Становлення та формування страхового ринку України

Зміст ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1 Поняття та сутність страхового ринку

1.2 Особливості розвитку страхового ринку України

1.3 Нормативно правове забезпечення страхового ринку України РОЗДІЛ 2. Аналіз становлення та розвиток страхового ринку України

2.1 Характеристика становлення страхового ринку

2.2 Оцінка розвитку страхового ринку України РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб'єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв'язків між усіма суб'єктами господарювання зростає ймовірність виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику на всіх рівнях. Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал, може спричинити своєю необачною поведінкою втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку може втратити роботу, здоров’я, працездатність, заощадження, майно. Суттєво впливає на зростання ризиків, пов’язаних із технікою та технологією, розвиток науково-технічного прогресу.

Зростання ризику в усіх сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат та розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі.

Страхування у ринковій економіці ґрунтується на попередньому створенні страхових фондів із страхових внесків та на відшкодуванні збитків потерпілим-учасникам.

Отже, страхування — це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку, страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає розвиватися.

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне середовище, певна сфера економічних стосунків, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист .

Страховий ринок можна розглядати як:

* форму організації грошових стосунків по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;

* сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.

Обов’язковими умовами функціонування страхового ринку є:

* наявність в товаристві попиту на страхову продукцію;

* наявність страховиків, здатних задовольнити цей попит.

Страховий ринок є складною системою, що складається з різних ланок. Він забезпечує обмежений зв’язок між страховиком і страхувальником. Тут відбувається суспільне визнання страхової послуги. Первинним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

В даній курсовій роботі детально розглянуто питання становлення та формування страхового ринку України, та його правове регулювання, а також перспективи розвитку.

Метою написання курсової роботи є дослідження особливостей страхового ринку та перспектив його розвитку в Україні.

Виходячи із поставленої мети, протягом написання курсової роботи необхідно розв’язати такі завдання:

— дослідити поняття та сутність страхового ринку;

— розглянути особливості страхового ринку України;

— виділити характеристику становлення страхового ринку;

— провести аналіз та оцінку страхового ринку України.

Об'єктом курсової роботи є система страхового ринку.

Предметом курсової роботи являється особливості страхового ринку України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1 Поняття та сутність страхового ринку Поняття «страховий ринок» поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме — «ринок» та «страхування». Під ринком розуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему диспутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації с страхового захисту за рахунок створення і використання страховою фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

Використовуючи ці два поняття, можна сформулювати підходи до визначення страхового ринку:

— сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист;

— форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

— сукупність страховиків, страхувальників, посередників, що приймають участь в реалізації відповідних послуг;

— середовище, у якому функціонують страхові компанії;

— механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.

Обов’язковим умовами функціонування страхового ринку с наявність:

— об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

— потреби у страхових продуктах, послугах;

— суб'єктів страхових відносин — страхувальників, страховиків та інших

— суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;

— можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

— організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;

— акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

— забезпечення зустрічі страхувальника та страховика.

На сучасному страховому ринку діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:

— закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;

— закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

— закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.

Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.

З метою наукового дослідження, практичного застосування в умовах глобалізації економіки важливим є створення певної класифікації страхового ринку. Сьогодні науковці та практики не розробили єдиної класифікації чи єдиних підходів до класифікації страхового ринку. Вона може бути здійснена за різними ознаками, в залежності від цілі дослідження чи спостереження, вивчення умов функціонування, напрямків розвитку, потреби аналізу з метою виявлення певних тенденцій тощо.

Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на:

— місцевий (регіональний);

— національний (внутрішній);

— світовий (зовнішній).

В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:

— внутрішній;

— зовнішній;

— міжнародний.

Крім того, страховий ринок можна поділити за видами страхування.

— особисте страхування;

— майнове страхування;

— страхування відповідальності тощо.

Ознаки класифікації страхового ринку:

— за територіальною ознакою;

— за місцем споживання страхових послуг;

— за видами, галузями страхування;

— за типом державного регулювання;

— за напрямком розвитку;

— за станом попиту.

