Виклад основного матеріалу

Мотивація до самоорганізації - одна із найважливіших умов реалізації завдань, викладених у листі Міністерства освіти та науки України від 28 січня 2014 року «Про розвиток учнівського самоврядування» [4]. Вона не лише сприяє розвитку лідерських здібностей, підвищенню авторитету серед однолітків та педагогів, але і є рушійною силою утворення та функціонування органів учнівського самоврядування. Мотив — це внутрішнє спонукання особистості до того або іншого виду діяльності, пов’язане із задоволенням певної проблеми [3].

На перших етапах розбудови системи органів учнівського самоврядування в загальноосвітньому навчальному закладі відповідальність за зміст та якість мотиваційних чинників, що поширюватимуться шкільним колективом, мають взяти на себе педагоги. На початку здійснення організаційного оформлення самоуправління доречно було б використати технології діагностичних методик школярів: за допомогою методу анкетування «Лідер», методикою на виявлення лідерських здібностей, запропонованою Е. Жаріков, Е. Крушельницький, тестовою методикою «Чи лідер Ви?» [6] та спрямувати виявлених явних чи прихованих лідерів до самоорганізації та згуртування.

Адміністрація та педагогічний колектив школи мають бути єдиними у своїх поглядах стосовно необхідності створення органу учнівського самоврядування, його ролі та функцій. Аби підштовхнути школярів, активізувати їх бажання консолідуватися та утворити органи особистого управління, слід вжити наступні заходи мотивації:

• 1) Створити та постійно підтримувати позитивний імідж органів учнівського самоврядування (відсутність негативних чи скептичних висловлювань педагогів стосовно доцільності самоорганізації школярів, здійснення психологічного, а надто — фізичного, тиску на лідерів, які прагнуть до самоврядування);
• 2) Впровадити та слідувати принципам толерантності, терпимості, демократизму, свободи слова та особистих переконань;
• 3) Надати реальні права, повноваження та обов’язки органам учнівського самоврядування; створити умови для фактичного їх використання; знехтувати бажаннями окремих педагогів мати фіктивне, недієздатне учнівське утворення, що існує лише «на папері»;
• 4) Провести змістовну інформаційну політику, спрямовану на поширення серед школярів відомостей про важливість самоврядування учнів в контексті гуманізації освіти, розбудови демократичної України, вихованні патріотичноналаштованої молоді, шляхом залучення лідерів інших навчальних закладів, демонстрації виступів політичних діячів і представників громадськості, що спонукають до цього;
• 5) Продемонструвати відсутність негативного взаємозв'язку лідерської діяльності школяра з оцінками поточного й семестрового контролю; погроз педагогів помститися чи психологічно принизити учня під час та поза начальним процесом за висловлення думки (діяльності), що іде у розріз із баченням першого;
• 6) Забезпечити надійну організаційно-методичну підтримку школярам, що прагнуть до створення органів учнівського самоврядування; визначити педагогіврадників, що відповідатимуть за відповідні напрями діяльності, з числа відносно молодих за віком, що є зацікавленими в просуванні обраним вектором, користуються повагою серед учнів, заснованою на особистих та професійних якостях, а не на залякуванні чи авторитарно-тиранічних засадах;
• 7) Сформувати та постійно додавати позитивні стимули участі школярів в органах особистого управління, урізноманітнювати форми та методи заохочення, мобілізуючи для цього усі можливі ресурси.

Комплексне упровадження зазначених заходів із формування мотивації надасть змогу найбільшою мірою спрямувати школярів до самоорганізації. Однак особливе акцентування уваги на останньому пункті - максимізує кількість учнів та якість їх включення в процес формування та діяльності органів учнівського самоврядування.

Схематично класифікацію позитивних стимулів школярів, що залучені чи плануються бути залученими до органів самоуправління, можна представити у графічному зображенні (див. рис. 1):

Багато в чому різноманіття стимулів залежатиме від специфіки навчального закладу, її матеріально-технічної бази, усвідомленості адміністрацією важливості заохочення лідерів, рівнем розвитку лідерського руху населеного пункту, існуванням цільових місцевих (регіональних) програм підтримки обдарованої молоді. Окрім того, один і той самий стимул може одночасно підпадатиме під декілька класифікацій.

Більш детально розглянемо механізми стимулювання лідерів за типом заохочення. Так, до моральних стимулів школярів належать:

• — оголошення усної подяки адміністрацією (керівництвом дитячого об'єднання) навчального закладу на офіційному заході внутрішньошкільного характеру (урочиста лінійка, батьківські збори, учнівська звітно-виборча конференція);
• — відзначення сувенірно-нагороджувальною продукцією (Грамотою, Почесною Грамотою, Дипломами «За заслуги» ІІІ, ІІ, І ступенів, Нагрудним знаком «Почесний учень» («Почесний громадянин Учнівської Республіки» — за умови обрання республіканського типу оформлення самоврядування, «Почесний член ДТТТО» — типу об'єднання));
• — занесення лідера на Дошку пошани, у Книгу кращих школярів, Алею лідерів, на відповідну сторінку Інтернет-порталу навчального закладу, інші можливі джерела, що засвідчуватимуть важливості його праці та її результатів;
• — делегування кращих лідерів на засідання районних дитячих об'єднань, для участі у відповідних круглих столах, семінарах, нарадах, конференціях, самітах та форумах учнівського самоврядування (наприклад, у Кривому Розі - до Міської асоціації дитячих об'єднань, у Дніпропетровську та Рівному — до Парламенту дітей міста, у Вінниці - до Ради дитячих омбудсменів, у Кіровограді - до Міського Парламенту Дітей, на загальнонаціональному рівні - до Всеукраїнської Ради старшокласників);
• — залучення у роботі складів журі шкільних конкурсів та заходів (фестивалів талантів, спортивних змагань, інтелектуальних турнірів);
• — уведення (на відповідному квотному принципі) представників органів учнівського самоврядування на паритетних засадах, із наданням права голосу, до педагогічної ради навчальної закладу, Ради школи (керівного спрямовуючого органу), Президії навчального закладу (директор, керівник Ради школи зі складу батьківського активу, керівник органу самоорганізації учнів).

