Естетичне виховання молодших школярів у навчально-виховному процесі

Стратегія розвитку освіти в Україні, визначена Державною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню школу» передбачає на найближчий час випереджувальний характер, глибоко оновлений зміст освіти з урахуванням переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального розвитку держави [11, с. 17].

Нині в Україні спостерігається соціальне оновлення, яке передбачає активізацію духовного потенціалу народу. Це спонукає систему освіти шукати інноваційні підходи до процесу розвитку естетичної культури особистості, зокрема в загальноосвітніх навчальних закладах.

Необхідність у принципово новому здійсненні естетичного розвитку школярів підкреслюється у державних документах, що регламентують процес удосконалення освіти. Так, на відміну від традиційного підходу до естетичного розвитку школярів, Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається реалізація принципу «інтеграції різних видів мистецтв та означення художньої культури як системи скоординованих знань, опанування яких необхідно для формування у свідомості учнів цілісної художньої картини світу в полікультурному просторі». Отже, сучасна освіта вимагає осмислення і творчого впровадження прогресивних концепцій художньо-естетичної педагогіки [6, с. 65].

Становлення духовного досвіду потребує врахування як зовнішніх факторів, так і внутрішніх. З однієї сторони, тільки сама людина може зробити себе Людиною. З іншої - доки індивід не зможе розвивати духовний досвід самостійно, він формується у процесі освіти та виховання.

Становлення духовного досвіду особистості безпосередньо пов’язане із розвитком суб'єктивності, що є обумовленою віковою динамікою організації внутрішнього світу молодшого школяра та його відношень із зовнішньою дійсністю.

Творчий потенціал особистості засобами мистецтва розкривається у процесі: споживання творів мистецтва; надбання мистецтвознавчих знань; власної творчості в сфері мистецтва.

Під час естетичного виховання треба враховувати й те, що важливою є фіксація самого факту включення учнів в ту чи іншу художню діяльність. Якщо діти спілкуються з мистецтвом досить випадково і без внутрішньої потреби, то така художня діяльність небагато чого дає особистості [6, с. 66].

Педагогічна модель естетичного виховання вимагає відповідного узгодження мети, завдань та змісту предметів естетичного циклу на основі синтетичного підходу з широким використанням міжпредметних зв’язків. На відміну від традиційного підходу — від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики, «синтетичний» принцип вимагає у навчальному процесі йти від цілого, від розуміння суті та смислу. Таким чином, як підкреслює В. Орлов, у процесі пошуків смислу учень мислить, рухається «від однієї вершини естетичного пізнання і самопізнання до іншої» .

Формування естетичних умінь і навичок виявляється в такій організації навчання, при якій учні могли б відтворювати у своїй пам’яті вивчений раніше матеріал та використовувати його як з навчальною, так і з практичною метою. Йдеться про міцність засвоєння знань.

Особливе місце в організації художньо-естетичного розвитку особистості належить принципу наочності. Як відомо, у початковій школі використовується різний наочний матеріал: від натуральних предметів та їхніх зображень до графічних моделей процесів і явищ. Наочність — обов’язкова умова повноцінного навчання та виховання, що сприяє пізнанню суті явищ, виявленню його характерних властивостей і закономірностей. Вона покликана поєднувати адекватне відображення і простоту сприймання творів мистецтва, за допомогою моделі суттєвих їх рис забезпечити чуттєве сприймання пізнавального матеріалу [6, с. 66].

Що стосується суто специфічних вихідних положень організації художньо-естетичного процесу як складової формування всебічно гармонійної особистості, то тут необхідно виділити наступні з них:

1. Принцип спільності передбачає вивчення мистецтв на основі єдності генетичних морфологічних функціональних зв’язків. Генетичні - сприяють формуванню діалектико-матеріалістичного розуміння сутності походження мистецтв, їх органічного зв’язку з працею, із практичними потребами людини. Вони розкривають загальну основу мистецтва, його єдину соціально-естетичну сутність. Програмою передбачається вивчення народної творчості, що зобов’язує вчителів розглядати ці теми в їх органічній взаємодії, що буде сприяти розумінню учнями генетичної спільності мистецтва.

Морфологічні зв’язки висвітлюють сутність художнього твору, специфіку його вираження у різних видах мистецтва, єдність змісту і форми, особливості художнього стилю.