В свою чергу кожний з цих ринків можна поділити на окремі сегменти у відповідності до підгалузей (підвидів) страхування, в залежності від форми здійснення страхової послуги, об'єкту страхування, роду небезпек.

Наприклад, страхування державного майна, колективного майна, приватного майна тощо. А також страхування будівель, споруд, засобів транспорту врожаю тощо. Або страхування від нещасних випадків, страхування дітей, страхування додаткової пенсії, змішане страхування життя, страхування до повноліття тощо.

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

— авторитарний (жорсткий) тип це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується;

— ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

— змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

— екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

— інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

— насичений;

— ненасичений.

Наведений перелік ознак для класифікації страхового ринку не є вичерпним, тому її вибір залежить від багатьох факторів та цілей ї вибір залежить від багатьох факторів та цілей створення. Наприклад, є пропозиції поділяти страховий ринок за сегментами у сфері маркетингових досліджень. В практичному плані найбільш часто використовуються наступні ознаки: за місцем споживання страхових послуг, за видами, галузями, підгалузями страхування та за типом державного регулювання страхового ринку.

Отже, страховий ринок визначається за трьома основаними підходами, має свої умови функціонування, виконує певні функції, класифікується за відповідними ознаками. Страховий ринок представляє собою складну багатофакторну динамічну систему за внутрішнім змістом та зовнішнім оточенням з власною структурною будовою та інфраструктурою.

Практика страхування свідчить, що страховий ринок мас могутні важелі свого саморозвитку, такі як: ініціатива, підприємливість, стимули до найбільш повного задоволення потреб страхувальників. А державне регулювання якісно доповнює ринковий механізм страхування.

Страховий ринок представляє собою досить складне явище, мас свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого — страховими продуктами, Ідо реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв’язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й сектор — уповноважений орган державного нагляду за страховою;

2-й сектор — структурні елементи страхового ринку — страховики страхувальники та об'єднання страховиків;

3-й сектор — елементи інфраструктури — страхові та не страхові посередники.

1.2 Особливості розвитку страхового ринку України Становлення України як самостійної демократичної держави не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі економіки, одразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8−12% валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Досліджуючи питання розвитку страхового ринку в Україні упродовж 15 останніх років, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання, незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні.

Розвиток страхового ринку України, на нашу думку, можна умовно поділити на кілька етапів. Перший етап (1991—1995роки) — це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 26 квітня 1993 року № 38−93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету «Про страхування» від 10.05.1993 року.

Динаміка зростання чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік — 28, 1992;ий — 171, 1993;ій — 455, 1994;ий — 616, 1995 рік — 655 страхових компаній. Водночас кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшло на цьому етапі в якість, не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 року) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 році було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку — Укрстрахнагляд, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможні.

До 1995 року багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній («АСКО», «Славія» та ін.), створення власних великих компаній-холдингів («Саламандра», а також перетворення «Укрдержстраху» у НАСК «Оранта»).Другий етап (1996—2002роки). Значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону «Про страхування». Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуючу роль відігравали недержавні страхові компанії ]. Зросли вимоги до розміру статутного фонду з 5 тис. дол. до 100 тис. дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилась; налічувалося 220 компаній. У 1997 році відбулося падіння реальних обсягів надходжень страхових платежів, що почалося в 1994 році, при цьому зростання становило лише 8,6% від аналогічного показника 1994 року в порівняльних цінах. Дані щодо обсягів надходжень страхових платежів у цьому періоді наведено нижче.

Посилилися вимоги Укрстрахнагляду (з 1998;го до кінця 2001 року Міністерства фінансів України як контрольного органу страховиків) щодо платоспроможності, ліквідності, резервування, структури активів, інвестиційної політики тощо. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов’язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування та затверджувати їх у контрольному органі. Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв’язків страховиків і структур, які їх створили.

Третій етап (2007рік і дотепер) — це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З’явився новий регулятор — створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України «Про страхування» встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя.

Практичним завданням цього етапу є зміцнення системи контролю ДКРРФП та фінансового стану наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки.

