Конкурентоспроможність підприємства

Вступ

конкурентоспроможність підприємство комбінат хлібопродукт

Актуальність теми підтверджує те, що одна з найважливіших задач розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного рівня якості.

Передовий закордонний досвід свідчить, що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою конкурентоспроможності, але разом з тим, можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

Метою роботи є дослідження основних конкурентних переваг та способи їх досягнення конкретним підприємством в залежності від ситуації, що складається.

Завдання курсової роботи:

— проаналізувати рівень конкурентоспроможності «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» ;

— намітити шляхи поліпшення конкурентоспроможності досліджуваного підприємства.

Об'єктом цього дослідження є ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2», який як і інші підприємства країни в сучасних умовах, повинні вміти виробляти конкурентоспроможну продукцію і бути готовим до ефективної роботи в режимі ринкових відносин.

Предметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства, як цілісного господарюючого елемента, впливовість економічних факторів як на мікротак і на макрорівнях на конкурентоспроможність підприємства, продукції та персоналу.

Особливість даної роботи полягає в тому, що:

— зроблені теоретичні і практичні розробки проблеми у тому аспекті, як вони поставлені сучасним розвитком нашої економіки;

— предмет розробки має складний та суперечливий характер;

— комплексний (всеохоплюючий) підхід до вивчення діючого господарського механізму підприємства та його доопрацювання до рівня, який би забезпечив конкурентоспроможність персоналу, підприємства, і усіх видів його продукції на світовому рівні;

— направленість на рішення суто практичних питань, в стислі строки по всьому діапазону проблеми ефективного функціонування заводу в умовах ринкових відносин.

Курсова робота складається з змісту, вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та пропозицій, списку використаних 50 джерел, дев`яти таблиць, трьох діаграм і дев`яти додатків, налічує 46 сторінок.

У першому розділі розглядаються теоретичні аспети конкурентоспроможності підприємства, основні види конкурентоспроможності, а також підходи до управління конкурентоспроможностю підприємства.

У другому розділі наведена організаційна структура з описом, а також розраховані і описані основні економічні показники.

У третьому розділі описані основні шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємства і способи їх реалізації.

1. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності підприємства

1.1 Поняття та види конкурентоспроможності підприємства

Конкурентоспроможність підприємства — здатність підприємства створювати, виробляти і продавати товари та послуги, цінові й нецінові якості яких привабливіші, ніж в аналогічної продукції конкурентів.

Конкурентоспроможність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм цієї ж галузі усередині національної економіки і за її межами. Це означає, що конкурентоспроможність фірми може бути виявлена (оцінена) лише в рамках групи фірм, які належать до однієї галузі, або фірм, що випускають товари-субститути.

Конкурентоспроможність підприємства — комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відбиває ступінь переваги сукупності оціночних показників діяльності підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу щодо сукупності показників підприємств-конкурентів.

1. Показники оцінювання конкурентоспроможності підприємства:

1) показники виробництва;

2) витрати на одиницю продукції;

3) рентабельність продукції;

4) коефіцієнт спеціалізації підприємства;

5) коефіцієнт тривалості виробничого циклу виробів;

6) коефіцієнт стабільності номенклатури;

7) коефіцієнт використання прогресивних методів контролю якості;

8) коефіцієнт використання передових форм організації виробництва;

9) коефіцієнт використання прогресивних методів організації праці;

10) коефіцієнт якості управління (оцінюють оснащеність ЕОМ, факсами, ксероксами, сучасними засобами зв’язку офісів тощо, а також якість управлінських рішень (виходячи з динаміки показників ефективності роботи підприємства). У зв’язку з конфіденційністю інформації про різні підприємства можна використовувати будь-які дані, що характеризують якість управління підприємством).

2. Показники, що характеризують конкурентний потенціал підприємства.

1) фондовіддача;

2) продуктивність праці;

3) енергомісткість;

4) ефективність технології виробництва;

5) ефективність інформаційних ресурсів;

6) ефективність заходів підвищення творчої активності персоналу.

3. Конкурентоспроможність продукції.

Конкурентоспроможність є одним з основних понять, яке активно використовується в теорії та практиці економічного аналізу, виступає багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результаті. Для її характеристики використовується поняття порівняльних витрат (Д. Рікардо), порівняльних переваг (Є. Хекшер, Б. Олін), порівняння конкурентних переваг, чинників управління та продуктивності використання ресурсів (М. Портер), конкурентного статусу фірми (І. Ансофф)[4].

Слід звернути увагу на багатозначності трактувань сутності поняття «конкурентоспроможність» сучасними вченими-економістами (додаток Г).

