Посилення централізованої командно-адміністративної системи управління, обмеження суверенітету республік та відновлення русифікації

Адміністративно-командна система, закріплена Конституцією 1977р. (в Україні 1978р.) ставила перед усе підпорядковувати центру (Москві) усі сфери життя людей в СРСР: політичну, соціально-культурну, економічну. Особливо багато робилося, щоб виключити із суспільних відносин національних характер і в першу чергу український. Так було не вперше: згадаємо політику першого міністра уряду Російської імперії (князя) В. П. Кочубея (1827−134рр.), валуєвський циркуляр 1963р., Емський указ Олександра ІІ 1876р. Частіше всього це робило ся вихідцями з України, якими були Жданов, Каганович, Хрущов, Брежнєв, Щербицький та інші.

Слід зазначити, що посилення централізації виправдовувалося ідеєю зближення нації, злиття етносів та утворення нової історичної спільності - радянський народ в дійсності «утворився совєтський человєк», серед людей іменуємий «совком».

Наступ на права та свободи українців був поступовим, подекуди складним, оскільки серед керівництва УРСР, партійних організаціях переважали прихильники захисту інтересів республіки, особливо в сфері економіки, мовної політики та культури. У першу чергу це стосується першого секретаря ЦК КПРС у 1963;1972рр. Петра Юхимовича Шелеста. П. Шелест твердо відстоював позицію КПРС, в Україні КПУ як організатора громадського життя, але водночас був прихильником певної автономності та противником зрощення партійних і державних структур. У 1972р. був знятий з посади переведений в Москву заступником голови ради міністрів СРСР.

Наступником П. Шелеста став В. Щербицький (1972;1989рр.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України. Історики вважають крайнім проявом антиукраїнської політики В. Щербицького організацію демонстрації першого травня 1986р. — за чотири дні після аварії на ЧАЕС. Вірним служкою москальських хазяїв в Україні був голова КДБ республіки В. Федорчук (з 1970р), ініціатор особливо жорстоких репресій проти українських політичних та культурних діячів, в тому числі й серед керівництва партії (звільнено за звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» близько 37тис. членів партії).

Важливе місце в політичній діяльності В. Щербицького було витіснення з України української мови та культури. Керівництво республіки всіляко заохочувало використання на робочих місцях та в побуті російської мови, навчання російською мовою (так вчитель російської мови та літератури в Україні одержав більшу зарплату ніж вчитель української мови та літератури). Наприкінці 70-х рр. я сам зазнав подібного тиску: при вступі в Бердичівський маштехнікум, Київську с/г академію — мене називали селюком. З часом російська мова стала моєю основною, навіть не зчувся, як почав втрачати коріння, але не втратив, з цього радію.

Повторення вивченого.

Назвіть характерні риси курсу «стабілізації» суспільно-політичного життя за часів брєжнєвщини.

Охарактеризуйте діяльність керівників УРСР: П. Шелеста і В.Щербицького.

Література:

Світлична В.В. Історія України — с. 223−224.

Бойко О. Д. Історія України — с. 542−546.