Формування податкової системи початку ХХ сторіччя. 
Комунальний податок

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З дисципліни Податкова система

2010 р.

1. Українська державність та формування податкової системи початку ХХ сторіччя (1917 — 1921 рр.)

Українська державність початку XX століття зароджувалась і розвивалась в умовах революційних подій у Росії в 1917 р. Лютнева революція та повалення царизму, утворення Тимчасового уряду та прихід до влади більшовиків відбилися на соціально-політичних процесах, які відбувались в Україні на той час.

Тут на початку березня 1917 р. створюється Українська Центральна рада, яка одразу перетворилася на вагомий чинник політичного життя в Україні, її головою заочно обрали лідера українського національного руху М. Грушевського, який на той час перебував у засланні. У перших відозвах Центральної ради національна програма висувалася переважно в культурницькій площині. Після повернення із заслання М. Грушевський висунув гасло національно-територіальної автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд змушений був визнати Центральну раду державним органом. На початку липня 1917 р. Рада прийняла II Універсал, у якому говорилось про утворення Генерального секретаріату і розробку закону про автономний устрій України.

Проте вже 25 жовтня 1917 р. більшовики повалили Тимчасовий уряд і на II Всеросійському з'їзді рад утворили Раднарком на чолі з В. Леніним. На цю нову політичну ситуацію Центральна рада зреагувала, видавши III Універсал. У ньому йшлося про утворення Української Народної Республіки. Раднарком відповів на цю декларацію наступом загонів Червоної гвардії та утворенням у Харкові альтернативної, радянської Української Народної Республіки.

Під враженням від наступу радянських військ, керівництво Центральної ради в ніч на 12 січня 1918 р. оприлюднило останній, IV Універсал, в якому Україна проголошувалась незалежною республікою.

Фактично Центральна рада (хоч і був створений Генеральний секретаріат фінансових справ на чолі з X. Барановським) до проголошення незалежності України не проводила своєї особливої фінансової політики. Україна не мала ні своїх грошей, ні свого банку, ні своїх податків. Хоча і була видана постанова Генерального секретаріату Української Народної Республіки від 20 грудня 1917 р. про внесення податків на утримання українських державних установ, проте реально вона не діяла.

Особливістю революції стало припинення внесення будь-яких податків без різниці на чию користь: держави, місцевих органів суспільних організацій.

Революція та хаос, який вона викликала в економіці, створили становище, при якому гроші із обігу до держави не поверталися, бо податки перестали надходити до казни. У результаті виник грошовий голод, зникли дрібні грошові знаки. Для боротьби із спекулянтами проводились спеціальні облави. Так, у Києві за один грудневий день було вилучено мілких купюр на суму 50 тис. крб.

Останній транспорт з грошима з Петрограда до Києва був відправлений Тимчасовим урядом 11 листопада 1917 р.

Більшовики, захопивши владу в Росії, не захотіли визнавати Українську Народну Республіку. Готуючи революційний заколот на Україні, вони використовували найбільш ефективні та діючі фінансові важелі.

4 грудня Раднарком Росії остаточно припинив постачання в Україну грошових знаків. Розрахунок Леніна був дуже простий. Якщо робітники не будуть отримувати вчасно заробітну плату, то їх легше буде призвати під червоні знамена, а відтак — швидше повалити владу Центральної ради. У відповідь на це, Генеральний секретаріат УНР заборонив вивіз продовольства до Росії. Між двома країнами фактично розпочалась фінансово-економічна війна, яка незабаром переросла у відкриті дії.

19 грудня 1917 р. Центральна рада затвердила тимчасовий закон про випуск кредитних білетів УНР у карбованцях. Паралельно в обігу залишались російські царські рублі та казначейські білети Тимчасового уряду. 26 грудня 1917 р. були випущені перші українські кредитні білети вартістю 100 і 50 крб.

