Міжнародний облік та аналіз

Міністерство освіти і науки України Міжнародний університет фінансів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Міжнародний облік та аналіз

Виконала Андриловіч Вікторія студентка IV курсу групи ЗМ-91

Перевірила Верпека Г. Є.

Київ 2012

Зміст

Теоретичне завдання

1. Особливості відображення та аналізу у фінансовій звітності цінових змін в країнах з гіперінфляційною економікою

2. Міжнародний облік та аналіз дебіторської заборгованості та резерву сумнівних боргів

3. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Особливості відображення та аналізу у фінансовій звітності цінових змін в країнах з гіперінфляційною економікою

За ринкових умов господарювання держава намагається зменшити свій вплив та втрачає можливість формування уніфікованих підходів до ведення господарської діяльності, нав’язувати їх учасникам економічних відносин, в тому числі і відображення фактів господарського життя в бухгалтерському обліку і фінансової звітності. Даний вид регулятивної діяльності з боку держави існує у зв’язку з тим, що підходи, які використовуються підприємствами, мають відповідати особливостям фінансово-господарського середовища їх функціонування, тому органи державної влади або професійні бухгалтерські організації, які розробляють стандарти бухгалтерського обліку/фінансової звітності, встановлюють лише загальні принципи та правила складання та подання фінансових звітів. Як наслідок, стандарти, що нині регулюють ведення бухгалтерського обліку суб'єктів господарювання, передбачають ряд альтернативних варіантів щодо облікового відображення окремих господарських операцій, їх оцінки та розкриття інформації у фінансовій звітності.

За нинішнього стану економіка деяких країн може бути гіперінфляційною і, відповідно, вартість їх валюти не характеризується стійкістю та надійністю. Існує два підходи до відображення показників за результатами перерахунку фінансової звітності, а також курсових різниць за його результатами: 1) функціональна валюта суб'єкта господарювання є валютою гіперінфляційної економіки та 2) валюта представлення звітності є валютою гіперінфційної економіки. У ході визначення гіперінфляційності валюти підприємство має керуватися МСФЗ 29 «Фінансова звітність у гіперінфляційній економіці», в якому наводиться перелік критерії, за якими визначається ступінь інфляційної економіки, з якої походить функціональна валюта зарубіжних підрозділів. Тому материнська компанія має у своїй обліковій політиці передбачити дані умови, визначити на кого буде покладено відповідальність за визначення гіперінфляційної економіки та даними якого органу має керуватися материнська компанія задля отримання надійної інформації та уникнення викривлення вихідних даних.

Фінансова звітність дочірніх підприємств, функціональною валютою яких є валюта країни з гіперінфляційною економікою, перед перерахунком у валют представлення фінансової звітності (євро) коригується з урахуванням інфляції таким чином:

— немонетарні статті балансу, звіту про прибутки і збитки і звіту про рух грошових коштів коректуються з урахуванням інфляції на основі зміни загального індексу цін з дати придбання до звітної дати;

— доходи і витрати за курсовими різницями стосовно чистого фінансового положення дочірнього підприємства протягом періоду (визначеного на основі зміни загального індексу цін за той же період) відображається в звіті про прибутки і збитки;

— різниці, що виникають в результаті застосування індексу цін, що діє на звітну дату, за монетарними і немонетарними позиціями, відображеним в балансі на початок звітного періоду, обліковуються як окремий компонент капіталу.

Факт існування гіперінфляційної економіки, з якої походить фінансова звітність наводиться у примітках до фінансової звітності.

В умовах гіперінфляції фінансова звітність, незалежно від того, чи базується вона на підході за історичною чи поточною собівартістю, корисна лише тоді, коли вона виражена в одиниці виміру, яка діє наприкінці звітного періоду. Отже, цей Стандарт застосовується до фінансової звітності суб'єктів господарювання, що подають звітність у валюті країни з гіперінфляційною економікою. Не дозволяється подавати інформацію, необхідну згідно з цим Стандартом, у вигляді додатка до неперерахованої фінансової звітності. Окрім того, не рекомендується окреме подання фінансової звітності до її перерахування.

Фінансова звітність суб'єкта господарювання, функціональною валютою якого є валюта країни з гіперінфляційною економікою, незалежно від підходу — за історичною чи поточною собівартістю — має бути виражена в одиниці виміру, що діє в кінці звітного періоду. Відповідні дані для попереднього періоду, що вимагаються згідно з МСБО 1 «Подання фінансової звітності» () (переглянутого у 2007 році), а також будь-яка інформація, що стосується попередніх періодів, також має бути викладена в одиниці виміру, яка діє наприкінці звітного періоду. З метою подання порівняльних сум в іншій валюті подання застосовують параграфи 42 б) () та 43 МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів» .

Консолідація фінансової звітності є наслідком процесу концентрації і централізації капіталу, створення дочірніх підприємств, філій у рамках концернів і груп компаній у межах національних кордонів окремих держав у міжнародних масштабах. Виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють свою діяльність на територіях різних країн, створення підприємств за участю іноземного капіталу, розвиток різних форм комерційних, виробничих, фінансових зв’язків між компаніями обумовлюють потребу у наданні інформації про їхню діяльність у формі консолідованої звітності.

Теорія і практика складання консолідованої звітності в різних країнах суттєво різняться за такими основними моментами:

— неоднаковий ступінь застосування консолідованої фінансової звітності;

— різні підходи до поняття категорії групи з погляду консолідації;

— неоднакові обсяги інформації, які публікуються компаніями;

— різні методи консолідації.

Як відомо, у різних країнах відповідно до їх національного законодавства діють різні стандарти обліку та звітності. Крім того, у різних країнах склалася різна практика і здійснюється різна політика з цих питань. Водночас у спільних підприємствах та транснаціональних корпораціях необхідно використовувати єдині критерії обліку та звітності. Усе це викликає необхідність уніфікації звітності на таких підприємствах та введення консолідованої фінансової звітності.

Консолідовану фінансову звітність повинні складати усі транснаціональні корпорації та спільні підприємства, які мають зарубіжні дочірні підприємства. Така звітність складається на підставі інформації, яку вони отримують від усіх споріднених фірм і дочірніх підприємств та подають як єдину звітність ТНК чи спільного підприємства.

Консолідовані фінансові звіти складаються шляхом послідовного об'єднання відповідних статей фінансових звітів материнського та дочірніх підприємств. У процесі консолідації необхідно зробити відповідні коригування:

1. Одночасно виключити балансову вартість фінансових інвестицій материнської компанії у власному капіталі кожного дочірнього підприємства.

Таке коригування необхідне тому, що фінансові інвестиції в дочірнє підприємство, відображені в активі балансу материнського підприємства, є одночасно капіталом (повністю або частково) дочірніх підприємств. Отже, якщо одночасно включити до консолідованого балансу всю суму капіталу дочірніх підприємств та фінансових інвестицій материнського підприємства в дочірні підприємства, це призведе до подвійного рахунку цих сум.

При цьому слід пам’ятати, що згідно з П (С)БО 12 фінансові інвестиції у дочірні підприємства повинні обліковуватися за методом участі в капіталі, згідно з яким балансова вартість інвестиції відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частини інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

У процесі виключення балансової вартості фінансових інвестицій материнського підприємства визначається вартісна різниця, яка потребує перекласифікації.

Вартісна різниця — це різниця між вартістю придбання чистих активів (капіталу) дочірнього підприємства та балансовою вартістю цих активів на дату придбання. Перекласифікація цієї вартісної різниці означає її розподіл між відповідними активами.

При цьому гудвіл (або негативний гудвіл) визначається згідно з П (С)БО 19 «Об'єднання підприємств» і відображається в консолідованому Балансі в описуваному рядку 075 «Гудвіл при консолідації». Вартість негативного гудвілу наводиться у дужках і вираховується під час визначення підсумку розділу I активу балансу.

2. Нарахувати амортизацію гудвілу та суми дооцінки необоротних активів, що підлягають амортизації.

Для включення у консолідованому звітність статті фінансових звітів зарубіжних дочірніх підприємств відображаються у грошовій одиниці України із застосуванням таких процедур:

а) монетарні і немонетарні статті (крім статей власного капіталу) перераховуються за валютним курсом на дату балансу;

б) статті доходів, витрат та рух грошових коштів перераховуються за валютними курсами на дату операцій, за винятком випадків, коли звітність дочірнього підприємства складена у валюті країни з гіперінфляційною економікою.

Для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів кожного місяця може застосовуватися середньозважений валютний курс за відповідний місяць.