Розбіжності та різноманітність авторських позицій стосовно визначення поняття конкурентоспроможності пов’язані з:

— ототожненням конкурентоспроможності підприємства та конкурентоспроможності продукції або послуг;

— масштабами розгляду конкурентоспроможності: на регіональному, національному або світовому ринку (підприємство, галузь, країна);

— заміною одного поняття іншим (конкурентний статус, конкурентний рівень);

— характеристикою будь — якої складової конкурентоспроможності підприємства: конкурентоспроможність виробничого, трудового потенціалу.

Незважаючи на різні підходи до визначення його суті, всі дослідники відмічають порівняльний і часовий (динамічний) характер цього показника:

— порівняльний характер означає, що конкурентоспроможність не є явищем, притаманним конкретному об'єкту; вона не випливає з його внутрішньої природи, а проявляється тільки за умов порівняння даного об'єкта з іншими; її можна оцінити порівнянням найбільш суттєвих показників діяльності підприємств; результатом цього порівняння є визначення рівня конкурентоспроможності;

— часовий характер (динамічність) означає, що досягнутий в окремий проміжок часу рівень конкурентоспроможності підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції незалежно від ефективності діяльності; протидія інших суб'єктів господарювання, рішучість та активність їх конкурентних стратегій можуть привести до втрати досягнутої позиції та зниження рівня конкурентоспроможності.

У цілому, існують різні підходи до класифікації конкурентоспроможності:

— за територіально-географічною ознакою — міжнародна і внутрішньо національна конкурентоспроможність; конкурентоспроможність в межах окремих регіонів (районів);

— залежно від масштабності економічних об'єктів — конкурентоспроможність товару, підприємства-виробника, галузі і/або комплексу галузей, національної економіки;

— у тимчасовому прояві - конкурентоспроможність на певну дату або проміжок часу у минулому, поточна конкурентоспроможність, конкурентоспроможність в перспективі.

Р. Хейс, С. Уїлрайт і Д. Кларк виділяють чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства:

Керівництво підприємств першого рівня розглядає організацію управління як щось внутрішньо нейтральне. Свою роль керівники підприємства бачать лише в тому, щоб випускати продукцію, не піклуючись ні про які сюрпризи для конкурентів і споживачів. Вони упевнені в конструкції і технічному рівні своєї продукції, організації збуту і ефективності реклами. Такий підхід приносить успіх, якщо підприємство зуміє знайти свою ринкову нішу, яка убереже його від негайної конкуренції. Але якщо підприємство переростає нішу, йому неминуче доводиться вступати в конкурентну боротьбу з іншими виробниками і піклуватися про створення конкурентних переваг;

Компанії другого рівня конкурентоспроможності прагнуть до того, щоб їх підприємства повністю відповідали стандартам, встановленим їх основними конкурентами, — технічним прийомам, технологіям, методам організації виробництва ведучих підприємств галузі. Вони слідують тим же принципам і підходам в управлінні якістю продукції і працею, але деяким компаніям використання стереотипів не додає конкурентоспроможності, і в умовах загострення конкурентної боротьби вони від них починають відходити.

Компанії третього рівня конкурентоспроможності досягають успіху в конкурентній боротьбі, завдяки не стільки функції виробництва, скільки функції управління, якості, ефективності управління і організації виробництва в найширшому сенсі. Такі компанії на багато років випереджають своїх конкурентів;

Компанії четвертого рівня конкурентоспроможності кидають виклик будь-якому конкуренту по всьому світу в будь-якому аспекті виробництва або управління; це підприємства світового класу.

Компанії третього і четвертого рівнів конкурентоспроможності є «стратегічно важливими підприємствами», або «стратегічними підприємствами».

Отже, конкурентоспроможність підприємства — це певна система, що складається з безперервно взаємодіючих факторів і характеризує ступінь реалізації потенційних можливостей підприємства по надбанню та утриманню впродовж тривалого періоду часу конкурентної переваги. Тому під конкурентоспроможністю слід розуміти не тільки ефективність, але і динаміку пристосування підприємства до змінних умов зовнішнього середовища.

Здатність ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентноздатних товарів — обов’язкова умова конкурентоспроможності фірми.

У ширшому сенсі для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота по всьому виробничо-господарському циклу, що приводить до конкурентних переваг у області, виробництва, управління, фінансів, маркетингу тощо. Конкурентоспроможність фірми — результат її конкурентних переваг по всьому спектру проблем управління компанією.

Основними ознаками конкурентоспроможності як одного з критеріїв ефективності економічного суб'єкта є:

— відносний (порівняльний) характер — конкурентоспроможність проявляється тільки через порівняння характеристик економічного суб'єкта з характеристиками інших суб'єктів даного ринку;

— релевантний характер критерію конкурентоспроможності, який означає, що траєкторія руху даного економічного суб'єкта (його конкурентна позиція) відносно інших суб'єктів може бути визначена тільки в межах релевантного зовнішнього середовища;

— часовий характер (динамічність) критерію конкурентоспроможності характеризує положення суб'єкта у конкурентному полі в координатах часу як результат його конкурентної діяльності.

