Права та обов'язки сторін

Сторонами в договорі страхування згідно до ст. 984 ЦКУ та ст. 2 ЗУ «Про страхування» є страховик і страхувальник.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з ЗУ «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох [4, ст. 2].

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до ЗУ «Про страхування». У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов’язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

Діяльність страховиків-нерезидентів обмежена, а створення транснаціональних страхових компаній в Україні законодавчо не передбачено, що зумовлюється захистом нашої страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти (ст. 15 ЗУ «Про страхування»).

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові брокери — юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. Отже, перестраховий брокер ніколи не має справи з фізичними особами, адже його клієнтом є страхова компанія [18 с. 117].

Страхові агенти — фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім: договорів страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі коли об'єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів; договорів перестрахування з додержанням вимог ЗУ «Про страхування».

Згідно до ст. 20 ЗУ «Про страхування» страховик зобов’язаний:

• 1. Ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.
• 2. Протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальникові.
• 3. У разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або страхове відшкодування в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) сплатою страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.
• 4. Відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору.
• 5. За заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, при збільшенні вартості майна переукласти з ним договір страхування.
• 6. Тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України (ст. 19 ЗУ «Про страхування»).
• 7. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика.

Перший обов’язок страховика — ознайомити страхувальника з правилами страхування під час укладення договору страхування. У сфері дії локальних нормативних актів, зокрема, таких, що регламентують страхові правовідносини, існує презумпція незнання змісту відповідних документів і необхідності ознайомлення з ними осіб, що підпадають під їх регулюючий вплив. Із норми ст. 6 ЗУ «Про страхування» можна зробити висновок, що правила страхування не регулюють відносини сторін на стадії виконання договору страхування, оскільки це функція укладеного між сторонами договору. Щоправда, застосування правил страхування як локального нормативного акта відповідної страхової компанії безпосередньо при виконанні сторонами цього договору є можливим у випадку встановлення факту щодо поширення їх дії на конкретного страхувальника. Для останнього цей акт може набути юридичної сили лише за умови ознайомлення з ним і його волевиявлення стосовно надання згоди на умови, що в них містяться, зокрема, шляхом їх додавання до договору як невід'ємної складової останнього [16, с. 48].

Серед обов’язків страховика головне місце посідає обов’язок щодо здійснення у передбачений договором строк страхової виплати при настанні страхового випадку. Підставами для здійснення такої виплати є заява страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) та страховий акт (аварійний сертифікат), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 990 ЦК України, ст. 25 ЗУ «Про страхування»). Як тільки страховику стане відомо про настання страхового випадку, він зобов’язаний вжити відповідних заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику. Страховик вправі самостійно з’ясовувати причини та обставини випадку. При цьому він може робити запити про відомості, пов’язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Відповідно ці організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на такі запити, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

За результатами проведеного розслідування страховик визнає факт настання страхового випадку, який фіксується в страховому акті (аварійному сертифікаті) і в передбаченому договором страхування порядку здійснює страхову виплату страхувальникові (вигодонабувачеві). Санкцією за несвоєчасну виплату страхової суми є стягнення страхувальником зі страховика неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.

Іншим рішенням страховика може бути відмова у здійсненні страхової виплати, якщо існують підстави для цього, встановлені законом та договором.

Якщо це передбачено умовами договору страхування, страховик зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, незалежно від того, чи досягли ці заходи поставленої мети (наприклад, чи був врятований об'єкт страхування), чи ні. Оскільки такий обов’язок страховика має іншу правову підставу, ніж здійснення страхової виплати, то такі витрати страхувальника підлягають відшкодуванню в повному обсязі, незважаючи на те, що у сукупності із страховим відшкодуванням вони перевищують дійсну вартість об'єкта страхування. При відшкодуванні цих витрат страхувальника не може йтися про перевищення страхового відшкодування над розміром страхової суми. Безпосередньо пов’язане з розміром страхової суми лише страхове відшкодування, яке не може її перевищувати. Виплати страхового відшкодування та компенсація витрат страхувальника у зв’язку зі здійсненням відповідних репресивних заходів мають самостійні правові підстави: відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 20 ЗУ «Про страхування» [80,с. 357].

Оскільки предметом страхування виступають майнові інтереси, останні як категорія динамічна, можуть змінюватися, тобто ризики можуть підвищуватися або знижуватися. За загальним правилом, сторони можуть переукласти договір страхування за взаємним погодженням (ст. 651 ЦК України). Однак у разі якщо вартість застрахованого майна збільшується або страхувальником вжито заходів, які зменшують страховий ризик, страхувальник вправі вимагати переукладення договору, а страховик, відповідно, зобов’язаний задовольнити вимогу страхувальника. Хочеться зазначити, що страхувальник має довести підставу своїх вимог, надавши відповідні докази.

Під час дії договору страховик зобов’язаний не розголошувати інформацію, яка стала йому відома у зв’язку з укладенням договору страхування, щодо страхувальника, вигодонабувача, застрахованого, пов’язану зі станом їх здоров’я, майновим становищем, особистим чи сімейним життям, інші відомості, що становлять комерційну таємницю. Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронних і податкових органів стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування в разі порушення кримінальної справи щодо цієї особи.

