корінним потреб села. Хрущов вніс у життя села багато нового. Колгоспи й радгоспи отримали кредити, нову техніку. Проте відданість керівництва країни певним стереотипам, ідеологічним догмам, безмежна віра у можливості «колгоспного ладу», упередженість проти будь-який особистої власності не дозволили ефективно реформувати сільське хозяйство.

Хрущов був непослідовний в перетвореннях, розпочатих після 1953 р. Замість подальшого ослаблення опіки над селянами, збільшення матеріальну зацікавленість колгоспників йшли вказівки «згори», які мали характер дедалі більше таки жорстку регламентацію. Селянам в наказовому порядку нав’язували посіви кукурудзи та інші нововведення, що зумовлювало колосальних утрат. Державні капіталовкладення поступово зменшено. Село перетворилася на полігон для різноманітних скоростиглих прийняття рішень та преобразований.

Із середини 1950;х років почався новий етап укрупнення колгоспів. У 1957—1966 рр. щорічно ликвидировалось близько 20 тис. вже укрупнених раніше колгоспів. Одночасно багато колгоспи «задля зміцнення» були перетворені на радгоспи. До 1963 р. залишилася тільки 39 тис. колгоспів замість 91 тис. в 1955 г.

Далекосяжні наслідки для країни мала ліквідація в березні 1958 р. МТС. Сформована система технічного обслуговування колгоспного виробництва через МТС була далекою від досконалості. Колгоспи були єдиними підприємствами країни, які не розпоряджалися машинами — своїми основними знаряддя праці. Це створювало великі незручності. Опіка із боку МТС лише пов’язувала колгоспи. 31 березня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняв Закон про реформування МТС і продаж техніки колгоспам. Прогресивна реформа також не була добре продумана, що в підсумку призвело до різкого падіння темпів виробництва сільськогосподарської продукції. Замість запланованих на семирічку (1959—1965 рр.) 70%, реальне зростання валової продукції становив лише 15%. Реформа підірвала економіку колгоспів. Без вибору, колгоспи викуповували машини негайно й відразу опинялись у складному фінансове становище. Більшість їх різко знизило оплату трудодня, економічні стимули знову перестали діяти. У чому цьому всіляко сприяла і незаконна ліквідація наприкінці 50 — початку 1960;х років особистого худоби сільських жителів під виглядом відволікання їхнього капіталу від праці громадському господарстві. Особистий худобу, головним чином корови, протягом трьох років було частково здано в громадські стада, а переважна більшість була селянами знищена. Через війну країна втратила мільйони голів скота.

Реформи 50 — початку 60-х струснули село. Однак головний підсумок був невтішний: криза сільського господарства заглибився, загострилася продовольча проблема країни. Вперше за історію СРСР 1963 р. було зроблено закупівлі зерна за рубежом.

2.3 Реформа школы.

Найважливішою реформою, здійсненого в 1958 — 1964 рр., став і реформа системи народної освіти. Радянська школа недостатньо гнучко реагувала на швидкий прогрес науку й техніки, зміни у виробництві. По точному визначенню відомого педагога У. А. Сухом-линского, середня школа «натомість, щоб бути єдиної й різноманітної, стало одним і одноманітною». За весь післявоєнний період систему управління школою мало змінювалася. Випускники середньої школи неохоче йшли працювати на виробництво, вважаючи таку працю не престижним. У той самий час у середині 50- x років вузи могли ухвалити лише 450 тис. випускників середньої школи з більш ніж 1,5 млн. Більшість їх був готова до роботи заводах й у колгоспах. Парадокс у тому, що у роки народне господарство відчувала потребу у робочих руках, позаяк у працездатний вік вступило нечисленне покоління що народилися роки войны.

Отже, реформа освіти має була зняти що виник протиріччя між загальним прагненням до вищої освіти і потребами екстенсивної економіки нових робочих руках. Першим спробував политехнизации школи 1954 і 1955 рр. не увінчалися. Дві з зайвим року йшла на суспільстві дискусія у тому, як у практиці наблизити школу до життя. Нарешті, в 1958 р. було прийнято закон про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти СРСР. Відповідно до Закону, здійснення загальної середньої освіти (одинадцятирічного) залишалося найважливішим завданням, але середня школа набувала «політехнічний профіль». Після набуття загального обов’язкового восьмирічного освіти молодь має була «входитимуть у посильний суспільно корисний ПРАЦЯ», і всі навчання пов’язувалося з продуктивною працею в народному хозяйстве.

