Дезинтеграция київської Руси

ДЕЗИНТЕГРАЦИЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ.

І СТАНОВЛЕННЯ РОСІЙСЬКИХ КНЯЖЕСТВ.

У ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХI-ХII в.

Розвиток громадських відносин вело до еволюції всіх структур Руської держави. Поняття дружина продовжувало позначати як служивих князю людей, і об'єднання певному принципу — від війська за кілька людина, присутніх на рада разом із князем за його наказом. Відповідно до ПП, поняття дружина означало також сільські сусідські об'єднання. Неясно, чи є таке слововживання наслідком розширення чи її існувало раніше, але нарративные письмові твори їх у такому значенні не використовували. Мабуть, значне семантична розширення терміна дружина відбило трансформацію замкнутого колективу служивих князю людей совмещенными військовими, административно-судебными функціями до державного князівський административно-судебный апарат з власними традиціями позначення макроі мікрогруп княжих чоловіків, війська і слуг.

Інтеграція княжих отроків і фахових слуг княжого двору мала наслідком поява соціального терміна дворяни (рівнозначні терміни дворянин, слуга, слуга дворный відомі з останнього чверті ХII в.) Вони почали початком несформованого з XIII в. военно-служилого стану дворян. Дитячі, мабуть, стали початком развивавшегося з кінця XIII в. особливого соціального шару дітей боярських, які перебували у економічному просторі і суспільне становище між боярами і дворянами-слугами.

У другій половині ХI в. відзначається поширення вотчинного землеволодіння серед бояр і, певне, нижчих за матеріальним становищем служивих людей (в ПП, складеної, на думку Б. Д. Грекова, А. А. Зиміна, М. Б. Свердлова та інших вчених, з деякими відмінностями, у першій третині ХII в., для позначення власника землевласницького господарства використовується широке та соціально невизначене поняття пан). Розширення панського землеволодіння простежується, як зазначено раніше, у появі наприкінці ХI — початку ХII в. закупів. Певне, збільшилася сфера застосування праці холопів (в ПП відзначаються їх торгово-денежные операції). Саме тоді холопство використовують як засіб покарання недбайливого купця, закупа — злодія чи втікали від пана (див. раніше). Отже, можна припустити розвиток холопства як стану середньовічного общества.

У ХII в. швидко ростуть міста, як торгово-ремесленные, політичні, військові, ідеологічні і здійснювати релігійні центри. Значно збільшуються їх кількість і займані ними площі (у першій третині ХIII в. існувало прибл. 150 міст України з займаній укріпленої територією від 300 га до 2,5 га). Як особливих соціальних колективів із визначальним значенням торгово-ремесленного населення, і навіть бояр з залежать від них людьми, міста мали самостійні економічні та суспільно-політичні завдання й можливості, які від княжих. Тому після періоду підпорядкування княжої влади, вони починають їй протистояти, зростає прагнення місцевої знаті - боярства до незалежності він неї. Після смерті Ярослав Мудрий формуються місцеві роди у Чернігівській, Смоленської, Ростово-Суздальской землі, не на Волині й у Галичині (раніше існувала лише однієї місцева династія полоцких князів). Всеволод Ярославович (1078−1093, тут і далі вказується київське князювання), Святополк Изяславич (1078−1113), Володимир Всеволодович Мономах (1113−1125), Мстислав Володимирович Великий (1125−1132) робили великих зусиль збереження політичного єдності країни й системи київського князювання як вищої політичної влади. Однак у останньої чверті ХI — першій половині ХII в. утворилися спадкові князівські володіння зі столами у Чернігові, Переяславі, Смоленську, Ростові, Суздале, не на Волині й у Галичині, а представники різних гілок княжого вдома почали криваву боротьбу розділ і переділ своїх володінь. Отож вже у 1097 р. змушені були зібратися в Любечі на рада задля встановлення світу. Основні питання княжого з'їзду було сформульовано актуально визначення доль Руської держави: «Навіщо губимо Російську землю, самі між собою влаштовуючи чвари? А половці землю нашу несуть розно й раді, що нами йдуть війни. Так об'єднаємося єдиним усім серцем і будемо берегти Російську землі і нехай кожен володіє отчиной своєї «(переклад Д. З. Ліхачова). Але відразу після з'їзду теребовльский князь Василька Ростиславович було схоплено за наказом князів Святополка Ізяславовича і Давида Ігоровича і засліплено. Об'єктивні процеси розпаду та політичної роздробленості Русі князівськими добрими побажаннями вже було зупинити, хоча Володимира Мономаха його син Мстислав Великий багато зробили, щоб стримати в першої третини ХII в. Не виключено, що в другій половині XI — першої третини XII в. існувала двоєдина система Руської держави, що зберігатиме традиції політичного єдності «Російської землі», але у межах якої наростали тенденції майбутніх політично автономних земель, князівств і боярських республік, Новгородської і Псковской.