До інших обов’язків страховика можна віднести наступні:

• 1) прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку (ч. 10 ст. 9 ЗУ «Про страхування»);
• 2) якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування (ч. 14 ст. 30 ЗУ «Про страхування»);
• 3) інші обов’язки, встановлені конкретним договором страхування.

Страховик вправі:

• 1) укладати договори співстрахування та перестрахування відносно предмету договору страхування (ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про страхування»);
• 2) давати згоду на заміну страхувальника-фізичної особи іншою фізичною особою (ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про страхування);
• 3) залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку (ч. 3 ст. 25 ЗУ «Про страхування»);
• 4) робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку (ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про страхування»);
• 5) відмовити у страхових виплатах або страховому відшкодуванні (ст. 26 ЗУ «Про страхування»);
• 6) перехід права вимоги (ст. 27 ЗУ «Про страхування»);
• 7) вимагати від страхувальника сплати страхового внеску або достроково припинити договір (п. 3 ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про страхування»);
• 7) інші права.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є (ст. 26 ЗУ «Про страхування»):

• 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
• 2) вчинення страхувальником — фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
• 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
• 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
• 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
• 6) інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

Ще одне важливе право страховика закріплене у ст. 27 ЗУ «Про страхування»: до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Згідно зі страховою термінологією такий перехід права вимоги має назву «суброгація», проте ЦКУ та ЗУ «Про страхування» цього поняття не закріплюють.

Аналізуючи визначення суброгації, яке дає нам законодавець, можна дійти певних висновків.

По-перше, до страховика переходить право вимоги, яке належить страхувальнику або іншій особі, що одержала страхове відшкодування.

По-друге, право вимоги переходить до страховика лише в тому випадку, коли відбулась виплата страхового відшкодування за договором майнового страхування страхувальнику або іншій особі, що одержала страхове відшкодування.

По-третє, обсяг права вимоги, яке переходить, обмежується розміром виплаченої суми страхового відшкодування.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 ЗУ «Про страхування»).

Інколи страхувальником укладається договір страхування, предметом якого виступають майнові інтереси іншої особи.

Відповідно до ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти зі страховиком договір страхування на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку; страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування.

Застрахована особа — фізична особа, життя або здоров’я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності; вона повинна мати страховий інтерес в об'єкті страхової охорони [21, с. 719].

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про страхування»).

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (ч. 4 ст. 3 ЗУ «Про страхування»).

На відміну від особистого та майнового страхування, в яких вигодонабувач чітко визначений і може бути змінений протягом дії страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що визначити вигодонабувача заздалегідь неможливо, оскільки невідомо, кому саме завдасть шкоди страхувальник (крім страхування ризику невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань — коли контрагент страхувальника відомий).

Особливість правового статусу вигодонабувача полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання покладених на нього обов’язків, у тому числі здійснити страхову виплату. Разом з тим, страхувальник, який уклав договір страхування на користь вигодонабувача, не звільняється від виконання своїх обов’язків за цим договором, незважаючи на те, що він укладений на користь вигодонабувача.

Коли в договорі особистого страхування названа застрахована особа, яка не збігається зі страхувальником, але не названа вигодонабувачем, останнім вважається сама застрахована особа. У випадку смерті застрахованої особи вигодонабувачем визнається її правонаступник (спадкоємець). Коли ж у договорі названі і застрахована особа, і вигодонабувач, то предметом страхування за таким договором є інтереси застрахованої особи, але на користь вигодонабувача[55, с. 632].

ЗУ «Про страхування» передбачається можливість зміни страхувальника: 1) у разі смерті страхувальника — фізичної особи, який уклав договір майнового страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншої фізичної особи чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих (ст. 22);

• 2) у разі визнання судом страхувальника-громадянина недієздатним його права і обов’язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з моменту визнання особи недієздатною. У разі визнання судом страхувальника — фізичної особи обмежено дієздатним він здійснює свої права і обов’язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника (ст. 24). Виняток становить договір страхування відповідальності - він припиняється з дня набрання чинності рішенням суду;
• 3) якщо страхувальник — юридична особа припиняється, і встановлюються його правонаступники, права та обов’язки страхувальника переходять до правонаступника (ст. 23).

Обов’язки страхувальника полягають у наступному:

• 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;
• 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;
• 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. — якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;
• 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;
• 5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки страхувальника (ст. 989 ЦК України, ст. 21 ЗУ «Про страхування»).

Основним обов’язком страхувальника є внесення плати за послугу зі страхування (страхового платежу), причому здійснювати перерахування в строки та в розмірах, визначених у договорі.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та в строки, передбачені договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат (ст. 9 ЗУ «Про страхування»).

При укладенні договору страхування на страхувальника покладається обов’язок проінформувати страховика про всі відомі йому істотні обставини, що мають значення для оцінки ризику. Страхувальник зобов’язаний повідомити лише про такі обставини, які мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання. Істотними необхідно визнати такі обставини, знання яких привело б до відмови від укладення договору або внесло суттєві зміни у тарифікацію договору страхування. Поряд з тим поняття «істотне значення», зважаючи на те, що воно має оціночний характер, повинно визначатися в кожному окремому випадку, враховуючи в тому числі загальні засади цивільно-правового регулювання.