1.2 Системно-процесний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства

Управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою певний аспект менеджменту підприємства, спрямованого на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта економічної конкуренції.

Сучасна концепція управління конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується на використанні базових положень науки управління, відповідно до яких основними елементами системи управління є мета, об'єкт і суб'єкт, методологія та принципи, процес та функції управління. Склад основних елементів системи управління конкурентоспроможністю підприємства та їх взаємозв'язки представлено у додатку Д.

Метою управління конкурентоспроможністю підприємства є забезпечення життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

Управління конкурентоспроможністю підприємства має бути спрямованим на:

— нейтралізацію (подолання) або обмеження кількості негативних (деструктивних) чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування захисту проти них;

— використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг підприємства;

— забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень — їх синхронізації з динамікою дії негативних і позитивних чинників конкуренції на певному ринку.

Об'єктом управління конкурентоспроможністю підприємства є рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта економічної конкуренції.

Суб'єктами управління конкурентоспроможністю підприємства є певне коло осіб, що реалізують його (управління) мету:

— власник підприємства, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань підприємства, пов’язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника;

— вищий управлінський персонал підприємства (директор, заступники директора та керівники тих підрозділів підприємства, що формують ланцюг цінностей підприємства);

— лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, які є відповідальними за ефективну реалізацію планів дій по забезпеченню належного рівня конкурентоспроможності;

— менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на підприємство на платній основі для розробки та реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності;

— державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначаються відповідними нормативними документами.

З позиції процесного підходу управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій — цілевстановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності по формуванню конкурентних переваг та забезпеченню життєдіяльності підприємства як суб'єкта економічної діяльності. При цьому:

— функція «цілевстановлення» обумовлює орієнтацію управління конкурентоспроможністю підприємства на досягнення певних цілей, під якими розуміється майбутній рівень конкурентоспроможності об'єкта управління, якого передбачається досягти;

— функція «планування» передбачає формування стратегії і тактики реалізації цілей і завдань, розробку програм, складання планів і графіків реалізації окремих заходів нарощування конкурентоспроможності як в цілому по підприємству, так і по його окремих структурних підрозділах;

— функція «організація» забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм; з нею пов’язані питання розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямами операційної діяльності; також в процесі організаційної діяльності забезпечується необхідна узгодженість дій операційних підрозділів та окремих фахівців в реалізації прийнятих планів;

— функція «мотивація» забезпечує використання мотиваційних (як економічних, так і психологічних) регуляторів активності суб'єктів управління конкурентоспроможністю підприємства;

— функція «контроль» забезпечує нагляд і перевірку відповідності досягнутого рівня конкурентоспроможності підприємства поставленим вимогам; передбачає розробку стандартів для контролю у вигляді системи кількісних показників, що дають змогу перевірити результативність процесу реалізації вироблених планів та програм, або їх окремих заходів, своєчасно вносити зміни, які сприяють досягненню поставленої мети підприємства.

Реалізація функцій управління конкурентоспроможністю підприємства у їх взаємозв'язку формує цикл управління конкурентоспроможністю (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Цикл управління конкурентоспроможністю підприємства До базових принципів управління конкурентоспроможністю слід віднести:

— принцип єдності теорії та практики управління конкурентоспроможністю підприємства — цей принцип передбачає, що будь-яке релевантне управлінське рішення має відповідати логіці, принципам та методам управління конкурентоспроможністю та розв’язувати принаймні одне з практичних завдань;

— принцип системності управління — цей принцип передбачає розгляд будь-якого об'єкту як системи; системний підхід дає змогу врахувати всі необхідні взаємозв'язки та взаємодії в системі управління, дозволяє при постановці цілей всебічно зважувати чинники та спрямовувати механізми управління на досягнення поставлених цілей;

— принцип наукової обґрунтованості управління — цей принцип передбачає врахування при формуванні системи управління конкурентоспроможністю економічних законів та закономірностей розвитку, застосування наукових підходів (зокрема — процесного, системного, ситуаційного) і методів моделювання, що сприяють підвищенню стабільності функціонування системи управління;

— принцип ранжування об'єктів управління за їх важливістю — цей принцип вимагає визначення важливості, вагомості, рангу об'єктів (проблем, чинників) за їх ефективністю, актуальністю, масштабністю, ступенем ризику; оскільки ресурси підприємства завжди обмежені, тому спочатку вони мають вкладатися у розв’язок найбільш важливіших проблем підвищення конкурентоспроможності;

— принцип багатоваріантності - цей принцип передбачає генерацію альтернативних варіантів розвитку подій;