Брак розмінних грошей призвів до випуску місцевих бонів (інколи і без дозволу на це органів центральної влади). Найбільш солідно ця справа була поставлена в Одесі. Одеські гроші були добре виготовлені і конкурували з казначейськими знаками 50 крб., забезпечувались міським майном.

За час свого існування уряд Центральної ради так і не приступив ні до яких реформ і не вжив ніяк заходів до покращання фінансового й економічного становища країни. У сфері податків він обмежився лише підвищенням акцизних ставок і введенням податку на вино. Центральна рада жила за рахунок друкарського станка. Звітів про прибутки та видатки не складалося. Вводилися окремі податки попередні відмінялися, але все це було хаотично і випадково Так, 19 грудня 1917 р. Радою був прийнятий Закон про підвищення поштово-телеграфного та телефонного тарифу на 100%, введення особливого податку на телефонні апарати у розмірі 25 крб. з кожного. Тоді ж були підвищені поштові тарифи з перевезення газет. Важко зрозуміти, чому потрібно було починати податкові реформи з пошти та телеграфу, так як на вагомі прибутки при загальному розладі зв’язку розраховувати не доводилось.

1 січня 1918 р. був виданий Закон про виробництво та продаж пива. Вони обкладались промисловим та акцизним збором (акциз був встановлений у розмірі від 4 до 20 крб. з пуда солоду). Згодом був введений податок на коньяк та виноградне вино. Інших податків уряд Центральної ради так і не ввів. Як діючу фіскальну міру, планувалось ввести державну винну монополію. Проте втілити її в життя Центральна рада не встигла.

У ніч на 16 січня 1918 р. у Києві почалось більшовицьке повстання і 26 січня 1918 р. у місто ввійшли частини червоної армії. Більшовики в Києві пробули недовго, проте наслідки їхнього перебування виявилися катастрофічними для економіки України. У фінансовій політиці вони дотримувались однієї фіскальної міри — контрибуції та реквізиції. Так, тільки в Києві сума контрибуцій становила 10 млн руб., із якої за місяць встигли зібрати 5 млн руб. готівкою. Усі промислові підприємства були закриті, банківські установи паралізовані - сейфи зламані, знайдене золото конфісковане. Гроші які випускала Центральна рада, були анульовані, а в країні ввели російські грошові знаки купюрами в 20, 40, 250 та 1000 руб. Вранці 1 березня 1918 р. Київ був звільнений українськими військовими частинами. Залишаючи місто, більшовики вивезли 20 млн руб. кредитними білетами, на 1,7 млн руб. золотої монети, на 700 млн руб. відсоткових паперів. Крім того, у Ростові-на-Дону було знищено декілька сотень млн. руб., що належали Одеській конторі Держбанку та ощадкасам, які були розташовані в Україні. До речі, це були гроші робітників і селян, чиї інтереси так сильно захищали більшовики. Під час відступу червоні вивезли таки залишки українських грошових знаків у 100 крб. та літографічні відбитки для їхнього друку. Пізніше, влітку та восени 1918 р., відбитки були використані радянською владою для друкування українських грошей на території Росії. Загалом, було надруковано фальшивих грошей на суму 7 млн. крб. Російські диверсанти засилались на територію України для підпільної роботи та для підриву фінансової системи, маючи при собі фальшивки.

Навесні 1918 р. становище економіки України стало катастрофічним. Видобуток вугілля у березні впав до 60 млн. пудів (в березні 1917 р. — 154 млн. пудів). Металургійні заводи у квітні 1918 р. простоювали — не було палива, і майже всі заявили про своє закриття. Так як грошей на зарплату не було, чисельність робітників у галузі скоротилась до 90 тис. чоловік. У цукровій промисловості площі під посіви цукрових буряків скоротились на 63,7% порівняно з 1913 р. Між іншим, цукор і метал були тією основою, на яких Україна збиралась будувати своє фінансово-економічне благополуччя.

