Макет і верстка

Аби друковане видання виглядало як єдине ціле, необхідно розробити макет — графічний план верстки. Цей план наочно показує, як розподілилися на смугах текстові й ілюстративні матеріали, заголовні комплекси, всі деталі їх оформлення.

Макетування — створення, виготовлення макета (макетів), моделі (моделей) чого-небудь. Підготовка макета (попереднього примірника книги, журналу і т. ін., попереднього варіанта радіо-, телепередачі). Макетуванням називається процес компонування елементів макету з врахуванням балансу, форми, масштабу, пропорційности, кольору та інших чинників, що визначають сприйняття, для досягнення мети видання.

Макетом видання називається взаємне розташування елементів макету — колонок, текстових блоків, графічного матеріалу, колірних рішень, а також колонтитулів, роздільних ліній, рамок та інших елементів оформлення. Макет — це графічний план верстки, який дає чітке уявлення про розподіл його матеріалів на полосах, про всі деталі оформлення їх.

Розверстування текстових матеріалів на макеті показують ламаною лінією, що йде по середині текстової колонки вниз, від низу до верху по черговій колонці і стрілці, що закінчується, в кінці матеріалу, або діагоналлю, що сполучає початок і кінець тексту, а місце ілюстрації (чотирикутник) штрихують або перекреслюють навхрест, або однією рисою з кута в кут. На макеті вказуються лінійки, маркери, розмір, насиченість, нахил, щільність і гарнітуру шрифту, виключення рядків. Знаючи кількість знаків у всьому тексті і в одному рядку, площу, яку займе заголовковий комплекс, можна добитися точності макетування і уникнути потім (при верстці) неприємних сюрпризів, коли утворюються вільні місця, білі плями, або «хвіст» матеріалу, що не вмістився в заплановане на макеті місце.

Склавши план-макет, на смузі розташовують (верстають) матеріали. Багатолітня практика верстки, розміщення матеріалів на смузі дало життя специфічним термінам: на відкриття (правий верхній кут смуги), на відліт (правий верхній кут), стояк (дві-три колонки від верху до низу), горище (верхня частина смуги), підвал (нижня частина), підвал на розворот (або «нарозпашку»), внакрут (підбірка матеріалів на одну тему, усередині блоку з двох-трьох колонок замітки йдуть одна за одною), вітряк. Використання різних варіантів розміщення матеріалів на смузі покликане привести до її цілістності, забезпечити єдність графічного стилю, збалансованість і пропорційність в компоновці публікацій.

Верстка — це не лише спосіб розташування матеріалів при творчому створенні газетної смуги, але і чисто технологічний процес, при якому з відповідних елементів вмонтовуються смуги заданого розміру й у відповідності з макетом розміщується матеріал. Раніше версткою займався друкарський працівник, зараз — редакційний оператор верстки, якщо редакція має власне комп’ютерне устаткування.

Повсякденна робота над макетом і версткою дозволяє створити модель — зразок, еталон композиції і графіки. Модель як композиційно-графічна конструкція видання включає структуру тематики, форми організації подачі матеріалів і способи графічного вираження всіх змістовних елементів газети, тобто такі постійні складові, як формат смуги, кількість колонок, стандартний пропуск, модульна сітка, розподіл матеріалів по розділах, рубриках, смугах, а також логотип видання, колонтитул (рядок з назвою газети, номером випуску, його датою і вказівкою сторінки — вгорі або внизу кожної смуги), блок «адреса і службові відомості», титульні і текстові шрифти, заголовки, ілюстрації, лінійки, маркери.

Щоб отримати хороший якісний макет, необхідно почати з ескізу, який би приблизно відображав остаточний вигляд документа.

а. Схема

Перш за все необхідно уявити, як буде виглядати макет у готовому вигляді та зробити кілька ескізів на папері. Якщо ви знайомі із будь-якою програмою DTP, можна робити схему прямо у ній.

