До питання про ефективність судочинства Гетьманату: «сотник тепер за тое мстячись...»

Незважаючи на той пишний букет звинувачень щодо вчинених Григорієм Шишкевичем злочинів і переступів, що постав у результаті досудового розслідування, судова справа завершилася у якийсь доволі дивний спосіб. Як зауважувалося, частину провини сотника було доведено і за це він мав сплатити солідні штрафи Якову Перехресту і Тимофію Самойловичу. Але сотенний уряд Григорій Шишкевич за собою зберіг. І це доволі промовисто характеризує владну ситуації в Гетьманаті за правління Івана Ілліча Скоропадського. Так, скажімо, 1754 р. у гетьманування Кирила Розумовського варто було лише полковому осавулу Переяславського полку Михайлу Лукашевичу в приватній розмові обмовитись, що нинішній їхній гетьман «хаживал когда-то в убогом платье», як за вироком Г енеральної військової канцелярії був позбавлений свого високого старшинського уряду та засуджений до сплати штрафу в 100 рублів. І лише добра воля Розумовського допомогла Лукашевичу уникнути покарання: з нагоди народження спадкоємця російського престолу Павла Петровича гетьман вибачив полковому старшині його образливі слова Ал. Андр. Из дел об оскорблении гетманской чести // КС. — 1884. — № 12. — С. 731.

Лайка ж Григорія Шишкевича на адресу гетьмана і його родичів, обзивання їх усілякими непристойними словами, владні позиції новомлинського старшини, як бачимо, не похитнули. До того ж, здається, методів адміністрування після цих тривалих судових тяжб зі своїми підлеглими Шишкевич також не поміняв.

Принаймні, на це вказує низка нових обвинувачень, висунутих проти нього трохи згодом.

Як випливає з тексту відкритого листа генерального осавула Степана Бутовича до курінного отамана та «всього товариства» Новомлинської сотні, гетьманська влада утвердилася і в думці щодо винуватості Григорія Шишкевича у скоєнні службових зловживань і насильств по відношенню до підвладної йому людності. Так, генеральний старшина у своєму листі вказував на факти самовільного зміщення сотником представників сотенної адміністрації з їхніх урядів, насильств, що вилились у примушення козаків до відробітків на свою користь так, ніби вони були його підданими (косили сіно, жали збіжжя, рубали дрова та ін.). Не задовольняючись цим, сотник піддавав також козаків жорстоким побоям В. Дядиченко говорить про цей лист як такий, що став реальністю суспільного життя Гетьманату — див.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… — С. 266. Поклик на: ДПБ СРСР, відділ рукописів, зібрання Маркевича, № 19/23 (копія ХУЛІ ст.). У фондах ЦДІАУК вдалося виявити чернетку цього документу, яка, щоправда, не містить інформації з приводу того, як і коли її було оприлюднено і чи було її оприлюднено взагалі. — Див.: ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 336: Відкритий лист новомлинському сотнику Григорію Шишкевичу про повернення ним захоплених ґрунтів жителям сотні, про заборону використання праці козаків і міщан у приватному господарстві, про заборону міняти міську і сільську старшину без відома вищих органів влади (чернетка). 15 травня 1719 р., арк. 1−3.

Свого часу Вадим Дядиченко використав цей лист, аби проілюструвати неефективність судочинства Гетьманату при розслідуванні судових справ за участю козацької старшини, зробивши наголос на тому, що Шишкевич, незважаючи на всі його кривди й службові зловживання, не був покараний, а лист, власне, являв собою більше умовляння, аніж наказ Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. — С. 266.

