Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми, визначено його мету, об'єкт, предмет та основні завдання, хронологічні й територіальні межі дослідження, встановлено наукову новизну, обґрунтовано теоретичне й практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» зроблено науковий огляд літератури дорадянського, радянського та сучасного періодів з історії земства та історії земської медицини, проведено аналіз різних видів джерел, використаних при написанні дисертації.

Історіографію проблеми можна розділити на три періоди. Перший? об'єднує публікації дореволюційної доби (середина ХІХ ст.? 1918 р.); другий? праці дослідників радянських часів (1919?1990 рр.); третій період? напрацювання науковців на сучасному етапі історії України (1991?2006 рр.).

Для першого періоду (дореволюційного) характерною була поява наукових публікацій, предметом розгляду яких стало земство, його структура, різні сторони діяльності, у тому числі й медична. Більшість досліджень не мають близького відношення до теми дисертації, проте допомагають скласти загальне уявлення про досліджуваний період. Зокрема, у працях О.А. Головачова1, О.І. Васильчикова2, Я.В. Абрамова3, М.О.Корфа4, Гр. Джаншиєва5 міститься аналіз проблем підготовки та проведення земської реформи.

Більш наближеними до запропонованої проблеми є дослідження з історії медицини, що в означеному періоді становлять найбільшу групу наукових праць.

Розробки з історії медицини дореформеної доби6 дозволяють сформувати уявлення про структуру і напрями доземської медицини, що важливо з огляду на виконання поставлених у дисертації завдань.

Значний вклад у вивчення питань земської медицини зробили такі відомі земські діячі-лікарі: М.Я. Капустін7, Д.М. Жбанков8, В. Португалов9, С.М. Ігумнов10 і інші. Їхні опубліковані праці? це лише сота доля того напрацьованого за роки існування земської медицини безцінного матеріалу як оглядово-аналітичного характеру, так і того, що стосується розгляду окремих важливих питань, які хвилювали медичну громадськість у цей період. Проблема земського досвіду опікування душевнохворими знайшла своє висвітлення в праці відомого санітарного лікаря Херсонської губернії Є.І. Яковенка11, яка стала першим вагомим дослідженням у цьому напрямі.

Велика роль у підбитті підсумків земсько-медичної діяльності, виявленні її особливостей та закономірностей у перший період існування земських установ належала Товариству російських лікарів ім. М.І. Пирогова, яке у 1890−1893 рр. видало в семи томах «Земско-медицинский сборник», укладений Д.М. Жбанковим12. «Збірник» містив інформацію про роботу лікувальних установ, структуру медичних організацій, про витрати на утримання медицини, а представлений у ньому матеріал розділений по губерніях, включаючи й Херсонську.

У 1899 р. Пироговським товариством до ХІІ Міжнародного медичного конгресу вийшла друком праця «Русская земская медицина"13. Її укладачі Є.О. Осипов, І.В. Попов і П.І. Куркін поряд із висвітленням загально статистичних даних про адміністративний поділ Росії, територію, населення, характер та устрій земських установ, не оминули увагою і досягнення Херсонського губернського земства, вказуючи на його передові позиції з деяких питань.

Багатий інформаційний і статистичний матеріал про досягнення земської медицини в губерніях перших років ХХ ст. містять «Очерки врачебно-санитарного дела» З. Г. Френкеля.

Досягненням земств у їх різнобічній діяльності присвячено праці Б. Б. Веселовського, М. Слобожаніна, Г.Є. Львова і Т.І. Полнера. Автори простежили хід становлення та розвитку медицини у пореформений період і визначили місце, яке у цьому процесі займали безпосередньо земства.

На особливу увагу в контексті названих досліджень заслуговує науковий доробок видатного земського історика Б. Б. Веселовського «История земства за сорок лет», який у 1911 р. на Дрезденській гігієнічній виставці був нагороджений почесним дипломом. Автор зробив узагальнення великого за обсягом матеріалу, зібраного істориками і медиками, а також спробував виділити кращі земства за результатами їх роботи. До таких земств дослідник відносив і Херсонське губернське земство, порівнюючи його за розмахом діяльності з передовими земствами Центральної Росії? Московським та Петербурзьким.

Найбільш повний огляд дореволюційної літератури з земсько-медичних проблем представлений у двотомному бібліографічному покажчику, укладеному відомим діячем земської медицини Д.М. Жбанковим16, до якого входить близько 5 тис. робіт за вказаною тематикою. Один із підрозділів покажчика містить перелік літератури, що висвітлює медичну діяльність Херсонського земства.