Це створює вигляд кар'єрного зростання школяра, заохочення подібно до загальноприйнятого. Саме бажання наслідувати старше покоління, зростати в очах однолітків та членів сім'ї, дух суперництва та жага до першості спонукатимуть до активізації роботи в органах учнівського самоврядування. Окремо, серед моральних стимулів, слід визначити і автоматичне зарахування літньої практики, що регламентована Законом України «Про загальну середню освіту», і має складати щороку 10 днів із різним погодинним навантаженням в залежності від віку учня [5]. У свою чергу, матеріальними стимулами школярів можна вважати наступні:

• — виплату одноразової чи тривалої стипендії (за наявності відповідних коштів) з власних фінансових фондів навчального закладу, благодійної та меценатської допомоги;
• — надання путівок у дитячі заклади оздоровлення відповідно до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (МДЦ «Артек», УДЦ «Молода Гвардія», таборів, що є комунальною власністю територіальних громад та знаходяться у підпорядкуванні органів місцевого самоврядування) [0];
• — подання на здобуття грантів, державних та місцевих премій лідерського напряму, що супроводжуються матеріальною виплатою (у Кривому Розі - Відзнака Криворізького міського голови для обдарованих дітей та молоді, разом з якою виплачують дітям до 14 років по 300 гривень, від 14 до 18 — по 500, у віці від 18 років — по 800 гривень).

Більшість із зазначених стимулів є індивідуальними, а, враховуючи важливість спільного заохочення єдиної підструктури загального (класного колективу, органу самоорганізації учнів — міністерства, клубу, редколегії), можна запропонувати нагородження за результатами річного рейтингового оцінювання.

Наприклад, відзначати найкращі колективи почесними званнями «Клас року», «Відомство року» із наданням відповідних привілеїв (звільнення від роботи на пришкільній ділянці, встановлення права самостійно обирати місце локалізації під час виховних заходів, першочерговість врахування думки при ухваленні відповідних рішень, збільшення квоти делегатів у шкільному парламенті (будь-якому іншому представницькому органі)), або без таких; нагородження цінним подарунком; занесення у відповідні джерела увіковічення досягнень колективу.

З метою дослідження реального стану формування мотивації та стимулювання учнів загальноосвітніх навчальних закладів було проведено соціологічне опитування, у якому взяли участь 202 школярі 7−11 класів міста Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Аналіз результатів свідчить, що 34,3% учнів беруть участь у роботі органів учнівського самоврядування; 41,2% - не беруть участі; 21,6% респондентів — не беруть участі, але бажають її брати; у 2,9% опитаних школярів відсутні органи учнівського самоврядування.

86,3% учнів вказують, що учнівське самоврядування у їх навчальних закладах формуються на добровільних принципах, тоді як 13,7% респондентів вказують на наявність примусу у даному процесі.

Формування керівних та виконавчих органів учнівського самоврядування здійснюється здебільшого шляхом проведення демократичних виборів (54,9%), рідше — через делегування представників класів у відповідні компетентні органи (23,5%), однак достатньо високим залишається відсоток прояву пережитків авторитарних методів управління — призначення посадових осіб адміністрацією начального закладу (21,6%).

Що стосується мотивації школярів до участі в діяльності органів учнівського самоврядування, то 62,8% опитаних учнів стверджують, що слід провадити моральне заохочення, тоді як 37,2% більш схильні до матеріального.

За сферою поширення, 70,6% вважають за необхідне стимулювати учнів громадами, застосовуючи колективні засоби заохочення, 28,5% опитаних школярів є прибічниками засобів індивідуального стимулювання.

Розподіл ефективності моральних стимулів представників органів учнівського самоврядування, на думку лідерів загальноосвітніх навчальних закладів, виглядає наступним чином: найбільш ефективним є відзначення сувенірнонагороджувальною продукцією (42,6%); занесення школярів на дошку пошани чи алею лідерів (18,6%); оголошення усної подяки адміністрацією навчального закладу (13,7%). Меншою популярністю користуються делегування учнів до складів журі та суддівських комісій (7,8%), надання повноважень члена педагогічної ради чи ради навчального закладу (8,8%), делегування до районних/міських органів учнівського самоврядування (8,8%).

Більшість опитаних школярів вказала, що найбільш ефективним матеріальним стимулом є виплата стипендії (53,9%), у меншій мірі - надання путівки у дитячі оздоровчі табори (20,6%) та подання на здобуття грантів чи премій (25,5%).