З ними отримати повну середню освіта повинні були вчитися або у середній загальноосвітній трудовий політехнічної школу із виробничим навчанням, або у середньому профтехучилище (технікумі), або в вечірніх (змінних) і заочних школах робочої сили і сільській молоді. Навчання в вузах також максимально поєднується з роботою на производстве.

З початку здійснення реформи наштовхнулося на численні труднощі. Матеріально-технічна база школи виявилося підготовленої до реалізації завдань виробничого навчання. У абсолютній більшості шкіл вибір професій був невеликий і найчастіше носив випадковий характер.

А до осені 1963 р. стала очевидною, що сьогодні середня школа не годиться в ролі основне джерело поповнення підприємств і будов кваліфікованими кадрами. Не виправдали себе і заочні і вечірні форми середньої освіти. Насправді основна маса бажаючих отримати середнє освіту обирала одинадцятирічну загальноосвітньої школи. Загальний рівень підготовки учнів знизився. Упав інтерес до гуманітарним предметам.

Результат реформи невтішний: загальноосвітній потенціал суспільства знизився. З осені 1964 р. середня школа знову почала десятилетней.

2.4. Нова соціальна политика.

З усіх реформ, здійснених в хрущовське «велике десятиліття», найбільше вплив надалі розвиток радянського суспільства мали перетворення на соціальної сфере.

Зворотний бік б у повоєнного відновлення господарства за Радянському Союзі низький рівень життя і надвисока норма експлуатації трудящихся.

Щоб створити видимість матеріального добробуту у Москві, Ленінграді, деяких інших великих промислових центрах, туди звозили товари та продукти, вироблених у країні. Різноманітними способами гроші вилучали з села. Зростало число натуральних і надходження податків із населення, примусово розміщуваних позик. Протягом семирічного віку після грошової реформи 1947 р. проводилися масові зниження роздрібних ціни товари народного споживання. Їх головна мета була суто політичної: наочно підтвердити «турботу» партії й уряду про простий народ. І справді, кожне нове зниження цін сприймалося у масах із яким почуттям «глибокого задоволення»: «Ми радіємо. Маргарин, сирки, цукор, хліб подешевшали на 10—15%. р. Мине ще небагато часу, і ми заживемо заможно, слова т. Сталіна завжди справджуються…» Такі досить часті у приватному листуванні початку 50-х все років. Безумовно, був у політиці зниження цін, і економічний, антиінфляційний розрахунок: до 1952 р. індекс цін знизився наполовину проти високий рівень 1946 р., але з тих щонайменше залишався вдвічі вище рівня останнього передвоєнного года.

За сім років на багатьох сучасників стала й інша закономірність: після чергового зниження цін незмінно збільшувалася сума підписки на державний позику, знижувалися розцінки і зарплата робітників і служащих.

Закономірним результатом такий соціальної полі-тики до 1953 р. став загальний дефіцит елементарних споживчих товарів, посилення соціального нерівності. Реальним єдиним досягненням соціальної полі-тики повоєнного часу стало розширення системи освіти і здравоохранения.

У листах трудящих нового керівництва спочатку сором’язливо, тільки після XX з'їзду все рішучіше повторюється вимога: «Ми всі поки живемо лише майбутньої, але з собі… Поліпшення матеріальної народу необхідно… В Україні вести керівних працівників може перевищувати зарплату робітників у 50 я 100 раз…».

Початок перебудови соціальної полі-тики було покладено влітку 1953 р., коли Голова Ради Міністрів Р. М. Маленков публічно назвав невідкладним завданням у два — 3 року різко підвищити забезпеченість населення продовольчими і промисловими товарами. Вже на 1955 р. сталися певні зрушення на краще. Продаж населенню м’яса збільшилася 2,2 разу, олії — в 1,58 разу, одягу та білизни — майже 2 разу, меблів — більш ніж 3 разу. Перші великі кроки зроблено рішенні найгострішою соціальну проблему — житлової. У 1954 р. були рішуче засуджені парадність і «прикрашальство» в архітектурі й почався перехід до будівництва будинків індустріальним методом. Проте справжня «житлова революція» почалося після XX съезда.

На з'їзді було висунуто широка програма підвищення життєвого рівня, куди входили у собі скорочення робочого дня, масове житлове будівництво, підвищення зарплати низькооплачуваним працівникам і чимало інших важливих перетворень. Їх реалізація у наступні роки не була послідовною й не носила комплексного характера.

3. Новочеркаські события.

