Тютюнництво в Галичині наприкінці XVIII-XIX ст. (за матеріалами з маєтків Лянцкоронських)

Анотація

У статті, на основі архівних матеріалів, проаналізовано становлення тютюнництва в Галичині від включення краю до складу Австрії—до початку XX ст. Розглянуто питання запровадження тютюнової монополії, вирощування та закупівлі сировини, створення складів та закупівельних урядів.

Ключові слова: Галичина, тютюнова монополія, вирощування тютюну, закупівельні уряди, Ягільницький ключ.

тютюновий виробництво західноукраїнський монополія

Питання становлення та розвитку в західноукраїнських землях тютюнового виробництва наприкінці ХУШ ст., перехід його на промисловий рівень у XIX ст. майже недосліджені в українській історіографії. Окремі історики лише частково торкалися цієї проблеми, аналізуючи, здебільшого, в цілому [1] промисловий (В. Задорожний [2], В. Інкін [3]) та аграрний (Т. Балабушевич [4], М. Грабар [5]) сектори економіки Галичини зазначеного періоду, або здійснюючи краєзнавчі розвідки (як от, М. Влох [6]). У такий же спосіб торкається означеної проблеми і польська історіографія [7−9].

При цьому існує достатня джерельна база, аналіз якої дозволяє розкрити тему. Зокрема для написання статті використано фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ), частина яких вводиться до наукового обігу вперше: окремі справи Ф. 181 (Родинний фонд графів Лянцкоронських) [10−11] та Ф. 146 (Галицьке намісництво) [12−17].

Упродовж ХУШ ст. у Галичині, як і по всій Європі, все більшої популярності набуває тютюнопаління. З включенням краю до складу володінь Габсбургів тут, як зазначає В. Задорожний, «на території Галичини (з 1778 р.) і Буковини (з 1792 р.) поширювалася так звана тютюнова монополія: право на вирощування, переробку і торгівлю тютюном мала тільки держава. За порушення правил тютюнової монополії встановлювалися великі штрафи (16 злотих ринських від фунта конфіскованого тютюну) або каторга на термін до чотирьох років» [2, 81]. Зазначимо, що тютюнову монополію у Східній Галичині ввела імператриця Священної Римської імперії Марія Терезія 1778 р., а її спадкоємець Йосиф ІІ 1784 р. видав т. зв. «тютюновий патент», згідно з яким, тютюнові заклади переходили безпосередньо у відання державної дирекції (до того перебували в оренді). Згодом патент поширено на Буковину (1792 [2, 81] або 1793 [6, 127] рр.) і Західну Галичину (1796 р.) [6, 126−127].

Важливу інформацію щодо розвитку тютюнництва в Галичині містить праця Ф. Краттера «Листи про теперішній стан Галичини» (Лейпциг, 1786). Ось як описує автор запровадження монополії та розвиток тютюнництва: «кожен, хто управляє тютюн, повинен з початком березня подати письмово окружному ревізорові місце насадження, ширину й довжину його; за це отримає від ревізора ліцензію; при доставці листя мусить передати його урядникові магазину (складу — І. Т.). Термін здачі для селян інший, аніж для дідичів і духовенства. З 15 грудня до 15 лютого закуповують листя від селян, а з 16 лютого до 15 травня — від інших. Весь тютюн, знайдений у приватному посіданні, після терміну закупу, конфісковується… Кожен селянин мусить сам особисто доставити тютюн, а гроші одержує на руки. За кожний центнер листя і за кожну милю дороги добавляється йому 4 центи за привіз. Найбільше тютюну вирощують селяни, а дідичі й духовенство — не більше 5 тис. центнерів» [6, 125−126].

За введення тютюнової монополії (офіційна назва — «Цісарсько-Королівська адміністрація тютюну в Галичині» (далі - ЦКатГ)) 1778 р., весь тютюн, який на той час був у краї, закупили, але більшу частину з нього спалили як неякісний. Для закупівлі тютюнової сировини 1780 р. збудували склади у Станіславові, Коломиї та Чорткові. Два перші - триповерхові дерев’яні (вміщали кожен до 24 тис. центнерів тютюну), а чортківські склади облаштували в старому замку і вони вміщали до 22 тис. центнерів [6, 123, 125]. За розмірами складів стають зрозумілими потреби у сировині та можливості регіону щодо її переробки, а також реалізації тютюнових виробів. Згодом закупівлею сировини у виробників почали займатися т. зв. закупівельні уряди.

