Таємниця однієї могили

Анотація

На основі архівних матеріалів, спогадів сучасників розкрито «таємницю «одного з поховань на завершальному етапі Другої світової війни. В історико-мемуарному жанрі висвітлено протистояння збройних загонів Організації Українських Націоналістів — Української повстанської Армії (ОУН—УПА) та радянських партизан у регіоні, виокремлено спроби ОУН—УПА схилити до боротьби за свободу і самостійність України партизанські загони, які діяли на Рівненщині та в околицях, серед яких — загони Шитова. Теоретико—методологічну базу статті становлять принципи об'єктивності, історизму, системності, які дозволяють вивчити складні суспільні явища, конкретні події і факти в їх динаміці. При викладені матеріалу застосовано проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи. поховання війна повстанський

Ключові слова: ОУН—УПА, партизани, могила, герої.

У роки Другої світової війни українська земля зазнала непоправних людських та матеріальних втрат. Близько семи мільйонів вихідців з України були в діючій армії, половина з них заплатила ціною власного життя за свободу і майбутнє прийдешніх поколінь. Загалом війна і терор окупантів забрали у вічність 8−10 мільйонів мешканців України. Її матеріальні збитки становили 40% від втрат СРСР. Близько 2 млн. українців потрапило до нацистських концтаборів [12]. Сьогодні маємо можливість повернутися до тих героїчних і трагічних подій.

У роки радянської влади, після завершення Другої світової війни, у травневі дні практично у кожному населеному пункті нашої держави під керівництвом місцевої влади відбувалося покладання квітів до могил радянських військових та партизан. Не виняток — с. Кам’янка Ярунського району (тепер НовоградВолинського району), де, за свідченнями місцевих мешканців на занедбаній частині цвинтаря було видно могилу, в якій поховані два брати. Один із них — радянський партизан, а інший — боєць ОУН-УПА. У радянські часи вінок на це поховання не покладався.

Таємничість поховання привертала дедалі більшу зацікавленість істориків, краєзнавців на сучасному етапі українського державотворення, які намагалися встановити імена загиблих бійців. Проте, на сьогодні, причини та обставини їх загибелі залишалися невідомі широкому загалу, що актуалізує розвідку. Її джерельну основу становлять власні спогади, матеріали періодичної преси та архівні документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО України), Держаного архіву Рівненської області (ДАРО). Мета статті - розкрити таємницю одного з поховань ус. Кам’янка Ярунського району в контексті подій Другої світової війни.

Розв’язання поставленої мети вимагало детального аналізу бойових дій у роки Другої світової війни у краї. Після співставлення спогадів очевидців, документальних джерел, найбільше зацікавлення викликали події липня 1943 р. Зокрема відомий український історик П. Мірчук, проаналізувавши бойовий шлях ОУН-УПА у регіоні, відзначив, що «із замітніших бойових дій УПА-південь треба згадати з ліквідування в червні 1943 року німецької поліційної школи біля Житомира, яка числила 260 люда залоги; розгром німецьких частин під с. Устинівка Потнівського району 26.07.1943 року, в якому німці втратили понад 100 людей вбитими і пораненими; розгром більшовицьких партизанів в липні 1943 року в с. Кам’янка Ярунського району, який коштував більшовикам 66 партизан вбитими і багато раненими» [9, с.47].

У 2008 р. побачила світ праця В. Дідуха в якій також наголошено на тогочасних кровопролитних боях оунівців. «Під Кам’янкою Ярунського району повстанці розбили відділ червоних партизан, — відзначав автор. — Бій почався о 9 ранку [17 липня 1943 р. — Ю. Д.] і тривав дві години. Втрати ворога становили вісім убитих. Здобуто 5 крісів, 5 фінок та 10 дисків до них» [5, с. 45]. В. В'ятрович повідомляє, що під час рейдів на Східну Україну в одному з боїв 17 липня 1943 р. оунівці біля Кам’янки Ярунського району Рівненської області розбили «ворога» і здобули «5 крісів, 5 фінок та 10 дисків до них» [4, с. 47].

Цифри про втрати різняться в окреслених повідомленнях, що пояснюється умовами військового часу. В архіві нам вдалося розшукати «Звіт про рейд „Гордієнка“ 29 липня 1943 р.» .У ньому було сказано: «17.УШ.43р. в год. 9-й ранку відбувся бій з червоними під Каменкою Ярунського району. По стороні ворога 8 вбитих і один поранений. Здобуто 5 крісів, 5 фінок, та 10 дисків до них». Відзначимо, що в архівному документі йдеться про місяць восьмий. Проте в контексті інших повідомлень в цьому звіті, вірогідно, описано події липня 1943 р. [3, арк. 12].