1962 рік став роком катастрофи хрущовської «відлиги» і карати всіх надій, що вона породила у суспільстві. У дивовижній країні знову виникла потреба розподіляти дефіцитні продукти за талонами і картках. Рішення керівництва країни підвищити з 30 червня 1962 р. ціни на всі м’ясо, молоко та олію, «аби сприяти швидкому збільшення продуктів тваринництва», викликало вибух обурення на країні. У повідомленнях КДБ, які безупинно йшли до КПРС, повідомлялося про виступах у Ризі, Києві, Москві; заклики до страйків лунали у Ленінграді, Іванові, Магнітогорську. Сенс «подстрекательских» висловлювань зводився до того, що слід скасувати, знайти необхідні країні кошти з допомогою трудящих, а відмовившись, наприклад, від допомоги слаборозвинених країнах, знизивши зарплату високооплачуваним чиновникам, чи знайти будь-які інші шляхи рішення проблеми. У місті Донецьку на телеграфному стовпі була приклеєна листівка: «Нас обманювали та обманюють. Будемо виборювати справедливість». Народ побачив у підвищення цін спробу влади вирішити свої проблеми з допомогою масс.

У місті Новочеркаську підвищення збіглося з черговою зниженням розцінок (т. е. фактичним зменшенням зарплати) на найбільшому підприємстві Новочеркаська — электровозостроительном заводі (НЭВЗе). Першого червня, коли набув розголосу нові ціни, у заводоуправління стихійно зібрався мітинг. Робітники вимагали повідомити уряду у тому, що вони у знак протесту припиняють роботу. Вирішили вранці із червоними прапорами і портретами Леніна йти до горкому партії. Надіслали делегації інші підприємства із закликом вимагати підтримати їх. Місцеві органи влади «звичайну» страйк зуміли уявити, як антирадянський бунт і особиста випад проти Хрущова. У ніч на 2 червня заводові направили війська танки. Рішення застосувати зброю проти демонстрантів було винесено спішно які приїхали в «бунтарський» Новочеркасск членами Президії і секретарями цк кпрс Козловим, Мікояном, Полянським, Кириленко, Ильичевым, Шелепиным і узгоджується з Хрущовим. Стрілянина з автоматів по беззбройним людям, заполнившим площа перед горкомом, була спровокована нападом на солдатів. Розстріл був холоднокровно підготовлений і проінвестували щонайменше холоднокровно здійснено. Причому солдати Внутрішніх військ, стояли в оточенні, здебільшого стріляли поверх голів. Ряд офіцерів відмовилися дати наказ танкам на демонстрантів. Загальна кількість жертв становило 24 людини, тіла яких були таємно поховані. Події у Новочеркаську старанно ховалися від населення. Правду про неї народ лише на початку 1990;х годов.

4. У пошуках выхода.

Наростання економічні труднощі — тож під кінець 1950;х років до них додалися і екологічні проблеми — поставило керівництво країни перед вибором: або зміни у корінних засадах соціалістичного ладу, чого не бажала ні в керівництва країни, ні вся партійно-господарська еліта, або шлях чергових реорганізацій адміністративно-командної системи. Відкинувши перше, з кінця 1950;х років керівництво починає розвивати ідею ривка до комунізму. Підтримка бригад «комуністичної праці», атака й на подвірні господарства, посилення боротьби із будь-якими відхиленнями від громадських стандартів — від ширини штанів до абстрактного мистецтва — означали відхід початкового варіанта реформ. Наступним закономірним кроком у цій вервечці став поворот до форсованому будівництва комунізму, проголошеному на XXII з'їзді КПРС жовтні 1961 р. У Програмі КПРС, прийнятої з'їздом, комунізм зображувався як найближча реальність. У Програмі говорилося у тому, що у десятиліття (1961 — 1970) СРСР, «створюючи матеріально-технічної бази комунізму, перевершить по виробництву своєї продукції одну особу найбільш потужну й найбагатшу країну капіталізму — США; значно підніметься матеріальний добробут і культурно-технический рівень трудящих». На друге десятиліття (1971 — 1980) планувалося створити потужну матеріально-технічної бази комунізму, яка забезпечила достаток матеріальних й культурних благ для населения.

Проте, Хрущов, очевидно, почав усвідомлювати, що апаратними методами і прийомами зупинити наростаючі негативні тенденції неможливо. Але й стояти дома було неможливо, потрібно було «нагодувати, одягти і взути народ». Хрущов підтримав економіста Є. Р. Лібермана, котрий пропонував звернутися до перевіреним світової практики принципам матеріальної оцінки результатів роботи людини: госпрозрахунку і товарно-грошовим відносинам, розумінню суті прибутків і роллю у системі хозяйствования.