— принцип співставності управлінських рішень при аналізі їх варіантів — цей принцип передбачає, що альтернативні варіанти управлінських рішень щодо тих чи інших варіантів розвитку подій приводяться до співставного вигляду по параметрах реалістичності, прийнятності наслідків реалізації, відповідності наявним ресурсам підприємства, часу, якості, масштабу, ризику та невизначеності, умов втілення тощо; вибір найбільш ефективного варіанту управлінського рішення здійснюється з урахуванням реалій функціонування підприємства;

— принцип збереження та розвитку конкурентних переваг підприємства — цей принцип передбачає обов’язковість вияву сильних та слабких сторін об'єкту управління, на основі чого з’являється можливість формувати ефективну конкурентну стратегію та домагатися переваг даного підприємства у тій чи іншій сфері діяльності у порівнянні з конкурентами;

— принцип ринкової орієнтації - цей принцип передбачає, що визначальним моментом розвитку підприємства мають виступати можливості, що ініціюються змінами зовнішнього середовища його функціонування, зокрема — розвитком попиту та потребами ринку;

— принцип цільової спрямованості - цей принцип диктує необхідність відповідності програм підвищення конкурентоспроможності підприємства цілям його конкурентної стратегії;

— принцип комплексності - цей принцип передбачає охоплення та інтеграцію у єдиний потік потенціалу зростання конкурентоспроможності, який міститься в усіх функціональних аспектах діяльності підприємства;

— принцип гнучкості - цей принцип передбачає можливість стратегічного маневрування на ринку в разу принципових змін його параметрів і появи принципово нових загроз та можливостей розвитку підприємства;

— принцип етапності - цей принцип передбачає, що процес розробки та реалізації конкурентних стратегій підприємства має бути регламентований процедурно та в часі.

Процес управління конкурентоспроможністю підприємства включає в себе наступні дії: моніторинг конкурентного середовища та оцінку конкурентної ситуації в галузі та на ринку; діагностування конкурентоспроможності підприємства та його основних суперників; конкурентне позиціонування підприємства — вибір стратегічних господарських підрозділів із перевагами у конкурентній боротьбі; розробка концепції та стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства; реалізація конкурентної стратегії підприємства.

Прикладне використання наведеної нижче теоретичної моделі управління конкурентоспроможністю підприємства є можливим лише за умови її пристосування до реалій функціонування конкретного підприємства.

Етапи і процедури процесу управління конкурентоспроможністю підприємства наведено у додатку Е.

Система управління конкурентоспроможністю великого підприємства, принципова блок-схема організаційно-економічного механізму якої наведена у додатку Є являє собою специфічну багатофункціональну та багатокомпонентну систему, що складається з комплексу взаємопов'язаних блоків, що відчувають на собі вплив зовнішніх та внутрішніх чинників і створюють певну цілісність. Як видно з блок-схеми, структуру системи управління конкурентоспроможністю формують 8 програмно-цільових комплексних блоків, які відображують необхідні дії, конкретні організаційні, економічні, техніко-технологічні заходи у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, реалізація котрих буде сприяти результативному здійсненню управлінських рішень у певній сфері діяльності. Всі блоки системи об'єднані базовим принципом — кожен з них забезпечує розв’язок проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилення його позицій на світовому та внутрішньому ринках, забезпечення стійкого розвитку за рахунок створення та підтримки конкурентних переваг. Кожен з блоків, у свою чергу, також може розглядатися як система, що включає різноманітні системоутворюючі компоненти.

Таким чином, принципова блок-схема організаційно-економічного механізму системи управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою сукупність підсистем, що відображують агреговані комплекси дій по підвищенню конкурентних можливостей підприємства.

2. Дослідження конкурентоспроможності підприємства ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2»

З Статуту (додаток А) відомо, що Товариство засноване шляхом об'єднання майна (внесків) Учасників відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного законодавства України для здійснення господарської діяльності на основі повного господарського розрахунку, самофінансування та самоокупності.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, валютний та інші рахунки у банківських установах, круглі печатки з власним найменуванням, кутовий штамп з власним найменуванням та штампи для діловодства, бланки, знак для товарів та послуг, іншу атрибутику юридичної особи, може від свого імені володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном відповідно до його призначення і предмету діяльності, а також укладати договори, набувати майнові та пов’язані з ними немайнові права, орендувати і відчужувати майно, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському суді, третейському суді.

Товариство у своїй діяльності керується діючим законодавством України, власним Статутом, а також внутрішніми правилами процедур, регламентами та іншими локальними нормативними актами.

Повне найменування Товариства: товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2».

Місцезнаходження Товариства: Україна, смт. Десна Вінницького району Вінницької області, вул. Гагаріна, 6.

