Висновки. 
Політико-економічний аналіз розвитку банківського сектору в господарській системі України

У дисертації здійснено політико-економічне узагальнення та вирішено нове наукове завдання — поглиблення теоретичних основ дослідження розвитку банківського сектору, розроблення методологічних засад та практичних рекомендацій щодо підвищення його ролі та ефективності функціонування в економіці України. За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки і пропозиції, які відображають вирішення завдань дисертаційної роботи відповідно до поставленої мети.

• 1. Банківська система — це сукупність банків (ЦБ, КБ і КвБ), банківського ринку і банківської інфраструктури, які взаємодіють між собою у банківському інституційному середовищі та забезпечують ефективність монетарного регулювання економіки й задоволення потреб населення, підприємств і органів влади у продуктах банківської діяльності. До головних ознак банківського сектору належать: динамічність розвитку банківських установ; здатність банків до саморегулювання; наявність складних взаємозв'язків; структурна різноманітність; необхідність державного регулювання банківської діяльності; наявність банківської інфраструктури; наявність банківської таємниці.
• 2. Ключовими інструментами політико-економічного дослідження закономірностей розвитку та ефективності функціонування банківського сектору визначено такі: теорії банків; якісні ознаки діяльності банків у трансформаційній економіці; критерії структурування і оптимізації банківського сектору; поняттєво-категорійний апарат банківського сектору, що дало можливість методологічно правильно та повніше розкрити зростання ролі банківської системи, виявити напрями поліпшення її функціонування.
• 3. Аналіз поглядів представників теорій банківської, грошової, вільної банківської діяльності та центрального банку у розрізі часткового та 100%-го резервування вкладів, виявив цілу низку продуктивних ідей і концепцій щодо функціонування та розвитку банківництва в сучасній економіці. І не дивлячись на те, що нині домінує банківська теорія центрального банку з частковим резервуванням, дедалі більшої популярності набуває грошова школа центрального банку зі 100%-им резервуванням депозитів.
• 4. Головними періодами розвитку банківського сектору України є: 1) 1988 р. -серпень 1991 р. — формування прототипу системи українських комерційних банків; 2) 1991;1995 рр. — банківська система України набуває ринкових ознак, створюється дворівнева банківська система; 3) 1996;2000 рр.- призупинення процесу створення нових банків, підвищення їх капіталізації та введення обов’язкового створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями; 4) 2001;2004 рр. — майже всі показники розвитку банківського сектору демонстрували позитивну динаміку; 5) 2005 р. — жовтень 2008 р. — відбувається активний розвиток іноземного, зарубіжного та приватного банківництва; 6) жовтень 2008 р. і до сьогодні - кризове банківництво з моментами пожвавлення діяльності. Запропонована періодизація дозволила визначити і систематизувати кількісні та якісні особливості формування вітчизняного банківського сектору.
• 5. Монетарний передавальний механізм — це процес послідовної передачі імпульсів ГКП НБУ на макроекономічні змінні. У структурі монетарного передавального механізму головними його каналами мають бути: процентна ставка; операції на відкритому ринку; ціна активів (обмінний курс валют, канал зміни власного капіталу, канал добробуту, канал ліквідності, канал зміни коефіцієнта Тобіна); очікування економічних суб'єктів; пропозиція кредиту (канал обов’язкових резервів). Нині основним каналом механізму монетарної трансмісії в Україні є канал валютного курсу, а валютні інтервенції - вагомим інструментом і джерелом зростання пропозиції грошей в Україні. Проте, відносно високий рівень доларизації суттєво обмежує можливості НБУ щодо регулювання грошової маси в обігу й підвищує валютні ризики.
• 6. Низький рівень власного капіталу українських банків, посилює значення залучених через депозитні рахунки коштів для формування ресурсної бази банків та визначає необхідність реалізації ефективної депозитної політики в системі банківського менеджменту. Депозитна політика повинна бути взаємопов'язаною із кредитною політикою і забезпечувати ліквідність, фінансову стійкість банку, а також створювати умови для економічного зростання в Україні. Комерційні банки приймають від фізичних осіб вклади в банківських металах, але ФГВФО не поширює на банківські метали свої гарантії, тому необхідно якнайскоріше внести відповідні зміни до законодавства, адже банківські метали стають щораз популярнішим інструментом інвестування серед фізичних осіб, що сприятиме зміцненню довіри вкладників до банківської системи.
• 7. Розроблена концепція нової державної політики розвитку банківського сектору економіки України, яка включає мету, принципи, чинники, об'єкти, суб'єкти, умови і механізм її реалізації, спрямована на подолання структурних диспропорції, відновлення і прискорення економічного зростання через передавальний механізм ГКП та визначає актуальні напрями удосконалення державного регулювання банківської системи й умови активізації її розвитку.
• 8. Як засвідчив зарубіжний досвід, необхідність накопичення значних фінансових ресурсів і спрямування їх на розвиток економіки, концентрації бюджетних видатків розвитку та посилення ефективності їхнього використання потребує структурних змін у банківському секторі України. Вони мають полягати у формуванні спеціалізованих інститутів розвитку, зокрема державних банків розвитку, які здійснюватимуть фінансово-кредитну підтримку пріоритетних для суспільства проектів, програм, галузей економіки, видів діяльності малого та середнього бізнесу.
• 9. Для підвищення ефективності впливу держави на вітчизняне банківництво необхідно спрямувати її політику регулювання банківської системи за такими напрямами: удосконалення методів державного регулювання ліквідності банків; розроблення інституційної моделі системи банківського регулювання; посилення реальної участі держави в капіталізації окремих банків; докапіталізація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; посилення боротьби з відмиванням грошей у банківському секторі; організовування централізованого поширення інформації про банківські ризики; удосконалення діяльності НБУ.