Вступ. 
Життя і діяльність Джузеппе Гарібальді

Джузеппе Гарібальді - національний герой Італії, людина-легенда, одна з головних фігур італійського Рисорджименто, руху за об'єднання Італії. Його ім'я стало символом боротьби за волю і демократію. Його популярність і славу, що прийшла ще при житті, не раз намагалися використовувати у своїх цілях інші політичні діячі.

Те ж відбувалося і після смерті прославленого героя. Фашисти, комуністи і ліберали об’являли його передвісником своїх ідей. Його тепло приймали у Франції й Англії, шанували в демократичних колах дореволюційної Росії.

Дитинство та юність Джузеппе Гарібальді

Джузеппе Марія Гарібальді народився 4 липня 1807 р. у Ніцці, що з 1792 р. знаходилася в складі Франції, а в 1814 р. після зречення Наполеона повернулася під владу Пьемонт-Сардинской монархії і залишалася італійської до 1860 р. У 1815 р. рішенням Віденського конгресу Італія була розділена на вісім держав, у більшісті з який повернулися колишні династії, що правили до установлення французького панування. Венеція і Ломбардія були об'єднані в Ломбардо-Венеціанску область, а Генуя відійшла до Сардинского королівства, що стали згодом центром об'єднання італійських земель. Майже всі італійські держави, що утворилися, прямо чи побічно потрапили в сферу впливу Австрії. Саме австрійське панування поряд з папством стало основною перешкодою об'єднання Італії.

Джузеппе з’явився на світ в родині потомствених моряків. Свої «Мемуари» він почав саме з розповіді про батьків, про те виховання, що вони йому змогли дати. Батько його, Доменіко Гарібальді, був власником і капітаном невеликого вітрильника — тартани «Санта Репарата» і займався в основному каботажними морськими перевезеннями на невеликі відстані. Дід по батьківській лінії, Анджело, у 1780 р. переселився з родиною в Ніццу з Кьявари, портового містечка, розташованого на узбережжі Лигурійского моря, до півдня від Генуї. Першими вчителями Пеппіно (так його ласкаво іменували з дитинства рідні і сусіди) стали два священики, обрані донною Розою Раймонді, матір'ю майбутнього героя, жінкою більш упевненої, чим батько. Але вже незабаром з’ясувалося, що її мріям не призначено збутися. Пеппіно магнітом притягало до себе море, хлопчик мріяв про далекі мандрівки і зовсім не думав стати священиком.

Згодом Гарібальді негативно відзивався про розповсюджений у часи його дитинства в Італії звичаї довіряти початкове утворення дітей духівництву. Набагато більше по душі йому довівся третій учитель, синьйор Арена, що викладав йому італійський, письмо і математику. Якийсь час Гарібальді відвідував школу, де йому не занадто подобалося, але в загалі можна сказати, що він не одержав систематичноі освіти, хоча за рахунок природного таланту, постійного розширення розумового кругозору і самостійних занять він зумів досягти багато. Його «Мемуари» свідчать про знайомство автора з творчістю Данте. Петрарки, добутками Макиавеллі, знанні їм історії Італії, битв і військових кампаній Ганнібала, Сципіона, Наполеона. В зрілі роки він зачитувався романами Вальтера Скотта, захоплювався віршами Байрона, декламував напам’ять цілі глави з «Божественної комедії» Данте, «Илиады» Гомера, «Звільненого Єрусалима» Торквато Тассо. Крім рідної італійської і настільки ж доступної з дитинства французької, знав англійську і іспанську мови, у молодості намагався навіть вивчати грецьку і латинь, пробував писати вірші.