• 2. Врахування специфіки виду мистецтва вимагає вивчення особливостей кожного з них, кваліфікованого аналізу, подолання, ілюстративності, утилітаризму при їхньому використанні в навчальному процесі.
• 3. Забезпечення взаємозв'язку чуттєвого і логічного. Вплив комплексу видів мистецтва, ґрунтуючись на стійкій взаємодії різних аналізаторів, пробуджує в учнів емоційно-естетичні переживання, що являють собою безкорисливе, не утилітарне задоволення. Одночасно за його допомогою розкривається зв’язок видів мистецтва з життям, з переживанням автора, його естетичної насолоди, відношенням до неї. Це активізує учнів, пробуджує в них почуття гармонії, естетичної насолоди, прагнення діяти згідно з естетичними нормами. Так, скажімо, музика має безмежні можливості емоційного впливу на школярів. Але виразити ідею музика особливо яскраво здатна тоді, коли вона поєднується зі словами або зі сценічною дією, коли вона спирається на асоціації, вироблені досвідом такого синтезу.
• 4. Принцип творчої активності. Формування особистості відбувається тільки у спілкуванні та діяльності. Безпосереднє включення у систему художньо-естетичних відносин (сприйняття досвіду, власне творча діяльність) створює умови для поступового переходу від репродуктивного до творчого рівня.

Особистість вчителя відіграє дуже важливу роль у засвоєнні дітьми естетичних норм та принципів, моральних цінностей. Діти молодшого шкільного віку більше орієнтуються на норми поведінки та цінності вчителя, ніж на думку ровесників [20, с. 59].

Прилучення до національних традицій треба починати з вивчення культурних цінностей свого народу. Діти повинні виховуватися на найкращих традиціях сім'ї, свого міста, роду, краю, регіону, країни [20, с. 60].

У молодших школярів досить повільно відбувається процес цілісного охоплення всього предмета, тобто комплексу завдань, що пропонуються. Водночас вони мають велике прагнення, внутрішню потребу в ознайомленні з новим матеріалом, у включенні в нові ситуації, що є для них цікавими, мають виразність, образність, досконалість за формою і змістом[10, с. 26].

Молодший школяр не дзеркально відображає світ, в якому він живе, а оперує чуттєвими й образно смисловими картинами, що спонтанно виникають (відповідно до ситуації) і які він отримує в активній пізнавальній діяльності за модулем як позитивного значення — моральні, духовні, інтелектуальні, естетичні, так і негативного — аморальні, бездуховні, не інтелектуальні [18, с. 62].

У процесі навчально-виховної діяльності вчителі мають змогу залучати учнів до різних видів мистецтва. Кожен окремий вид мистецтва сприяє розвиткові тих чи інших нахилів дитини, допомагає дитині розвиватися в цілому.

Наприклад, у процесі театрально-сценічної роботи над фольклорними творами у молодших школярів розвиваються виразність, точність, влучність мовлення, а це сприяє становленню їхніх естетичних смаків, виробляє інтерес до краси художнього слова. Серед вправ, які виконують учні для підготовки до постановки, використовуються тренінги, які мають розвивальний характер і сприяють поступовому розвитку навичок аналізу творів мистецтва. Як додатковий елемент до таких вправ підбирається система ілюстрацій, які сприяють естетичній оцінці творів. Робота має будуватися таким чином, щоб молодші школярі змогли побачити, відчути, оцінити мистецтво слова, його образність, роль художньої деталі та образу, багатозначність[10, с. 26].

Формування особистості, яка має активну життєву позицію й у якої відзначається гармонійне поєднання інтелектуальних й емоційно-чуттєвих сфер, можливе також за умови навчання на уроках рідної мови та літератури, коли використовується розвивальний потенціал слова, його виховний вплив на духовний світ дитини.

Образність художнього тексту є втілення м емоціонального осмислення пізнання світу митцем. Досконале відтворення картин та образів викликає естетичні почуття у читача. Неопосередковане спілкування дитини із найкращими взірцями художньої творчості - оптимальний спосіб залучення дитини до засвоєння естетичного [2, с. 19].

Таким чином, на вчителеві лежить відповідальність за те, щоб викликати у дитини ці початки естетичних почуттів та естетичної свідомості. Вчитель подає приклад учням своєю поведінкою. Він не має бути байдужим до духовного розвитку школярів.