Товариство є власником:

— майна переданого йому Учасниками у власність;

— продукції виробленої Товариством в результаті господарської діяльності;

— одержаних доходів;

— іншого майна, отриманого на законних підставах.

Товариство має право здійснювати у відношенні до свого майна будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству, в тому числі передавати права щодо володіння, користування та розпорядження майном іншим особам, використовувати його в якості предмета застави, передавати в управління та розпоряджатися ним іншим чином.

Метою діяльності Товариства є одержання прибутку від здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності у відповідності і на умовах, визначених чинним законодавством та статутом.

Предметом діяльності Товариства є:

— виробництво борошномельної, круп’яної, комбікормової та іншої продукції та її реалізація;

— проведення державних та децентралізованих закупок зерна, закупівля, приймання, обробка збереження і відпуск зернових культур;

— збереження та раціональне використання державних хлібних ресурсів;

— розвиток борошномельної, круп’яної, елеваторної та комбікормової промисловості;

— виробництво продукції з зернових культур, в тому числі - з давальницької сировини;

— виробництво та відпуск теплової енергії;

— відпуск електроенергії;

— виробництво хлібобулочних виробів;

— виробництво та капітальний, поточний, заявочний ремонт, технічне обслуговування автотранспортної техніки, обладнання та іншої техніки;

— виробництво металевих конструкцій, виробів та деталей;

— інші види діяльності, які визначені в статуті.

В товаристві створюється статутний капітал в розмірі 77 500,00 грн. (сімдесят сім тисяч п’ятсот гривень). Статутний капітал може утворюватися з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, цінних паперів, матеріальних цінностей (будинки, споруди, обладнання тощо), прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також будь-якими майновими правами (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності).

Розмір вкладів та розподіл часток статутного капіталу між учасниками Становить:

— товариство з обмеженою відповідальністю «Стратег» 77 125,00 грн., що відповідає 99,52% статутного капіталу.

— Загородня Ольга Зіновіївна 375,00 грн., що відповідає 0,48% статутного капіталу.

Вкладами учасників до статутного капіталу є грошові кошти.

В Товаристві створюється Резервний фонд в розмірі 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до Резервного (страхового) фонду не може бути менш як 5% суми чистого прибутку. Обов’язкові відрахування поновлюються, якщо Резервний (страховий) фонд буде витрачено повністю або частково.

Резервний фонд призначається на покриття непередбачених збитків. Витрата Резервного (страхового) фонду здійснюється за розпорядженням Загальних Зборів Учасників.

Товариство, крім Резервного фонду, може створювати й інші фонди. Порядок створення, використання, поповнення та ліквідація фондів, регулюється спеціальними положеннями про них, що затверджуються Зборами Учасників.

Чистий прибуток, одержаний після сплати процентів по кредитах банків, сплати податків та інших платежів до бюджету, залишається у повному розпорядженні Товариства, яке визначає напрями його використання. Виплата частки прибутку, (дивідендів) проводиться один раз на рік за підсумкамикалендарного року.

Дивіденди сплачуються на протязі першого кварталу року, який йде після звітного року. Умови сплати дивідендів можуть змінюватися у відповідності з рішенням Загальних Зборів Учасників.

Збитки, що виникли в процесі здійснення діяльності Товариством, покриваються в першу чергу за рахунок Резервного фонду.

В разі недостатності коштів Резервного фонду Загальні Збори Учасників можуть прийняти рішення про направлення на покриття збитків коштів з інших фондів.

Вищим органом Товариства є Загальні Збори Учасників. Виконавчим органом Товариства, який здійснює управління й керівництво поточною діяльністю є директор Товариства, який визначається і відкликається Загальними зборами учасників.

До компетенції директора Товариства належать усі питання діяльності.

Товариства, крім тих, що згідно з чинним законодавством, статутом або рішенням вищого органу Товариства віднесені до компетенції вищого органу.

Товариства або Заступника Директора Товариства з економіки та фінансів.

Заступник Директора Товариства з економіки та фінансів призначається і відкликається Загальними зборами учасників.

Контроль за фінансовою та господарською діяльністю Товариства здійснюється Ревізійною комісією, що утворюється Загальними Зборами Учасників з їх числа в кількості не менше трьох осіб. Директор і заступник директора не можуть бути членами Ревізійної комісії.

На вимогу будь-кого з Учасників Товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності Товариства із залученням професійного аудитора, не пов’язаного майновими інтересами з Товариством чи з його учасниками.

Для досягнення статутної мети Товариство:

1. Відкриває поточний та інші рахунки в будь-яких фінансово-кредитних установах та проводить через них всі касові та кредитно-розрахункові операції в національній та в іноземній валюті, по безготівковому розрахунку без обмежень сум платежів. Форми розрахунків визначаються Товариством по узгодженню з усіма контрагентами та з урахуванням вимог чинного законодавства.