Середньозважений валютний курс є результатом ділення суми добутків величин курсів НБУ та кількості днів їх дії у звітному місяці на кількість календарних днів у цьому місяці.

в) статті власного капіталу (крім нерозподіленого прибутку або непокритого збитку) відображаються за валютним курсом на дату визнання відповідної статті;

г) нерозподілений прибуток (або непокритий збиток) на дату балансу визначається виходячи з нерозподіленого прибутку (або непокритого збитку) на початок звітного періоду, чистого прибутку (збитку) за звітний період за даними перерахованого Звіту про фінансові результати та суми розподіленого протягом звітного періоду прибутку (списаного збитку), перерахованих за валютним курсом на дату здійснення операції.

Різниця між підсумком перерахованих статей активу та пасиву балансу дочірнього підприємства відображається у консолідованому балансі в описуваному рядку 375 «Накопичена курсова різниця». При цьому від'ємна курсова різниця наводиться в дужках і вираховується під час визначення підсумку розділу I пасиву балансу.

Фінансові звіти зарубіжних дочірніх підприємств, складені в грошовій одиниці країни з гіперінфляційною економікою, попередньо коригуються згідно з вимогами П (С)БО 22 «Вплив змін цін та інфляції». Коли економіка країни перестає відповідати ознакам гіперінфляційної, а дочірнє підприємство припиняє застосування П (С)БО 22 «Вплив змін цін та інфляції», оцінка статей фінансової звітності на дату її останнього подання визнається історичною собівартістю для перерахунку у валюту консолідованої звітності.

Останнім часом консолідована звітність в Україні набула ширшого застосування. Розглянемо основи її практичного застосування детальніше.

Підприємства, які мають дочірні філії, крім фінансових звітів про відповідні господарські операції, подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів по закінченні звітного кварталу і не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Згідно з п. 3 ПБО-1 консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан та результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Материнське і дочірні підприємства ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності і складають окремі фінансові звіти. Материнське підприємство наприкінці року складає і подає у відповідні органи консолідовану фінансову звітність групи підприємств через включення в її склад інформації про всі дочірні підприємства групи.

При цьому консолідовану фінансову звітність слід відрізняти від зведеної фінансової звітності. На відміну від консолідованої, зведена звітність — не нова для українських бухгалтерів. Практика надання зведених звітів існувала ще в часи вертикального управління економікою і централізованого планового розподілу ресурсів. Звіти підвідомчих підприємств групували у звіти тресту, головного управління, потім звіти середніх рівнів управління і підприємств, безпосередньо підпорядкованих міністерству, об'єднували в загальний звіт міністерства із зарахуванням даних про централізовані операції. При цьому метод узагальнення більшості показників зведеної звітності (чисельність робітників, фонд оплати праці, основні та оборотні кошти, обсяг реалізації, витрати на виробництво, прибутки та збитки та ін.) був простий — арифметичне складання показників індивідуальних звітів підприємств.

Эз заснуванням концернів, консорціумів, холдингових компаній та інших структур актуальною стала консолідована фінансова звітність їх окремих складових. Тепер уже розглядають економічну одиницю, в якій материнське і дочірні підприємства, будучи окремими юридичними особами, є економічно пов’язаними сторонами. Э тому для отримання реальної картини функціонування групи підприємств простого складання показників звітності недостатньо. Для цього необхідна консолідована звітність, що складається з використанням спеціальних методів, які виключають подвійний рахунок.

Слід урахувати фактор економічної сумісності підприємств, залучених до консолідації. Економічна сумісність передбачає, що діяльність дочірнього підприємства пов’язана з діяльністю материнської компанії. Так, наприклад, підприємство-виробник і банк не відповідає вимогам сумісності, тому їх звіти не підлягають консолідації, про що вказується в примітках до консолідованих звітів.

Склад і форми звітності в Україні визначені стандартами від ПБО-1 до ПБО-5. Консолідована фінансова звітність містить консолідовані:

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— звіт про рух грошових коштів;

— звіт про власний капітал;

— примітки до консолідованої фінансової звітності.

Для формування консолідованої фінансової звітності материнське і дочірнє підприємства подають свої фінансові звіти за один і той самий період і на ту саму дату балансу.

2. Міжнародний облік та аналіз дебіторської заборгованості та резерву сумнівних боргів

міжнародний облік фінансова звітність Наукове дослідження кращих прикладів організації обліку в зарубіжних країнах дозволить у майбутньому практично застосовувати їх у нашій державі, забезпечити в ній із врахуванням національного законодавства належного функціонування бізнесу та підприємництва.