Знайшов у Хрущова підтримку й другий експеримент директора казахського радгоспу Худенко по безнарядно-звеньевой системі організації та оплати праці. За цей господарський експеримент уже 1973 р. Худенко та її товариші було засуджено брежнєвським управлінням Мінпаливенерго і реабілітовані лише у 1989 г.

Невдачею закінчилася спроба у листопаді 1962 р. розділити обкоми і райкоми КПРС на промислові і сільські. Прийняте рішення викликало серйозне невдоволення партійних і місцевих господарських керівників всіх рангів. У результаті ефективність народного господарства не збільшилася, зате зросла чисельність управлінського апарату, зросла і сила бюрократії. Хрущов безуспішно намагався послабити цей вплив, скоротити державний апарат, ліквідувати закриті розподільники, персональні автомобили.

На початку 1960;х років Хрущов зробив останню спробу порвати зі сталінським спадщиною. На XXII з'їзді почалося нове виток антисталінській кампанії. Надбанням гласності стали нові історичні факти терору, із партії були виключені найближчі соратники Сталіна: Каганович, Маленков та інших. Тіло Сталіна було з Мавзолею на Червоній площі. На хвилі десталінізації виникло питання про створенні міцних юридичних гарантій законності, права і свободи граждан.

25 квітня 1962 р. сесія Верховної ради СРСР Хрущов виступив із пропозицією про розробку проекту нової редакції Конституції. Він заявив про, що Конституція 1936 р. застаріла у своїх основних положеннях і потрібно відбити новий етап у розвитку радянського й держави. На сесії була створена Конституційна комісія під керівництвом М. З. Хрущова. Робоча група, керована Л. Ф. Ильичевым, до складу якої входили професора правознавства, юристи, філософи, підготувала доповідну записку про основні положення нової редакції Конституції. Записці не судилося побачити світ. У ньому передбачалося обмежити термін перебування на посаді керівника найвищого рангу і, щоб перешкоджати зловживання влади, прояву культу особи. Пропонувалося збільшити кількість скликань Верховного Ради, з його засіданнях заслуховувати звіти уряду. Передбачалося забезпечувати повну гласність у роботі Рад, публікувати матеріали про роботі сесій, президій, постійних комісій. У записці порушувалося питання про майбутнє запровадження виборних директорів заводів, фабрик, радгоспів. Передбачалося розширення прав підприємств у відношенні планування, розпорядження матеріальними фондами. Пропонувалося введення у практику загальносоюзних, республіканських і місцевих референдумів. Ставилося питання про ліквідацію паспортної системи, про майбутнє запровадження суду присяжних засідателів. Обговорювалося пропозицію про заснування Конституційного суду й запровадження посади президента страны.

Дехто з запропонованого в 1962 р. відбилися у Конституції 1977 р., але більшість запропонованих демократичних положень була забуто довгі роки. Через 30 років цих ідей були знову вилучено з небуття і в цьому себе у Конституції 1993 г.

5. Зміна політичного курса.

5.1 Відставка Хрущева.

14 жовтня 1964 р. на Пленумі цк кпрс М. З. Хрущов було усунуто від усіх державних підприємств і партійних посад і відправлений за рахунок пенсій. У офіційному повідомленні йшлося про відставці через похилого віку і її стану здоров’я. Фактично на Пленумі ЦК, як і попереднього дня на засіданні Президії цк кпрс, Хрущову пред’явили численні звинувачення у розвалі економіки, приниженні ролі радянських партійних органів, особистої нескромності, прагненні одноосібно вирішувати найважливіші вопросы.

1. Дмитрієнко В.П., Есаков В. Д., Шестаков В. А. Історія батьківщини XX століття. —.

Видавничий будинок «Дрохва» 1998. 2. Зеленін И. Е. Аграрна політика І.С. Хрущова і сільському господарстві страны.

// Вітчизняна історія — 2000 № 1. 3. Зубкова Е. Ю. Реформа І.С. Хрущова: культура політичної дії. —.

Вільне мислення 1993 — № 9. 4. Зубкова Е. Ю. Маленков і Хрущов: Особистий чинник у політиці послесталинского керівництва. — Вітчизняна історія 1995 № 4. 5. Наумов Л. І.С. Хрущов і реабілітація жертв масових політичних репресій. — Питання історії № 4.