1.3 Нормативно правове забезпечення страхового ринку України Правове забезпечення страхування становлять ухвалені законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками. Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:

· Конституцією України;

· міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

· Цивільним кодексом України;

· Законами та постановами Верховної Ради України;

· Указами та розпорядженнями Президента України;

· декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

· нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;

· нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

· нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

· окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи. Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов’язків цих суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

Протягом 1992;1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися після розпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування. Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених у період 1990;1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року. Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов’язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративне обмежував перераховування до резервів 50% страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новий законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування» (далі - Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів. У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші. Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов’язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм, коли види обов’язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов’язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов’язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов’язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності. Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю.

Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність. Завершальний, п’ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов’язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі виконання низки інших вимог.

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регулювання діяльності посередників — брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів. Окремою постановою Уряду визначено особливості функціонування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов’язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійснення обов’язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов’язкових об'єднань страховиків. Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов’язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишнього Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз’яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. У зв’язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

РОЗДІЛ 2. Аналіз становлення та розвиток страхового ринку України

2.1 Характеристика становлення страхового ринку Страхова діяльність — один з найприбутковіших видів бізнесу. У розвинутих країнах вона займає один з важливих секторів національної економіки й забезпечує 8—12% ВВП. Акумульовані через страхування кошти є джерелом інвестицій в національну економіку цих країн, причому в багатьох з них відповідними законами закріплені принципи використання страхових ресурсів переважно для інвестування економіки.

Ставлення до страхування в нашій країні ще не сформувалося. З одного боку, існує багато публікацій про відмінну діяльність тих чи інших страхових компаній. З другого боку — недовіра споживачів до представників цього бізнесу. З третього боку, переважна більшість населення взагалі не мала справи зі страховими послугами та знає про їх існування лише з чуток, В умовах же, коли ринок страхування зростає разом з економікою країни, для страховиків особливої ваги набирає питання довіри до них із боку потенційних споживачів — тих, хто «не бачив, але чув».

В Україні, па відміну від розвинутих країн, у фінансовому секторі економіки домінують банківські інститути. Це пояснюється позицією країни, яка спочатку була більш зацікавлена в ефективному функціонуванні, розвитку банківського сектору; особливостями розвитку економічної системи країни, де домінуючу роль повинні були грати банківські установи; недовірою населення й суб'єктів господарювання до вітчизняних страхових компаній через їх необов’язковість та ненадійність; низьким рівнем капіталізації сфери страхування, а отже, недостатньою фінансовою стійкістю; відсутністю ефективної законодавчої бази в області страхування.

З 2002 року, коли були прийняті зміни в законодавстві щодо страхової діяльності, чисельність страхових компаній значно збільшилася: на 01.01.2004 року кількість страхових компаній складала357,01.01,2005 року 387, 01.01.2006 року їх кількість досягла 405, а на 1.01.2007 411 компаній [7, с. 21]. Кількість страхових компаній у Державному реєстрі фінансових установ у 2006 2007 роках наведено в табл.2. 1.

Як видно з табл. 2.1, кількість с страхових компаній у 2007 році порівняно з 2006 роком зросла на 13 компаній (па 3,2%).

Як наведено на рис. 2.1, поряд з кількістю страхових компаній зростає й обсяг їх активів. За 3 роки обсяг активів зріз на 229,5%, або на 13 537,2 млн. грн.

Щодо зростання кількості компаній, то, з одного боку, це є важливим показником розвитку страхового бізнесу, збільшення конкуренції й привабливості, а з іншого — не відображає дійсного стану справ на ринку страхових послуг. Збільшення кількості компаній свідчить не лише про привабливість страхового бізнесу, але й одночасно є індикатором низької капіталізації цієї частини фінансового сектору. У розвинутих країнах кількість компаній набагато менше, ніж в Україні, вітчизняний ринок страхування поділено майже на 411 сегментів, що призводить до великого показника конкуренції на невеликому страховому ринку.

Таблиця 2.1 Кількість страхових компаній у Державному реєстрі фінансових установ у 2006;2007 роках

Рис. 2.1 Величина активів страховиків за 2004 — 2007 роки На сучасному етапі розвитку існує низка факторів, що гальмують розвиток страхової галузі, заважають повному розкриттю її потенціалу, деякі з них наведено на рис. 2.