Історіографія досліджуваної проблеми радянського періоду (другий період) поділена дисертанткою на два підперіоди. Перший характеризується появою у пожовтневий період наукових статей у періодичній пресі, в яких автори? відомі земські лікарі наголошують на доцільності використання за нових історичних умов здобутків земської медицини17. Зазначені роботи були першими дослідженнями на цьому етапі, в яких, з одного боку, підбивалися підсумки створеної земствами медичної організації (в основному її позитивні здобутки), з іншого,? була проігнорована роль земств у цьому процесі.

Дослідженню земсько-медичної справи на території України від введення земських установ до Першої світової війни присвячена монографія С.М. Ігумнова «Очерк развития земской медицины в губерниях, вошедших в состав УССР, Бессарабии и в Крыму"18. Вона стала першим вагомим дослідженням з історії земської медицини українських губерній і започаткувала новий підхід до вивчення земсько-медичної історії? її регіональне висвітлення. У нарисі проаналізовано стан доземського медобслуговування в українських губерніях, у тому числі й у Херсонській, а також представлена порівняльна характеристика різних напрямів земсько-медичної діяльності.

У другому підперіоді радянського періоду (початок 50-х? кінець 80-х років) на особливу увагу заслуговують колективні праці дослідників медицини, що вийшли друком напередодні та після святкування сторічного ювілею від дня заснування земських установ19. Саме в цих роботах вперше окремо розглядається медична діяльність Херсонського земства, з позитивного боку оцінюється її санітарно-профілактичний напрям. Однак це були лише пробні статті.

Варто відзначити у цей час появу значної кількості історико-медичних монографій, які стосувалися загальних питань історії медицини, у тому числі й земської: її виникнення, розвитку, етапів і характерних проблем становлення20. З’являється також кілька дисертаційних досліджень медиків стосовно організації охорони здоров’я21.

Активно долучаються до розгляду земської тематики й історики. У публікаціях В. В. Гармизи, Л.Г. Захарової, В. Г. Чернухи, Г. А. Герасименка подано аналіз питань підготовки і проведення земської реформи, політики царизму щодо земств, їх структури та призначення, розглянуто період ліквідації земських установ22.

Слід зазначити, що у цей період науковцями-істориками не було створено спеціального дослідження, присвяченого розгляду питань медичної діяльності земств, а роботи науковців-медиків стосувалися переважно історії медицини та організації охорони здоров’я.

На сучасному етапі розвитку незалежної України (1991?2006 рр.) дослідження історії земств та земської медицини значно розширилися й активізувалися23. Вивченню історії медицини земського та «приказного» періодів присвячені наукові доробки відомого історика медицини Ф.Я. Ступака24. Проблеми становлення української інтелектуальної еліти, у тому числі й медичної, знайшли своє висвітлення у публікаціях професора О.О. Рафальського25.

Слід також особливо відзначити комплексну працю з історії України доктора історичних наук, професора В. Й. Борисенка «Курс української історії» (1998 р.) в якій автор, характеризуючи, зокрема, різносторонню земську діяльність, справедливо наголошує на тому, що земства брали активну участь в організації не тільки освітньої системи, а й у створенні дієвого медичного забезпечення населення26.

На увагу заслуговують і останні дисертаційні дослідження, присвячені розгляду питань діяльності земств України у створенні і розвитку системи охорони народного здоров’я. Це роботи О. М. Рогози та Н.М. Рубан27, у яких автори вперше у вітчизняній історіографії зробили аналіз практичної діяльності українських земств з охорони здоров’я. Однак, їм не вдалося повною мірою і у рівному співвідношенні висвітлити усі аспекти земсько-медичної діяльності кожної з представлених губерній. О. М. Рогоза значно більшу увагу приділив розгляду першого періоду діяльності земств (до 1890 р.) у сфері медичного обслуговування, другий період (1890?1917 рр.) ним висвітлено переважно в характеристиці кадрового та матеріального забезпечення земсько-медичної системи. Останнє знайшло своє відображення і у дисертації Н. М. Рубан, яка теж велику увагу приділяє саме зазначеному питанню.

Джерельна база дослідження спирається на значний та різноплановий масив документів, основу якого становлять архівні й опубліковані джерела про доземську та земську медицину в Херсонській губернії.

