Партизаны і контррозвідка у роки Великої Вітчизняної війни

Партизаны і контррозвідка у роки Вітчизняної війни

А.Ю. Попов, кандидат юридичних наук (Академія ФСБ РФ).

Контрразведывательное забезпечення партизанських формувань було однією з найважливіших чинників, сприяли успіхам радянських партизанів переформують на роки Великої Вітчизняної війни. Головна мета цього забезпечення було огородження партизанів від підривної діяльності спецслужб супротивника й ворожий елемент. У мемуарної літературі, соціальній та роботах В. М. Андрианова, В.В. Коровіна, Г. П. Міщенка, Г. П. Мигрина, В. К. Кисельова можна знайти цікаві матеріали про захист партизанських формувань від агентури противника [1]. Однак у цілому дана тема досліджували ще мало.

Оперативно-чекистские групи при партизанських формуваннях стали створюватися з кінця січня 1942 р. [2]. Вони готувалися як із центральному апараті НКВС, і у територіальних органах держбезпеки по суті виконували самі функції, як і особливі відділи у чинній армії. Щоправда, в повному обсязі командири партизанських формувань розуміли значення оперативно-чекистской роботи. До поширеним порушень ставилися звільнення з-під варти осіб, які працювали німецьку розвідку, без погодження з працівниками оперативно-чекістських груп, зняття владою з начальників цих груп тощо. Тому керівники штабів партизанського руху та НКВС постійно роз’яснювали командирам партизанських загонів і сполук, що оперативно-чекистские відділи і групи діють тут на правах особливого відділу закінчувався НКВС і безпосереднє керівництво діяльністю цих структур здійснюється управліннями закінчувався НКВС і представниками Центрального штабу партизанки.

Проводя роботу з очищенні партизанських загонів від ворожої агентури, чекісти виявляли двійників, засланих німцями до партизанам, перевіряли знову зарахованих у загін бійців на спеціальних завданнях навчити тощо. Агентурне насичення спецслужби противника проводилося різними шляхами. Іноді вони це досягалося шляхом легалізації кадрових працівників закінчувався НКВС і агентів, занедбаних в тил ворога. Часто агентура створювалася з конкретною завданням під час відступу наших військ. Важливу роль тут грали агенты-женщины, які можуть легалізуватися значно швидше і легенда яких, зазвичай, була найбільш природна. Лідія Лісовська, Марія Микота, Надія Троян — ось лише кілька імен жінок, котрі справили неоціненні послуги партизанським формуванням.

Большую роботу проводили органи контррозвідки партизанів захоплення співробітників спеціальних служб противника, їх агентів і посібників [3].

При проведенні оперативного пошуку чекісти звертали увагу до ознаки, демаскировавшие легенду прикриття ворожого агента, й обставини його прибуття партизанський загін (неповне збіг легенди упроваджуваного агента з дійсним станом справ; невідповідність сообщаемых їм себе даних із наявними документами; сумнівні обставини прибуття агента району базування партизанів, наприклад з організацією і проведення «втечі «з табору військовополонених, в’язниці тощо.; наявність в упроваджуваного агента фахівців, які відповідають легенді, та інших.). За необхідності спеціально створювалися умови, у яких міг би проявитися ворожі наміри чи дії агентури гітлерівців. Ці штучно створювані умови або «сприяли «проведенню ворожої діяльності, коли «зм'якшувалися «режимні обмеження в складі партизанських загонів, спрощувався доступом до засобам зв’язку й т.п., або вводили на манівці агентуру противника шляхом розгортання хибних партизанських баз, оголошення майбутньому «перебазування », маршрути руху щодо бойових операцій тощо., що провокувало ворожих агентів на вчинки, які сприяли їх викриття [4].

Нередко агенти гітлерівських спецслужб самі приходили з повинною до партизанам. У основному що це люди й не обагрившие своїх рук кров’ю співвітчизників і завербовані під загрозою розстрілу чи з допомогою обману.

