Помаранчева революція. 
Причин, хід, наслідки

Наприкінці 2004 р. весь світ став свідком масового протестного руху в Україні, який отримав назву «помаранчевої революції». Тоді (22 листопада — 8 грудня) сотні тисяч громадян України усіх регіонів держави вийшли на вулиці, вимагаючи відставки діючої влади. Дана подія мала вплив не лише на політичну ситуацію в нашій державі, але вплинула на політичну ситуацію всієї Східної Європи. Хоча наслідки «помаранчевої революції» стануть повністю очевидними лише через деякий час.

Під політичною революцією розуміють «суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства [5, с.293]. Тому термін «помаранчева революція» є до певної міри умовним, оскільки в Україні зміна правлячої політичної еліти відбулася мирним шляхом, без застосування сили. Крім того, політичний режим України, не зважаючи на ряд важливих змін у напрямку демократизації, не набув кардинально іншого характеру. І хоча «без крові сучасні революції, в принципі, можуть і обійтися, то без фундаментальних — тобто системних — змін всього політичного і соціального устрою революцій не буває» [4, с.30].

Однією з головних причин «помаранчевої революції» була спроба влади сфальсифікувати волевиялення виборців шляхом застосування адміністративного ресурсу під час виборчого процесу.

Під адміністративним ресурсом розуміють наявність у суб'єкта виборчого процесу з уваги на його приналежність до влади, додаткових ресурсів, які дозволяють йому здійснювати законний чи незаконний вплив на виборчий процес і волевиявлення виборців, щоб досягнути особистих чи групових цілей.

Під час президентських виборів 2004 р. адміністративний ресурс застосовувався у найрізноманітніших формах. Загалом можна виділити такі найпоширеніші форми прояву адміністративного ресурсу під час виборів президента у 2004 р.:

• 1. Адміністративний тиск на опозиційні ЗМІ.
• 2. Використання адміністративного ресурсу при формування виборчих комісій, складанні списків виборців та зборі підписів за В.Януковича.
• 3. Адміністративний тиск на виборців та опозиційні структури і організації.
• 4. Використання службового становища на користь В.Януковича.
• 5. Використання владою кримінальних елементів проти опозиційних кандидатів, а також проти політичних сил і виборців, що їх підтримували.
• 6. Незаконний збір під тиском відкріпних талонів у населення і масове незаконне голосування за ними.
• 7. Використання коштів державного бюджету для агітації за провладного кандидата В.Януковича.
• 8. Застосування адміністративного ресурсу під час голосування і підрахунку голосів, а також під час передачі реультатів голосування з ДВК у ОВК, і з ОВК до ЦВК.
• 9. Участь ЦВК у масовій фальсифікації результатів голосування 2 туру президентських виборів.

Загалом можна виділити такі особливості президентської виборчої кампанії 2004 р. щодо використання адміністративного ресурсу у порівнянні з усіма попередніми виборчими перегонами доби незалежності України:

• 1. Масштабність. Дана виборча кампанія була наймасштабнішою за рівнем використання адміністративного ресурсу за всю історію незалежної української держави. Вперше практично вся державна машина, вся виконавча вертикаль активно і злагоджено працювала для забезпечення перемоги кандидата від влади.
• 2. Акумулятивність. Влада використовувала адміністративний ресурс спочатку у невеликих масштабах, акумулюючи свій потенціал для завершального етапу і поступово нарощуючи владний тиск. Виборча кампанія почалася відносно спокійно, а завершилася потужним використанням адміністратвного ресурсу.
• 3. Регіональність. Рівень використання адміністративного ресурсу був різним у залежності від регіонів. Він наймасштабніше застосовувався на Сході і Півдні України і був найменшим за рівнем застосування на Заході.
• 4. Криміналізація. У даній виборчій кампанії влада потужно залучала кримінальні структури для забзпечення перемоги кандидата від влади.
• 5. Інноваційність. Влада на президентських виборах 2004 р. застосувала ряд нових способів використання адміністративного ресурсу чи зробила системним явищем вже раніше використовувані види адміністративного ресурсу (масштабне використання відкріпних талонів та ін.).
• 6. Поєднання адміністративного ресурсу і новітніх виборчих технологій для перемоги владного кандидата.
• 7. Інформаційна блокада. Як правило, більшість ЗМІ працювала на провладного кандидата, даючи позитивну інформацію про нього, в той час як більшість інформації про опозиційних кандидатів була негативного (чи у кращому випадку нейтрального) змісту. Обсяг інформації про владного кандидата у ЗМІ був на порядок вищий, ніж у решти кандидатів.

Наслідком застосування адміністративного ресурсу став масовий вихід на вулиці громадян України, які домоглися того, що результати 2 туру, який відбувся 21 листопада 2004 р., були скасовані Верховним Судом України через неможливість встановлення реальних результатів голосування. Вперше в історії пост-радянського простору вищий судовий орган країни визнав наявність значного втручання органів державної влади на виборчий процес: «Судом… встановлено, що при проведенні… голосування… не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес…"[7].

У результаті даного рішення було призначено 3 тур голосування за вдосконаленим законодавством, яке дозволило значно обмежити рівень застосування адміністративного ресурсу. У даному турі з відривом майже у 8% переміг опозиційний кандидат В.Ющенко. Характерною ознакою 3 туру голосування стало зниження рівня застосування адміністративного ресурсу на кілька порядків.

Як ми бачимо, «помаранчева революція» виявилася єдиним способом, за допомогою якого вдалося зупинити непереможну ходу адміністративного ресурсу. І курс нової української влади на євроінтеграцію, а також неодноразові висловлювання В. Ющенка про те, що чинна влада не буде застосовувати адміністративний ресурс, дає нам підстави сподіватися, що з таким негативним явищем сучасного політичного життя України як адміністративний ресурс в нашій державі буде покінчено раз і назавжди.

В результаті реалізації політичної реформи відбудеться дрейф політичної системи України в бік парламентарної форми правління. Однак самі по собі такі зміни не гарантуватимуть підвищення ефективності державної влади. Вона вдосконалюється при наявності професійно підготовленого і патріотично налаштованого кадрового потенціалу, подолання корупції як наслідку порушень демократичних принципів і пріоритету закону.

Отже, можна констатувати, що постреволюційне українське суспільство стало якісно іншим. В першу чергу, відбулися радикальні трансформації у суспільній свідомості, докорінно змінилися ментально-ціннісні настановлення громадян. Те, що вважалося декларативними символами, — ідеї свободи й соціальної справедливості, ринку й демократії наповнилося новими змістом, відтіснивши на другий план ціннісної ієрархії насущні матеріальні потреби. Події листопада — грудня 2004 року каталізували процес становлення громадянського суспільства. В безпрецедентних політичних баталіях українці обрали нового Президента. І як актуально сприймаються нині слова теоретика українського консерватизму В. Липинського: «Перший раз в історії України джерело Влади виведено з традиції, а не з бунту: з моральної, а не фізичної сили — з чогось старшого, ніж сама Влада» [8, с. 70 — 71]. Вставши з колін, наш народ змусив поважати себе, зруйнував стереотипні міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Люди повірили, що можуть власними силами змінити своє життя, реально впливати на державну політику, забезпечити перемогу демократії. Мистецтво сучасного політичного менеджменту полягає в тому, щоб залучити конструктивний потенціал українців до активного громадянського, державотворчого процесу.