Княжий і міщанський Острог: штрихи до соціотопографії

Замок становив презентаційну частину всього Острога, та поза замком існував свій соціопростір, котрий слугував топографічним, архітектурним і соціальним «оточенням» князя-власника та його осідку. Замок з містом поєднував «пригородок», з якого до замку можна було потрапити лише по підвісному мосту, а з містом він сполучався трьома брамами. За описом 1603 р. тут розміщувалися княжі «склепи» (4 земляні) з муром згори, будинок кухмістра, кузня, спіжарня та лазня «в тиле дому великого». Тут же в пригородку були «пляци» та двори земян і шляхти (всього фіксується 27), серед яких виділявся двір доктора Краківського університету Яна Лятоса. Укладачі опису 1603 р. кілька разів згадують про друкарню і школу (в описі володінь та майна середнього сина Острозького — Олександра, а затим і в описі володінь старшого сина Януша), які розташовувалися після двору Лятоса. Друкарня і школа мали залишитися у спільному володінні, подаванні та послушенстві обох синів кн. Костянтина, Януша і Олександра. Про шпиталь і папірню говорилося: «На Болоню гребля ку Заставлю, домы на неи вси, ку Новому месту идучи, почавши од шпиталя, который ест при мосте, аж до папирни». Тут же біля греблі мешкав і папірник Войцех (Орест Мацюк встановив 17 типів і різновидів паперу, що виготовлявся в Острозі упродовж 1596−1647 рр.), а також розташовувалися порохівня і млини під Новим містом. Трохи нижче в описі знову згадувалося, що «манастир албо шпитал» розміщені над річкою Вілією Там само. С. 98. Вихованець Т. Острозький ринок ХУ-ХУЗІ ст.: топографія та соціальна структура // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 7. Острог, 2006. С. 518−527. Детальніше див.: Атаманенко В. Розвиток просторової організації Острога в останній чверті XVI — першій чверті XVII ст. (за свідченнями описів міста) // Наукові записи Національного університету «Острозька Академія». Серія Історичні науки. Острог, 2010. Вип. 14. С. 32−46.

Місто також розбудовувалося і набувало ошатних форм. Міські вулиці (близько 14) були орієнтовані на чотири основні дороги, що вели до Рівного, Звягеля, Дубна, і Заслава. Центральна Ринкова площа мала форму трапеції (сторони становили близько 80−90 метрів). Кількість будинків на ній змінювалася: у 1576−1577 рр. фіксувалося 43 будівлі, в 1583 р. — 16, а в 1603 р. — 22 (зокрема, 2 кам’яниці при основній дерев’яній забудові). Важко пояснити зменшення будівель на Ринковій площі. Дослідники припускають, що В.-К. Острозький, заволодівши всією отчиною, після 70-х рр. розпочав «реорганізацію просторового вирішення міста, що виявилося також у зовнішньому вигляді ринкової площі». Втім, на стан міста з переважно дерев' яною забудовою, скоріш за все, впливали пожежі, татарські напади, зокрема 1579 р., та ін. лиха. Навіть ратуша в Острозі, що постала після отримання містом магдебургського права, була, вочевидь, дерев’яна (в описі 1603 р. вона не згадується). Кам’яну ратушу, яка фіксується в інвентарі 1620 р., збудували за ініціативи Януша Острозького, про що свідчила пам’ятна мармурова таблиця з вказівкою імені фундатора Вихованець Т. Острозький ринок ХУ-ХУ ІІ ст.: топографія та соціальна структура. С. 523. Вважається, що на центральній Ринковій площі проживала міська верхівка (члени міського уряду, купці, заможні ремісники), проте поступово ринкові будівлі в Острозі були викуплені євреями. Тож опис 1603 р. вказує, що переважна більшість шляхетських та земянських будинків знаходилася не на Ринку, а в пригородку під замком, на Загродді, натомість ремісники мешкали переважно на Зарванській вулиці Там само. С. 530−532. За реєстром 1577 р., на Ринку було 43 будинки, вуличних — 79, «зарічкових» — 46, не рахуючи будинків на Бельмажі (11), а також 101 будинок убогих ремісників та 47 — інших категорій міщан; на 1583 та 1589 рр. вуличних будинків було вже 220. В. Атаманенко стверджує, що на підставі поборових реєстрів можна зробити хибний висновок, ніби після остаточного переходу Острога до рук Василя-Костянтина населення міста зросло більше ніж у півтора рази, однак могло йтися лише про зміну фіксації поборових реєстрів: кількість будинків на Ринковій площі зменшилася, позаяк із них платився державний податок, натомість розросталися вулиці Атаманенко В. Розвиток просторової організації Острога в останній чверті XVI — першій чверті XVII ст. (за свідченнями описів міста) // Наукові записи Національного університету «Острозька Академія». Серія Історичні науки. Острог, 2010. Вип. 14. С. 3537. Певним доказом цьому можуть слугувати новітні археологічні розкопки, які дослідили ділянку в 1,1 га між колишньою Ринковою площею та Луцькою брамою, виявивши Луцьку вулицю з кам’яними будівлями на потужних фундаментах. Внутрішній декор помешкань складався з місцевих полив’яних орнаментальних кахлів трьох видів. У підвалі одного з будинків, що належав, схоже, заможному господареві, знайшли фаянсовий імпортний кухоль з клеймами на днищі, бронзовий годинник, книжні защіпки, металеві побутові вироби, упряж, монети-денарії, свинцевий медальйон з архангелом Гавриїлом. Був виявлений також фундамент арки-брами, яка відкривала вхід з Луцької вулиці на Ринок Прищепа Б., Бондарчук О. Археологічні дослідження міської забудови доби князів Острозьких на проспекті Незалежності № 3 в Острозі // Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. Вип. 3. Острог, 2011. С. 104−108, ілюстрації — с. 109−113.