На страховому ринку Україна існує дуже слабка обізнаність споживачів зі страховими послугами та інститутом страхування загалом. Як стверджують самі керівники страхових компаній, страхування поки що предметне зовсім зрозумілий потенційному й існуючому споживачу. Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність страхових компаній, обнародування інформації відстає в часі, недосконалі форми врахування спричиняють її перекручування, унаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, недостатня реклама страхових послуг призводить до непоінформованості переважної більшості населення про страхування, його правила і в остаточному підсумку — зумовлює низьку страхову культуру громадян.

Рис. 2.2 Основні фактори, що стримують розвиток страхування в Україні (частка експертів, яка обрала зазначені фактори, що стримують розвиток страхової компанії, %.)

грошовий страховий ринок нормативний Рис. 2.3 Основні фактори, що стримують розвиток страхування в Україні.

Середня важливість пріоритету розвитку страхової компанії за 5 бальною шкалою.

На сьогодні стан справ на вітчизняному страховому ринку вимагає посилення діяльності страхових компаній не тільки щодо просування себе на ринок, але й щодо посилення популярності страхування взагалі. Останнє страхові компанії виконувати не дуже хочуть, тому що рівень прибутків їх в основному задовольняє, а на залучення нових споживачів грошей і засобів не вистачає. Слід ураховувати й те, що менталітет українського населення, яке пережило потрясіння з трастами, Ощадбанком та Держстрахом, доки ще не змінився.

До важливих стримуючих факторів розвитку страхової компанії, можна віднести відсутність кваліфікованих фахівців та недосконалість законодавчої бази зі страхування. Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Іноді СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж спеціаліста середньої ланки. Усе це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень. Щодо недосконалої системи оподаткування, то відповідно до чинного законодавства тільки по окремих видах страхування страхові платежі можна відносити на собівартість продукції. Аналогічна ситуація і з платежами громадян: страхові платежі, які отримують громадяни, оподатковуються [8, с. 62].

Однак, незважаючи на це, останнім часом діяльність на ринку страхових послуг дозволила низці страхових компаній суттєво покращити свої позиції. Понад 82% експертів оцінили позитивно зміну позиції страхових компаній, до якої вони належать, що фактично відслідковується зростаючою динамікою розвитку страхового рийку. Так, найважливішими пріоритетами розвитку середньооблікової страхової компанії на сучасному етапі експерти відзначили: удосконалення управління персоналом (16,13%), розвиток інших каналів продажу (14,52%), удосконалення страхових продуктів по існуючих видах страхування та освоєння нових видів страхування (по 12,9% відповідно), удосконалення фінансового контролю та впровадження внутрішньо-корпоративних технологій (по 4,38% відповідно), маркетинг (8,06%), регіональний розвиток (філії, офіси продажу) і вдосконалення управління або організаційної структури (по 6,'15% відповідно)та розвиток агентської мережі (3,2)%), як указано на рис. З [9, с. 63].

Деякі страхові компанії перекривають свої резерви за рахунок позикових коштів. І шлях розв’язання цієї проблеми полягає в зміні порядку нагляду. Сьогодні страхові компанії здають звітність один раз на квартал, як і передбачено законодавством. Проте є досвід Казахстану, що змінив систему нагляду на щоденний. Потенціал страхового ринку України може бути реалізований лише у випадку, якщо державний нагляд відповідним чином реалізовуватиме свої завдання. Якщо взяти, наприклад, Німеччину, то в цій країні за останні десять років не збанкрутувала жодна страхова компанія. Представники німецьких страховиків вважають це насамперед заслугою нагляду. Чим жорсткіші й буде нагляд за діяльністю страхових компаній, особливо це стосується соціально орієнтованих страхових послуг, тим кращим буде результат. У загальній формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних зобов’язаннях перед страхувальниками. «Гак, відсутність засобів у страховика для розрахунків по прийнятих зобов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Комітетом по справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та Державний комітет з регулювання фінансового ринку України.