Страхувальник повинен повідомити лише відомі йому обставини, а не ті, які він повинен був знати, але фактично не знав, проте відповідно до ст. 243 КТМ до обов’язків страхувальника віднесено повідомлення і тих обставин, які він не знав, але повинен був знати: це має значення при доведенні підстав для відмови у здійсненні страхової виплати (ст. 991 ЦК України), при цьому тягар доказування лежить на страховику, враховуючи професійний аспект поінформованості страхувальника про обставини з приводу оцінки ступеня страхового ризику [15, с. 38].

Страхувальник може укласти договори страхування одного об'єкта з різними страховиками на умовах співстрахування, а також на підставі самостійних договорів, причому додаткове майнове страхування може здійснюватися у того ж страховика. Множинність договорів страхування виникає у випадку укладення декількох самостійних договорів з різними страховиками, адже додаткове страхування у того ж страховика — це фактично лише зміна (доповнення) раніше укладеного договору майнового страхування. Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про страхування» до обов’язків страхувальника належить тільки інформування страховика про всі інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування, а ст. 989 ЦК України визначає наслідком замовчування або введення в оману про наявність укладених договорів страхування з іншими страховиками нікчемність договору страхування. Якщо попередній договір страхування буде визнаний недійсним або нікчемним, то новий договір повинен вважатися таким, що відповідає вимогам, які ставляться щодо дійсності правочину (ст. 203 ЦК України).

Страхувальник зобов’язаний вчинити дії, спрямовані на зменшення або уникнення завдання збитків у разі настання страхового випадку, тобто страхувальник має сумлінно ставитися до мінімізації страхових ризиків, незалежно від того, чи стали вони предметом страхових відносин, він не повинен вживати заходів щодо їх збільшення та розростання наслідків їхньої реалізації. Такі дії страхувальника повинні відповідати вимогам розумності (ст. 3 ЦК України). Розумність у даному випадку слід оцінювати, виходячи з тих витрат, які необхідні для їх проведення, порівняно із розміром зменшених збитків. Зокрема, нерозумними будуть такі дії страхувальника щодо недопущення настання збитків, вартість яких істотно перевищує досягнуту економію. Заходи, які здійснює страхувальник, повинні бути доступними (тобто це можуть бути власні дії), а також, виходячи з конкретної ситуації, шляхом звернення до інших осіб, уповноважених і державних органів, посадових осіб, представників громадських організацій тощо.

Враховуючи неможливість страховика передбачити точний час настання страхового випадку, на страхувальника (вигодонабувача) покладається обов’язок повідомити страховика про настання страхового випадку. Своєчасне повідомлення необхідне для того, щоб страховик міг дослідити всі супутні обставини та швидко винести рішення про визнання випадку страховим або відмову в цьому, тим паче, що тривалий проміжок часу між подією, яка настала, та її аналізом перешкоджає встановленню дійсних обставин, що може сприяти зловживанню з боку страхувальника. Якщо страхувальник (вигодонабувач) не повідомив про страховий випадок, страховик має право відмовити у здійсненні страхової виплати. А от при особистому страхуванні (головним чином накопичувальному) обов’язок повідомити про настання страхового випадку не відіграє суттєвої ролі, тому страховик не може відмовити у страховій виплаті на цій підставі.

Правами страхувальника відповідно до ЗУ «Про страхування» є:

• 1) отримання неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасну виплату страхової суми, розмір якої передбачений договором страхування (ст. 20);
• 2) оскаржувати в судовому порядку відмову страховика у страхових виплатах або страховому відшкодуванні (ст. 26);
• 3) достроково припиняти дію договору страхування (ст. 28).

Крім того, потенційний страхувальник (клієнт) має право на отримання інформації, що передбачено ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Це інформація стосовно діяльності фінансової установи: відомості про фінансові показники та економічний стан страховика, перелік керівників фінансової установи та відокремлених підрозділів, перелік послуг, що надаються, тарифи фінансових послуг та ін.

Основним же правом страхувальника є право на одержання страхової виплати від страховика в разі настання страхового випадку.

Відповідальність для сторін наступає в разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Так, страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхове відшкодування) сплатою страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.

За договором страхування життя для страхувальника, який прострочив внесення платежу або здійснив його сплату не в повному розмірі страховиком в односторонньому порядку може бути зменшено розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

У разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування вже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Санкцією для страхувальника буде відмова страховика здійснити страхову виплату у визначених законом і договором випадках, коли страхувальник умисно діяв недобросовісно.

Хочеться також наголосити на необхідності відрізняти відповідальність страховика за невиконання або неналежне виконання договору, тобто певні санкції, що застосовуються до нього, від «відповідальності страховика», під якою розуміють головний обов’язок страховика по здійсненню страхової виплати у разі настання страхового випадку, адже «виплата страхового відшкодування є обов’язком страховика, а не формою цивільно-правової відповідальності» [19, с. 32].