Якісні зміни у політичній системі Руської держави сталися під другий третини XII в. Через війну повстання на 1136 р. утворилася Новгородська боярська республіка, яка внаслідок незалежності він княжої влади початку запрошувати князів на князювання, укладаючи із нею договори. У 50-ті - 80-ті рр. ХII в. владимиро-суздальские князі Андрій Юрійович Боголюбский та її молодший брат Всеволод Велике Гніздо створили систему великого князювання Володимирського як самостійного від київської влади політичного сеньориально-вассального об'єднання північно-східних князів. У результаті різного співвідношення основних соціально-економічних і розширення політичних чинників, княжої влади, місцевої знати-бояр та міст, під час політичної роздробленості Русі склалися різняться політичні системи.

У країнах середньовічної Західної Європи соціальної основою міста ставали купецькі гільдії, ремісничі цехи, а політичної основою — єдність інтересів міських станів, очолюваних избираемыми магістратами. Вони повинні були захищені потужними оборонними системами, що дозволяло деяким західноєвропейським містам вести щодо самостійну політику щодо до короля й органи місцевої феодальної знаті. На відміну від західноєвропейських міст російський середньовічний місто обмежили у тих можливостях. На Русі купецькі організації - сотні були слабкі, цехові організації ледь простежуються. Міста керувалися князями чи княжої адміністрацією, посадниками, тысяцкими, пізніше — тиунами. Вони жили також бояри, перебували боярські двори. Тому російський місто в ХI — першої третини ХIII ст. рідко ставав самостійної силою, переважно підтримуючи визначали політичне зміст подій князів чи його соціальних і розширення політичних суперників місцеву знати — бояр.

У північно-східних землях, які входили на систему великого князювання Володимирського, збереглася політична структура сильної княжої влади київського періоду, подчинявшей ієрархічно організовані стану бояр, дворян-слуг, вільних селян міське торгово-ремесленное населення. На Северо-Западе Русі багатий Новгород домігся незалежності він влади київських князів. Його республіканський лад визначався виборної системою головних магістратів — посадника і тысяцкого, а згодом і архієпископа. Мабуть, у другій половині XII в. розробили спочатку у усній формі, та був й у письмовій формуляр договорів Новгорода з князями. Вони визначали князівський державно-правової, майновий і побутової статус і в Новгородської землі. На відміну з інших російських земель-князівств на той час економічних інтересів Новгородської боярської республіки були направлені на значною мірою у країни Балтійського регіону, та її военно-промысловая і селянська колонізація — на північний схід північ Східної Європи. Але й Новгород було існувати без підтримки князів, діяльність яких було обмежена в боярської республіці умовами договорів. Вони активну участь в административно-судебном і військовому управлінні, підтримуючи новгородців економічним та військовим потенціалом своїх князівств.