Одними з перших тютюнництво у своїх маєтках намагалися культивувати магнати Лянцкоронські. Нами зокрема виявлено відомості, датовані 1794 р., про населені пункти Ягільницького ключа, що належав останнім, де вирощували тютюн (села Улашківці (з фільварком), Мухавка (Мухівці), Сосулівка, Заліщики, Стара Ягільниця, Милівці). Всього, станом на 1893 р., цей ключ налічував 1 містечко і 13 сіл, куди крім вищезгаданих, входили м. Ягільниця (адміністративний центр (з фільварком)), села Антонів, Долина, Нагірянка, Росохач, Салівка, Свидова, Заболотівка, Хом’яківка, Шульганівка. Загальна площа ключа — 14 691 моргів (морг — 0,57 га) землі, з яких 9489 моргів — орні землі [5, 35].

У 1794 р. 98 господарів с. Улашківці вирощували тютюн на продаж. Загальна площа ділянок, відведених під тютюн, становила 962×2095 сажнів (австрійський сажень — 1,896 м), середня довжина ділянки становила 21 сажень, а ширина — 10. У селах часто займалися вирощуванням тютюну родинами. Так, у тих же Улашківцях вирощували тютюн Габріель, Лукаш і Олександр Гумінські, Іван і Гнат Чигоські, Матій і Гринь Війтки. Серед господарів, які вирощували тютюн, знаходимо у списку і жінок, наприклад, «Івасиха Гелетиха», «Пшеємська вдова», «Дантиха Побережника» та ін. [10, 9−10]. У с. Мухавка (Мухівці) тютюн вирощували як самі селяни (13 господарів), так і панський двір. Ділянка останнього була завдовжки 132 лікті та завширшки 112 ліктів (на теренах Галичини у 17 871 857 рр. діяла така міра довжини, як лікоть «львівський» чи «галицький» — 59,6 см) [10, 5]. У с. Сосулівка, яке знаходилося в долині р. Серет, загальна площа угідь, виділених під вирощування тютюну, становила 3733 лікті завдовжки та 2351 лікоть завширшки. Вирощуванням тютюну на продаж займалися 58 господарів, серед яких була і духовна особа — «отець Левицький», ділянка якого мала 60×48 ліктів [10, 1,6].

Зауважимо, що отримання духовенством прибутку від тютюнництва було непоодиноким явищем. У документі, який містить список господарів із Старої Ягільниці, з 7 осіб, які вирощували тютюн на своїх городах, був і місцевий парох, розмір ділянки якого, виділеної під тютюн, становив 60×25 ліктів, а площа панських насаджень тютюну становила в цьому селі 300×135 ліктів [10, 3]. У Заліщиках тютюн вирощували 40 господарів. Площа посіву становила 2642×1426 ліктів, а середній розмір ділянки — 66×35 ліктів. Найбільші ділянки, відведені під тютюн, були в таких господарів: М. Гульчак (100×50 ліктів), Ф. Наконечнюк (115×40 ліктів), С. Мельник (112×42 ліктів), Я. Михальчук (100×47 ліктів), І. Гульчак (90×54 ліктів) [10, 2]. У Милівцях вирощуванням тютюну займались 67 господарів, а площа, відведена під цю культуру, становила 4865×1980 ліктів. Довідуємося з документу також, що якийсь Т. Гавронський засіяв тютюном площу 450×150 ліктів [10, 7−8].

