Православна церква в умовах державотворення в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Православна церква в умовах державотворення в Україні

Висновки

Список використаних джерел і літератури

ВСТУП

Традиційно найвпливовішою конфесією в Україні є православ’я. Православ’я українське — християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами української духовності.

Сьогодні українське православ’я репрезентують Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) — 2900 парафій, Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) — 1040 парафій та Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) — 9200 парафій.

Так, на сьогодні в Івано-Франківській області налічується близько 465 православних парафій (31 — УПЦ МП, 286 — УПЦ КП, 148 — УАПЦ), у Львівській, відповідно, 866 (62 — УПЦМП, 442 — УПЦ КП, 362 — УАПЦ), в Тернопільській 634 парафії (124 — УПЦ МП, 223 — УПЦ КП, 287 — УАПЦ). Для порівняння візьмемо Донецьку область, де діє 640 православних громад, чи Житомирську — 767 парафій.

Таким чином, в Україні в умовах державотворення склалася досить складна ситуація з православною церквою, що пов’язане з різними причинами і чинниками.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УМОВАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

Україна є поліконфесійною державою, яка станом на 01. 01. 2012 р. представлена 55 віросповідними напрямками, в межах яких діє 36 500 релігійних організацій, 97% яких є християнськими. Половина з них (18 279 парафій, що становить 52,2% від загальної кількості релігійних осередків віруючих країни) є православної традиції, решту майже порівну поділяють католики і протестанти.

Трьома основними суб'єктами православної традиції в Україні є:

1) Українська Православна Церква в юрисдикції Московського Патріархату (далі - УПЦ МП), яка налічує 12 340 парафій, що становить 67,5% православних громад країни;

2) Українська Православна Церква Київського Патріархату (далі - УПЦ КП) налічує 4482 парафій, що становить 24,5% православних громад країни;

3) Українська Автокефальна Православна Церква (далі - УАПЦ) налічує 1208 парафій, що становить 6,6% православних громад країни [5].

Усі ці три українські православні церкви, на думку доктора філософії, канонічного права та кандидата юридичних наук І. Луцького, претендують (або можуть претендувати) на свій зв’язок з Церквою, що її будував Володимир Великий і саме ці основи, закладені у правову свідомість українців дозволили їм зберегти власну ідентичність [7, C. 259].

На сучасному етапі розвитку православ’я в Україні, відповідно до національного законодавства, кожна релігійна організація повинна пройти процедуру легалізації, бути включеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та отримати свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. З цього моменту така релігійна організація набуває статус юридичної особи з властивою їй правосуб'єктністю. Релігійна організація зобов’язана дотримуватися вимог чинного законодавства і правопорядку, діє на підставі статуту (положення) і користується правами та має обов’язки відповідно до законодавства України і свого статуту (положення) [4].

УПЦ МП діє на підставі Статуту про управління Української Православної Церкви від 25−27 листопада 1990 року (далі Статут УПЦ МП), зі змінами та доповненнями від 27 травня 1992 року, 26 червня 1992 року та 21 грудня 2007 року. Сьогодні її очолює митрополит Володимир (Сабодан).

Статут УПЦ МП є внутрішнім документом цієї релігійної організації, яким вона керується в своєму управлінні та устрої. Відповідно до цього основного установчого документу УПЦ МП, з одного боку, є самостійною і незалежною в своєму управлінні та устрої, а з іншого, — УПЦ з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву і є її самокерованою частиною. Щоправда, правильнішим був би переклад на українську мову не Руська Православна Церква, а Російська Православна Церква, оскільки слово «Русь» швидше асоціюється з таким етапом української історії як Київська Русь. Тому у даній роботі ми будемо вживати вираз Російська Православна Церква (далі - РПЦ).

Аналізуючи основний установчий документ УПЦ МП, можна зробити висновок про те, що ця православна течія перебуває під прямим впливом РПЦ. Зокрема, це простежується у такому:

1) УПЦ МП зобов’язана виконувати рішення Помісних Соборів РПЦ, і контроль за їх виконанням покладений на Собор Української Православної Церкви, якому належить вища влада;

2) Предстоятелем УПЦ МП є Блаженніший Митрополит Київський і всієї України, який обирається пожиттєво єпископатом Української православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі, шляхом надання Благословенної грамоти;

3) На кожному богослужінні у всіх храмах і монастирях УПЦ МП ім'я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України згадується після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі;

4) Митрополит Київський і всієї України УПЦ МП є постійним членом Священного Синоду РПЦ [15];

Отже, можна зробити висновок про те, що УПЦ МП є складовою частиною РПЦ, але з правом розширеного самоуправління.