В цілях сковывания підривної діяльності спецслужб окупантів працівники органів держбезпеки брали участь у підготовці та проведенні дезінформаційних заходів: доводили до ворога дані про чисельність партизанських сил, у багаторазово превышавшей справжню; створювали хибні партизанські бази, імітували підготовку нападу партизанів тих чи інші об'єкти, та інших. Організовані з урахуванням конкретної обстановки дезінформаційні заходи наводили нерідко до того що, що окупанти самі робили каральні акції відношенні власної агентури, зрадників і працівників своїх служб.

Так, дезінформація від німецького командування допомогла дискредитувати керівників антирадянських козацьких формувань у районі Таганрозького півострова у травні 1942 р. Як розповідав автору відомий фахівець із партизанським диверсіям І.Г. Старинов,.

" для виконання це завдання штаб партизанки… зібрав докладний матеріал про козацьких формуваннях війська Донського; відновив список начальницького складу і великих керівників; через управління НКВС по Ростовській області підібрав об'єкт для закидання в тил фашистам; становив дезінформаційний матеріал і листи з єдиною метою дискредитації добровольців. Матеріал і автора листа оформили в вигляді звернень з ім'ям відомих керівників козачого війська Донського. Зміст особистих листів не навіювало нічого підозрілого і представляло звичайне листа від дружини, племінника, одного й т.д. Тексти було написано тайнописом. Підготовлена штабом партизанки спеціальна директива була адресована Одноталову — керівнику ростовського козацтва, голові малого військового кола, колишньому офіцеру. Текст тайнопису містив таке: «Ваш план схвалений. Командування Червоної Армії хоче Вам успіху і найближчій зустрічі. Форсуйте підготовку до повстання. Терміни готовності козацьких сотень призначте самі відповідно до загальним терміном. Підготуйте все, щоб своєчасно прибрати офіцерів, які можуть завадити справі…».

Подобные матеріали були розіслані іншим керівникам козацтва. У тому текстах були згадані визначні козаки як «співучасники» змови. Передачу компрометуючих матеріалів руки німецької контррозвідки було вирішено зробити шляхом закидання захоплених раніше нами відомих керівників поліції та зрадників Батьківщини з нераскрывшимся парашутом. З цією метою використали заарештований органами закінчувався НКВС і обвинувачуваний як зрадник Батьківщини хтось Середа, колишній офіцер царської армії, активний посібника окупантів. Кращою кандидатури не могло. Середу знали межи очі все поліцейські і офіцери козацьких формувань. Працівником органів державної безпеки СРСР Середі було зроблено хибне вербовочное пропозицію. Для спокутування провин перед Батьківщиною він начебто мав виконати завдання органів безпеки біля противника. Зрадник легко зробив вербування, потай смакуючи, як відразу після викиду потім із парашутом з’явиться до своїм фашистським господарям. Для викиду інструкторами парашутно-десантної служби підготували нераскрывающийся парашут.

Замысел керівників Штабу партизанського руху та чекістів вдався. Труп Середы з документами знайшли німецької контррозвідкою на контрольованому фашистами території. У результаті акції козацька дивізія, дислокована в Таганрозі у травні 1943 р., мене з фронту й частинами, без зброї спрямована в глибокий тил нібито для боротьби з партизанами «[5].

Большая робота проводилася чекістами з розкладання поліцейських та інших зрадницьких формувань. Гітлерівці на окупованих територіях, особливо у районах партизанки, створили великий поліцейський апарат, цілі поліцейські частини й гарнізони. За період роботи, наприклад, орловських чекістів на теренах противника з поліціянтів формувань до партизанам перейшли близько чотирьох тис. людина. Чимало їх ми потім добре заявили себе фінансовий боєць і з окупантами і було відзначені заохоченнями, і деякі навіть визнані гідними урядових нагород. Як показала практика, дієвою формою боротьби з зрадою була імен зрадників Батьківщини [6].