2. Вивчає кон’юнктуру ринку товарів та послуг.

3. Здійснює види діяльності, передбачені Статутом.

4. Набуває, отримує в оренду чи на лізингових умовах техніку, будівлі, споруд та інше майно, необхідне для статутної діяльності.

5. Отримує від будь-яких фінансово-кредитних установ кредити на договірних умовах.

6. Самостійно встановлює порядок і умови отримання та передачі майна, а також ціни, ставки, тарифи та розцінки на товари, послуги та роботи, що реалізуються, надаються чи виконуються Товариством.

7. Організовує підготовку та підвищення кваліфікації кадрів по всіх напрямкам діяльності.

8. Входить в об'єднання, створює різні види спільних підприємств, господарських товариств, а також приймає участь в їх діяльності.

Трудові відносини між Товариством і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно діючого законодавства.

Припинення діяльності Товариства відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, розділу, виділу, перетворення) чи ліквідації.

Організаційна структура ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» (додаток Ж) представляє собою сукупність певним чином пов’язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують.

Головне призначення організаційної структури — забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). На промисловому підприємстві питома вага кадрів управління дорівнює 20−25% усієї кількості працюючих.

ТОВ «Вінницькому комбінату хлібопродуктів № 2» притаманна лінійна ОСУ, яка характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління. На даному підприємстві кожний виробничий підрозділ очолює керівник, який здійснює всі функції управління. Кожний працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління. Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають. Така схема підпорядкування і звітності основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки.

Для того щоб зрозуміти наскільки ефективно працює підприємство потрібно провести аналіз балансу та фінансової звітності.

На основі даних Балансу та Звіту про фінансові результати (додатки Б і В) проведемо аналіз змін основних фінансових та економічних показників ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» за 2008;2010 роки дані зобразимо у вигляді таблиці.

Таблиця 2.1. Основні показники господарської діяльності ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» за 2008;2010 рр., тис. грн.

Аналізуючи таблицю 2.1 видно, що ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» в 2009 році в порівнянні з 2008 роком нарощує обсяги виробництва продукції. Про це свідчить збільшення виручки від реалізації продукції на 310 344, тис. грн., а також зростання чистого прибутку більш ніж в 20 разів з 297 тис. грн. до 4984 тис. грн. в 2009 році. В результаті збільшення продаж підприємство несе додаткові витрати на збут продукції, які в порівнянні з 2008 роком зросли на 23 676 тис. грн. Значно зросли і інші операційні витрати з 3637 тис. грн. в 2008 році до 90 034 тис. грн. в 2009 році. Лише адміністративні витрати суттєво не змінилися із значним збільшенням доходів підприємства. При аналізі фінансових показників в 2010 році в порівнянні з 2009 роком ми спостерігаємо різке зниження майже всіх показників. Виручка від реалізації продукції зменшилась майже в 2 рази з 392 516 тис. грн. до 204 655 тис. грн. Також зменшився чистий дохід, валовий прибуток, інші операційні і фінансові доходи та чистий прибуток. Поряд з цим зменшилися і витрати підприємства, крім фінансових витрат на 968 тис. грн. в 2010 році в порівнянні з 2009 роком. В результаті цього збільшився лише показник фінансових результатів від операційно діяльності на 5783 тис. грн. в порівнянні з 2009 роком, а чистий прибуток зменшився на 2070 тис. грн. Аналіз показників ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» показує, що в 2008 році підприємство нарощує обсяги виробництва продукції і отримує гарні показники фінансової діяльності. Але в 2010 році відбувається значне скорочення майже всіх показників діяльності, що є негативною тенденцією. Таким чином, можна зробити висновок, що підприємство згортає виробництво в 2010 році в порівнянні з 2009 роком.

Про це свідчать зменшення витрат та доходів. Дана ситуація потребує негайного втручання керівництва з метою недопущення подальшого занепаду та розробки ефективної стратегії діяльності підприємства на майбутні періоди. Для ефективного аналізу фінансового стану підприємства доцільно розглянути показники фінансової стійкості (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Динаміка показників фінансової стійкості ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» за 2008;2010 рр.

Фінансова стійкість — це надійно гарантована платоспроможність, рівновага між власними та залученими засобами, незалежність від випадковостей ринкової кон’юктури і партнерів, довіра кредиторів і інвесторів та рівень залежності від них, наявність такої величини прибутку, який би забезпечив самофінансування.