Необхідною умовою нормальної діяльності будь-якого підприємства є встановлення ним господарських відносин з покупцями, постачальниками тощо.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним. Але на відміну від українських П (С)БО, МСФЗ не передбачають єдиного стандарту, що регулює порядок обліку і відображення у звітності дебіторської заборгованості. Питання щодо обліку дебіторської заборгованості регулюються декількома міжнародними стандартами, серед яких: МСФЗ 1 «Подання фінансових звітів», МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» .

Розглянемо відмінності в організації обліку між національними та міжнародними стандартами.

Дебіторська заборгованість — сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату (П (С)БО 10).

За МСФЗ 32 дебіторська заборгованість визначається як фінансовий актив.

Визнання дебіторської заборгованості:

* визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і може бути достовірно визначена її сума одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг (П (С)БО 10);

* підприємству слід визнавати дебіторську заборгованість у балансі, коли воно стає стороною контрактних зобов’язань і внаслідок цього має юридичне право отримувати грошові або інші цінності (МСФЗ 39).

Оцінка дебіторської заборгованості:

* при зарахуванні на баланс дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги оцінюється за первісною вартістю, а на дату балансу — за чистою реалізаційною вартістю (П (С)БО);

* під час первісного визнання фінансового активу слід оцінювати їх за собівартістю, яка є справедливою вартістю компенсації, наданої або отриманої за них. Після первісного визнання дебіторську заборгованість визнають за амортизованою собівартістю із застосуванням методу визначення за ефективною ставкою відсотка (МСФЗ 39).

Види дебіторської заборгованості:

* згідно з визначеннями, наведеними в П (С)Б0 2 та П (С)Б0 10, дебіторська заборгованість поділяється на поточну та довгострокову;

* дебіторська заборгованість поділяється на ініційовану підприємством та неініційовану. Ініційована дебіторська заборгованість означає її придбання підприємством як участі у позиці, наданій іншим позикодавцем за умови, що підприємство фінансує цю позику на дату, коли її ініціює цей інший позикодавець. Неініційована дебіторська заборгованість класифікується як утримувана до строку погашення, наявна для продажу або утримувана для операцій (МСФЗ 39).

Визначення сумнівної дебіторської заборгованості:

* безнадійна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Сумнівний борг — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником (П (С)БО 10);

* визнання сумнівної дебіторської заборгованості відбувається в наступних випадках: значні фінансові труднощі емітента; фактичний розрив контракту, наприклад, невиконання умов угоди або прострочена заборгованість щодо сплати відсотка або основної суми; надання позикодавцем боржникові пільгової позики, яку позикодавець не розглядав би за інших умов; висока імовірність банкрутства або іншої фінансової реорганізації підприємства; визнання збитку від зменшення корисності цього активу в попередньому звітному періоді; зникнення фінансового ринку для цього фінансового активу внаслідок фінансових труднощів (МСФЗ 39).

Розрахунок величини резерву сумнівних боргів:

* величина резерву сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, за питомою вагою безнадійної заборгованості в чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати або на основі класифікації дебіторської заборгованості (П (С)БО 10);

* в міжнародних стандартах методи розрахунку величини резерву сумнівних боргів не передбачаються.

Відображення дебіторської заборгованості у звітності:

* за чистою реалізаційною вартістю (П (С)БО 10);

* міжнародні стандарти прямо не вимагають відображення дебіторської заборгованості в балансі за винятком резерву сумнівної заборгованості. Але, для визначення величини дебіторської заборгованості, яка відображається в балансі, необхідно: протестувати дебіторську заборгованість на предмет знецінення, тобто списати однозначно безнадійну заборгованість; для дебіторської заборгованості, яка залишилася, нараховуємо резерв сумнівної заборгованості, який відображає можливу ймовірність несплати рахунків, і вирахувати даний резерв із величини дебіторської заборгованості.

Розкриття інформації про дебіторську заборгованість У Примітках до фінансової звітності:

Згідно П (С)БО 10

* перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості;

* перелік дебіторів і суми дебіторської заборгованості пов’язаних сторін, з виділенням внутрішньогрупового сальдо дебіторської заборгованості;

* склад і суми статті балансу «Інша дебіторська заборгованість» ;

* метод визначення величини резерв сумнівних боргів;

* сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги в розрізі класифікації заборгованості за строками непогашення;

* залишок резерву сумнівних боргів за кожною статтею поточної дебіторської заборгованості, його утворення та використання в звітному періоді.

За МСФЗ 1 аналіз дебіторської заборгованості:

* покупців;

* інших членів групи;

* пов’язаних сторін;

* авансових платежів;

* інші суми.

Таким чином, можемо зазначити, що облік дебіторської заборгованості в Україні регулюється чітко визначеним нормативом — П (С)БО 10, положення якого в певній мірі відрізняються від запропонованих у міжнародних стандартах. Ці відмінності викликані, в першу чергу, національними та економічними особливостями, що склалися в Україні.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов’язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Питання обліку розрахунків з різними дебіторами є досить цікавим та актуальним. Так як будь-яке функціонуюче на даний момент підприємство має певні взаємовідносини з певними постачальниками, покупцями, різними організаціями, з працівниками даного підприємства. Тому для будьякого бухгалтера важливо правильно вести облік за авансами виданими, за претензіями, облік розрахунків з підзвітними особами тощо, чітко орієнтуватися в заборгованості, яка виникає.

Порівняння П (С)БО і МСФЗ дає можливість зробити наступні загальні висновки: в системі МСФЗ визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені; в МСФЗ 1 та МСФЗ 32 представлені лише загальні рекомендації по розкриттю інформації про дебіторську заборгованість у фінансових звітах; в міжнародних стандартах дебіторська заборгованість визнається як фінансовий актив, що є контрактним правом отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства.

На сьогоднішній день повернення коштів дебіторами є однією з основних проблем підприємства. Зростання обсягів дебіторської заборгованості призводить до погіршення стану ліквідності підприємств, тим самим збільшуючи ризик банкрутства.

Сучасні умови господарювання вимагають вирішення цілого ряду проблем, однією з яких є гармонізація ведення обліку дебіторської заборгованості вітчизняними підприємствами з міжнародними стандартами та вимогами.

Проблемам обліку дебіторської заборгованості присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців, як Ф. Бутинець, С. Голов, Н. Гура, О. Коблянська, Л. Ловінська, М. Чумаченко, С. Грей, Б. Нідлз, Д. Кізо та інші. Однак окремі аспекти обліку заборгованості в Україні та за кордоном залишаються дискусійними та потребують подальших наукових досліджень.

Основним вітчизняним нормативно — правовим документом, який регулює відображення в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості є П (С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Згідно з ним дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Під дебіторами слід розуміти юридичних та фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

У зарубіжних країнах не існує окремого стандарту щодо регулювання дебіторської заборгованості. Окремі аспекти визначені в МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». Зокрема у МСБО 32 дебіторська заборгованість трактується як фінансовий актив, але конкретного визначення цього поняття міжнародні стандарти не дають.

Рахунки, на яких ведеться облік дебіторської заборгованості в Україні та за кордоном, наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Рахунки обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці [3]

Оцінка та порядок обліку дебіторської заборгованості відбувається в залежності від її класифікації. П (С)БО 10 класифікує її на поточну та довгострокову. МСБО — на короткострокові (оборотні) активи, які відповідають будь-якому з критеріїв:

1. Актив передбачається реалізувати або він призначений для використання при звичайних умовах операційного циклу.

2. Актив призначений для продажу або його передбачається реалізувати протягом 12 місяців після звітної дати.

В Україні довгострокова дебіторська заборгованість у момент її визнання оцінюється за первісною вартістю, якщо на неї нараховуються відсотки — за теперішньою. Поточна дебіторська заборгованість у момент її визнання оцінюється за первісною вартістю одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, а на дату складання балансу — за чистою вартістю реалізації.

У міжнародній практиці оцінка дебіторської заборгованості здійснюється на дату її виникнення, дату погашення або на дату складання балансу. Причому на дату виникнення вона відображається за сумою виставленого рахунку або за сумою, зменшеною на величину знижки, на дату погашення — за сумою з урахуванням знижки (оплата в період дії знижки), на дату складання балансу — за сумою, скоригованою на знижку.

Для контролю за дебіторською заборгованістю підприємство формує резерв сумнівних боргів. Згідно з П (С)БО 10 величина резерву сумнівних боргів визначається за одним із методів:

— застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;

— застосування коефіцієнта сумнівності.