За такого економічного становища до влади 28−29 квітня 1918 р. прийшов П. П. Скоропадський, проголошений гетьманом усієї України. Його уряд повів більш активну роботу з будівництва Української держави. Міністром фінансів було назначено відомого фінансиста й економіста Ангіна Ржепецького. Для чіткої роботи з налагодження, зміцнення фінансової бази України та її стабільності у складі Міністерства фінансів розпочали діяти Департамент загальної канцелярії, Департамент кредитової канцелярії, Департамент митних зборів. Департамент простих податків (директор А. Маршинський), Департамент посередніх податків (директор А. Гуменний) та інші відділи. Працівники Міністерства поділялись за фахом на ряди, від чого безпосередньо залежав, зокрема, і розмір їхньої заробітної платні, а рівень її на той час був досить високим. Так, у Департаменті посередніх податків, наприклад, урядовці 1-го ряду отримували щомісяця платню у 300 крб. 2-го 250 крб., 3-го — 200 крб. Одним із головних завдань, що стояли перед Гетьманатом, — стабілізація національної валюти та врегулювання фінансової системи України. Ще в перші дні існування Української держави гетьманом було проголошено, що фінансовою одиницею в Україні буде карбованець, але вже 31 травня 1918 р. уряд вимушений був офіційно ввести в обіг «гривні». Одна гривня дорівнювала половині (0,5) гетьманського карбованця (1 крб. = 2 грн.). Уряд зумів зацікавити Німеччину в друкуванні українських грошей у Берліні. Це значно підвищило їх якість і захищеність від підробки. Всього було розміщено замовлення на 11,5 млрд. гривень кредитними білетами і на 1 млрд. серій Державної Скарбниці. Гетьманський уряд встиг отримати 3,905 млн. гривень кредитних білетів і на 1 млрд. серій. В обіг було випущено лише 206,5 млн. гривень кредитних білетів, серії при гетьманові в обіг не поступали зовсім. Таким чином, вдалося стримувати інфляцію.

Водночас із зазначеними грошовими знаками в Україні з липня 1918 р., згідно з постановою Ради Міністрів Української держави, з’явилися в обігу «поштові розмінні марки». Ці марки отримали назву «шагів», сто з яких становили одну гривню, а двісті відповідно один карбованець. В обігу на ринку їх було близько 71,5 млн. одиниць. Друкувалися «шаги» до кінця Гетьманату у Києві та Одесі.

Значний вплив на фінансово-економічний стан України мали і політичні умови того часу, як внутрішні, так і зовнішні. Уряд Скоропадського повинен був виконувати всі обтяжливі угоди Брестського договору, укладеного ще Центральною радою. Проводити власну лінію у керівництві країною за умов розташування на її території «союзницького» війська було нелегко. І все ж Скоропадському та його соратникам це вдалось. Одним із важливих кроків для Гетьманату стало підписання 15 травня 1918 р. договору Української держави у сфері фінансів з Німеччиною та Австро Угорщиною. Переговори щодо обмінного курсу між карбованцем і валютами цих країн проходили в дуже напруженій обстановці. Незважаючи на тиск з боку Центральних держав, українській делегації вдалося домовитися про встановлення досить вигідного для України еквівалентного грошового співвідношення. Згідно з угодою обмінні курси становили: 0,665 німецької марки = 1 українській гривні. Восени 1918 р. за гривню давали вже 6−8 німецьких марок.

Таким чином, українська грошова одиниця «прив'язувалась» до міцної, на той час, європейської валюти, це певною мірою страхувало її від можливої інфляційної кризи.

На той час українська гривня була однією з найбільш стабільних валют в Європі. Вперше в економічній історії для стабілізації національної валюти було використано не золотий запас, якого Українська держава не мала, а природні ресурси України — цукор, хліб.

10 серпня 1918 р. було створено Державний банк України з установчим капіталом 100 млн. крб. 23 серпня того ж року був відкритий Державний земельний банк із резервним фондом 50 млн. крб. та всього нерухомого майна України. Земельний фонд банку становив 142 тис. десятин вартістю 19 млн. 800 тис. крб.