Насправді, як можна зробити висновок з матеріалів судових матеріалів тієї доби, завершення розслідування справи за участю представників гетьманського уряду не принесло до Нових Млинів спокою. Й уже у вересні 1718 р. козаки і поспільство цього сотенного містечка подали на ім'я гетьмана Скоропадського нову скаргу на нові утиски свого урядника, спровоковані участю мешканців сотні в розслідуванні, що його проводив роком раніше генеральний осавул Степан Бутович. Так, «всі жителі сотні Новомлинской, преклонивши голови свои под стопи ног» гетьманських «заносили» скаргу на свого сотника, котрий за те, що вони подавали на нього супліки генеральному осавулу Бутовичу, «тепер за тое мстячись направляет підручних своїх бити нас» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, зґвалтування жінок та ін. … Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. — 17 171 724 рр., арк. 4−5. Конкретно вказувалось на побиття місцевого люду «вновь поставленнім» отаманом, солдатами, осавульчиками і гайдуками сотника: «Ивана и Андрея били, Петра Романенка били, Ивана салдати били, Галку, якая визнавала чародійства на сотничку, били». Скаржники запевняли, що нещадні побої навіть довели декого з місцевих жителів до смерті, «меновите Марка Куреченка, Ивана Горкавенка мелника, тещу Коновалову» Там само. — Арк. 5.

Отож громада у своєму клопотанні переважно повторювала ті звинувачення на адресу свого сотника, які, власне, вже були озвучені раніше перед генеральним осавулом, коли той проводив слідство на місці: «любо то знаем, что пан асаул войсковой енералний Стефан Бутович, велможности вашой явил, чинячи розиск на сотника, где якие пункта: о чародійстві, забойстві», продаж (як можна зробити висновок з контексту повідомлення) привласнених старшиною п’ятдесяти коней. Крім того, скаржники нагадували і засвідчене перед генеральним осавулом вчинення Шишкевичем зі шинкаркою «ночной пори богомерзком гріхі». Крім того, ще «едну невісту в городі, в Нових Млинах, идучую вночи з двора Троцкого ку дому своему… сотник поймавши на цвинтару Пречискому… уволікши в бабинец, учинил богомірзкий гріх кгвалтом усиливши».

Водночас картину зловживань свого сотника підписанти доповнювали і новими історіями. Так, нібито вже після від'їзду з Нових Млинів Степана Бутовича Шишкевич забрав на свій хутір Липковецький міських різників, аби ті «овец недужих сто двадцять чотири забівали и пригрозил бедним людем на місці потом свинного сала не продавати, поким біднякам тую его сотникую скотину не спродуют» Там само.

Скарга супроводжувалася обережними висловлюваннями сумнівів щодо ефективності судової влади Гетьманату — «не ведаем чи донеслося велможности вашой или нет» про всі ті злочини і зловживання Григорія Шишкевича. А закінчувалося подання недвозначним проханням: «Дайте нам кого іншого на сотництво» Там само. — Арк. 5 зв.

Не обмежуючись апеляцією лише до одного гетьмана Скоропадського, недоброзичливці Григорія Шишкевича звернулися й до царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва, аби той «Его Царскому Величеству нашому премилостивише об обидах наших донесл, в чом просим со слезами» Там само. Скаржники звертали увагу царської влади на той факт, що в ході проведеного генеральним осавулом Бутовичем розслідування вину Шишкевича було доведено «по всі чотири пункта: чародійства, прелюбодіянія, забойство и конное злодійство».

Принагідно скаржники формулювали власне бачення суті старшинської влади, стверджуючи, що царська величність Петро І, призначаючи Григорія Шишкевича на сотницький уряд до Нових Млинів, уповноважував його «чесно обходитися з людьми, ласкавим бути, а не ругатися и не глумитися над царськими і вашими рейментарськими людьми, и не повелівали ему Шишкевичу нас безвинне бити и разоряти» Там само. — Арк. 5−6 зв.

Скарги на зловживання новомлинського сотника, адресовані гетьману Скоропадському і царському резиденту стольнику Протасьєву, підписали новомлинський отаман Іван Васильович «с товариством» та новомлинський війт Іван Тиховський «з поспольством новомлимнским». І хоч, як можна здогадатися з тексту цього документу, Іван Васильович був уже колишнім новомлинським отаманом — на його місце Шишкевич призначив нового старшину і саме цей «вновь поставленній» отаман, разом із солдатами, осавульчиками і гайдуками, чинив за наказом сотника насильства над місцевою людністю — наявність серед скаржників перших осіб козацького і міського самоврядування Нових Млинів засвідчувала неабияку серйозність і глибину конфлікту. Втім, як уже наголошувалося вище, серйозних адміністративних наслідків для Григорія Шишкевича ця обставина також не мала.