В останні роки на український ринок страхування починають входити іноземні компанії. Як було зазначено раніше в табл.1, на 01.01.07 на українському страховому ринку їх уже 66, що складає майже 20% від загальної кількості компаній, що діють на страховому ринку України. Вони несуть за собою сучасні страхові технології, та їх діяльність викликає більшу довіру в населення та споживачів страхових послуг.

Вітчизняні страхові компанії па сьогодні не змогли витримати такої конкуренції.

Отже, входження іноземних компаній на страховий ринок України може стати загрозою для подальшого розвитку страхового ринку України.

Саме тому українським страховим компаніям потрібно спрямовувати свою діяльність у таких напрямках: упровадження принципів страхового нагляду; упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; упровадження системи підготовки кадрів та підвищення рівня кваліфікованого персоналу страхового ринку; проведення міжнародних заходів; створення інституту ринку; залучення інвестицій, у тому числі й іноземних, у галузь страхування та страхового посередництва; удосконалення системи дистрибуції страхових послуг; створення умов доступу філій іноземних страхових компанії! до ринку страхових послуг України та контроль їх діяльності; упровадження системи страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; наближення страхового законодавства України до норм та принципів Європейського Союзу; розширення співпраці українських страхових компаній зі страховими компаніями Європи.

Якщо діяльність уряду не призведе до істотних змін у страховому законодавстві, то головними чинниками, що визначать розвиток вітчизняного страхового ринку, будуть: істотно обмежена платоспроможність споживачів страхових послуг; відсутність реальних перспектив для навального підвищення рівня фінансової стабільності вітчизняних СК; неможливість швидкого створення привабливого інвестиційного клімату; підвищення вартості перестрахування; інерційність здійснення пенсійної реформи й відсутність позитивних зсувів у реформуванні сфери медичного обслуговування.

Рис. 2.4 Пріоритети розвитку страхових компаній України на 2008;2010 рр. (Частка експертів, яка обрала зазначений пріоритет розвитку, %)

Рис. 2.5 Пріоритети розвитку страхових компаній України на 2008;2010 рр.

Середня важливість пріоритету розвитку страхових компаній, за 5 бальною шкалою.

Тільки за умови створення системи стимулювання й мотивації діяльності страховиків і страхувальників можливі реальні позитивні зсуви. Найголовніше, потрібно [10]:

— розробити пропозиції щодо вилучення з оподатковування коштів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності й страхової культури населення:

— здійснити економічне обґрунтування й розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій по довгостроковому страхуванню життя;

— розробити регламент злиття СК, методичні рекомендації по здійсненню страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників, переглянути порядок і форми їхньої звітності, методику оцінки обсягу страхового ринку за показником нетто-премій, методику аналізу діяльності СК;

— створити незалежний інститут експертизи договорів страхування й страхових випадків;

— сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;

— переглянути положення по формуванню й розміщенню страхових резервів;

— стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудита;

— у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення розширити об'єм, підвищити якість і прискорити публікацію зведень про стан страхового ринку; перейти на міжнародні стандарти бухобліку;

— розробити механізми впровадження електронного документообігу;

— створити на державному телебаченні регулярну інформаційну програму про страхування:

— з метою зміцнення довіри населення до СК систематично обнародувати інформацію про виплати страхових відшкодувати:

— створити національну базу даних клієнтів.

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування.

За останні п’ять років страхування в Україні зробило великий крок уперед, що відчувається на показниках формування валових та чистих страхових премій, зростанні обсягу страхових виплат, збільшенні капіталу й активів страхових компаній.

Останнім часом зацікавилися українським страховим бізнесом зарубіжні страхові компанії, що було зумовлено високою прибутковістю цього бізнесу, а також нерозвиненістю багатьох видів страхування для фізичних та юридичних осіб, що може бути небезпечним для страхового ринку України.

Розвиток страхового ринку стримує дія таких факторів: слабка обізнаність споживачів з страховими послугами, недосконалість законодавства; недостатність кадрів та ін.