В основу заходів із розкладанню антирадянських військових формувань чекісти поклали чинник ідеологічного впливу, розрахований підрив політико-морального стану особового складу. Роботу з розкладання антирадянських військових формувань проводила спеціально підготовлена і впроваджена ці формування агентура чекістських органів. Агенти поширювали антифашистські листівки, зведення Радінформбюро, своєчасно отримували інформацію про настрої особового складу, збирали дані про ставлення німецького командування та її розвідувальних органів до того що чи іншому формуванню, офіцерському складу, встановлювали довірчі відносини з окремими військовослужбовцями, яких обробляли із єдиною метою наступної вербування в ролі агентів радянських органів державної безпеки.

В свою роботу чекісти використовували факти аморального поведінки командного складу спецслужб противника, вади на постачанні рядових співробітників і інші моменти, які сприяли виникненню антагонізму між різними групами у ворожої середовищі. Вплив на особовий склад підрозділів спецслужб противника чинився ще й через агентуру із місцевих жителів, мешкали поблизу об'єктів ворога. Їм давали завдання надходити працювати у спеціальні служби й каральні формування окупантів як офіціанток, прибиральниць, друкарок, кухарів, перукарів, праль тощо.

Великая Вітчизняна війна дала чимало прикладів, коли час вмілої роботи агентури партизанів підрозділи ворожих спецслужб переходили з їхньої бік в повному його складі. Так було в Гдовском районі Ленінградської обл. в 1943 р. підпільна організація під керівництвом А.Д. Антонової домоглася, що цілий взвод карателів, знищивши офіцерів свого та інших підрозділів, і підірвавши 9 автомашин, із зброєю до рук перейшов до бік партизанів.

Следует відзначити, що перехід колишньої агентури противника набік партизанів викликав дратує начальника головного управління контррозвідки «СМЕРШ «B.C. Абакумова, який направив 20 серпня 1943 р. лист начальнику Центрального штабу партизанки П. К. Пономаренко, де, зокрема, говорилося:

" …Боротьба з агентурою противника, проникаючої у ці штаби і партизанські загони, покладено на органи контррозвідки «СМЕРШ». Попри це, має місце ряд випадків, коли викриті і які з’явилися з повинною в партизанські загони шпигуни, диверсанти, терористи, учасники так званої «Російської Визвольної Армії» та інших формувань, створених німцями, доставляються на форумі нашу бік без відома органів контррозвідки «СМЕРШ», допитуються працівниками штабів партизанки, якою властиво займатися розслідуванням по що така справам, доставляемые з партизанських загонів документи і складені під час допитів викритих шпигунів протоколи розмножуються разом із повідомленнями розсилаються у різні адреси, в результаті чого деякі цілком серйозні оперативні заходи стають надбанням великим колом осіб… «[7].

П.К. Пономаренко відповів дуже різко:

" …Ми вважаємо, — писав Пауль, — необхідним і далі захоплених агентів супротивника і матеріали, які лише вельми цікавлять Вашого управління, передавати Вам. Нас тому вкрай дивують претензії, викладені у Вашем листі, з якими принциповому відношенні не можна погодитися. Те, що у органи контррозвідки, як Ви кажете, покладено боротьби з агентурою противника, проникаючої в партизанські загони, ми лише вітаємо, хоча чуємо звідси вперше. Виникає інше запитання: чому з часу організації «СМЕРШ» ніхто колектив з працівників цього управління чи ніхто у тому, як вони збираються й що намічають зробити, щоб організовувати роботу і розгорнути боротьбу з агентурою противника, чому проведено жоден захід, а складі партизанських загонів немає жодної вашого працівника.

Вы, як і це випливає з листи, вважаєте, що керівні органи партизанки що неспроможні без відома органів контррозвідки «СМЕРШ» вирішувати запитання поставив і здійснювати у необхідних випадках доставку з тилу противника захоплених партизанами агентів ворога та допитувати їх. Логічно слід, що командири і комісари партизанських загонів і бригад також має у разі бути позбавлені права допиту викритих і захоплених партизанами агентів противника. Ці ваші претензії викликають просто подив, оскільки вони у безглузде становище керівні органи партизанського руху та суперечать здоровому глузду… Ми отримуємо від відповідних органів чималу інформацію, цікаву для нас. До прикладу сказати, 4-те управління НКДБ СРСР щодня інформує б нас і посилає відомості, матеріали, які мають великий інтерес для партизанського руху. А від Вас, повторюю, ми отримали жодного матеріалу «[8].