Рівновага військово-політичних наснаги в реалізації південних та південно-західних князівствах призвело до постійним кровопролитним сутичкам княжих і боярських угруповань, однаково які вабили міста зважується на власну бік. У — Смоленськом і Полоцьком — князівствах княжа влада зберегла визначальне значення, але бояри і стольные міста, дедалі більше крепнувшие в ХII-ХIII ст., постійно вносили корективи в князівську політику. Ще збережений велике князювання Київське набуло символічно престижне значення, що приваблювало деяких князів вокняжиться у Києві. Однак Київська Русь як політично єдина держава припинила своє існування в другий третини ХII в., а Київська земля перетворилася на одна з російських княжеств.

Втім, культурно-історична традиція Російської землі збереглася. По ХIII в. по всьому просторі російських земель існувала єдина матеріальна культура, зрозуміло, із місцевими варіантами. Літературний язик, і література також залишалися єдиними. Російська митрополія підтримувала єдине культурне простір єдністю церковної організації, та її глава ще довгий час мав титул, зберігав історичної традиції - «митрополита Київського й усієї Русі». Коли ж об'єктивні соціально-економічних процесів розділили до кінця ХII — початку ХIII в. російських людей на жителів різних, іноді ворожих одна одній земель-князівств киян, смолян, полочан, новгородців, володимирців тощо. буд., волосся зберегло загальне самоназва — культурно-історичну самоідентифікацію — русин, тобто належить до Руси.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

Алексєєв Л. У. Полоцька земля: (Нариси історії північної Білорусі в IX-XIII ст.). М., 1966.

Алексєєв Л. У. Смоленська земля в IX-XIII ст.: Нариси історії Смоленщины та Східної Білорусі. М., 1980.

Давньоруські князівства Х-XIII ст. М., 1975.

Котляр М. Ф. Формування державної території і що виникнення міст Галицько-Волинського Русі IX-XIII ст. Київ, 1985.

Кучкин У. А. Формування державної території Північно-Східній Русі у Х-ХIV ст. М., 1984.

Лімонов Ю. А. Владимиро-Суздальская Русь: Нариси соціально-політичної історії. Л., 1987.

Лихачов Д. З. Росіяни літописі та його культурно-історичне значення. М.; Л., 1947.

Лихачов Д. З. Людина перетворюється на літературі Київської Русі. М.; Л., 1958 (див. також наступні издания).

Лихачов Д. З. Поетика давньоруської літератури. Л., 1967 (див. також наступні издания).

Лихачов Д. З. Розвиток російської літератури Х-ХVII ст.: Епохи і стилі. Л., 1973 (див. також наступні издания).

Монгайт А. Л. Рязанська земля. М., 1961.

Пашуто У. Т. Зовнішня політика Київської Русі. М., 1968.

Плетньова З. А. Половці. М. 1990.

Подвигина М. Л. Нариси соціально-економічної і політичною історії Новгорода Великого в XII-XIII ст. М., 1976.

Романов Б. А. Люди і чесноти Київської Русі: (Историко-бытовые нариси XI-XIII ст.). Л., 1947; 2-ге вид. Л., 1966.

Рибаков Б. А. Київська Русь і росіяни князівства XII-XIII ст. М., 1982.

Свердлов М. Б. Генезис і структура феодального суспільства на Київської Русі. Л., 1983.

Свердлов М. Б. Від Закону Російського до Російської Правді. М., 1988.

Свердлов М. Б. Становлення феодалізму в слов’янських країнах. СПб., 1997.

Смирнов І. І. Нариси соціально-економічних відносин Русі XII-XIII ст. М.; Л., 1963.

Щапов Я. М. Держава і навіть церква Київської Русі X-XIII ст. М., 1989.

Янин У. Л. Новгородські посадники. М., 1962.

Янин У. Л. Нариси комплексного джерелознавства: Середньовічний Новгород. М., 1977.

Янин У. Л. Новгородські акти ХІІ-XV ст.: Хронологічний коментар. М., 1991.

Янин У. Л. Біля джерел новгородській державності. Великий Новгород, 2001.

ДЛЯ САМОСТіЙНОГО АНАЛІТИЧНОГО ЧТЕНИЯ.

Фроянов І. Я. Ворохобний Новгород: Нариси історії державності, соціальної і політичною боротьби кінця IX — початку XIII століття. СПб., 1992.