Великий Махно

Махна Несторе Івановичу — селянин, народжений 27 жовтня 1889 г. і виріс у селі Гуляй — Поле Олександрівського повіту Катеринославської губернії, син бідної селянської сім'ї. На одинадцятому місяці життя він втратив батька, залишившись, разом із чотирма маленькими братами, на руках матері. Вже з семирічного віку, через особливою бідності сім'ї, вона працювала подпаском — пас корів і овець селян свого села. Восьми років вступив у місцеву початкову школу, причому взимку навчався, а влітку чабанував. Закінчивши школу, дванадцятирічним хлопчиком він пішов на заробітки. Працював в економіях німецьких куркулів й у маєтках поміщиків як простого чорнороба. Вже, будучи чотирнадцятирічним юнаків, він плекав сильну ненависть до визискувачам — господарям і мріяв у тому, як він порахувався із нею за себе і поза інших, якби міг. Тоді він працював литейщиком заводу у своїй селе.

До шістнадцяти років не стикався з політичним світом. Його революційні, і соціальні погляди складалися у невеликому колу односельців, так само пролетарів — селян, як він. Революція 1905 року відразу вибила його з цього невеличкого кола, поставивши в потік широких революційних подій і действий.

Саме тоді він був сімнадцятилітнім юнаків, повним революційного ентузіазму, готовим на будь-які дії заради визволення працівних. Після найближчого знайомства з політичними організаціями він рішуче вступає до лав анархістів — комуністами, і стає відразу ж безперервним борцем за соціальну революцию.

Російський анархізм на той час мав собі за дві конкретні завдання: 1 — розкрити політичний обман, куди соціалістичні партії, у главі з марксистами, намагалися запровадити трудящих, і 2 — вказати робітникам і селянам шлях соціальної революції. У межах тих завдань Махна знайшов собі велике полі діяльності, беручи участь у багатьох найнебезпечніших моментах анархічної борьбы.

У 1908 року він потрапляє до рук царського суду, який через що у анархічних співтовариствах і терористичні акти присуджує його до повішення, замененному потім, через її неповноліття, безстроковій каторгою. Усю каторгу Махна відбував в Московської центральної пересильної в’язниці (Бутирках). Хоч як тяжка й безнадійна було життя на каторзі, Махна, тим щонайменше, постарався широко використовувати свого перебування у ньому з метою самоосвіти й навіть виявив цьому плані крайню наполегливість. Він вивчав російську граматику, займався математикою, російської літератури, історією культури та політичної економією. Мука, власне, була єдиною школою, де Махна почерпнув історичні і політичні знання, які послужили йому величезною підмогою в наступної його революційної діяльності. Життя, факти життя інший школою, яка навчила його впізнавати покупців, безліч громадські события.

На каторзі, тоді ще зовсім молодим, Махна підірвав своє добре здоров’я. Завзятий, не який може погодитися з повним безправ’ям особистості, якому піддавався всякий засуджений на каторгу, вона завжди сперечався з тюремним начальством і часто-густо сидів при цьому по холодним карцерам, наживши собі, в такий спосіб, туберкульоз легких. За «несхвальне поведінка» він у перебігу 9 балів років, аж до останнього дня укладання, пробув закутим через руки і ногах, поки, нарешті, повстанням московського пролетаріату ні звільнений 2 мату 1917 року нарівні з іншими політичними заключенными.

По виході з висновку Махна негайно повертається у Гуляй — Поле, де численне селянство зустріло його з особливим співчуттям. Він був попри всі село єдиним політичним каторжанином, возвращенным революцією додому, і мимоволі став, тому предметом теплого відносини селян. Нині це не була просто молодий, мало підготовлений юнак, а кінцевий досвідчений борець, з сильними вольовими устремліннями та з певним планом соціальної борьбы.

Після прибуття Гуляй — Поле він негайно віддається революційної роботі, намагаючись, передусім, організувати селян свого та околишніх сіл: створює професійна спілка селян — наймитів, організовує трудову комуну і місцева селянський рада. Він був натхненний головною своїм завданням — згуртувати й немислимо організувати все селянство так міцно, щоб він могло назавжди і безповоротно вигнати всю «расу» кріпосників — управителів і саме будувати своє життя. І він, просуваючись у тому напрямі, вів організаційну роботу селянам, але як проповідник, бо як практичний борець, намагаючись гуртувати трудящих, розкриваючи обман, пригнічення й несправедливість рабського ладу. У період керенщины і жовтневих днів він було обрано головою районного селянського союзу, земельного комітету, професійного союзу металістів і деревообделочников і, нарешті, головою Гуляй — польського Ради селян рабочих.

У серпня 1917 р., на посаді голови Ради, він зібрав всіх поміщиків і власників району, відібрав вони документи про кількість які перебували у їх володінні землі та інвентарю і зробив точний облік всього цього майна. Потім він зробив доповідь — спочатку зборах волосне ради, і потім на районному з'їзді. У своїй доповіді запропонував, щоб поміщики і кулаки користувалися землею які з трудовим селянством. Районний з'їзд, за його пропозицією, ухвалив: залишити куркулям і поміщикам по трудовий нормі землі, і навіть живої і мертвого інвентарю. По прикладу гуляй — польського району, такі постанови було винесено на багатьох повітових з'їздах селян Катеринославської, Таврійської, Полтавської, Харківської та інших губерний.