Як бачимо, наприкінці XVIII ст. у Галичині тютюн вирощували різні верстви населення — від поміщиків до селян, дуxовенство також не неxтувало цим заняттям. Варто, втім, враxувати, що тютюн не був основною сільськогосподарською культурою в Ягільницькому ключі, свідченням чого можуть слугувати дані 1830^ рр., згідно з якими, тут найбільше збирали вівса і жита, а на ринку першість посідала пшениця. Попри те, що господарство загалом мало вівсяно-житній xарактер, вже з 40^ рр. ХІХ ст. в окрема фільваркаx Ягільницького ключа першість посідала пшениця [2, 15]. Така ж картина спостерігалася й у маєткаx, сусідик з Лянцкоронськими, магнатів, зокрема Потоцькиx, де, за обсягами посівів, тютюн також суттєво поступався основним зерновим культурам [2, 15].

Попри це, наприкінці XVIII — першій половині ХІХ ст. у магнатськиx і селянська господарствах Сxідної Галичини тютюнництво як галузь торгівельного землеробства розвивалася доволі швидко, з огляду на зацікавленість держави, яка монополізувала виробництво і продаж тютюну. У Ягільницькому ключі було зібрано: 1791 р. — 631, 1793 р. — 780, 1796 р. — 661, 1798 р.

593 центнери тютюну [2, 20]. Як бачимо, обсяги вирощування цієї культури були стабільними, xоча й без тенденції до збільшення.

Показово, що вище згадуваний Ф. Краттер зауважував, буцім «колись (до запровадження ЦКатГ — І. Т.) продукція тютюнового листя була більшою, ніж тепер, так що багато тисяч центнерів вивозили в чужі краї». Причину такого спаду автор приписує «низькій ціні, що її тепер платить адміністрація за листя. В чужі краї тепер тютюну не вивозять, а в австрійські - досить мало. Теперішня продукція одного року може досягти до 30, 36, 40 тисяч центнерів» [6, 123−124]. Також довідуємося, що тютюн поділявся на три сорти: «Прутський лист… перевищує, як багато твердять, угорський й вірджинський (американський. — І. Т) і сxожий на турецький. Він дає добрий смачний тютюн до куріння, на табаку до нюxання його не переробляють. Найбільшу кількість тютюну і найкращої якості продукують… над річкою Прут на границі Буковини. Дністрянський тютюн росте над рікою Дністер., дуже подібний своїм виглядом до вірджинського. Його однаково добре переробляють і на тютюн до куріння і на табаку для никання. Найбільше і найкращої якості листя постачають маєтки Коропець і Маріямполь (тоді власність Яблоновськиx І. Т.). Подільський тютюн росте на цілому Поділлі, але найкраще над річкою Серет. Його листя велике й легке і дає найприємнішу табаку. Маєток Червоногород (тоді власність Понінськиx — І. Т.) має найбільші осяги» [6, 124−125].

Очевидно, що виробник був зацікавлений у високій якості своєї продукції, оскільки тютюнове листя купували за цим критерієм. Так, 1780 р. за центнер найкращої якості платили 5 флоринів, середньої - 3,45, нижчої 2,45. Однак уже 1781 р. ціну знизили, що становило, відповідно, 4,30; 3,15 і 2 флорини, а в 1784—1785 рр. маємо фактично ціни 1780 р.: 5; 3,45 і 2 флорини [6, 125].

Стратифікація при закупівлі тютюну мала місце й надалі. У фільварковій звітності зустрічається перший і другий класи, а також потеруxа (тютюн найнижчого гатунку). Так, з початку грудня 1824 — до 10 лютого 1825 рр. на Ягільницький склад здали тютюн такі села: Сосулівка, Ягільниця, Росохач, Милівці, Улашківці, Заболотів. При цьому Сосулівка здала першого класу — 384, другого — 1024, потерухи — 2690 фунтів; Ягільниця, відповідно, — 381, 595 і 1138; Росохач — 1339, 2434 і 5123; Милівці - 122, 1109 і 3бб4; Улашківці - 145, 796 і 5012; Заболотів — 921, 1795 і 3646 [9, 1−2]. Отже, загалом було здано 32 318 фунтів тютюну, з них першого класу — 10,2% (3292 фунти), другого -24% (7753), потерухи — 65,8% (21 273).

Як вже зазначалося, терміни сезонної закупівлі тютюну встановлювалися щорічно ЦКатГ і контролювалися крайовою дирекцією фінансів. У різних закупівельних урядах він міг різнитися за датами. Так, закупівля сировини сезону 1892 р. в Монастириськах тривала з 1 до 30 грудня 1892 р., тоді як в Заболотові та Ягельниці - з 1 грудня 1892 — до 31 січня 1893 рр. [13, 26].

У Монастириськах, Ягільниці і Заболотові діяли т. зв. «закупівельні уряди» (або «уряди для відбору тютюну»), які скуповували для тютюнових фабрик сировину, класифікуючи та сортуючи її за якістю. 1892 р. уряд, для відбору тютюну в Ягільниці, скуповував тютюн у 11 326 господарів, а 1903 р. їхня кількість вже зросла до 16 359. Загалом 1895 р. в Ягільниці, Монастириськах і Заболотові 34 624 господарі здали 51 704 центнери тютюнового листя, вирощеного на площі 2961 га, 1896 р. — 38 721 господарі здали 51 599 центнерів з площі 3495 га, а 1897 р. — 35 254 господарі здали 47 018 центнерів з площі 3118 га. Однак уже на початку ХХ ст. спостерігаємо скорочення за всіма показниками: 1901 р. в Ягільниці, Монастириськах і Заболотові 26 673 господарі здали 33 429 центнерів тютюнового листя, вирощеного на площі 2521 га, 1902 р. — 27 735 господарів здали 39 097 центнерів з площі 2623 га, а 1903 р. 28 641 господарі здали 45 459 центнерів з площі 2623 га [12, 14−17]. 1900 р. було створено закупівельний уряд в Борщові [12, 14], який 1903 р. прийняв сировину від 10 392 господарів [12, 17]. Також у 1904 р. ставилося питання про створення аналогічного уряду в Теребовлі, однак справа не знайшла позитивного вирішення [12, 5,8,10].

Зібраний тютюн, зі складів, через циркулярний уряд, направляли на фабрики. Якщо спочатку на території Галичини діяла лише одна тютюнова фабрика у Винниках (1778 р.), то, з появою нових фабрик у Монастириськах (1797 р.), Ягільниці (1844 р.) та Заболотові (1872 р.), попит на сировину значно зріс. Так, 1845 р. у трьох селах Ягільницького ключа під посіви тютюну вже було відведено 171,5 моргів землі, з яких зібрали 1410 центнерів сировини [2, 21].

У 1895 р. голова Галицького крайового сейму (маршалок крайовий) звернувся до Цісарсько-Королівського намісництва, з пропозицією створення в Коломиї Цісарсько-Королівської інспекції з вирощування тютюну в Галичині. Інспекція мала наглядати за вирощуванням тютюну в 350 громадах 13 південно-східних повітів регіону [16, 3]. Сфера її впливу поширювалась на такі повіти: Борщів, Чортків, Городенка, Гусятин, Коломия, Косів, Снятин, Теребовля, Заліщики, Бучач, Підгайці, Рогатин, Станіславів. Так, у Борщівському повіті були 59 сіл, де вирощували тютюн, Чортківському — 32, Городенківському — 39, Гусятинському — 15, Коломийському — 35, Косівському — 5, Теребовлянському — 9, Снятинському — 37, Заліщицькому — 33, Бучацькому — 25, Підгаєцькому — 18, Рогатинському — 4, Станіславівсьюму — 5 [14, 32−36].

Якщо співставити дані щодо кількості населених пунктів, де вирощували тютюн, то, наприклад, у Теребовлянському повіті вона зросла з 9 у 1895 р. [14, 35] - до 29 у 1904 р., з яких 12 культивували тютюн перший рік, на пробу [12, 13].

Крім прийому готового листя, до повноважень закупівельних урядів входила реєстрація осіб, які займаються вирощуванням тютюну, та видача їм під посіви насіння. Ще з кінця ХІХ ст. Цісарсько-Королівська Генеральна дирекція уряду вирощування тютюну у Відні шукала шляхи збільшення врожаїв, через перейняття досвіду в країнах, які мали більш давню традицію культивування тютюну, а також через завезення нових сортів. Так, згідно з листом Генеральної дирекції від 23 березня 1894 р., ЦКатГ надала дозвіл і виділила 600 злотих на наукову подорож Ж. Яклінського до Угорщини, Палатинату (Пфальц на Рейні) та Голландії [15, 24]. Невідомо, чи відбулась ця подорож, але знаємо, що деякі господарства Галичини з початку XX ст. почали вирощувати тютюн сорту «Палатинат».