Між с. Кам’янка та лісом стоїть багатолітнє дерево — величезний явір. Саме він став свідком того бою, як згадують місцеві жителі. На оклик українських повстанців: «Хто ви?», у відповідь почулося на вітрі: «Чи — ти». Так розповідали бандерівці старості села. Їм стало зрозуміло, що партизани належать до загону Шитова, який діяв у цій місцевості. Яка була реакція вояків" Гордієнка" - вже відомо…

Кам’янці висловлюють припущення, що повстанці впізнали серед партизанів когось із НКВСівців. Така версія дуже вірогідна, оскільки с. Кам’янка знаходиться на краю східної Житомирської області, межуючи із західною — Рівненською. Що робили НКВСникив Західному регіоні - ми знаємо. Та й сам командир Шитов належав до цієї сумнозвісної служби. У роки війни в партизан були проблеми у стосунках як з місцевим населенням, так із українськими повстанцями. Тільки у жовтні-листопаді 1943 року відбулося 54 бої УПА із партизанами [12].

У звіті опергрупи НКВС відзначено, що у січні 1943р. на територію Рівненської області «прибуло ряд партизанський загонів тт. Шитова, Іванова і інші, які не дивлячись на те, що були нами проінформовані про „гру“, стали на шлях активних дій проти українських націоналістів» [11, с.159]. Бойові сутички були вкрай жорсткими. У тогочасних документах свідки подій відзначили, що «вони[партизани — Ю.Д.] вперше вели такий запеклий бій з такими нахабами, які сунуть з „ура“ на станковий кулемет» [12]. На нараді начальника українського штабу партизанського руху Строкача (26 березня 1943 р.) відзначено, що раніше повстанці «не чіпали партизанські загони, а тепер вони почали влаштовувати засідки» [11, с.176].

Що вражає сьогодні?Передусім те, що потужні дії повстанських загонів ОУН-УПА відбувалися на території, яка була зрадянщена більшовиками, після тривалого періоду встановлення прокомуністичної влади в грудні 1917р. [5, с.23], через що вони не мали у районі такої величезної підтримки місцевого населення, як наприклад, в сусідній Рівненській та інших західних областях. Незважаючи на цей факт, ОУН-УПА контролювала переважну більшість населених пунктів на південь від траси Новоград-Волинський-РівнеКовель-Брест-Литовськ. Це документально підтверджували німецькі урядовці ще у квітні 1943 р. [12].

Підтверджують цей факт також інші джерела. Зокрема М. Лебедь відзначав: «Команда УПА скріплює ще раз безлісий терен Правобережжя. В другій половині жовтня в терені Житомирщини рейдує група УПА в силі шістьох сотень. Завдання їх — прикоротити терор німців і червоних партизан. Їх дії поширюються на Житомирщину Київщину Кам’янець-Подільщину.

Народ вітає і приймає їх усюди, як українських самостійників, як частину української армії" [14, с.76].

У контексті сказаного виникає запитання: «Чому саме біля с. Кам’янка зіткнулись повстанці і партизани?». Відповідаючи на нього відзначимо, що це село знаходиться недалеко від залізниці Новоград-Волинськ-Шепетівка. Командир радянських партизан.

І. Шитов у розвідувальному донесенні констатував, що бандерівці у травні 1943 р. розібрали залізничну колію на цій ділянці. Більше того, вони почували себе в цьому районі настільки впевнено, що заборонили навіть німцям пересуватися по залізниці вночі.

В одній з листівок, зокрема, відзначалося: «Увага! Увага! Розпорядження. Забороняється всім німцям, а також приналежним до них від дня 1.6.43р. ходити по залізничній лінії від 18 до 5-ї год. Всіх, хто порушить це розпорядження, буде стріляти без попередження» [12]. Як згадував С. Ковпак: «При наближенні до контрольованої повстанцями території, останні не вагаючись вступають в бій» [12]. Отже, повідомлення спростовує усталений в історіографії стереотип про «активну діяльность УПА виключно на території Західної України» та відсутність впливу на інших територіях України.

Протистояння оонівського підпілля і партизан було вигідне німецькій окупаційній владі. Ще в листопаді 1942 р. у таємній інструкції для німецької поліції на Україні констатовано: «1. Наші вороги: комуністи, бандерівці, партизани. Потенціонально найнебезпечніші бандерівці. За всяку ціну знищити… 12. Партизанів і націоналістів не допустити до згоди» [14, с.109].

Проте, в окремих ситуаціях УПА зуміло налагодити співробітництво з партизанами у боротьбі проти гітлерівців. Відомі переговори з командирами партизанських з'єднань Сабурова та Бринського. На початку вересня 1942р. відбулися перемовини Поліської Січі УПА з радянськими партизанами. У результаті була домовленість про нейтралітет. Але він тривав не довго. Тоді ж ОУН Бандери різко виступила проти будь-яких переговорів [8, с.87−92].

Водночас, розуміючи важливість антинімецької боротьби проти окупантів, ОУН-б «робила спроби схилити до боротьби за свободу і самостійність України також радянських партизанів» [7, с.280]. Зокрема в одній з листівок відзначалося: «. ви боретесь проти загарбників за спільну справу. Наша справа є боротися проти обох режимів за побудову нової епохи. Партизани! Не дайте себе втягнути на службу більшовицьким чи німецьким імперіалістам [7, с.591].

