Особливості соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми старшого шкільного віку

«Обдаровані діти» визначаються як виняток. Говорячи про це ми допускаємо можливість існування особливої групи дітей. Ці діти вже по визначенню відрізняються від однолітків.

Обдарована дитина — це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, інколи видатними досягненнями, в тому або іншому виді діяльності.

Обдарованість, яка проявляється в діяльності дитини яскраво і чітко називається явною, і навпаки, проявляючись в замаскованій формі - прихована обдарованість.

Взаємодія з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів: формування взаємин на основі творчої співпраці; організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань); превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість); вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання); розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння «згортати» інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення); гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок); створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні знання» з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

Тому педагоги у своїй роботі з обдарованими учнями повинні використовувати такі рекомендації:

• — вчитель не повинен постійно розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи;
• — вчителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання, обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї;
• — вчитель не повинен робити з обдарованої дитини «вундеркінда»;
• — учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми полягають в тому, що він має: бути доброзичливим і чуйним; розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси; мати високий рівень інтелектуального розвитку; мати широке коло інтересів; бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей; мати педагогічну і спеціальну освіту; мати активний характер; володіти почуттям гумору; виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення; мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд; бути цілеспрямованим і наполегливим; володіти емоційною стабільністю; уміти переконувати; мати схильність до самоаналізу.

Збагачене навчання, використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використані, створюючи умови, за яких би учень міг навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Організація навчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямована не на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їх здібностей. З метою демонстрації різних прикладів формування обдарованості нами була розроблена загальна таблиця (див. табл. 1.1.).

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей, зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних вчених вважають це не є доцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих дітей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Таблиця 1.1. Приклади формування різних видів обдарованості.

Робота з обдарованими дітьми старшого шкільного віку відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на сильні сторони особистості (посилююча модель), або на слабкі (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуючи модель).

Сьогодні психологи визначають, що рівень, якості і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії природних задатків і соціального середовища, опосередкованої діяльності дитини (ігрової, навчальної).

Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. В суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі.

Часто виявляється, що творчо-продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки — «чоловічі» (наприклад, незалежність). Таке сполучення, як правило, розширює діапазон загальнолюдського й розсовує рамки стереотипів.

М. Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов’язує хлопчиків і дівчат: хлопчиків учать досягати успіху, а дівчат демонструвати, що вони нічого не досягають й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі.

Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчатам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар'єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері.

Найчастіше процвітає складова жіночого страху — побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11−14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі.

Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчат (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу.

Серед факторів жіночого остраху процвітати А. Хорнер (США) також називає: невпевненість у собі, що виражається в заниженій самооцінці й рівні професійних домагань, і відсутність прикладу (дівчинка, дівчина рідко зустрічає жінку-наставницю). Слід зазначити, що особливу роль у підтримці обдарованих дівчинок відіграє батько.

Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина.

Велике значення при дослідженні обдарованості в старшому шкільному віці необхідно приділити характеристиці віку. Старший шкільний вік, або, як його називають, рання юність, охоплює період розвитку дітей від 15 до 18 років включно, що відповідає віку учнів 10-х, 11-х класів школи. До кінця цього періоду школяр досягає фізичної зрілості, він повинен набути ту ступінь ідейної та духовної зрілості, яка достатня для самостійного життя.

У старшому шкільному віці визначаються зміни у розвитку нервової системи, мозку. Причому зміни відбуваються не за рахунок збільшення маси мозку, а за рахунок ускладнення внутрішньоклітинної будови мозку, за рахунок його функціонального розвитку.

Розвиток пізнавальних інтересів, зростання свідомого ставлення до навчання стимулюють подальший розвиток довільності пізнавальних процесів, уміння управляти ними. Наприкінці старшого шкільного віку учні повністю опановують своїми пізнавальними процесами (сприйняттям, пам’яттю, уявою, мисленням), а також увагою, підпорядковуючи їх певним завданням життя і діяльності.

У розвитку пам’яті помітно збільшується роль відстороненого словесно-логічного, смислового запам’ятовування. Хоча переважає довільна пам’ять, мимовільне запам’ятовування аж ніяк не зникає з практики старшокласників. Воно тільки набуває специфічний характер, більш чітко зв’язуючись з інтересами старших школярів, зокрема з їх пізнавально-професійними інтересами. Під впливом специфічної організації навчальної діяльності суттєві зміни відбуваються в розумовій діяльності старших школярів, у характері розумової роботи. Все більше і більше значення набувають уроки, які мають лекційний характер, самостійне виконання лабораторних та інших практичних робіт, написання рефератів.

Розумова діяльність характеризується більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, умінням аргументувати, доводити істинність або хибність окремих положень, робити глибокі висновки, пов’язувати досліджуване в систему. Розвивається критичність мислення. Все це є передумовою формування теоретичного діалектико-матеріалістичного мислення та здатності до пізнання загальних законів навколишнього світу, законів природи і суспільного розвитку.

У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості. Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний. В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е. Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистісних стосунків з оточуючими людьми. Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності - самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості.

Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.

У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.

Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов’язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самовдосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості. Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов’язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності. Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний характер. Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

Тому, при роботі з обдарованими дітьми необхідно враховувати вікову характеристику учнів та проаналізувавши її підбирати форми та методи роботи, які були б характерні для певного вікового періоду.