Зберіглася скарга Чортківського повітового відділу до Цісарсько-Королівського намісництва від 6 вересня 1903 р., в якій повітовий відділ вказував, що протягом кільканадцяти років господарі, які вирощують тютюн, скаржаться на сорт «Палатинат», насіння якого видавали їм на тютюновій фабриці в Ягільниці. Виробники скаржилися на низьку врожайність цього сорту, що не міг окупитися навіть його обробіток, тому врожаї в Чортківському повіті - найнижчі. З метою вивчення таких скарг, повітовий уряд звернувся до голів сільських громад, з проханням подати інформацію, який сорт тютюну господарі хотіли б культивувати в регіоні, а також скерував на місце експерта для вивчення й аналізу цього питання. Більшість громад, як і експерт, дали висновок про доцільність заміни сорту тютюну «Палатинат» на сорти «Росен» або «Мускалітер» (через незадовільний стан документу, цих наведених сортів можуть бути неточними). З огляду на це, Цісарсько-королівське намісництво просило Цісарсько-Королівську Генеральну дирекцію тютюнової монополії у Відні дозволити вирощувати в Чортківському повіті тютюн сортів «Росен» або «Мускалітер» вже 1904 р. [17, 3].

Отже, наприкінці ХУЛІ - XIX ст., з введенням тютюнової монополії в Галичині спочатку спостерігався певний занепад галузі, до чого призвели каральні санкції за самовільне вирощування тютюну, більш жорсткі вимоги до якості продукції та низькі закупівельні ціни. Перешкоджала й заборона експорту сировини. Однак згодом, з введенням в дію нових тютюнових фабрик, стала відчутною гостра нестача сировини. Зрозумівши високу прибутковість тютюнової галузі, уряд всіляко заохочував вирощування тютюну: створювалися закупівельні уряди на місцях, почали компенсувати видатки на транспортування сировини на склади, видавати насіння для посадки.

Література

• 1. Господарство України в період розкладу феодалізму і генезису індустріального суспільства (ХУІ—ХУШ ст.) // Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства /Відп. ред. Б. Лановик. — К., 1994.
• 2. Задорожний В.Є. Товарне виробництво і торгівля на західноукраїнських землях. — Львів, 1989.
• 3. Інкін В. Нарис економічного розвитку Львова у ХУІІІ ст. Львів, 1959.
• 4. Балабушевич Т. А. Аграрна історія Галичини у ХУШ ст. К, 1991.
• 5. Грабар М. Магнатський маєток у Східній Галичині кінця ХІХ — початку ХХст. (на матеріалах Ягільницького ключа Лянцкоронських) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Історія / За ред. І. Зуляка. — Тернопіль, 2011. — Вип. 1.
• 6. Влох М. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села. Історично-мемуарний збірник. — Чікаґо, 1970.
• 7. Rutkowski J. Historia gospodarcza Polski: W 2 t. — T. 1: Czasy przedrozbiorowe. — Poznan, 1947; T. 2: Czasy porozbiorowe do 1918 roku. — Poznan, 1950.
• 8. Rusinski W. Zarys historii gospodarczej Polski na tle dziejow gospodarczych powszechnych. — Warszawa, 1986.
• 9. Kula W. Rozwoj gospodarczy Polski ХУІ—ХУШ w. — Warszawa, 1993.
• 10. Центральний державний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ). — Ф. 181. — Оп. 1. — Спр. 5307.
• 11. ЦДІАУЛ. — Ф. 181. — Оп. 1. — Спр. 5312.
• 12. ЦДІАУЛ. — Ф. 146. — Оп. 8. — Спр. 523.
• 13. ЦДІАУЛ. — Ф.146. Оп.55. -Спр.186.
• 14. Тимець І. Таємниці тютюнової фабрики. Фотоальбом. Науково-популярне видання. — Львів, 2005.