Ввівши національну валюту, уряд гетьмана взяв курс на поступове вилучення російських грошових знаків. Адже на той час в обігу знаходилось близько 10−15 млрд руб. До грудня 1918 р. планувалось поступово вилучити ці гроші із обігу, а залишки обміняти на українські гривні. Паралельно вилучались і фальшиві білети в 100 крб., що підпільно друкувались у РФСР для підриву фінансів Української держави. До 1 листопада всі фальшиві сотки були обміняні на інші грошові знаки.

У сфері податкової політики гетьманський уряд спочатку підвищив ставки прямих податків та мит. За Законом від 25 травня 1918 р. у два рази підвищувались кріпосні податки за майновим цензом від 3% до 6%.

30 вересня утричі були підвищені ставки поземельного податку, а також на 50% збільшені оклади основного промислового податку на торгові підприємства. Було залишено податок на приріст прибутку, проте на прохання промисловців він був зменшений до 75% для звітних підприємств і до 40% - для не звітних. За законом від 10 вересня у півтора рази були підвищені збори з грошових капіталів і з кожних 100 крб. Від 20 до 30 коп. (раз на півріччя).

За цим же законом у два і три рази були підвищені ставки гербового збору, а в листопаді ще більше підвищились поштово-телеграфні тарифи. Вводився податок на нерухоме майно.

У 1918 р. податкова політика України — держави Павла Скоропадського складалася із 4-х прямих та 4-х непрямих податків (рис. 1).

Рис. 1 Податкова політика України — держави Павла Скоропадського

2. Порядок розрахунку комунального податку гетьманський комунальний податок забруднення Оскільки Податковий кодекс України, який прийнятий 2 грудня 2010 р. № 2755-VI, набирає чинності з 1 січня 2011 року, то на сьогоднішній день діють нормативно-правові акти, якими встановлений комунальний податок.

Комунальний податок — це обов’язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платниками комунального податку є підприємства, об'єднання, установи, організації незалежно від форм власності, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, незалежно від того чи ними проводиться фінансово-господарська діяльність.

Статтею 15 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування» (зі змінами та доповненнями) до місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. Пунктом 2 зазначеної статті передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Згідно зі статтею 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56−93 «Про місцеві податки і збори» (зі змінами та доповненнями) комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Граничний розмір комунального податку не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56−93 «Про місцеві податки і збори» органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників.

Основні елементи комунального податку:

· Платники — юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств;

· Об'єкт — фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично сплаченої заробітної плати), помноженого на середньоспискову чисельність працюючих за звітний місяць;

· Ставка — граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

· Джерело — для юридичних осіб — собівартість.

Об'єктом оподаткування є розрахункова величина фонду оплати праці, яка визначається як добуток середньоспискової чисельності працівників і одного неоподатковуваного мінімуму (рис. 2)

Рис. 2 Структурно-логічна схема розрахунку комунального податку При розрахунку сум комунального податку враховується середньооблікова (середньоспискова) чисельність працівників та встановлений на дату розрахунку розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Зайнятий працівник враховується тільки один раз (по місцю основної роботи), незалежно від строку трудового договору та тривалості робочого часу, тобто сумісники в розрахунок чисельності не входять.

Для розрахунку комунального податку необхідно визначити показник чисельності штатних працівників спискового складу. В списковий склад включаються всі робітники, які прийняті на постійну, сезонну, а також тимчасову роботу строком на один день і більше з дня зарахування їх на роботу.

В середньосписковому чисельність включаються також працівники, які тимчасово не працюють з наступних причин: по хворобі, в зв’язку з виконанням державних і громадських обов’язків, через тимчасове залучення до сільськогосподарських та інших робіт, робітники, відряджені на інші підприємства згідно з цивільним рішенням уряду тощо.

Не включаються в середньоспискову чисельність штатних робітників спискового складу студенти і учні учбових закладів, які проходять виробничу практику, студенти учбових закладів, які працюють на підприємстві у складі студентських загонів: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, які оформлені за сумісництвом на одному і тому ж підприємстві.