Цінний матеріал за вказаною темою містять фонди Одеського, Херсонського, Кіровоградського, Миколаївського державних обласних архівів та Центрального державного історичного архіву у Києві і Російського державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Опрацьовані архівні матеріали умовно можна поділити на кілька груп. До першої належать справи, що стосуються доземського періоду і відтворюють стан піклування різних відомств про здоров’я підвідомчого населення: Одеської міської думи (1822?1871 рр.) (ДАОО) (Ф. 4), Особистий фонд О. А. Скальковського (Ф. 3), Піклувального комітету про іноземних поселенців (1805?1867 рр.) (Ф. 6), Канцелярії Одеського управління іноземних поселенців (Ф. 252), Одеського Приказу громадської опіки (Ф. 362); Канцелярії Миколаївського військового губернатора (ДАМО) (Ф. 230); Єлисаветградської міської думи (ДАКІРО) (Ф. 18); Канцелярії Херсонського штатського губернатора (1805?1917 рр.) (ДАХО) (Ф. 1).

Другу групу об'єднують матеріали безпосередньо земського періоду. У них містяться відомості про стан земсько-медичного обслуговування, звіти губернатора про стан народного здоров’я, улаштування сільської лікарської частини (ДАОО) (Ф. 1, Ф. 5); про започаткування періодичних з'їздів земських лікарів, матеріали міських і земських управ (ДАХО) (Ф. 5); справи про організацію лікувальних і благодійних установ, відкриття і припинення діяльності лікувально-продовольчих пунктів, постанови нарад міських і земських лікарів (ДАМО) (Ф. 216); про епідемічні захворювання і заходи проти розповсюдження епідемічних хвороб, службу в земстві лікарів і фельдшерів (ДАКІРО) (Ф. 18, 20, 78).

Із опублікованих джерел на перше місце слід поставити державні нормативні акти, які включають матеріали стосовно земського громадського устрою, а також лікарські статути, що регламентували устрій відомчих медичних частин. Наведені документи становлять правову основу діяльності земств, у тому числі і в медичній галузі.

Наступна група джерел? статистичні й довідкові матеріали різних відомчих установ. Це звіти Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ, Російські медичні списки, звіти про стан народного здоров’я і організацію лікарської допомоги в Росії, Земсько-статистичний збірник (матеріали щодо розвитку земської медицини в Росії за перших 25 років (1865?1890 рр.). Розгляд цих та інших такого роду документів дозволив проаналізувати відповідність звітів земських і державних установ з медицини і дав підстави для комплексного аналізу стану доземської і земської медичних організацій.

Основну і найбільш об'ємну групу першоджерел становлять журнали земських зборів та управ, що систематично видавалися останніми. Порівняльний аналіз кола питань, які розглядалися на засіданнях земських зборів, дав можливість визначити найбільш актуальні проблеми, що турбували представників повітових і губернського земств та можливі шляхи їх вирішення. Ці документи містять вірогідну інформацію щодо заснування, функціонування та фінансування земствами медичних установ. Важливим доповненням земських збірників з питань медицини було видання Лікарських хронік Херсонської губернії (з 1892 р.), в яких додатково містилися постанови і доповіді чергових та позачергових земських зборів з питань медичної частини, доповіді і звіти дільничних лікарів повітовим земським зборам та управам, матеріали з'їздів земських лікарів і членів управ, звіти лікарів про санітарно-гігієнічний стан територій, кількість лікувальних закладів тощо.

Наведену групу джерел суттєво доповнюють чисельні публікації у періодичній пресі того часу. Відомими діячами-практиками земської медицини і просто лікарями представлені матеріали, що містять широкий спектр питань? від констатації наболілих практичних питань, до серйозних аналітичних розробок.

Важливими джерелами з досліджуваної проблеми є мемуарна література, яка не тільки передає дух і настрій того часу, а й відтворює особливі деталі земсько-медичного періоду.

Таким чином, тема дисертації не була предметом спеціального дослідження в історичній літературі. Разом з тим, існує багато фактичного матеріалу з цієї проблематики, основний масив якого зберігається у різних архівосховищах та у відділах краєзнавчої літератури обласних бібліотек і досі не опрацьовувався дослідниками.

У другому розділі «Становлення земської медичної допомоги сільському населенню губернії у 1865?1872 рр.» висвітлюється стан медичного обслуговування населення губернії у доземський період, розкриваються правові засади земської реформи про завдання громадської медицини та з’ясовуються особливості початку розгортання повітовими земствами медичної діяльності у 1865?1872 рр.

У діяльності Херсонського земства з організації медичної допомоги населенню автор виділяє три періоди. Перший охоплює 1865?1872 рр., коли відбувалося становлення земської медичної допомоги сільському населенню. Другий (1873?1889 рр.) характеризується включенням губернського земства в організацію доступної населенню медицини. Третій період (1890?1917 рр.) відзначався протидією земства спробам царського уряду обмежити його дії у галузі медицини й активізацією земсько-медичної діяльності. Відповідно до цієї періодизації структуровані матеріали усіх розділів дисертації.

Організація медичної допомоги в Херсонській губернії з початку її заснування (1803 р.) будувалась відповідно до «Положення про Прикази громадської опіки», що поклало початок, як і у всій Російській імперії, так званої приказної медицини.

У дореформений період Прикази відігравали важливу роль у становленні губернської, міської та повітової медицини, однак займалися вони переважно опікою, тому за більш як столітній період існування так і не змогли створити систему, спроможну організувати медичну допомогу сільському населенню. Останнє уникало лікування в поодиноких «приказних» лікарнях через непомірну плату та «порядки», які там існували. Серед українських губерній Херсонський Приказ мав найнижчі показники щодо кількості як богоугодних закладів (1), так і лікарень (6) та ліків у них. Усі лікарні, за винятком губернської, за свідченням губернатора, знаходилися в надзвичайно непривабливому стані.

Крім Приказів громадської опіки, здоров’ям населення Херсонської губернії опікувалися: Відомство Палати державного майна, Лікарська управа, Управління Херсонськими військовими поселеннями, Піклувальний комітет про іноземних поселенців Південної Росії, Комітет громадського здоров’я і Віспяні комітети. Існування такої кількості відомчих установ було характерною рисою усієї доземської організації медичного обслуговування, а особливості соціально-економічного розвитку та територіального розташування Херсонської губернії накладали свій відбиток на їх перелік та функціонування. Діяльність наведених структур мала автономний, розрізнений характер, що унеможливлювало взаємодію між ними у вирішенні важливих питань «народного здравия». Обмежена кількість медичного персоналу і жалюгідний стан лікувальної мережі в повітах, платність усіх видів медичної допомоги та власне неуцтво відвертали селян від цивілізованої медицини, породжували недовіру до лікування в лікарнях і сприяли посиленню позицій знахарства на селі.

Відповідно до «Положення про губернські та повітові земські установи» 1864 р. на земство, на правах необов’язкової повинності, покладалося: «…піклування… переважно в господарському відношенні про народне здоров’я, вжиття заходів щодо поширення віспощеплення, а також… завідування… благодійними закладами…» Така стриманість законодавців при розробці медичних аспектів земської правової бази пояснюється лише другорядною роллю, відведеною земським установам у загальній державній структурі. І лише розуміння провідними земськими діячами важливого економічного та соціального значення заходів з охорони здоров’я сільського населення і тогочасний вкрай його незадовільний стан призвели до того, що земські зібрання все-таки висловились за організацію власних медичних установ.

У 1865?1872 рр. у Херсонській губернії почалося розгортання повітовими земствами медичної діяльності, головними причинами якої стали відсутність організованої та ефективної медичної допомоги сільському населенню, необхідність протидії частим і загрозливим епідеміям, гостра потреба в оздоровленні сезонних робітників при значному дефіциті робочої сили. Повітові управи прийняли у своє відання господарську частину відомчих лікувальних і благодійних закладів, розробили перші проекти земсько-медичної організації, згідно з якими повіти поділялись на лікарські дільниці, запрошувався лікарський і фельдшерський персонал, визначалось коло його обов’язків.

Однак в організації земської медицини повітові земства діяли розрізнено і не мали достатніх асигнувань на реалізацію накреслених заходів, внаслідок чого їх напрацювання почали гальмувати подальший розвиток медичної системи. Крім того, за основу в забезпеченні сільського населення медичною допомогою вони взяли роз'їзну систему з фельдшерською допомогою, що існувала в «приказний період», керуючись у своєму виборі суто практичними міркуваннями.