Актуальність питання розвитку страхового ринку України зумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування в поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для: упровадження принципів страхового нагляду: упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; упровадження системи підготовки кадрів та підвищення рівня кваліфікації персоналу страхового ринку; удосконалення системи дистрибуції страхових послуг; наближення страхового законодавства України до норм та принципів Європейського Союзу; розширення співпраці українських страхових компаній зі страховими компаніями Європи.

2.2 Оцінка розвитку страхового ринку України За роки ринкових перетворень відбулася трансформація державної страхової монополії у страховий ринок. Останніми роками вітчизняний страховий ринок за темпами розвитку випереджає інші сектори економіки. Він є найрозвиненішим сектором ринку небанківських фінансових послуг, який акумулює 68% загального обсягу активів. Однією з причин такого розвитку є використання страхування як інструменту податкової оптимізації. Таким чином, реальне страхування, за різними оцінками, складає 25 — 40% від загальних показників. За оцінками експертів, в Україні застраховано лише 10% потенційних ризиків, в той час як в більшості країн цей показник становить 90 — 95%. Частка страхового ринку України в загальноєвропейському обсязі страхових послуг складає лише 0,05% при тому, що в Україні проживає 7% населення Європи.

Можна зробити висновок, що страховий ринок України залишається далеким від світових стандартів. Функції страхування виконуються ним неповною мірою. Це свідчить про нереалізований потенціал подальшого розвитку національного страхового ринку.

Рис. 2.6 Динаміка страхових премій

Страховий ринок України досить різноманітний за складом страховиків і видами пропонованих послуг. За даними Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДержфІнпослуг), станом на 01.01.2009 р. кількість страхових компаній склала 469 (станом на 01.01.2007 р. — 411), в тому числі 7 2 компанії, що здійснюють страхування життя (станом на 0 1.01.2007 р. — 55} та 397 компаній, що здійснюють інші види страхування, крім страхування життя (станом на 01.01.2007 р. — 356). Так, на страховому ринку спостерігалася позитивна тенденція до зростання рівня конкуренції на ринку страхування життя, а також до консолідації ринку ризикових видів страхування.

Незважаючи на збільшення загальної чисельності страховиків, кількість активно працюючих компаній залишається практично незмінною. Сьогодні з поміж зареєстрованих страхових компаній реально на ринку основну частку валових премій акумулюють 50 компаній, що здійснюють інші види страхування, крім страхування життя (77,3%), та 10 страхових компаній, що здійснюють страхування життя (81,7%).

Сучасний стан вітчизняного страхового ринку характеризується не лише зростанням чисельності страхових компаній, а й збільшенням їх статутного капіталу. Загальний сплачений статутний капітал страховиків протягом 200Н р. порівняно з 2007 р. зріс на 2572,8 млн. грн. (24,2%) і склав13 206,4 млн. грн.

Незважаючи на номінальне зростання показників діяльності, детальний аналіз свідчить про недостатню роль страхування у функціонуванні фінансової системи держави. Одним з основних показників стану страхового ринку с його ємність, що визначається обсягом реалізованих на ньому послуг. Загальна сума валових страхових премій, отримана страховиками у 2008 р., становила 24 008,6 млн. грн., з них чисті страхові премії (сума страхових премій без урахування страхових премій, переданих у перестрахування українським страховикам) — 15 981,8 млн. грн., що складає 66,6% від валових страхових премій. Від страхувальників за ризиковими видами страхування надійшло 1 5664,3 млі) грн. премій (65,2% від усіх валових премій), у тому числі від страхувальників-фізичних осіб — 7630,4 млн. грн. (31,8% від валових премій) (рис. 1).

Відношення страхових премій до ВВП у 2008 р. залишилося на рівні попереднього року. Валові премії становили 2,5% від ВВП, чисті страхові премії досягли 1,7% ВВП. З одного боку, це свідчить про певну сталість розвитку страхового ринку, а з іншого, зрозуміло, ідо внаслідок фінансової кризи в кінці 2008 р. обсяги ВВП і страхових премій зменшилися.

