Теорія та класифікація ігор

Поряд з працею і навчанням, гра — один з основних видів діяльності людини, дивовижний феномен людського існування. Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Як вже зазначалося вище, у вітчизняній педагогіці та психології, проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін, у закордонній — 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обґрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини. [15, с. 5.].

У грі зусилля дитини завжди обмежуються і регулюється безліччю зусиль інших гравців. У завдання будь-якої гри входить як неодмінна умова, вміння якої координувати свою поведінку з поведінкою інших, ставати в активне ставлення до інших, розраховувати наперед результат свого ходу в загальній сукупності всіх граючих. Така гра є живий, соціальний, колективний досвід дитини, і в цьому відношенні вона являє собою абсолютно незамінне знаряддя виховання соціальних навичок і вмінь.

Особливістю гри є те, що підпорядковуючись певним умовним правилами, у дитини з’являється свідоме мислення дій. Саме гра — є першою школою думки для дитини. Гра є розумна і доцільна, планомірна, соціально-координована, підпорядкована відомими правилами система поведінки або витрата енергії. Цим вона виявляє свою повну аналогію з трудовою витратою енергії дорослою людиною, ознаки якої цілковито збігаються з ознаками гри, за винятком тільки результатів. Таким чином, при всій об'єктивної різниці, яка існує між грою і працею, яка дозволяла навіть вважати їх полярно-протилежними одне до одного, психологічна природа їх абсолютно збігається. Це вказує на те, що гра є природною формою праці дитини, властивою йому формою діяльності, приготуванням до майбутнього життя. Дитина завжди грає, але гра її має великий сенс. Вона точно відповідає її віку та інтересам і включає в себе такі елементи, які ведуть до вироблення потрібних навичок і вмінь" [3, с. 31−40].

У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:

• * визначення мети;
• * планування;
• * реалізації мети;
• * аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.

Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреб, самоствердження, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять:

• * ролі, взяті на себе граючими;
• * ігрові дії як засобу реалізації цих ролей;
• * ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;
• * реальні відносини між граючими;
• * сюжет (зміст) — область дійсності, умовно відтворена в грі.

Педагогічні ігри — досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою — чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.

Педагогічні ігри досить різноманітні за:

• * дидактичним цілям;
• * організаційну структуру;
• * віковим можливостям їх використання;
• * специфіку змісту.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор. Г. К. Селевко пропонує класифікувати педагогічні ігри за декількома принципами [20, с. 58.].

• 1. Розподіл ігор по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.
• 2. За характером педагогічного процесу:
  • · навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;
  • · пізнавальні, виховні, розвиваючі;
  • · репродуктивні, продуктивні, творчі;
  • · комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.
• 3. Згідно Селевко за характером ігрової методикою педагогічні ігри поділяються на: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.
• 4. У предметній області виділяють ігри з усіх шкільних циклів.
• 5. У ігровому середовищі, яке значною мірою визначає специфіку ігрової технології: розрізняють ігри з предметами і без них, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп’ютерні та інші.