Крім того, в середньоспискову чисельність не включаються робітники, які:

— знаходяться у відпустці по вагітності і родах чи в додатковій відпустці по догляду за дитиною;

— прийняті для виконання разових спеціальних робіт;

— залучені до роботи на підприємстві за спеціальними договорами з державними організаціями, які враховані в списовій чисельності робітників за місцем їх основної роботи;

— подали заяву про звільнення і припинили роботу по закінченні терміну попередження чи які припинили роботу без попередження адміністрації;

— навчаються за направленням підприємства на навчання з відривом від виробництва в спеціальні навчальні заклади, отримують тільки стипендію за рахунок коштів цих підприємств;

— є громадянами інших країн і працюють за договорами на підприємствах, включаючи спільні, розташовані на території України, незалежно від форм власності, якщо вони згідно із законодавством України отримують дохід.

Середньоспискова чисельність робітників за звітний місяць обчислюється шляхом сумування чисельності робітників спискового складу за кожен календарний день звітного місяця, включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні й діленням отриманої суми на число календарних днів звітного періоду.

Середньоспискова чисельність робітників за період з початку року обчислюється шляхом сумування середньоспискової чисельності робітників за всі місяці роботи підприємства, які пройшли за період з початку року до звітного місяця включно, і діленням отриманої суми на кількість місяців за період з початку року.

Нарахована сума комунального податку відноситься на валові витрати. В бухгалтерському обліку нарахування комунального податку відображають кореспонденцію рахунків:

Д 92 «Адміністративні витрати»

К 6414 «Розрахунки за податками (комунальний податок)».

Комунальний податок нараховується та сплачується щомісячно в терміни, передбачені законодавством. Один раз в квартал в податкову інспекцію подається розрахунок комунального податку.

Податковий контроль здійснюється щомісячно в міру подання звітності і сплати комунального податку.

Комунальний податок обчислюється із фонду оплати праці, обчисленого виходячи із середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу та неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

Розрахунок податку за встановленою формою (додаток 1) надається податковим інспекціям щоквартально — протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Приклад. Підприємство стало на облік в державній податковій інспекції та розпочало господарську діяльність з 03.11.2010 р. Наказом по підприємству про прийняття на роботу до штату було зараховано 1 людину з 21.11.2010 р. 30.11.2010 року її було звільнено з посади. Тобто у листопаді 2010 року на підприємстві працювала 10 днів одна людина.

Відповідно до підпункту 3.3.2 Інструкції середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць, визначається шляхом ділення суми чисельності штатних працівників облікового складу за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні та святкові (неробочі) дні за період роботи, на загальне число календарних днів у звітному місяці. 1 чол.: 30 днів х 10 днів = 0,333 чол.

Середньооблікову чисельність підприємства за вересень в даному випадку отримуємо 0,333 чол.

Заокруглення показників відбувається за звичайними правилами елементарної математики. Окремого правила щодо заокруглення величини показника кількості працівників до 1 у будь-якому випадку, якщо ця величина менше 1, не існує. Тобто у випадку, що описаний у прикладі, середньооблікова кількість штатних працівників підприємства дорівнює 0.

Набрання чинності ПКУ кардинально змінює структуру місцевих податків і зборів.

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України встановлюються наступні місцеві податки та збори.

Так, до місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

Таким чином, Податковим кодексом, з одного боку значно скорочені місцеві податки та збори. А з іншого боку введений новий податок на нерухомість та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 10.3 Податкового кодексу України, місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Важливо зазначити, що встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється. Окрім цього, відповідно до прикінцевих положень Податкового кодексу, з 01.01.2011 року, втрачають чинність Закон України «Про систему оподаткування» та Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 56−93 «Про місцеві податки і збори» .