У структурі надходжень домінуючу роль відіграють надходження від добровільного майнового страхування, їх частка у структурі надходжень становить 78,6°/). Найменша частка надходжень (0,2%) спостерігається від державного обов’язкового страхування. Найвищі темпи приросту надходжень характерні для добровільного страхування відповідальності (7 1,9%), добровільного особистого страхування (42,1%) та недержавного обов’язкового страхування (41,3%). Позитивною тенденцією є зростання обсягів надходжень від особистого сі рахування життя (темп приросту склав 39,8%).

Структура виплат відрізняється від структури страхових премій і, на погляд страховиків, точніше відображає динаміку розвитку страхового ринку. Валові страхові виплати протягом 2008 р. зросли на 67,4%, чисті страхові виплати на 68,5%. За підсумками 2008 р., загальна сума страхових виплат за договорами страхування та перестрахування становила 7050,7 млн. грн., з них страхувальникам — фізичним особам, було виплачено 3206,4 млн. грн., чисті страхові виплати становили 6546,1 млн. грн. (рис. 2). У структурі виплат найбільшу частку становлять виплати по добровільному майновому страхуванню, які складались 3086, / млн. грн. (80,8%).

Рівень валових страхових виплат за 2008 р. становив 29,4%. Високий рівень валових страхових вин лат (більше 20%) спостерігався за видами у формі добровільного особистого страхування —- 40,4% (за 2007 р. 41,4%), добровільного майнового страхування — 31,7% (за 2007 р. — 24,1%), а також державного обов’язкового страхування — 94,8% (за 2007 р. — 111,4%). Рівень чистих страхових виплат за 2008 р. становив 41% (у 2007 р. — 31,4%). Рівень чистих страхових виплат перевищив рівень валових, оскільки при розрахунку не враховуються частки страхових виплат, що сплачуються за договорами внутрішнього перестрахування ризиків, та частки страхових премій, сплачених за операціями внутрішнього страхування.

У першому півріччі 2009 р. страховий ринок України розвивався в умовах складної ситуації в реальному секторі економіки та при загальному спаді виробництва. За результатами І півріччя поточного року, в більшості показників страхової діяльності відмітилися темпи спаду. У порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. кількість укладених договорів знизилася на 15%, при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, знизилася на 8%. На 16% зменшилися обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 17%. До 10% зменшилися страхові виплати/відшкодування.

Наведені показники свідчать про те, що на сучасному етапі страховий ринок має позитивні тенденції, але все ще потребує суттєвого вдосконалення. Серед основних причин, що стримують розвиток вітчизняного страхового ринку, можна відзначити недосконалість законодавчої бази, нерозвиненість довгострокового страхування життя, відсутність економічних стимулів для розвитку страхування, низьку платоспроможність населення, низький рівень страхової культури, недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення.

Рис. 2.7 Динаміка страхових виплат Одним з важливих питань розвитку страхового ринку є його ефективне регулювання та державна підтримка. Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку, державного регулювання і нагляду сприятиме створенню конкурентного середовища на ринку страхових послуг. З метою забезпечення стабільного розвитку страхового ринку необхідно забезпечити адаптацію законодавства України у сфері страхування до законодавства Європейського Союзу. Запровадження значної кількості обов’язкових видів страхування не відповідає практиці розвинених країн. Тому доцільним є економічно обґрунтувати необхідність та ефективність кожного виду обов’язкового страхування.

Страховий ринок використовується для податкової оптимізації в інших галузях економіки шляхом зменшення бази оподаткування. З огляду на це держава повинна забезпечити розробку законодавчих актів, які запобігають використанню страхового ринку для відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом.

Створення Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг сприяло державному регулюванню, здійсненню нагляду за страховою діяльністю та формуванню основ законодавчого регулювання розвитку страхового ринку. Однак проведення оперативного аналізу та оцінки рівня ризику діяльності страховиків ускладнюють недостатнє технічне та ресурсне забезпечення, зокрема забезпечення кваліфікованими кадрами. На кількість та якість підготовки спеціалістів впливає відсутність в переліку спеціальностей вищої освіти спеціальності «Страхування». Науково-дослідна робота в галузі страхування обмежується виконанням дисертаційних досліджень, головним чином викладачами та аспірантами вищих навчальних закладів. Неврегульованими є дослідження важливих проблем розвитку страхового ринку на замовлення державних органів і об'єднань страховиків.