б. Вибір формату

У Європі формати промислового та типографського паперу вкладаються у так звану А-серію, визначену стандартом Міжнародної Організації Стандартизації (ISO), у Німеччині цей стандарт відомий під іншою назвою — DIN (Deutsche Industrie-Norm) Німецький промисловий стандарт.

Всі формати цього ряду являються собою похідні від формату А0 із розмірами 1189 мм х 841 мм. Якщо розрізати такий аркуш впоперек уздовж короткою сторони, то можна отримати 2 аркуші А1. Найменшим прийнято вважати А6.

Для досягнення певного формату видання з метою зменшення відходів після його обрізування світова видавнича практика виробила такі основні способи складання аркушів паперу, призначеного для друку різних видів видавничої продукції:

in folio — аркуш згинався один раз навпіл (текст, що друкувався з двох боків, мав, таким чином, чотири сторінки, а одна сторінка — четверту долю аркуша);

in quarto — аркуш згинався двічі (виходило вісім сторінок, а одна сторінка — восьму долю аркуша);

in octavio — аркуш згинався три рази (за умов друку з обох боків виходило 16 заповнених текстом сторінок, а одна сторінка — 16-ту долю аркуша).

Історично склалося так, що в Україні, як і на теренах колишнього Радянського Союзу, ширина рулонів паперу, призначеного для друку книжкових і періодичних видань, що визначається в сантиметрах, набула таких стандартних розмірів:

• 60×84
• 60×90
• 70×90
• 75×90
• 70×100
• 70×108
• 84×108

Розмір книжкового чи періодичного видання, що ставав похідним після згинання (фальцювання) аркушів вищезазначених розмірів у кілька разів (два, три, чотири чи п’ять), отримував свій формат. Такий формат позначався відповідним цифровим рядом. Розміри друкованого видання прийнято позначати трьома цифрами, перші дві з яких сполучені знаком х, а третя — косим знаком /. Формат (84×108/32) — 84×108 означає формат стандартного паперового аркуша в сантиметрах, а подана через косу цифра 32 — долю цього аркуша, зайнятого однією сторінкою.

Формати вітчизняних видань регламентують такі три галузеві стандарти України:

ГСТУ 29.1−97. «Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги» (затверджений Мінінформом України 16 серпня 1997 року);

ГСТУ 29.5−2001. «Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги» (затверджений Держкомінформом України 15 червня 2001 року;

ГСТУ 29.3−2000. «Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги» (затверджений Держкомінформом України 22 червня 2000 року);

Найбільш поширені книжкові формати 84×108/32 та 60×80/26. У першому (трохи видовженому) виходять здебільшого художні, науково-популярні твори, багатотомники, академічні видання. Другий традиційно «прописався» для навчальних, наукових видань. Для видань із значною кількістю фотоілюстрацій, мистецьких репродукцій, креслень, цифрових даних краще підійдуть формати з восьмою долею аркуша — 84×108/8, 70×108/8, 70×100/8. Різноманітні путівники, словники-розмовники, транспортні розклади, пам’ятки, інструкції належать до тих видань, які часто бере читач із собою в дорогу. Отож, за розмірами вони мають бути невеликими, тому доля аркуша тут чи не найбільша — 64.

Згідно з вимогами стандарту, сучасні друкарі можуть допустити відхилення від запропонованих розмірів за шириною і висотою книжкового блоку не більше одного міліметра. Такі відхилення можуть статися тоді, коли друк здійснюється на застарілому поліграфічному обладнанні. За умов виявлення більших відхилень, видання вважатиметься таким, яке випущене з порушенням вимог діючих стандартів.

Обираючи формат журнального видання, його засновник найперше має бути добре обізнаним у питаннях, які стосуються класифікації цього виду видавничої продукції бодай за двома найголовнішими ознаками: за змістом та читацьким призначенням. За змістом журнали поділяються на: громадсько-політичні, наукові, науково-популярні, популярні, виробничо-практичні, літературно-художні, реферативні. За читацьким призначенням журнали поділяються: для широкого кола читачів, для фахівців, для дітей різної вікової категорії.