Отже, після 1 січня 2011 року суб'єкти господарювання не сплачуватимуть такі поширені на сьогодні податки (збори, обов’язкові платежі), як комунальний податок, податок з реклами, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і деякі інші. Крім того, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачуватиметься тільки при першій реєстрації транспортного засобу в Україні, а екологічний податок (аналог збору за забруднення навколишнього природного середовища) в частині викидів пересувними джерелами забруднення тепер сплачуватиметься податковими агентами — оптовими та роздрібними продавцями палива.

Відповідно до підпункту «б» пункту 17.2 статті 17 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами та доповненнями) до цього звітного розрахунку додається (ються) уточнюючий (і) розрахунок (ки) за «_________» (минулий (і) період (и)).

* Кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за N 1442/11 722. При цьому, якщо рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку визначено базовий податковий (звітний) період календарний місяць, то в рядку 01 указується середньооблікова кількість штатних працівників за такий місяць, якщо календарний квартал (півріччя, рік) — сума середньооблікової кількості штатних працівників за кожен місяць кварталу (півріччя, року).

** Проставляється розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений законодавством України.

*** Проставляється ставка, визначена рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку.

**** Заповнюється у разі подання уточнюючого розрахунку, що містить виправлені показники.

***** Нараховується платником самостійно відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із внесеними змінами та доповненнями).

Додаток 1

Одиниця виміру — грн. коп.

Ця частина розрахунку заповнюється посадовими особами ДПІ (ДПА)

3. Розрахунок збору за забруднення навколишнього середовища Встановлення та справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 44), Водним кодексом України (ст. 30), Законом України «Про відходи» (ст. 39) та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища поділяється на такі види:

­ збір за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

­ збір за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

­ збір за утворення і розміщення відходів.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і лімітів розміщення відходів.

Під лімітами викидів (скидів) забруднюючих речовин розуміють фіксовані обсяги забруднюючих речовин, дозволених до викиду (скиду) юридичними і фізичними особами у навколишнє середовище.

Під розміщенням відходів чинне законодавство розуміє зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» при встановленні збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачав тільки збір за розміщення відходів. З прийняттям Закону України «Про відходи» правове регулювання відносин у сфері діяльності, пов’язаної із утворенням відходів, їх зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, значно розширилося. Ліміти на утворення та розміщення відходів визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів регулює ліміт на утворення відходів і ліміт на розміщення відходів. Ліміт на утворення відходів являє собою максимальний обсяг відходів, на який у власника відходів є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях.

Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги викидів, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п’ятикратному розмірі.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища платники (крім розташованих у містах загальнодержавного значення) перераховують у таких розмірах:

20 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;

50 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Платники збору, розташовані у містах Києві і Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

70 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі міських бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території Автономної Республіки Крим, областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються:

— у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей, — Мінприроди України;

— в інших випадках — у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) радами, за поданням органів Мінприроди України.

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення (підприємствами) встановлюються терміном на п’ять років і доводяться до платників. Для пересувних джерел забруднення чинне законодавство поки що лімітів забруднення не передбачає.

На законодавчому рівні ще не розроблено нормативно-правових актів щодо встановлення та стягнення збору за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, розробка яких є на сьогодні нагальною потребою, особливо для виконання необхідних умов щодо приєднання до Європейського Союзу. Обсяги скидів при проведенні планового ремонту каналізаційних мереж включаються до загального ліміту скидів, нараховуються за погодженням з органами Мінприроди. У разі перевищення погодженого обсягу скидів та порушення умов їх проведення збір справляється як за понадлімітні скиди. При цьому збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, відшкодовуються в установленому законодавством порядку.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення цих зборів визначається Кабінетом Міністрів України. А саме: встановлення нормативів збору та його стягнення за забруднення навколишнього природного середовища більш детально регламентується Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 p., а також Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою Мінекоресурсів України та ДПА України 9 серпня 1999 р.

Нормативи збору за викиди, скиди та розміщення відходів — це фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщених відходів, які встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Окремо встановлюються нормативи зборів за:

— скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, за викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, викиди стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпечності та установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу;

— викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним транспортом, морськими та річковими суднами, залізничним транспортом;

— скиди основних забруднюючих речовин у водні об'єкти, у водні об'єкти залежно від концентрації забруднюючих речовин та нормативи збору за розміщення відходів (сума визначається залежно від ступеня небезпечності відходів).

Залежно від об'єкта розміщення забруднюючих речовин до нормативів плати застосовується коефіцієнт чи ставка нормативу, збільшена в декілька разів. Так, при скиданні забруднюючих речовин у закриті водоймища (озера, ставки) норматив збору збільшується у 1,5 рази; при захороненні забруднюючих речовин у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, — застосовується коефіцієнт 10. За викиди пересувними джерелами забруднення встановлюється норматив збору залежно від виду пального та виду транспорту.

Збори за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів обчислюються у п’ятикратному розмірі і стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. За відсутності у платника збору затверджених лімітів викидів, скидів чи розміщення відходів збір також стягується у п’ятикратному розмірі.

Отже, обчислення суми збору здійснює самостійно платник відповідно до виду забруднюючих речовин і класу небезпеки відходів на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів викидів, скидань і розміщення відходів і коригувальних коефіцієнтів.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища обчислюються платниками збору самостійно наростаючим підсумком з початку року та подаються за формою (додаток 2) щоквартально до органів державної податкової служби за місцем реєстрації платника разом із іншими обов’язковими податками та зборами.

Платники збору несуть відповідальність за повноту, правильність обчислення та своєчасність подання розрахунків до відповідних органів.

Додаток 2

Література

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (набирає чинності з 1 січня 2011 року).

2. Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ із змінами і доповненнями.

3. Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII із змінами і доповненнями.

4. Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР із змінами і доповненнями.

5. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 93 року № 56−93 «Про місцеві податки і збори» зі змінами та доповненнями.

6. Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового розрахунку комунального податку» від 24 грудня 2003 року № 625.

7. Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції щодо складання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища» від 17 березня 2005 року № 111 із змінами і доповненнями.

8. Довгалюк В.І., Єрмоленко Ю. Ю. Податкова система: Навчальний посібник. — 2007.

9. Кокшарова С. М. Податки в Україні: Навчальний посібник — 2005.

10. Косарчук В. П., Ляхович В. А. Податки України. — Київ, 2006.

11. Тарасюк Г. М., Шваб Л.І. Податки. Навч. посіб. — Київ, 2005.

12. Федосов В. М., Опарін В.М., П’ятаченко Г. О. та ін. Податкова сиcтeма України: Підручник. — Київ, 2006.

13. Чебанова Н. В. Василенко Ю.А. Податкова система Україн: Посібник. — Київ, 2005.

Задача У квітні підприємство виготовило 100 одиниць підакцизного товару. 70 одиниць було реалізовано, а 30 — передано на базу відпочинку, що знаходиться на балансі підприємства. Прибуток від реалізації був отриманий у сумі 4200 гри. Рентабельність виробництва 20%. Акцизний збір було визначено в сумі 1326 грн. Перевірити достовірність цієї суми, враховуючи, що ставка акцизного збору на цей товар становить 5%.

Рішення Акцизний збір є непрямим податком, тобто входить у ціну товарів і сплачується наприкінці фактично покупцем, а не виробником продукції.

При рішенні даної задачі необхідно врахувати акцизний збір з усього товару, тобто зі 100 одиниць.

1. Розрахуємо ціну товару за 1 одиницю.

Для цього необхідно суму прибутку поділити на кількість реалізованих одиниць товару.

4200,00 грн.: 70 од. = 60,00 грн.

2. Розраховуємо акцизний збір, виходячи зі ставки 5%.

АЗ = 60,00 грн. х 5% х 100 од.

АЗ = 300,00 грн.

3. Достовірність суми акцизного збору, який було визначено в сумі 1326 грн. в умові задачі є невірною, так як шляхом рішення задачі ми отримали 300,00 грн.