Наскільки щиро вели себе керівники радянських партизан, можна судити з листа Бегми Т. Новаку: «Стало відомо, що окремі загони, групи йдуть на компроміс зі всякого роду націоналістичними елементами. Подібні дії потрібно розцінювати як близорукість і політичну незрілість. Про будь-які які компроміси з їх керівниками, про нейтралітет не може бути і мови» [6, с.45−46].

Завершуючи, повертаючись до поховання с. Кам’янкаЯрунського району Житомирської області, відзначимо високу культуру повстанців, їх шану до загиблих. В одному із наказів командування УПА — південьвід 20.05.1944 р. повстанця поставлено завдання:

• 1. Негайно приступити до впорядкування могил героїв.
• 2. Усюди де поховані вояки УПА, члени ОУН чи симпатики, так і українці і не українці, які впали в боротьбі за народ і українську державу — висипати високі могили, поставити березові хрести, огородити березовим парканом, посадити квіти.
• 3. На хресті умістити Тризуб у терновому вінці.
• 4. Нижче Тризуба умістити табличку з написами [1, арк. 2].

Як бачимо, ОУН-УПА приділяла значну увагу загиблим побратимам-патріотам в Україні. Сотні тисяч з них загинули не тільки в боях, коли складно робити поховання, але і в тюрмах та катівнях. Тіла багатьох з них закопувались у невідомих місцях. Це робилось і для поховання слави героїв. «У могилах героїв опочиває найбільший скарб народу, його найвірніших синів і дочок, — читаємо у документі. — Бережімо цей скарб, як найбільші святощі народні. Навчимо всіх шанувати і цінити могили героїв. Вони символ готовності народу до подальшої боротьби, на чергові жертви. Чим більше могил Героїв — тим ближча воля. Слава Україні! Командування УПА-Південь» [1, арк. 2]. Цей документ коментарів не потребує. Наголосимо, що підготовлений він в умовах війни.

Щодо поховань партизан — ситуація дещо інша. Уже після звільнення краю від німецьких загарбників, у постанові Рівненського облвиконкому від 10 березня 1944 р. відзначено: «Перевіркою по цілому ряду районів області встановлено, що братські та індивідуальні могили похованих бійців, командирів та партизанів, залишені військовими частинами, не оформленіі запущені. Коли залишити і надалі в такому стані, то могили можуть зникнути» [13, с. 149].

Вже коли завершувалася робота над розвідкою, в архіві було виявлено ще один цікавий документ — розповідь про те, як ще раз зустрілася у бою сотня «Гордієнка» та загону партизанШитова після бою біля с. Кам’янка. Проте це уже інша історія.

Таким чином, таємниця однієї з могил у с. Кам’янка Ярунського району розповіла ще про одну українську трагедію в роки Другої світової війни. Ми стоїмо з жителями с. Кам’янка на кладовищі. Перед нами могили патріотів України. Всіх їх єднала любов до неї, але кожен бачив свій шлях до щастя по-своєму. Вони немовби обнялися у своїй трагічній долі. Стали символами трагедії українців в роки німецько-радянської війни, закликом до єднання всіх нас.

Список використаних джерел

• 1. Державний архів Рівненської області. — Ф-30. — Оп.2. — Спр.29.
• 2. Там само. — Спр.33.
• 3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління. — Ф.3833. — Оп.1. — Спр.112.
• 4. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2008. — 352 с.
• 5. Дідух В. Мій Ярунь / В. Дідух. — Тернопіль, 2008. — 76 с.
• 6. Кизя Л. Доверие: О секретаре Ровенского подпольного обкома партии В. А. Бегме: историческая литература / Л.Кизя. — М.: Политиздат, 1977. — 80 с.
• 7. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні / В. Косик; пер. з фр. Р.Осадчука. — Париж [та ін.], 1993. — 659 с.
• 8. Медведев Д. Сильные духом / Д.Медведев. — М.: Молодая гвардия, 1968. — 560 с.
• 9. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942;1952 роки / П. Мірчук. — К.: Народна газета. — 47 с.
• 10. Перепічка Є. ОУН і УПА в роки Другої світової війни / Є.Перепічка. — Львів: СПОЛОМ, 2009. — 740 с.
• 11. Тарас Бульба-Боровець: документи. Статті. Листи / ред. В. Сергійчук. — К.: ПП Сергійчук М.І., 2011. — 816 с.: іл.
• 12. Інтернет ресурс. Режим доступу: www.istpravda.com.ua.
• 13. Ровенщина в роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941;1945. Документи і матеріали. — Львів: Каменяр, 1989. — 224 с.
• 14. Лебедь М. Українська Повстанська Армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за українську самостійну соборну державу. — [Б. м.]: Видання Пресового Бюра УГВР, 1946. — 160 с.