Розділ і. Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою

Суть поняття, структура, статистика

Травматизм під час занять фізичною культурою — це нещасні випадки, що виникають під час заняття спортом (планових, групових чи індивідуальних, на стадіоні, в спортивній секції, на майданчику) під наглядом викладача фізичної культури або тренера. Травми під час занять фізичною культурою і спортом виникають значно рідше, порівняно з промисловими, побутовими, вуличними та іншими видами травм. Вони складають близько 3% від загальної кількості [3]. Як правило, ці травми не загрожують життю травмованого, однак вони відбиваються на його загальній та спортивній працездатності, часто потребують довгого періоду на відновлення.

Найчастіше травми виникають під час занять боксом, футболом, хокеєм, боротьбою, мотоспортом, гімнастикою. Під час заняття кожним видом спорту трапляються характерні саме для цього виду спорту травми. Прикладом, у футболістів та хокеїстів найчастіше спостерігаються пошкодження меніску — колінного суглобу. Найпоширенішими є пошкодженнями м’яких тканин з переважанням забоїв, переломи кісток не перевищують 3% загальної кількості травм, вивихи складають 3−5% [9]. Основна частина травм припадає на кінцівки, далі йдуть травми голови і тулуба. Іноді спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів як результату раніше отриманих пошкоджень. Внаслідок повторних травм вони загострюються і призводять до тривалої втрати спортивної працездатності. Великі фізичні навантаження, які іноді застосовують, особливо при підготовці до різноманітних змагань, потребують добре відлагодженої системи відновлення пошкоджених ділянок і організму загалом.

Зведенні матеріали про стан захворюваності спортсменів, що представляють різні види спорту, показують, що найчастіше трапляються хронічні запальні та дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, які є наслідком попередньо завданих і не до кінця вилікуваних травм, повторних мікротравм та фізичних перенавантажень [9]. При цьому найчастіше травмуються найбільш навантажені суглоби, зв’язки і м’язи.

Як свідчить практика, захворювання опорно-рухового апарату значно частіше трапляється у кваліфікованих спортсменів, аніж у менш кваліфікованих, починаючих. Це значною мірою пов’язано з більшими фізичними навантаженнями на тренуваннях. Значний відсоток таких змін у знаних спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним ставленням до лікування травм, відновлення тренувань, а також недостатньо точної діагностики .

Розглянемо пошкодження по видах спорту.

При заняттях легкою атлетикою трапляються гострі та хронічні травматичні захворювання опорно-рухового апарату, викликані в більшості випадків попередньою травмою або незначними, однак часто повторюваними травмами; забої (50%), рани (19%), пошкодження суглобів (15%) та інші. В основному, описані травми стосуються нижніх кінцівок (70%) [3].

• · При занятті бігом на короткі дистанції найпоширенішими є травми двоголового м’яза берда, ікро ножний та камбало подібний м’яз гомілки, розтягнення, пошкодження Ахіллового сухожилка, зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба [3].
• · При занятті бігом на короткі та середні дистанції трапляються запалення стопи і гомілки, які виникають при тренуванні на твердому ґрунті, при фізичних навантаженнях ікро ножного та камбало подібного м’язів [3].
• · При стрибках у висоту можуть виникнути травми гомілковостопного суглоба, зокрема його зв’язкового апарату, що можуть супроводжуватися переломом литки; травми колінного суглоба з пошкодженням менісків [3].
• · При стрибках у довжину можуть виникнути забої, пошкодження суглобів, переважно гомілковостопного [3].

При занятті спортивною гімнастикою найчастіше трапляються синці, забої, розтягнення, пошкодження суглобів, переважно променевозап’ясткового, ліктьового, плечового, гомілковостопного і колінного. Окрім того, мозолі. Більше 70% травм при заняттях гімнастикою припадають на кисті та пальці рук [3].

При занятті баскетболом найчастіше трапляються травми гомілковостопного суглоба, зокрема підвивих або повний вивих, при якому пошкоджується зв’язковий апарат суглоба; травми пальців кисті, стопи, забої, синці; травми колінного суглоба (розтягнення і розриви зв’язок і пошкодження менісків) [3].

Для занять волейболом характерні пошкодження зв’язкового апарату гомілковостопного та колінного суглобів, травми пальців та кисті, вивихи великого пальця, забої тулуба. Тривалі нераціональні заняття волейболом можуть призвести до розвитку деформуючого артрозу плечового суглоба руки [3].

Статистика: за частотою випадків серед різних вікових груп найбільший відсоток припадає на дітей 12−14 років, на другому місці учні молодших класів (7−11 років), на третьому — 15−16-річні підлітки. У хлопчиків ушкодження, отримані на заняттях фізичною культурою, спостерігаються в два рази частіше, ніж у дівчаток.

Під час уроків фізкультури найбільше травм відбувається на заняттях гімнастикою (55%), рідше — легкою атлетикою (23%). Під час спортивних ігор школярі отримують травми в 8% випадків. На інші види занять фізкультурою і спортом припадає 14% ушкоджень.

Аналіз нещасних випадків при заняттях на спортивних снарядах показав, що травми сталися при виконанні гімнастичних вправ на брусах в 16%, стрибках через «козла» — в 17%, при виконанні завдань на турніку, бумі, кільцяхв 16% .

Ця сумна статистика говорить про те, що проведення цілеспрямованої роботи по профілактиці спортивного травматизму серед школярів є найважливішим завданням, яке повинні вирішувати не тільки вчителі фізичної культури та тренери, а й адміністрація шкіл, медичні працівники, батьки учнів. Для того щоб боротьба з травматизмом була успішною, вчителі, тренери, вихователі повинні мати чітке уявлення про ступінь травмованості кожного виду, що входить в навчальну програму з фізичної культури, тримати під невсипущим контролем причини, що можуть призвести до небезпечних наслідків.