У 1992 році утворилася УПЦ КП, яка виділилася з УАПЦ і яку не визнав предстоятель УАПЦ Мстислав. Сьогодні її очолює колишній екзарх України від РПЦ Філарет (Денисенко). 10 липня 1992 року Статут УПЦ КП був зареєстрований органами державної влади. З цього часу і почалися переговори предстоятеля церкви з Патріархом Константинопольським Варфоломієм І з приводу автокефалії Української Православної Церкви, щоправда умовою такого статусу є об'єднання всіх православних в одну церкву, чого ще на 2010 рік не відбулось.

За основу установчого документу УПЦ КП був взятий статут УАПЦ від 05 червня 1990 року [16]. Відповідно до цього статуту Київський Патріархат є другою офіційною назвою УПЦ КП, який бере свій початок від хрещення Руси-України (988 р.), вважаючи себе спадкоємцем Київської митрополії у складі Константинопольського Патріархату. До речі, на думку професора А. Колодного в Україні вже існує Помісна православна церква у вигляді УПЦ КП [6].

Відродження УАПЦ було проголошено 19 серпня 1989 року у Львові, а Патріарший устрій сформовано в червні 1990 року на Помісному соборі, де Святішим Патріархом Київським і всієї України УАПЦ був обраний предстоятель УАПЦ США і діаспори митрополит Мстислав (Скрипник). З 1993 по 2000 р. предстоятелем УАПЦ був Патріарх Димитрій (Ярема). Після відмови Московської Патріархії надати автокефалію УАПЦ звернулася за визнанням до Вселенського Константинопольського Патріархату, і з 2000 р. частина УАПЦ (а точніше, УАПЦ (оновлена) відійшла під омофор УПЦ в США і діаспорі митрополита Костянтина, який є в євхаристійному єднанні і юрисдикції Константинопольського Патріарха, а інша частина визнала предстоятелем церкви Митрополита Мефодія [1, С. 321; 17]. До речі, прийнято рішення поминати ім'я Вселенського Патріарха під час богослужінь [12].

В Україні створені декілька консультативно-дорадчих органів всеукраїнського рівня, куди входять різні релігійні організації, але православні церкви є учасниками тільки Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (далі - ВРЦіРО) та Наради представників християнських церков України (нарада Церков).

ВРЦіРО створена в 1996 р. з метою об'єднання зусиль церков і релігійних організацій з духовного відродження України, координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами, участі в розробці проектів нормативних актів з питань державно-конфесійних відносин, здійснення комплексних заходів благодійного характеру і в своїй діяльності керується законодавством України.

Оскільки ВРЦіРО практично залежала від політики Державного комітету України в справах релігії, на противагу цій організації у 2003 році була створена Нарада Церков, метою якої є сприяння поширенню в Україні засад християнства та релігійної свободи, поширення діалогу між християнами у відродженні християнської моралі в суспільстві, подолання наслідків радянського атеїзму і тоталітаризму та встановлення партнерських відносин між Державою та Церквою для розбудови громадянського суспільства. До речі, серед принципів роботи Наради Церков є переконання невід'ємності прав людини як істоти Божої, в тому числі й права на свободу совісті й віросповідання, та дбання про гідне існування та соціальну справедливість для кожного окремо та спільно для всіх людей. Нарада церков об'єднує тільки християнські церкви, і серед її учасників немає УАПЦ [3; 8; 14]. православний правовий державотворення україна

Щодо участі українських православних церков у міжнародних організаціях релігійного характеру, то, наприклад, вони не можуть бути членами ВРЦ, оскільки в цій організації існує правило, відповідно до якого її членами не можуть бути церкви, які перебувають у незрозумілій канонічній ситуації чи є у розколі з дійсними членами ВРЦ. Тому жодна з гілок українських православних церков не є членом ВРЦ (хоча час від часу представники з України беруть участь в акціях ВРЦ, але як делегати від Московського чи від Константинопольського Патріархатів) [9].

Варто звернути увагу на те, що Україна є учасницею Європейської міжпарламентської асамблеї православ’я (Interparliamentary Assembly on Orthodoxy) (далі - ЄМАП), створеної за ініціативою Грецького парламенту у 1993 р. і розташованої в Афінах (Греція), і є об'єднанням парламентарів європейських країн з метою захисту православ’я і розширення міжнародного співробітництва на його принципах. Ця організація практично є закритим органом, в якому бере участь обмежена кількість держав, більша частина населення яких сповідують православну релігію. На своїх зустрічах делегати-парламентарі спільно обговорюють найактуальніші проблеми конфесійного життя і виносять резолюції, які мають швидше декларативне, аніж практичне значення для держав-учасниць [2, C. 464]. В Україні забезпечення зв’язків парламенту з міжнародними організаціями, в т. ч. і з ЄМАП, покладено на Комітет Верховної Ради України у закордонних справах [13].