Отже, у доземський період у Херсонській губернії не існувало єдиної і розвинутої системи медичного обслуговування селян. Урядовими положеннями не передбачалось створення земствами своєї, відмінної від попередніх часів медичної організації. У результаті повітовим земствам Херсонщини довелося проявляти ініціативу в цьому питанні та діяти відповідно до потреб місцевого населення й умов його життєдіяльності.

У третьому розділі «Роль губернського земства в організації доступної населенню медичної допомоги у 1873?1889 рр.» досліджується вплив губернського земства на формування стаціонарної системи медичного обслуговування населення, визначення пріоритетності санітарно-профілактичного напряму в земсько-медичній діяльності у 1873?1889 рр.

У 1873 р. губернське земство прийняло рішення про необхідність активізації медичної діяльності повітових земств та надання їм фінансової допомоги, взявши на себе відшкодування третини постійних витрат на організацію медицини й будівництво лікарняних закладів. Спільно з повітовими управами губернське земство почало вирішувати животрепетні питання медичного обслуговування сільських жителів — визначення співвідношення фінансування цієї галузі земської діяльності, кількості лікарняних ліжок на певну кількість населення, створення мережі дільниць з відповідним радіусом медичного обслуговування.

Велике значення в накресленні плану основних заходів покращення медичного обслуговування населення відіграли губернські з'їзди земських лікарів та членів управ. Перший з'їзд (1874 р.) став значною подією для медичної громадськості Херсонської губернії, оскільки вперше за десятирічну діяльність земських установ лікарі отримали можливість колегіально обговорювати питання організаційного та професійного характеру, координувати дії для спільної боротьби з епідеміями, привернули увагу земських урядовців до земсько-медичних проблем.

Херсонському губернському земству належить безумовна першість серед українських земств у практичному викоріненні «фельдшеризму» на шляху формування стаціонарної системи медичної допомоги. Прикладом наведеного стало створення досяжної мережі лікарських дільниць (76, у тому числі дві міжповітові дільниці). Понад 80% лікарняних ліжок земських медичних закладів губернії зосереджувалося в сільській місцевості. Для порівняння? це найвищий показник не тільки серед українських земств, а й у загальноросійському масштабі. При цьому 27% усіх лікарняних ліжок були укомплектовані для інфекційних хворих, що було однією з особливостей земсько-медичної організації Херсонської губернії.

Херсонське земство першим в Україні і одним з перших у Російській імперії започаткувало санітарну організацію і досягло у цьому напрямі вагомих результатів, виступаючи прикладом для наслідування іншими українськими земствами.

Не отримуючи державної допомоги, губернське земство взяло на свій рахунок витрати на віспощеплення, відкрило в Тирасполі віспяний телятник для забезпечення населення свіжим віспяним детритом. Крім того, у 1873 р. були встановлені субсидії протиепідемічних витрат для повітових земств у розмірі однієї їх третини. Значний вплив на організацію санітарної служби у губернії справило створення при губернській управі в 1877 р. постійної медичної комісії та введення посади особливого лікаря при ній. Був складений план оздоровлення населених пунктів, створена губернська санітарна комісія, міські й повітові наглядові за санітарним станом міст і сіл комісії.

Значним внеском у покращення санітарного стану губернії стало відкриття у 1886 р. першої у Російській імперії і другої у світі бактеріологічної (пастерівської) станції на спільні кошти губернського земства й міського самоврядування м. Одеси, що визначило бактеріологічний і епідеміологічний напрям санітарної організації Херсонського земства.

Ще одним заходом губернського земства, спрямованим на покращення санітарного стану населених пунктів губернії, стало заснування вперше у Російській імперії медико-соціальних закладів? лікувально-продовольчих пунктів у місцях найбільшого скупчення прибулих робітників, які ставали осередком поширення епідемічних хвороб.

За дорученням медичної комісії губернський санітарний лікар М. С. Уваров розробив програму дослідження прибулих робітників, якою передбачалась організація на шляху їх пересування, у лікувально-продовольчих пунктах, амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги, будівництво критих приміщень (бараків) у місцях найбільшого скупчення робітників на ринках найму. Вказана програма відіграла значну роль не тільки у Херсонській губернії, а й у Російській державі, спрямувавши увагу лікарів і громадськості на розгляд «робочого питання». В організацію медичної допомоги і санітарного нагляду за прибулими робітниками губернське земство поклало основні принципи земської медицини: відсутність насилля і загальну доступність медичного обслуговування на засадах безоплатності. Пізніше, до зазначених умов додались піклування про надання робітникам дешевих гарячих обідів і реєстрація усіх прибуваючих партій робітників для їх всебічного медико-санітарного вивчення.

Таким чином, у 1873?1889 рр. губернське земство сприяло активізації медичної діяльності повітів і відіграло важливу роль в організації доступної та ефективної медичної допомоги сільському населенню, в покращенні санітарного стану губернії.

У четвертому розділі «Особливості медичної діяльності земств у 1890?1917 рр.» досліджується вплив земських Положень на становлення і розвиток земсько-медичної організації, охарактеризовано реакцію земства на урядові зміни в правовому забезпеченні земської медицини та з’ясовано напрями активізації земсько-медичної діяльності в Херсонській губернії у 1890?1917 рр.

З початку 90-х років ХІХ ст. російський уряд узяв курс на посилення контролю за всіма галузями земської діяльності, у тому числі й медичною. З прийняттям у 1890 р. нового земського положення склад земських установ, повітових зборів переважно, а земських управ і губернських зборів майже винятково, став дворянським, що не могло не позначитися і на медичній справі у Херсонській губернії.

Суттєвим гальмуючим фактором у розвитку земської медицини губернії стали недосконалість і незавершеність медичного законодавства, насамперед, діяльність тимчасового Статуту лікувальних закладів 1851 р. за нових умов, а також його неузгодженість із земськими законодавчими актами. Земські положення й медичні статути переслідували вузько-станові інтереси дворян, а їх невідповідність один одному в суспільному питанні, а також реальному стану справ у губернії, змушували земців на місцях діяти відповідно до наявних потреб. Виходячи за рамки офіційних настанов, земська людинолюбна діяльність демонструвала певну опозиційність владі у ставленні до здоров’я селян й одночасно піднесла медичне обслуговування найчисленнішої верстви населення Херсонської губернії на досить високий рівень. Зусиллями діячів повітових та губернського земства разом із земськими лікарями на початку ХХ ст. були напрацьовані нові підходи і механізми, що прискорило становлення земсько-медичної організації губернії і формування її довершеного вигляду. Ці фактори стали головними чинниками позитивної динаміки розвитку земської медицини Херсонської губернії на останньому етапі її існування.

За період 1890?1916 рр. у Херсонській губернії загальна кількість медичних закладів зросла до 126 одиниць, у тому числі лікарень до 103, амбулаторій до 25, лікувальних закладів у повітах до 100, ліжок у лікарнях і приймальних відділеннях до 3368, лікарів повітових і губернського земств до 198, фельдшерів до 461, акушерок до 161.

Росли витрати Херсонського земства на медицину. Згідно даних Б. Веселовського, у 1903 р. Херсонська губернія займала перше місце серед губерній Російської імперії по витратах на медицину (1 609 тис. крб.). Асигнування губернського земства на медицину становили понад половину (51,1? 55,7%) усіх земських витрат, що майже вдвічі перевищувало середній показник по українських губерніях (28,4%). На рубежі століть Херсонське земство одним з перших в Україні звільнило населення від оплати за амбулаторну допомогу, лікування у стаціонарі та «медичні поради» для усіх незаможних жителів, інфекційних хворих і заробітчан.

На початку ХХ ст. Херсонське земство продовжувало опікуватися проблемами прибулого робочого люду і звернуло увагу на не менш значиму проблему? високий рівень травматизму серед сільських робітників при роботі на сільськогосподарських машинах. З метою профілактики травматизму земством приймались «Обов'язкові постанови для власників машин» та «Правила для власників сільськогосподарських машин», постанови «Про заходи щодо попередження травматичних пошкоджень при роботі сільськогосподарських машин і знарядь» (1903 р.), головними вимогами яких були недопущення до роботи на сільськогосподарських машинах неповнолітніх та строге дотримання при цьому техніки безпеки.

Отже, лікувальна та санітарна діяльність Херсонського земства протягом досліджуваного періоду були спрямовані на оздоровлення і максимальне зменшення смертності населення. Підтвердженням наведеному є збільшення чисельності населення губернії з 778 тис. у 1865 р. до 2856 тис. у 1914 р. (тобто у 4 рази). Збільшувався відрив між народжуваністю та смертністю. У 1909 р. він становив 115 243:67677, у 1912 р.? 118 462:54106. Саме ці показники вказують на результативність діяльності земсько-медичної організації у Херсонській губернії і свідчать про її значні досягнення.