Здійснивши аналіз фінансової стійкості ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» за 2008;2010 рр. можна зробити наступні висновки:

— коефіцієнт автономії за досліджуваний період знаходиться нижче норми, що в більшості випадків свідчить про низьку платоспроможність підприємства. Проте, досліджуване підприємство займається виробництвом хлібобулочних виробів, що супроводжується високою оборотністю активів, стабільним попитом на продукцію, налагодженими каналами постачання і збуту, низьким рівнем постійних витрат. Тому, частка власного капіталу на даному підприємстві може бути меншою за 50%, але підприємство є достатньо фінансово стійким, про що свідчить отримання прибутку підприємства;

— коефіцієнт фінансової залежності свідчить, що найбільше активів — 0,9 грн. припадає на 1 грн. власних коштів підприємства, що свідчить про недостатню кількість власних коштів;

— коефіцієнт маневреності власного капіталу досліджуваного підприємства показує, що практично всі власні грошові кошти використовуються на фінансування поточної діяльності;

— коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами показує низький рівень забезпеченості ресурсами для проведення незалежної фінансової політики, але цей показник поступово збільшується, що позитивно характеризує тенденцію змін.

— коефіцієнт фінансової стійкості показує високий рівень залученого капіталу, що призводить до високого рівня фінансового ризику діяльності підприємства.

Аналіз коефіцієнтів фінансової стійкості засвідчує низький рівень фінансової стійкості підприємства, що негативно впливає на діяльність підприємства.

Рентабельність можна визначити як співвідношення певного прибутку показника, рентабельність якого розраховується. Рентабельність характеризує рівень прибутковості; він більшою мірою, аніж прибуток характеризує кінцеві результати діяльності підприємства. Рентабельність дозволяє зіставити ефективність роботи різних підприємств, прибутковість різних видів продукції.

Рентабельність оцінюється, зазвичай, у відсотках, а у деяких випадках і у коефіцієнтах.

Розрахуємо показники рентабельності ТОВ «Вінницький хлібокомбінат № 2» за 2008;2009 рр. (табл. 2.3)

Таблиця 2.3. Аналіз показників рентабельності за 2008;2010 рр., тис. грн.

Проаналізувавши дані таблиці 2.3 можна зробити висновки:

— рентабельність продажів в 2009 році зменшилась на 1,23% і склала 2,38%, а в 2010 спостерігається ріст на 3,59% до позначки 5,95%;

— рентабельність витрат в 2009 році спадає з 3,61% до 2,38%, в 2010 році спостерігаємо значне покращення — 6,29%;

— в 2008 році витрати на 1 грн. продукції складали 96,51 коп., 2009 р. — 97,67 коп., 2010 р. — 94,07 коп., що позитивно характеризує діяльність підприємства в останньому періоді.

Відповідні зміни рентабельності зобразимо у вигляді графіків (рис. 2.1 -2.3).

Рисунок 2.1 — Зміна рентабельності продажів за 2008;2010 рр.

З наведеної вище діаграми видно, що рентабельність продажів у період з 2008 до 2010 років була не стабільна, найменша була у 2009 році і складала

2,38%, а найбільшою у 2010 році - 5,59%.

Рисунок 2.2 — Зміна рентабельності витрат за 2008;2010 рр.

З даного рисунка видно, що рентабельність витрат з 2008 по 2010 роки змінювались пропорційно з рентабельністю доходів, тобно найменше значення було у 2009 році - 2,38%, а найбільше у 2010 році - 6,29%.

Рисунок 2.3 — Зміна витрат на 1 грн. продукції за 2008;2010 рр.

Зображений рисунок показує, що в 2008 році витрати на 1 грн. продукції складали 96,51 коп., 2009 р. — 97,67 коп., 2010 р. — 94,07 коп.

Отже, після проведених розрахунків можна зробити висновок, що досліджуване підприємство протягом 2008;2009 років досить активно займалось виробництвом і збутом продукції, що у свою чергу давало значні прибутки, але у 2010 році обсяги виробництва значно спали і призвели до зниження прибутковості.

2.2 Аналіз конкурентоспроможності підприємства ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2»

Аналіз конкурентоспроможності підприємства включає:

1) аналіз показників ліквідністі балансу;

2) оцінку показників лівериджу;

3) аналіз прибутку від реалізації продукції;

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко перетворити активи на гроші. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов’язань — короткострокової кредиторської заборгованості.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують здатність підприємства вчасно та в повному обсязі провести розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями.

За даними фінансової звітності за 2008;2010 рр. проведемо аналіз ліквідності балансу (табл. 2.4−2.5).

Таблиця 2.4. Оцінка ліквідності ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2 «.

— Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує здатність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

— Коефіцієнт швидкої ліквідності свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідує борги.

— Коефіцієнт поточної ліквідності показує чи вистачить у підприємства всіх оборотних активів для певної ліквідації своїх боргових зобов’язань.

Таблиця 2.5. Аналіз показників ліквідності балансу

Порівняння розрахованих коефіцієнтів ліквідності з оптимальними рівнем свідчить, що баланс ліквідний за коефіцієнтами швидкої та поточної ліквідності. Для абсолютної ліквідності розрахункові значення коефіцієнтів відстають від оптимальних, але в кінці 2010 року спостерігається значне поліпшення, що позитивно характеризує платоспроможність підприємства.

Фінансовий ліверидж — потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного та позикового капіталу.

Фінансовий ліверидж означає включення в структуру капіталу підприємства заборгованості, тобто позикового капіталу, який дає постійний прибуток.

Цей показник розглядають як важіль, за допомогою якого можна значною мірою змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Таблиця 2.6. Оцінка показників лівериджу, тис. грн.

Проаналізувавши дану таблицю можна зробити висновки:

— виручка від реалізації у 2008 році зросла на 35 079 тис.грн. порівняно з попереднім роком; у 2009 році - зросла на 76 197 тис.грн., а вже у 2010 році зменшилась на 201 829 тис.грн.;

— повна собівартість реалізованої продукції у 2008 році зросла на 33 254 тис.грн.; у 2009 році - зросла на 298 126 тис.грн., а у 2010 році - зменшилась на 203 500 тис.грн.;

— загальний прибуток до оподаткування у 2008 році зріс на 287 тис.грн.; у 2009 році - збільшився на 7418 тис.грн., а у 2010 році - зменшився на 3853 тс.грн.;

— чистий прибуток у 2008 році зрвс на 67 тис.грн.; у 2009 році - зріс на 4687 тс.грн., а у 2010 році - зменшився на 2070 тис.грн.

Отже, з наведених даних видно, що з 2007 по 2009 роки усі показники лівериджу пропорційно збільшувались, але у 2010 році усі показники зазнали спаду, що призвело до збиткового виробництва.

Величина прибутку від реалізації продукції цікавить не тільки управлінців підприємства, але і зовнішніх споживачів Тому проведемо аналіз прибутку від реалізації продукції (табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Аналіз прибутку від реалізації продукції за 2008;2010 рр.

Проаналізувавши дані таблиці 2.7 можна зробити висновки:

— в 2008 році підприємство отримало збитки від реалізації продукції в розмірі 344 тис. грн. При цьому витрати на виготовлення та продаж продукції склали 77 176 тис. грн., а отриманий дохід — 76 197 тис. грн. Найбільшою статтею витрат склали витрати на виготовлення продукції (82% усіх витрат).

— 2009 рік характеризується збільшенням обсягів виробництва (майже в 20 разів), зменшенням витрат і як результат підприємство отримало значні прибутки у розмірі 3913 тис. грн.

— зменшення собівартості продукції на 4,2% та витрат на виробництво в 2010 році в порівнянні з 2009 роком дало можливість підприємству при скороченні обсягів виробництва збільшити прибутки.

Розглянемо оцінку структури витрат на виробництво (табл. 2.8).

Таблиця 2.8. Оцінка структури витрат на виробництво за 2008;2010 р. р.

Структура витрат на виробництво свідчить, що досліджуване підприємство відноситься до матеріалоємних, оскільки питома вага матеріальних витрат становить більшу половину всіх витрат на виробництво. За досліджуваний період матеріальні витрати збільшились в рази, що пояснюється нарощуванням обсягу виробництва продукції, але зменшились витрати на оплату праці, що характеризує автоматизацію виробничого процесу і залучення меншої кількості працюючих.

Отже, з наведених вище розрахунків видно, що підприємство скорочує витрати шляхом залучення нової техніки, тобто застосування унiкального обладнання, що дозволило значно збiльшити вихiд крупiв з зерна, закуплено у швейцарській фiрмі «Бюлер» та встановлено обладнання для очистки зерна на млин-заводi та автоматичнi ваги, розроблена та впроваджена система автоматичного управлiння технологiчним процесом, переведенi на електронне управлiння всi автомобiльнi ваги, розроблена та впроваджена система автоматичного контролю температури зерна, що зберiгаeться в елеваторах.

3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємства ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2»

Підвищення конкурентоспроможності являє собою процес змін, і як будь-який процес, особливо той, який викликає певні протидії, він потребує управління і, зокрема, стратегічного підходу. Оскільки зміни стосуються всіх основних організаційних складових, включаючи структуру кадрів, зайнятість, кваліфікацію, технологію, обладнання, продукцію, ринки збуту, то, відповідно, вихідним моментом підвищення конкурентоспроможності виступає розробка стратегії такого підвищення з врахуванням всіх аспектів сприяння та протидії. Далі проводиться робота по роз’ясненню цілей і кінцевих результатів, спрямована на подолання опору змінам.

Процес підвищення конкурентоспроможності потребує врахування специфіки взаємозв'язку як між елементами організації, так і з їх оточенням, і являє собою процес прийняття рішень (включаючи цілі, методи, плани) по досягненню цілей підвищення конкурентоспроможності. При цьому менеджмент ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» повинен: