Художня література та шкільні підручники

До даної групи видань Благодійного товариства відносимо працю О. Кониського1 «Оповідання про Тараса Шевченка» (1-е та 2-е вид., 1901, 1914рр.) — опис життя поета, що належить автору найкращої біографії Т Шевченка. Брошура прикрашена трьома портретами Т. Шевченка, малюнком хати, в якій він провів дитинство, та його могили на березі Дніпра. «Оповідання про Євгена Гребінку» (1902 р.) Б. Грінченка — коротка біографія та характеристика літературної діяльності відомого байкаря. Б. Грінченко був автором ще однієї брошури про життя і літературну діяльність І. Котляревського (Б. Грінченко «Оповідання про Івана Котляревського», 1902 р.). Постаті Пантелеймона Куліша присвячена книга Д. Дорошенка «На громадській роботі» (1906 р.). Г Коваленко2 вшанував пам’ять поета П. А. Грабовського виданням брошури про його життя і діяльність («Про життя Павла Грабовського», 1908 р.).

С. Єфремов — автор двох, видрукуваних Благодійним товариством, брошур — «Борис Грінченко: Про життя його та діла» (1913 р.) та «Іван Франко: Про життя його та діла» (1916р.). Перша книга присвячена висвітленню праці Б. Грінченка на користь рідного народу.

Кониський Олександр Якович (1836−1900 рр.) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму, професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т. Г. Шевченка.

Коваленко Григорій Андрійович (1867−1938 рр.) — письменник і журналіст, друкувався під псевдонімами Коваленко-Коломацький Г., Гетьманець, Ков.-Кол. Гр., Г. Грицько, Самітний, Гр. Сьогобочний, Смутний, Гр. Южнорусс.

«Книжечку неодмінно потрібно мати кожному, щоб читаючи навчатися, як і в тяжкій долі можна багато і корисно працювати на щастя народу. До книжечки додано коштовний покажчик того, що написав Грінченко» [13, с. 25].

Під грифом Благодійного товариства видрукувані оповідання Ганни Барвінок «Молодича боротьба» (1899 р.) та «Вірна пара» (1900 р.), П. Куліша «Орися» (1900 р.) (брошури містять художні оповіді з народного життя; прикрашені малюнками), М. Левицького Левицький Модест Пилипович (1866−1932 рр.) — лікар, публіцист, письменник, громадський діяч. Працював лікарем у Білій Церкві, на Волині. Автор публіцистичних брошур («Рідна мова», «Десять заповідей здоров’я»), збірок художніх творів, публікував новели, переклади. У 1918;1919 рр. керував санітарним і культурно-освітнім відділенням міністерства шляхів сполучення УНР. У 1919 р. — радник, а пізніше — голова дипломатичної місії у Греції. Емігрував за кордон. З 1927 р. мешкав у Луцьку, працюючи лікарем і вчителем. «Петрусів сон» (1-е та 2-е вид., 1906, 1910рр.), переклад О. Кониського, з певними скороченнями, оповідання польського письменника Г. Сенкевича про римський побут за часів Ісуса Христа (Г. Сенкевич «Ходимо за Ним!», 1905 р.), брошури Б.-Г Нібура Нібур Бартольд Георг (1776−1831 рр.) — німецький історик античності. Кисіль Олександр Григорович, справжнє прізвище Кисельов (1889−1942 або 1937 рр.) — театральний діяч і театрознавець. Навчався у Петербурзькому університеті на словесному відділі історико-філологічного факультету. Працював учителем у гімназіях С.-Петербурга; був членом і скарбником Благодійного товариства. З 1917 р. жив в Україні, викладав у київських гімназіях. «Оповідання про давніх героїв» (1-е та 2-е вид., 1916, 1918 рр.). Значимим є видання про український вертеп зі вступною статтею «Про походження українського вертепу» Ол. Кисіля5 («Український вертеп», 1916р.); книга містить вертепні драми, малюнки тощо.

Особливе місце серед видань товариства належить Календарям (Календарь на 1917 рік (книжка), 1916 р.; Календарь на 1918 рік (книжка), 1917 р.; Календарь на 1919 рік (книжка), 1918 р.).

Серед шкільних підручників відзначимо такі: «Вінок: Читанка» (1905р.) О. Білоусенка Білоусенко О. — псевдонім Лотоцького Олександра Гнатовича (1870−1939 рр.) — письменника, публіциста, видавця, історика церкви, громадського діяча. Член Київської Старої Громади, ТУП, УПСФ, співзасновник товариства «Вік», лідер української Громади в С.-Петербурзі. Працював заступником генерального контролера у Міністерстві державного фінансового контролю у С.-Петербурзі. Брав участь у виданні друкованих органів українських парламентських фракцій у Державній думі - «Украинский вестник», «Рідна справа — Думські вісті», співробітничав з журналами «Украинская жизнь», Літературно-науковий вісник, газетами «Громадська думка», «Рада». Засновник і директор Українського наукового інституту у Варшаві., «Рідна школа: Перша читанка» С. Черкасенка Черкасенко Спиридон Феодосійович (1876−1940 рр.) — український письменник, драматург, публіцист, один із редакторів-видавців місячника «Дзвін», педагог. Працював учителем на Донбасі. Один із засновників видавництва «Українська школа». У 1917 р. — відповідальний редактор журналу «Вільна українська школа». (1912 р.), «Український буквар» А. Потебні-С. Русової (1906 р.). «Український буквар» складений на основі букваря для недільних шкіл харківського філолога Потебні. С. Русовою додано значно більше матеріалу для читання та підібрано відповідні малюнки, які супроводжують нові звуки мови. Буквар А. Потебні-С. Русової за своїм наповненням відповідав тогочасним навчальним методикам і був дуже вдало упорядкований.

Почесне місце серед видань Благодійного товариства займають окремі твори Т Шевченка та його «Кобзар». Так, у 1904 р. було видрукувано поеми «Наймичка», у 1905 і 1909 рр. — «Катерина». У 1911 р. світ побачив «Маленький Кобзар» (з передмовою В. Доманицького «Хто був Тарас Шевченко?»). У виданні міститься короткий життєпис поета й підібрано його найкращі вірші. Малюнки у книзі якісні, що робило цей «кобзарик» добрим подарунком для дітей.

Видання повного «Кобзаря» під редакцією Доманицького здійснене у 1907 та 1908 рр. (про цю подію детально описано у дисертації О. Надточій [21, арк. 57−83]). Так, «Товариство імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Санкт-Петербургу» під головуванням А. Маркевича, яке взялося у 1905 р. за видання повного «Кобзаря», звернулося з проханням про допомогу у виданні до Благодійного товариства. На видання потрібно було п’ять тисяч карбованців. Частину суми мали вкласти ці товариства, а 1800 карб. дав відомий український меценат В. Симиренко.

Новий «Кобзар» повинен був вийти зі значними доповненнями (матеріалами поета, що зберігалися в архівах). Для видання книги створили спеціальну комісію із представників двох товариств. Редактором нового видання став В. Доманицький, який на той час уже був автором праці «Розслід над текстом Кобзаря». Проте випуск книги затягнувся аж до кінця 1906 р. (відповідно і датовано «Кобзар» 1907;м роком). Попри всі перешкоди книга побачила світ накладом 10 тис. прим. ціною по 1 карб. 50 коп. за кожен, а через три місяці він увесь був розпроданий.

Через рік (у 1908 р.) вийшло ще одне видання «Кобзаря» накладом 25 тис. прим. Його випуск був здійснений у трьох варіантах: розкішне елітне видання по 3 карб. за книгу, накладом 2 тис. прим.; дещо скромніше видання по 1 карб. 50 коп. за збірку в кількості 7 тис. прим.; найдешевше ціною 60 коп. і, відповідно, найбільшим накладом — у кількості 16 тис. прим. Це видання надійшло у продаж 1908 р. і на початок 1910 р. також усе розійшлося.

Однак, уже 1910 р. із Харкова надійшла адміністративна ініціатива першої репресії видання «Кобзаря» 1908 р. Харківський губернатор повідомив міністра внутрішніх справ про небезпечне поширення «блюзнірської» книги у ввіреній йому губернії. Міністр передав справу до Головного управління у справах друку, останнє - до Цензурного комітету, а той у свою чергу притягнув до судової відповідальності видавців — цілий склад видавничої комісії, який було надруковано у передмові до видання. Видавців книги було звинувачено на підставі статей 73, 74 та 127 Кримінального кодексу, які передбачали кару від арешту до каторжних робіт (статті 73, 127) та від арешту до ув’язнення на термін не менше 6 місяців (стаття 74).

«Злодійне, а не благодійне товариство зробило велику шкоду, видавши „Кобзар“ повний… Киями запорозькими за се…» писав харків'янин М. Лободовський [21, арк. 69]. Цей виступ можна вважати одним із поштовхів до судового переслідування «Кобзаря» та конфіскації частини його тексту. Вже на початку 1911 р. до Головного управління у справах друку із Санкт-Петербурзького Цензурного комітету надійшло розпорядження «про початок судового переслідування проти осіб, винних у надрукуванні «Кобзаря», що тривало майже два роки.