На відміну від українського обліку, коли безнадійні борги списуються за рахунок резерву, в окремих країнах, не дивлячись на списання безнадійної дебіторської заборгованості на витрати, вона продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається короткострокова дебіторська заборгованість, а також відображається в активі балансу (рядки «Не отримані від покупців рахунки», «Векселі покупців») з одночасним відображенням безнадійної заборгованості в окремому рядку зі знаком мінус.

Отже, облік дебіторської заборгованості в Україні чітко регулюється П (С)БО. У МСБО зазначені лише загальні правила класифікації, оцінки, визнання дебіторської заборгованості, проте не відображена конкретизація цих аспектів. Відмінності між вітчизняним і зарубіжним обліком: в Україні оцінка дебіторської заборгованості відбувається за первісною вартістю, у зарубіжних країнах — за справедливою. Також в Україні величина резерву сумнівних боргів визначається із розрахунку абсолютної суми сумнівної заборгованості або з використанням коефіцієнта сумнівності. У міжнародній практиці, крім того — ще у відсотковому відношенні від виручки при можливому розподілі дебіторів на декілька груп. Для гармонізації обліку на сучасному етапі глобалізації актуальним є приведення цих протиріч у відповідність.

3. Практичне завдання

Підприємство «Cяйво» займається експортно-імпортними операціями. Є така інформація станом на 31.12.2008 р. (курс грн. до долара 8,0, до євро 12,2):

1. 01.03.2008 р. був отриманий 3-річний, 15% кредит в доларах на суму 5000. Курс на момент здобуття складав 8,1 грн. Відсотки платяться раз на рік.

2. 30.11.2008 р. були придбані товари на суму 24 000 дол. Курс — 8,05. На кінець року 50% товару ще не сплачено.

3. 15.12.2008 р. отриманий автомобіль вартістю 50 000 євро. Курс -12,15. Оплата буде здійснена в січні наступного року. Автомобіль ще не відображений в обліку.

4. 0112.2008 р. відвантажені товари на суму 4000 дол. По курсу 7,85. Розрахунок за товари буде проведений в лютому шляхом взаємозаліку за надані послуги.

5. 10.10.2008 р. було перераховано за товари аванс у розмірі 6000 євро, який складає 50% вартості, курс — 12,05. Товари повністю отримані 15 грудня. Кредиторська заборгованість за отриманий товар на звітну дату ще не погашена.

Показати, як кожна з операцій буде відображена у фінансовій звітності підприємства на 31.12.2008 р.

Баланс ТОВ «Сяйво» на 31 грудня 2008 року:

Список використаної літератури

1. Швиданенко Г. О., Оголь О. В., Заїкіна В. В. Обгрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності. — КНЕУ, 1998;

2. Тян Р. Б., Холод Б.І., Ткаченко В. А. Управління проектами.-ЦНЛ, Київ, 2004.

3. Коршикова Р. С. Відображення впливу інфляції в фінансовій звітності на прикладі українського підприємства // Регіональні перспективи. — 2000. — № 5 (12). -С.73−77.

4. Коршикова Р. С. Фінансова звітність в іноземних валютах: вплив змін валютних курсів та інфляції // Бухгалтерський облік і аудит. — 2000. — № 9. — С.13−20.

5. Барановська Т. В. Облікова політика підприємств в Україні: теорія і практика: дис. кандидата екон. наук: 08.06.04 / Барановська Тетяна Василівна. — Житомир, 2004. — 282 с.

6. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 29 (МСБО 29) Фінансова звітність в умовах гіперінфляції

7. 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерством фінансів України вiд 08.10.1999 № 237.

8. 2. Бєлокоз О. Відмінності між вітчизняними та міжнародними підходами до оцінки дебіторської заборгованості торговельних підприємств / О. Бєлокоз // Галицький економічний вісник. — 2010. — № 3. — С. 197 — 201.

9. 3. Бондаренко О. С. Сучасні підходи до обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці / О. С. Бондаренко // Інвестиції: практика та досвід. — 2008. — № 18. — С. 36 — 39.

10. 4. Скорба О. А. Облік дебіторської заборгованості в Україні та за кордоном / О. А. Скорба // Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф. «Honoris High School — 2009». — 2009. — Т.2. — С. 22 — 25.