Упродовж цього терміну Махна у своїй районі почала душею селянських рухів, отнимавших у поміщиків землю, майно, чи треба був і життя. Тим самим він нажив собі смертельних ворогів від імені місцевих землевласників, багатіїв і буржуазних организаций.

У час окупації України австро — германцями Махна, за дорученням гуляй — революційного польського комітету, для боротьби з німцями і Центральною Радою батальйони селян робочих, з якими бойовому порядку відступав на Таганрог, Ростов і Царицын. Тоді місцева буржуазія, зміцніла із настанням австро — германців, за ним полювала, і його довелося сховатися. За це як і німецькі військові влади спалили будинок його матері та розстріляли його старшому братику Омеляна, інваліда войны.

У червні 1918 року Махна прибув Москву, щоб порадитися з деякими старими працівниками анархізму щодо напряму, і характеру діяльності серед українського селянства. Проте в анархістів, опинилися у цей період російської революції вкрай хисткими і слабкими, він задовольнили його рад і вказівок не знайшов і на Україну, керуючись тільки свої соображениями.

Вже в нього зріла думку: організувати численне селянство як самостійну історичну силу, виявити століттями накопичену у ньому революційну енергію та усю цю гігантську міць обрушити на сучасний кріпосницький лад. Тепер це момент підійшов. Перебуваючи у Москві читаючи повідомлення газет про численні актах повстания селян, він хвилювався, робився сам він не свій перший і з більшими на душевними стражданнями переживав кожен зайвий день була в Москві. Нарешті, наспіх, з допомогою старого свого товариша теоретично і з каторзі, він зібрався і в Україну на свій гуляй — польський район. Це був у липні 1918 року. Їхати довелося з великими труднощами, суворо законспіровувавши, щоб у тому чи іншому місці не потрапити до рук гетьманських агентів. І на насправді, в одному місці ми Махна ледь не, будучи схоплений німецькими владою з валізою анархічної літератури. Його врятував один знайомий, гуляй — польський єврей — обиватель, котра витратила велику суму з його звільнення. По дорозі Україну він отримав пропозицію від більшовиків взяти для революційної підпільної діяльності певний район України та вести там роботу від імені. Нічого, звісно, і говорити, що Махна стане навіть обговорювати цю пропозицію, прагнучи мети, прямо протилежної большевистской.

Махна знову на гуля — польському районі; цього разу з безповоротну рішучістю чи загинути, чи перемогти селянства, але з йти більш із свого району. Звістка про його поверненні швидко пролетіла із сіл в село. Він також, зі свого боку, поспішив виступити перед широким селянством відкрито — на мітингах і друковано, — кличучи його до рішучим діям проти гетьманщини і панства, різко підкреслюючи, що тепер трудящі нічого не винні упускати долю зі своїх рук. Гучний і вольовий заклик їх у кілька тижнів облетів десятки сіл й волостей, готуючи маси до великих событиям.

Сам Махна розпочав діям відразу ж. Перше завдання, яка стояла проти нього, — створити військово-революційний загін достатньої сили, який гарантував б свободу агітації та вмілої пропаганди в українських селах і селах і який розпочав би до партизанським операціям. Загін цей було створено короткий термін. У селах було досить чудового бойового елемента, готового до дій. Але був гостра потреба у хорошому організатора. Таким з’явився Махна. У основу партизанських дій було покладено принцип, яким всякий поміщик, переслідувала селян, всякий вартовой, всякий офіцер російської чи німецької служби як найлютіші вороги селянства, й її волі, мають лише знищуватись. З іншого боку, за принципом партизанства, віддавався смерті кожен, причетний до обмеження бідного селянства, й робочих, до попранню їхньої людської гідності або до пограбуванню їх праці і имущества.

За дві - за три тижні загін той став предметом жаху як для місцевої буржуазії, але й австро-німецьких влади. Район военнореволюційних дій Махна мав величезний — від Лозовий до Бердянська, Маріуполя і Таганрога, і південь від Луганська та Гришина до Катеринослава, Олександрівська і Мелитополя.

Стосовно австро-германским і мадярським військам загальним правилом партизанів було знищувати офіцерство, полонених ж солдатів розпускати, пропонуючи їм доведеться йти там, розповідати там, що роблять українські селяни, і користь соціальної революции.

Їх у своїй постачали літературою, котрий іноді грошима. Лише солдатів, викритих у насильство над селянами, зраджували страти. Таке ставлення до полоненим мало певне революционизирующее впливом геть солдат.

У цей час своєї повстанської діяльності Махна був не лише організатором і вождем селянства, але такою мірі грізним народним месником. У стислий період його першого партизанського виступи сотні поміщицьких гнізд знищили, тисячі активних ворогів і гнобителів народу — немилосердно розчавлені. Його сміливий та рішуча образ дій, швидкість появи і зникнення, невловність при різного роду обставин перетворили їх у легендарну особистість, оточену любов’ю та гордістю селян страхом і ненавистю буржуазии.

У його вчинках було, справді, багато легендарного, досконалого його дивовижною сміливістю, його упертій волею, проникливістю і здоровим мужицьким юмором.

1. «Історія махновского руху» Петро Аршинов 1995 р Вид. «Дике поле».

Запоріжжі. Стр.51−57 2. «Історія Радянського держави 1900 — 1991 р М., «Прогрес» 1997 р. 3. «Історичні портрети» Ключевський У. Про. М., Вид-во, Щоправда, 1998 р. 4. Сирів З. «Сторінки історії» М., Вид-во Російську мову 1997 г.