Основними органами ЄМАП є Генеральна Асамблея, яку очолює її Президент, та Міжнародний Секретаріат, який складається з Генерального Секретаря та десяти комісій: фінансової комісії, з прав людини, з освіти, з регламенту, з соціальної діяльності, з культури, з біоетики, з міжнародної політики та по засобах масової інформації. Термін повноважень членів комісії, Президента Генеральної Асамблеї та Міжнародного Секретаріату становить два роки. Учасниками цієї організації є, зокрема, Вірменія, Республіка Білорусь, Болгарія, Кіпр, Грузія, Греція, Польща, Російська Федерація, Румунія, Україна.

Перша зустріч делегатів, за ініціативою Грецького Парламенту, відбулась в Халкідікі у 1993 році, за результатами якої була прийнята Декларація «Православ'я в новій європейській реальності». Відповідно до цього документу делегації країн, які взяли участь у зустрічі, дійшли висновку щодо того, що православ’я повинно бути присутнім у формуванні Європи, для збереження її цілісності та світового впливу; а також брати участь у розгляді проблем, в т. ч. екологічних, соціальних, психічних, психологічних, расових, особистісних і т.д., якими переймається сучасна людина крізь призму православної релігії.

Серед основних завдань ЄМАП щодо православної релігії можна виділити такі: поширювати ідеї православної релігії і за її допомогою сприяти подоланню крайніх націоналістичних, конфесійних і релігійних протиріч, а також віднайденою ефективних засобів захисту національних і релігійних меншин; акивізовувати православ’я для вирішення проблемних питань сучасного європейського суспільства та його навколишнього середовища; сприяти контактам між парламентськими, політичними, церковними, науковими та духовними діячами чи інститутами як щодо розвитку православної культурної спадщини, так і її внеску в сучасний міжнародний діалог про права людини та про мирне співіснування народів [18].

Україна також бере участь у конференціях, щорічних сесіях та у відповідних комісіях ЄМАП. Наприклад, представниками від України були, зокрема народні депутати В. Кулініч, Н. Марковська, Л. Григорович [10; 11].

ВИСНОВКИ

Православ’я, подібно до інших церков, релігій, функціонує у певному соціальному середовищі, у складній системі взаємовпливів і залежностей. Як суспільний інститут церква розвивається водночас із суспільством, державою. Вона реагує на зміни у суспільному житті, соціальному оточенні, на імперативи часу. Модернізм, чи оновлення, є адаптацією церкви до умов постійного руху суспільства, змін у ньому, наукового та культурного прогресу. Один із напрямів модернізації православ’я — осучаснене тлумачення традиційних релігійних догм, розстановка інших акцентів, висування на перший план аспектів, які були досі своєрідним резервом церковної аргументації.

Таким чином, в умовах державотворення в Україні склалася досить складна релігійна ситуація, і презентована трьома православними церквами — УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Бурмило І. Історія Церкви. / І. Бурмило. — Чернівці: Книги — XXI, 2007.- 424 с. ;

2. Горбатенко В. П. Загальноєвропейська міжпарламентська асамблея православ’я. // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол. Ю. С. Шемшученко та ін. — К. — 1999 — т. 2: Д-Й. — С. 464.

3. Заєць О., Решетніков Ю. Хто є хто у релігійному співтоваристві

4. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23. 04. 1991 р. (Ст. 5, 13)

5. Інформаційний звіт Міністерства культури України про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні (за 2011 рік)

6. Колодний А. М. Українське православ’я: особливості, стан, проблеми // Університетські наукові записки — 2009. — № 3 (31). — С. 411.

7. Луцький І. Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої української держави (Київська Русь) // Право України. — 2009. — № 10. — С. 254−260.

8. Нарада представників Християнських Церков України

9. Порада Україні від Всесвітньої Ради Церков. // Патріархат. — 2007. — № 2 (399).

10. Постанова Президії Верховної Ради України «Про відрядження народного депутата України Кулініча В.В. до Греції для участі у засіданні Міжнародного секретаріату Парламентської асамблеї православ’я» від 26. 04. 1996 р.

11. Постанова Президії Верховної Ради України «Про відрядження народних депутатів України Кулініча В.В. та Марковської В.С. на міжнародну конференцію Європейської міжпарламентської асамблеї православ’я» від 26. 02. 1996 р.

12. Постанова № 1 Архієрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви від 16. 07. 2010 р.

13. Розпорядження Голови Верховної Ради України «Про предмети відання комітетів Верховної Ради України» від 08. 09. 2003 р.

14. Список членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та інформація про Раду

15. Статут про управління Української православної Церкви, прийнятий Собором Української Православної Церкви 25−27 листопада 1990 року

16. Статут про управління Української Православної Церкви Київський Патріархат від 05. 06. 1990 р. (з наступними змінами та доповненнями від 26. 06. 1992 р., 22. 10. 1993 р., 15. 07. 2004 р.)

17. Статут Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) від 11. 04. 2003 р. (зі змінами і доповненнями від 23. 03. 2006 р.)

18. Уставные положения. Межпарламентская Ассамблея Православия

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой