Викладання біблійної археології у Львівському університеті

Львівський університет по праву вважають найдавнішим університетом на українських землях та одним з найстаріших та найбільш поважних вищих навчальних закладів у Східній Європі. Протягом тривалого часу в стінах університету працювало багато вчених, які принесли йому загальноєвропейську славу Наша мета — простежити процес викладання на теологічному факультеті Львівського університету курсу біблійної (християнської) археології (з огляду на специфіку факультету тут читали тільки цей окремий розділ археологічної науки) та розглянути внесок учених-теологів у становлення і розвиток археологічної науки на західноукраїнських землях.

Джерельною базою для написання статті послугували документи та матеріали, які містяться у фонді 26 (Львівський університет) Державного архіву Львівської обл., офіційні університетські хроніки, окремі праці вчених теологічного факультету, які досліджували біблійну археологію.

Важливий етап розвитку археологічної науки у стінах Львівського університету охоплює викладання її на теологічному факультеті. Передусім зазначимо, що саме на цьому факультеті студентам-теологам уперше почали читати лекції з курсу археології, щоправда, лише біблійної. Це має пояснення в історії археологічної науки загалом. З клерикально-громадськими пошукуваннями найчастіше були пов’язані перші ознаки спеціального наукового інтересу до матеріальних свідчень давноминулих часів. Накопичення історичних і мистецьких пам’яток відбувалося насамперед у храмах завдяки місцевим краєзнавчим студіям і колекціонуванню пам’яток старовини окремими зацікавленими аматорами, якими на західноукраїнських землях найчастіше були також представники духовенства (Бенедикт Хмільовський, Климент Ходикевич та ін.).Археологічні студії до ХІХ ст. мали яскраво виражений характер нумізматичногеральдичних та церковно-історичних документальних розробок, а сама археологія в цей період тісно пов’язана з середовищем класично-лінгвістичних студій. Протягом ХІХ ст. відбулися якісні зміни в розвитку археологічних досліджень. Збільшилося коло зацікавлених осіб, вийшли у світ численні публікації з археологічної тематики, дослідження охопили нові території, поліпшилася реєстрація, опрацювання отриманих матеріалів та їхнє зберігання. У процесі поглиблення досвіду змінилося і місце археології в системі наук. Досить швидко вона стала самостійною і виробила власну методику, увібравши у процесі цього розвитку елементи різних наук, отримавши різні напрями.

Археологічна тематика стала предметом вивчення на теологічному факультеті Львівського університету в першій половині ХІХ ст. Теологів передусім цікавили ті археологічні дослідження, що були пов’язані з біблійною історією. Тому на першому році навчання студенти поряд з догматикою, біблійною наукою Старого Заповіту, східними мовами вивчали ще й біблійну археологію. Проте її викладали часто досить спонтанно і безсистемно. Головно викладачі, за незначними винятками, не ставили собі за мету збагатити археологічну науку новими фактами чи теоріями. Натомість головним їх завданням було ознайомлення майбутніх служителів церкви з минулим церковної організації на тлі загальноісторичного процесу, підтвердити викладені в Біблії положення матеріальними пам’ятками минулого. Зазначимо, що й сама археологія у досліджуваний період виявилася однією з наймолодших історичних дисциплін. У ХІХ ст. вона була предметом зацікавлення дуже вузького кола вчених [20. S. 119], виконувала функції допоміжної дисципліни щодо історії мистецтва та історії культури [11. S. 412].

Згідно з документальними свідченнями першим біблійну археологію на теологічному факультеті почав викладати ксьондз Ян Кухарський, який з 1836 по 1857 рр. очолював кафедру Біблії Старого Заповіту та східних мов [10. Cz. 1. S. 306]. Я. Кухарського замінив ксьондз Лукаш Солєцький, який до 1866 р. очолював зазначену кафедру (крім літнього півріччя 1859/60 н. р. та зимового півріччя 1860/61 н. р.) і продовжував читати біблійну археологію студентам теологічного факультету першого року навчання [14. S. 32]. Протягом 1866−1902 рр. цю кафедру очолював ксьондз Клеменс Сарніцький, який досліджував граматику єврейської мови [15] і спочатку не займався археологічною проблематикою. Лише з літнього півріччя 1884/85 н. р. К. Сарніцький почав читати для слухачів першого року теологічного факультету курс, який називався «Historia sacra V. T. a mundo creato ad Christum natum inclusis geographia et archaeologia biblica atque introductione speciali in libros sacros V. T.» (понеділок, середа, п`ятниця та субота, з 10 до 11 години) [17. S. 22; 18. S. 23].

Особливо успішними для розвитку археології на теологічному факультеті були 90-ті роки ХІХ ст. Викладацьку роботу на факультеті в цей період розпочали ще два спеціалісти, які поряд з К. Сарніцьким володіли археологічними знаннями — ксьондз Юзеф Більчевський та ксьондз Євстах Скроховський.

Ю. Більчевський вивчав теологію в Яґеллонському університеті (закінчив навчання 1884 р.), а 1886 р. здобув ступінь доктора святої теології у Віденському університеті. Після цього він ще два роки був слухачем теології в Григоріанському університеті (Рим) і один семестр у Католицькому інституті в Парижі. У 1890 р. Ю. Більчевського габілітовано в Кракові на приват-доцента загальної догматики. Його габілітаційна праця «Archeologia chrzescijanska wobec historyi kosciola і dogmatu» присвячена християнській археології, містила вісім ілюстрацій та дві таблиці [3]. Тому не дивно, що у січні 1891 р. його призначили надзвичайним, а через два роки — звичайним професором. У Львові Ю. Більчевський працював над питаннями християнської археології, свідченням чого є вихід у світ 1892 р. нового дослідження з вказаної тематики [4]. У працях Ю. Більчевський використовував найдавніші епіграфічні, іконографічні та писемні пам’ятки, а також матеріали збірки кабінету класичної археології Львівського університету, яка перебувала у віданні Л. Цвіклінського [5; 6]. Беззаперечним свідченням наукової ваги досліджень Ю. Більчевського є переклад окремих його праць чеською мовою та їхня публікація у Празі, а визнанням авторитету вченого як археолога — його членство у Папській римсько-археологічній академії [14. S. 288]. Е. Скроховський спочатку був далеким як від теології, так і від археології. У 1867 р. закінчив відому Школу доріг і мостів (Ecole des pont et chausses) у Парижі, отримав диплом інженера. Однак, ще студіюючи у Відні курс механіки, а потім перебуваючи в Парижі, Е. Скроховський серйозно захопився літературою і мистецтвом. Поволі техніка відійшла для нього на друге місце і 1870 р. він вступив на філософський факультет Григоріанського університету (Рим). У 1874 р. отримав ступінь доктора філософії, почав студіювати теологію і 1878 р. став магістром теології. Восьмирічне перебування в Римі дало змогу Е. Скроховському значно розширити знання в галузі мистецтва і ґрунтовно ознайомитися з археологією, особливо християнською. Згодом він отримав з історії християнського мистецтва «veniam legendi» в Яґеллонському університеті на підставі праці «O sarkofagu chrzescijanskim z IV wieku» (Краків, 1886) і габілітаційної лекції «O pierwszych oltarzach chrzescijanskich» (Краків, 1887). Як габілітований доцент, Е. Скроховський 1889 р. почав викладати у Яґеллонському університеті (протягом трьох півріч), а 1891 р. призначений звичайним професором церковної історії Львівського університету. Яскравим свідченням подальшого зацікавлення археологічною тематикою під час перебування у Львові є виголошена Е. Скроховським 1894 р. публічна лекція «O wykopaliskach assyryjsko-babilonskich wobec Biblii» [10. Cz. 2. S. 185−187].

У 1896 р. керівником кафедри церковної історії став знаний історик церкви та історіограф Яґеллонського університету Ян Фіялек. Він був першим викладачем теологічного факультету, який запровадив у навчальні плани семінарські заняття [12.S. 418; 16. S. 413−415; 23. S. 167−181]. Учений з 1897 р. розпочав, прагнучи заохотити молодих теологів до наукової роботи, регулярно проводити семінарські заняття з історії церкви. Спочатку ці заняття були приватними та випробувальними, а 1904 р. офіційно відкрито семінар церковної історії [1. Оп. 8. Спр. 574. Арк. 51; 14. S. 292]. Заняття вели польською мовою, а лекції з церковної історії - латинською. Оскільки члени семінару не мали права користуватись ні університетською бібліотекою, ні збірками Оссолінеуму, то Я. Фіялек заснував при семінарі солідну бібліотеку (періодика, близько 500 томів з атласами, палеографічними таблицями). Метою семінару було теоретичне та практичне ознайомлення студентів із сутністю самостійних наукових досліджень, зокрема історичних, та заохочення до праці в галузі загальної історії церкви та історії церкви на землях, що входили до складу давньої Речі Посполитої. Відвідували семінар переважно студенти та докторанти теологічного факультету, хоча були і винятки.

Потрібно віддати належне Я. Фіялеку як першому викладачеві теологічного факультету, який запровадив у навчальні плани семінарські заняття і так намагався спонукати майбутніх теологів до наукових досліджень, однак зазначимо, що біблійну археологію на кафедрі церковної історії він уже не читав. Водночас на семінарських заняттях з історії церкви Я. Фіялек використовував археологічні дані як джерела історичного знання, хоча сам персонально не брав участі в археологічних розкопках.

Після виходу на пенсію 1902 р. К. Сарніцького на посаді керівника кафедри біблійних наук Старого Заповіту і семітських мов замінив ксьондз Тит Мишковський, який біблійної археології також не читав.

Отже, на початку ХХ ст. викладання біблійної археології на теологічному факультеті припинилося, бо не було спеціалістів з цього предмета (папа Лев ХІІІ 17 грудня 1900 р. призначив Ю. Більчевського Львівським архієпископом митрополитом).

Нову сторінку в загальну історію розвитку археології в університеті вписано з відкриттям кафедри класичної археології та праісторії (1905) на філософському факультеті. Першим керівником кафедри був відомий учений, дослідник трипільської та інших давніх культур України професор Кароль Гадачек [1. Оп. 5. Спр. 174. Арк. 27; 2, С. 332; 14. S. 557−559].

Сприятливі умови для розвитку археологічної науки в університеті були і в міжвоєнний період, однак передусім на філософському факультеті Львівського університету, де археологічні дослідження стали основою діяльності двох кафедр — кафедри археології та історії матеріальної культури (частіше використовували назву кафедра класичної археології) та кафедри доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель (вживали ще назву кафедра праісторії). Водночас ситуація з викладанням археології на теологічному факультеті в міжвоєнний період порівняно з ХІХ ст. значно не змінилася. Якщо на філософському (гуманітарному) факультеті археологічні студії набули справді наукового спрямування, то на теологічному були досить безсистемними. Тут не створено окремої кафедри археології й упродовж міжвоєнного двадцятиріччя археологічною проблематикою у певному обсязі займалися кафедра історії церковного мистецтва, кафедра біблійних наук Нового Заповіту, кафедра біблійних наук Старого Заповіту.

Передусім треба зазначити про діяльність кафедри історії церковного мистецтва зі спеціальним оглядом християнської археології, створеної на теологічному факультеті майже одночасно з призначенням 1919 р. надзвичайним, а з 1921 р. звичайним професором цієї навчальної дисципліни Владислава Жили, учня професора Я. Болоза-Антонєвича [1. Оп. 8. Спр. 574. Арк. 12, 15]. В. Жилу вважали знаним дослідником середньовічного церковного будівництва. На посаді завідувача кафедри (1919;1925) вченому вдалося створити чудово укомплектований власними колекціями Інститут церковного мистецтва, що став окрасою теологічного факультету [13. S. 4−5]. Наукова спадщина В. Жили не поступалась науковому доробку ліпших польських істориків 20-х років ХХ ст. Наприклад, науковець був автором знаних історичних монографій «Kosciol Dominikanow w Tarnopolu» (Львів, 1917), «Katedra Ormianska we Lwowie» (Краків, 1919), «Kosciol і Klasztor Dominikanow we Lwowie» (Львів, 1923), багатьох статей, рецензій та повідомлень на історично-мистецьку тематику. Як і більшість викладачів факультету, В. Жила брав активну участь у проведенні популярних громадських лекцій на історично-релігійну тематику, прибуток від яких використовували на потреби студентів [1. Оп. 8. Спр. 462]. Після смерті В. Жили (18 травня 1925 р.) колегія професорів факультету з пропозицією очолити кафедру звернулася до ксьондза Щасного Деттльофа з Познані, проте він відмовився. Оскільки відповідно підготовленого кандидата на цю посаду у вченої ради не було [1. Оп. 5. Спр. 669. Арк. 1−6; 1. Оп. 8. Спр. 574. Арк. 32], то 1 січня 1926 р. Міністерство ліквідувало кафедру історії церковного мистецтва зі спеціальним оглядом християнської археології Львівського університету, пояснюючи це необхідністю економії бюджету. Однак незабаром В. Жилі знайшли гідну заміну — Едмунда Булянду. Головною сферою наукових інтересів ученого була археологія та історія мистецтва давньогрецького періоду і саме з цієї тематики він опублікував низку досліджень, які мали широкий відгук у науковому світі [7−9].

Е. Булянда до приїзду у Львів 1913;1916 рр. працював приват-доцентом класичної археології в Яґеллонському університеті (м. Краків). У Львівському університеті спочатку його призначили надзвичайним професором кафедри класичної археології філософського факультету (1916;1920) [1. Оп. 5. Спр. 174. Арк. 11−14], а з 1920 р. по 1939 р. — звичайним професором [1. Оп. 5. Спр. 174. Арк. 42]. На філософському факультеті професор Е. Булянда читав обов’язкові теоретичні курси та спецкурси з класичної археології, керував роботою Інституту класичної археології (з 1925 р.) [1. Оп. 5. Спр. 174. Арк. 87]. На теологічному факультеті вчений з 1925 р. по 1931 р. викладав християнську (біблійну) археологію та історію церковного мистецтва [1. Оп. 5. Спр. 174. Арк. 81, 83, 85, 87], а в 1927/28 н. р. став керівником кафедри церковного мистецтва та християнської археології [1. Оп. 8. Спр. 574. Арк. 8; 19. S. 88]. У 1936/37 н. р. Е. Булянда відмовився від керівництва цією кафедрою і його замінив проф. П. Стах, який разом з проф. А. Клявеком цього ж року заснував при кафедрі біблійний музей [1. Оп. 8. Спр. 622. Арк. 28].

Серед наукових інститутів теологічного факультету університету діяв також Інститут християнської археології та історії костельного мистецтва. Деякий час (доки її не обійняв П. Стах) посада керівника була вакантною, заступником керівника працював Е. Булянда, старшим асистентом — ксьондз Здіслав Обертинський (доктор теології, доктор християнської археології та історичної літургіки, член Товариства наукового у Львові, з 1930 р. габілітований доцент теологічного факультету) [22. S. 88, 134]. З огляду на невирішене тривалий час кадрове питання діяльність цього наукового підрозділу була малоефективною, що також негативно вплинуло на розвиток археологічної науки на теологічному факультеті зокрема, та в університеті загалом.

Зазначимо, що кафедри історії церковного мистецтва, біблійних наук Нового Заповіту, біблійних наук Старого Заповіту не займались вивченням археології, просто їхні завідувачі використовували в лекційних курсах та практичних заняттях археологічну проблематику. Наприклад, обов’язковий курс лекцій з біблійної археології (одна година в тиждень) для студентів першого року навчання протягом другого-третього триместрів читали звичайний професор кафедри біблійних наук Нового Заповіту (1921;1939) та керівник однойменного Інституту теологічного факультету П. Стах (1925, 1931 і 1932 рр. декан, 1926 і 1927 рр. продекан, 1928, 1929 і 1930 рр. делегат до Академічного сенату від теологічного факультету) [1. оп. 8. Спр. 520. Арк. 36; 1. Оп. 5. Спр. 1805; 22. S. 6]; доцент і заступник професора кафедри допоміжних біблійних наук, знавець ассиріології, дисципліни, яку він вивчав під керівництвом проф. Деімеля в Папському біблійному інституті в Римі (1921;1922) та Філадельфії (1925), Юзеф Попліха [1. Оп. 8. Спр. 578. Арк. 7; 1. Оп. 8. Спр. 513]; лектор, випускник Бельгійського теологічного колегіуму та Біблійної школи в Єрусалимі монах Фіц Атаназій-Урбан [1. Оп. 5. Спр. 1955; 1. Оп. 5. Спр. 1955]. До археології також звертався, читаючи лекції з історії народів Малої Азії, професор кафедри біблійних наук Старого Заповіту А. Клявек (1921;1939) [1. Оп. 5. Спр. 866. Арк. 1, 6, 12, 14]. Звичайний професор кафедри церковного мистецтва, церковної музики, гігієни теологічного факультету Е. Булянда читав в аудиторії Інституту історії церковного мистецтва для студентів першого року навчання обов’язковий курс «Нарис історії церковного мистецтва» (дві години на тиждень у першому-третьому триместрах); для студентів п’ятого року навчання — «Основи консервації мистецьких пам’яток старовини» (одна година в тиждень) [22. S. 10].

Отже, розвиток археології на теологічному факультеті відбувався у тісному взаємозв'язку зі становленням археологічної науки на філософському факультеті університету.

Проте коли в ХІХ ст. вивчення археологічної тематика на теологічному факультеті спочатку домінувало, а згодом йшло в ногу з археологічними дослідженнями на філософському факультеті, то у міжвоєнний період першість повністю перейшла до кафедр класичної археології та доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель філософського факультету.

Доісторичну археологію разом з історією первісного суспільства та антропологією вивчали на філософському факультеті як суміжні галузі антропологічних знань, оскільки вони були пов’язані предметними взаємозв'язками, натомість класичну археологію зачислювали до таких наукових дисциплін, як класична філологія, історія стародавнього світу, історія античного мистецтва.

Щодо теологічних студій Львівського університету, то археологічна тематика не мала тут належного продовження в ХХ ст. Лише три кафедри факультету (історії церкви, біблійних наук Старого Заповіту, біблійних наук Нового Заповіту) в певному обсязі передбачали викладання археологічної проблематики, окремої ж кафедри археології так і не було створено.

Все це негативно позначилось не лише на навчальному процесі теологічного факультету, а й на археологічних студіях університету загалом. Згідно з твердженням провідного спеціаліста у царині історії церкви Ю. Умінського, «мета і програма теологічної підготовки не давали змоги проводити мирські історичні студії» [21. S. 335−337], тому наукові студії у галузі археології на теологічному факультеті Львівського університету не набули широкого розмаху. Та, незважаючи на несприятливі умови, серед викладачів теологічного факультету було декілька спеціалістів у галузі археології, відомих за межами університету (Ю. Більчевський, Є. Скроховський, П. Стах, Ю. Попліхо та ін.).

університет біблійний археологія теологічний.

ПРИМІТКИ

• 1. Державний архів Львівської області. Ф. 26 (Львівський університет).
• 2. Енциклопедія українознавства. — Львів, 1993. — Т. 1.
• 3. Bilczewski J. Archeologia chrzescijanska wobec historyi kosciola і dogmatu. — Krakow, 1890.
• 4. Bilczewski J. Maniusz Acyliusz Glabryo. Studyum archeologiczne z pierwszch czasow chrzescijanstwa // Kwartalnik Historyczny. — Krakow, 1892. — Z. 3.
• 5. Bilczewski J. Eucharystya w swietle najdawniejszych pomnikow pismiennych, ikonograficznych, epigraficznych. — Krakow, 1898.
• 6. Bilczewski J. Malzenstwo w dawnych chrzescijanskich pomnikach. Studyum dogmatyczno-historyczne. Krakow, 1899.
• 7. Bulanda E. Waza grecka czarnofigurowa. — Lwow, 1928.
• 8. Bulanda E. Ze studiow nad poczatkami portrzetu greckiego. — Lwow, 1928.
• 9. Bulanda E. Etruria i Etruskowie. — Lwow, 1934.
• 10. FinkelL., Starzynski S. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. Cz. 1, 2. — Lwow: Nakladem Senatu akademickiego c. k. Uniwersytetu Lwowskiego, 1894.
• 11. Gqmbarowicz M. Archeologia historyczna // Kwartalnik historyczny. — Lwow, 1937. — R. 51. — Z. 1−2.
• 12. Glemma T., ks. Prace naukowe sp. ks. Jana Fijalka // Kwartalnik Historyczny. — Lwow, 1936. — R. 50. — Z. 3.
• 13. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1924/25 stanowirnca sprawozdanie rektora і dziekanow / Zestawil rektor w roku szkolnym 1924/25 prof. dr. Wlodzimierz Sieradzki. — Lwow, 1925.
• 14. Kronika Uniwersytetu Lwowskiego. T. 2. (1898/9−1909/10) / Zestawil dr. Wiktor Hahn. — Lwow, 1912.
• 15. Sarnicki K. Gramatyka j^zyka hebrajskiego. — Lwow, 1899.
• 16. Semkowicz W. Sp. ks. Jan Fijalek // Kwartalnik Historyczny. — Lwow, 1936. — R. 50. — Z. 3. -S. 413−415.
• 17. Sklad personalu і program wykladow w letniem polroczu 1884/5. — Lwow, 1885.
• 18. Sklad uniwersytetu і program wykladow w polroczu letniem 1891/2. — Lwow, 1892.
• 19. Szkoly Wyszcze Rzeczypospolitej Polskiej. Wyd. 2. — Warszawa: Wydawnictwo Kasy imienia J. Mianowskiego. Instytut Popierania Nauki, 1930.
• 20. Tyrowicz M. Wspomnienia o zyciu kulturalnym і obyczajowym Lwowa (1918;1939). — Wroclaw, 1991.
• 21. Uminski J. Historiografia koscielna // Kwartalnik Historyczny. — Lwow, 1937. — R. 51. — Z. 1, 2. S. 335−337.
• 22. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykladow na rok akademicki 1931;1932 i sklad Uniwersytetu w latach akademickich 1930/31 і 1931/32. — Lwow, 1931.