Видавничу діяльність Благодійного товариства, як правило, громадськість оцінювала досить високо. Наприклад, О. Лотоцький, який приймав активну участь у рецензуванні рукописів для товариства, згадував, що «двадцять літ тому (дана стаття автора була видрукувана на шпальтах часопису „Книгар“ у 1918 р. — І. Д.) на північному петербурзькому болоті засяяв скромний вогник української просвіти: заснувалося „Благодійне товариство.“. Два десятки літ світив він, то розгоряючись в сприятливу годину, то пригасаючи, коли темні болотяні гази придушували його. А все ж горів він до самого світання нашого життя — цілий мафусаїлів вік, як на наші недовголітні національні установи, що вмірали звичайно дуже замолоду…» [2, с. 489]. Крім того, як відзначає сучасна дослідниця Г. Михайленко, громадський діяч завжди відмічав корисність проведеної товариством роботи; ним наголошувалося на гарному оформленні брошур, добрій якості паперу, великій кількості вміщених малюнків і невисокій вартості видань. Головний позитивний момент — видання здійснені українською мовою. На думку О. Лотоцького, більшість з цих робіт можна було рекомендувати для широкого читача [20, с. 53−54]. Що ж стосується оцінки власне видрукуваних книг, то як найбільш вдалі серед брошур на історичну та громадську тематику О. Лотоцьким відмічено роботи О. Кониського і Б. Грінченка, зауваження ж щодо неточностей у викладенні матеріалу висловлюються стосовно праць М. Комаря. Даремно надрукованою О. Лотоцький вважав працю Ганни Барвінок «Молодича боротьба». Також невдалою визнав роботу П. Куліша «Виговщина», адже, хоча сам портрет І. Виговського змальовано добре, але «тон рассказа торжественно-приподнятый, язык искусственно-риторический, не народный, события изложены как-то неясно, при том же брошюра, видимо, не окончена» [18, с. 119−123]. Роботи О. Русова, а також видання Т Шевченка «Наймичка» отримують найбільш схвальні відгуки О. Лотоцького. Як найкраще історичне видання Благодійного товариства ним визнана робота М. Грушевського «Про старі часи на Україні» [1].

Крім того, детальне рецензування і обговорення авторських матеріалів здійснювалося ще на початковому етапі, як тільки рукописи надходили на розгляд до Благодійного товариства. Ці аспекти детально описані у рукописних протоколах засідань Правління товариства [14−16]. Для вивчення кожного рукопису призначалося, як правило, по два (інколи — три) рецензента, які після ознайомлення з текстом або рекомендували запропоновану брошуру до друку, або повертали автору на доопрацювання, або узагалі відмовляли в друці (через невідповідність тематики запитам видавничого товариства, слабкість чи примітивність представленого матеріалу, наявність уже видрукуваної брошури з аналогічної теми тощо). Іноді члени товариства, рецензуючи рукописи, визнавали їх дуже вдалими, проте через брак коштів на їх друк змушені були передавати їх іншим видавництвам (наприклад, київській «Просвіті», Харківському товариству грамотності тощо).

Отже, «Благодійне товариство з видання загальнокорисних і дешевих книг» стало на теренах Російської імперії одним з небагатьох, якому вдалося втриматися у бурхливому вирі суспільного життя початку ХХ ст., окрім того, значно розгорнути свою діяльність і зробити вагомий внесок у національне книгодрукування і розповсюдження науково-популярних книг серед населення України. Україномовна науковопопулярна книга початку ХХ ст., будучи дієвою у тогочасному суспільному просторі, створювала своєрідне інформаційне поле, що було одним із способів існування національної культури й етносу. Саме цей вид книг, побутуючи у суспільстві та виконуючи свою просвітницьку функцію, був одночасно і комунікативним засобом, що поширював теоретичні та прикладні знання. Крім того, науково-популярна книга у розрізі філософсько-світоглядної функції популяризувала ідеї та знання, що мали потенційну можливість впливати на формування наукового світогляду широких верств населення. Не менш важливою була й культурологічна функція науково-популярної книги, що полягала в передачі новим поколінням українців духовних традицій, морально-естетичних цінностей, а також залучення масового читача до естетики наукового пошуку. На зміну белетристичним творам, календарям, духовним і богословським виданням ХУЛТ-ХТХ ст. прийшли науково-популярні й наукові видання, довідкова література, шкільні підручники тощо.

«Благодійне товариство з видання загальнокорисних і дешевих книг» з самого початку свого існування ставило за мету популяризувати у доступній для народу формі корисні знання з галузі економіки, права, історії, політичного та громадського життя тощо. Маючи просвітницький характер та назву «книги для народу», українські науково-популярні видання початку ХХ ст. допомагали масовому читачеві осмислити свій повсякденний побут і виробити цілісний світогляд на культуру власного народу. Ціла когорта відомих вітчизняних письменників, науковців і громадських діячів кінця ХТХ — початку ХХ ст. (В. Доманицький, Д. Дорошенко, Б. Грінченко, М. Грінченко, М. Грушевський, С. Єфремов, К. Квітка, Г Коваленко, М. Комаров, О. Кониський, М. Левицький, О. Лотоцький, Є. Чикаленко та ін.) працювали над тим, щоб донести до селянської та робітницької маси україномовну, доступну для сприймання, важливу й цінну інформацію.