У висновках викладені основні результати дослідження:

• ? У вітчизняній історіографії відсутні спеціальні праці, в яких би комплексно досліджувалась діяльність та визначалась роль земства Херсонської губернії у забезпеченні населення медичною допомогою. Тема не була предметом спеціального дослідження ні в медичній, ні в історичній літературі.
• ? Медичне обслуговування населення губернії у доземський період не могло стати основою для створення нової системи охорони народного здоров’я після відміни кріпосного права у 1861 р., яка зумовила кардинальні зміни у соціальній структурі населення держави та в її адміністративно-територіальних органах. Медична справа у Херсонській губернії, як і в інших губерніях, знаходилась у віданні багатьох відомств, що унеможливлювало їх ефективну взаємодію у забезпеченні сільського населення медичною допомогою.
• ? «Положення про губернські та повітові земські установи» та інші урядові документи не створили досконалої правової бази для організації системи медичного обслуговування населення земськими установами. Статті цих документів про земсько-медичну діяльність відзначались нечіткістю та суперечливістю і не передбачали створення земствами своєї, відмінної від попередніх часів медичної організації, що значною мірою загальмувало процес становлення та розвитку земської медицини в країні, у тому числі й у Херсонській губернії.
• ? У 1865?1872 рр. почалося розгортання повітовими земствами Херсонської губернії медичної діяльності. Організаційні заходи повітових земств дозволили сконцентрувати медичну допомогу населенню в руках одного відомства, структурувати її і централізувати фінансове забезпечення, що позитивно позначилось і на практичній діяльності лікарів та фельдшерів. Однак, розробивши проекти земсько-медичного устрою губернії, повітові земські управи у 1865?1872 рр. діяли відокремлено одна від одної і не мали достатніх асигнувань на реалізацію накреслених заходів, внаслідок чого їх напрацювання почали гальмувати подальший розвиток медичної системи.
• ? У 1873?1889 р. губернське земство взяло на себе організацію повітової земської медицини, у тому числі й часткове її фінансове забезпечення. Серед методів раціонального облаштування медичної допомоги сільському населенню практикувалися: скликання з'їздів лікарів та членів управ, медико-топографічні дослідження губернії, розширення лікарняної мережі, перехід від роз'їзної до змішаної, згодом стаціонарної системи обслуговування, до безоплатності медичних послуг.
• ? Найуспішнішою була санітарно-профілактична діяльність Херсонського земства. З ініціативи та фінансової підтримки губернського земства на початку 80-х років ХІХ ст. зародилася і утвердилася перша в Україні санітарна організація з її санітарно-статистичними, санітарно-епідеміологічними та соціально-профілактичними функціями, з постійним штатом санітарних лікарів, у результаті чого санітарна обстановка в губернії почала поліпшуватися.
• ? Медична діяльність Херсонського земства у 1890?1917 рр. мала певні особливості, які багато у чому позначилися на її характері та ефективності. Незважаючи на засилля дворян після земського положення 1890 р., херсонські земства не виправдали сподівань у цьому плані царського уряду і не змирилися з планованими обмеженнями своєї медичної діяльності. Такою самою була їх реакція на новий Статут лікувальних закладів (1894 р.), інструкції до нього (1895 р.) та інші урядові заходи, що гальмували розвиток земської медичної допомоги населенню.
• ? Зусиллями діячів повітових та губернського земства разом із земськими лікарями, наприкінці ХІХ? на початку ХХ ст. були напрацьовані нові підходи та механізми, що прискорили становлення земсько-медичної організації губернії і формування її довершеного вигляду. В губернії відбувалось розширення мережі лікувальних закладів. Лікарська допомога стала більш доступною населенню за рахунок зменшення радіусу обслуговування хворих одним лікарем, а також внаслідок повної відміни плати за лікування. Витрати земства на медичне обслуговування в губернії вдвічі перевищували середній показник по українських губерніях. Окремі галузі медицини в Херсонській губернії досягли вищого в Російській імперії рівня обслуговування населення і не відставали від загальносвітового. Зменшення чисельності хворих і травмованих людей, збільшення відриву між народжуваністю і смертністю значною мірою сприяли швидшому, у порівнянні з іншими регіонами України, зростанню кількості населення Херсонської губернії у другій половині ХІХ? на початку ХХ ст.