Нельзя не справити й діяльність органів державної безпеки з виявлення негативних явищ лише у партизанських формуваннях. Командири і партизани деяких загонів дозволяли собі злочинні надмірності і зловживання своїм становищем. Так, видавши наказ про заборону самогонокурении і боротьбі з нею, командування загону «Смерть німецьким окупантам «Навлинского району Орловської обл. за зиму і весну 1942 р. витратило на самогон, за даними розслідування, 1 500 пуд. зерна. Живучи з «пересічними бійцями лише у землянці, за перегородкою, командир і комісар загону розпивали цей самогон, забороняючи пити його підлеглим [9].

Иногда справа доходило хіба що до бойових сутичок серед партизанів. Агентура органів державної безпеки доповідала до Центру, влітку 1942 р. на Брянщине керівники Хомутовского загону, выделившегося з партизанського сполуки їм. Ворошилова № 1 для прямування в Україну, напоїли самогоном бойцов-пулеметчиков, що були посаді, викрали вони кулемети повели самих кулеметників. Коли вранці з’ясувалося, що посади оголені, командир Ворошиловського загону Петровський кинувся на бронеавтомобиле навздогін, щоб силою зброї відібрати свої кулемети. Бою цього не сталося тільки тому, що хомутовцев наздогнати зірвалася [10].

Порой командири партизанських загонів робили відверто злочинні дії з відношення до партизанам сусідніх загонів. Так було в березні 1943 р. командир одній з партизанських бригад Калінінської обл. Корнаушенко заарештував бійців партизанської бригади М. С. Прудникова, які поверталися з завдання. Корнаушенко запідозрив у яких поліцейських. Ніякі пояснення заарештованих нічого не привели. Партизанів навіть піддали катуванням [11]. Легендарний командир з обуренням доповідав так і начальнику 4 Управління НКВС СРСР П. О. Судоплатову.

Ошибки зустрічалися і в самих оперативних працівників органів держбезпеки, що обслуговували партизанські загони. Деякі чекісти найчастіше доводили до кінця допити і у справам німецьких агентів, засылаемых противником в партизанські загони. Затриманих агентів німецьких спецслужб розстрілювали відразу після визнання у свою причетність до розвідки противника, не допитуючи їх щодо отриманих ними завдань і для виявлення інших їм фашистських агентів [12].

В висновок слід підкреслити, що найважливіша роль захисту партизанів від підривної діяльності фашистських спецслужб належала агентурному проникненню в розвідувальні, контррозвідувальні та інші каральні органи ворога. Це дозволяло з не меншою витратою сил виконувати завдання по контрразведывательному забезпечення партизанських формувань.

Список литературы

1. Див. подр.: Андріанов В. М. Участь чекістів в партизанської боротьби роки Великої Вітчизняної війни. М., 1990. З. 102, 184; Коровін В. В. Радянська розвідування й контррозвідка у роки Великої Вітчизняної війни. М., 1998. З. 137−206; Міщенка Г. П., Мигрин Г. П. Завдання особливої ваги. Київ, 1985. З. 120; Кисельов В. К. Партизанська розвідка, Мінськ, 1980. З. 34−82.

2. РГАСПИ, ф. 69, вп. 1, буд. 909, л. 16.

3. Див.: Золотарь І.Ф. Під маскою бургомістра // Партизанські дні. М., 1971. З. 9−32; Міщенка Г. П., Мигрин Г. П. Указ. тв. З. 121; РГАСПИ, ф. 69, вп. 1, буд. 153, л. 297.

4. Міщенка Г. П., Мигрин Г. П. Указ. тв. З. 106.

5. Особистий архів автора.

6. Незримого фронту солдати. Тула, 1971. З. 125.

7. РГАСПИ, ф. 69, вп. 1, буд. 336, л. 10−11.

8. Саме там, л. 12−16.

9. Саме там, буд. 746, л. 110.

10. Саме там, л. 111.

11. Саме там, буд. 748, л. 1.

12. Саме там, буд. 703, л. 52.