Згідно з описом 1603 р., на відгалуженні від Ринкової площі мешкав війт; тут розташовувалася кам’яниця аптекаря Мартина та інших міських багатіїв Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 95. Ця частина міської забудови була захищена кам’яним оборонним муром (вважається, що його спорудив ще Костянтин Іванович, завдяки чому захищена територія міста зросла майже втричі^{99 Ричков П. А., Луц В.Д.} Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 34.) та надбрамними вежами за типом барбакану (з них збереглися Луцька і Татарська або Звягельська), над якими вже за часів Василя-Костянтина були надбудовані треті яруси бійниць і ренесансні аттики з цегли Брайцар-Артеменко О., Присяжний К. Луцька брама в Острозі. Дослідження та спроба реконструкції // Фортеця. Збірник заповідника «Тустань» на пошану Михайла Рожка. Львів, 2009. С. 490−497. В межах Старого міста, як про це свідчить опис 1603 р., знаходилася «стаиня на пригородку с подварем, при неи друкарня и школа» Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 89. Опис 1620 р. фіксує «академію школу», шпиталь та друкарню. Друкарів було три, судячи з опису їх будинків: «Іван Друкар» мешкав на Зарванській вулиці, «Тишко Друкар» — на Заваллі, «Федір Друкар» — на Заріччі Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 126; Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 92, 98. В місті була також порохівниця, лазня для міщан та млин з 11 колами Див.: Ковальский Н.П. Острог как политико-адиминистративный, экономический и культурный центр XVI в. // Федоровские чтения. 1981. М., 1985. С. 49−56. Сергійчук Г. Найдавніші міські печатки Острога. С. 107.

Міське самоврядування, надане міській громаді Острога королівським привілеєм від 7 червня 1585 р., мало сприяти його розбудові та збагаченню. Збереглися три міські печатки (загальномагістратська, війтівська та радецька). В їх основі — герб Острога — Богоявленський собор. На магістратській печатці зображена ціла «панорама»: міський кам’яний мур, в центрі якого стилізована брама, оббита металевими смугами; за муром — верхи міської та ратушної веж (ця вежа має галерею з флюгером чи прапорцем на шпилі), а також п’ятибанна церква з трьома банями на першому плані, які мають видовжені вікна. На жаль, острозькі міські актові книги доби Василя-Костянтина та його дітей не збереглися, хоча вони згадуються у виписах.

Дослідники вважають, що самоврядування в Острозі існувало фактично й до королівського привілею, зокрема перший острозький війт документально фіксується у 1569 р. (тоді місто належало Ольбрахту Лаському). Ігор Тесленко стверджує, що самоврядування в Острозі започаткувала Беата Костелецька. З часів Костянтина Острозького першим (у 1575 р.) згадується острозький війт Павло Малишевич-Новоселицький, який залишався на цьому уряді до 1593 р. Він був досить заможною людиною, позичав гроші кн. Якиму-Богушу Корецькому (1000 кіп лит. гр.) під заставу його маєтків Богдановщини і Брикова в Луцькому повіті (щоправда, через місяць війт перезаставив їх Федору Бильчинському ЦДІАУК. Ф. 25, спр. 24, арк. 24−24 зв., 212 зв.-213 зв.) та кременецькому войському Федору Сенюті Заяць А. Економічний розвиток Острога в XVI — першій половині XVII ст. // Острозька давнина. Кн. 1. С. 32; Його ж. Війтівська влада у приватних містах Волині ХУІ — першої половини ХУІІ си. // Соціум. Альманах соціальної історії. К., 2008. Вип. 8. С. 57−58. А з 1594 р. острозьким війтом вже був Яцько Павлович.

Основну частину міського населення складали ремісники. На 1576 р. вони репрезентували 24 спеціальності. Найбільше було: шевців (21, з них 6 підмайстри), слюсарів (15, з них 4 підмайстри), кравців (12), римарів (9, з них 4 підмайстри), столярів (6, з них 3 підмайстри) і т.д. Існували навіть власні цехи музикантів (у 1636 р. до нього входило 22 члени), скрипалів та іконописців. Усього, як показує поборовий реєстр 1577 р., в Острозі було 129 ремісників (з них 28 — підмайстри). Утім, усі ці цифри досить відносні, адже реєстри були неповними Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 34. Дільчий акт 1603 р. містить інформацію вже про 190 ремісників із 50 спеціальностей, зокрема, шевців було 25, кравців — 21, римарів — 14, гарбарів — 11, ковалів та дуботовків — по 7, різників, котлярів, кушнірів, столярів — по 6, сідлярів, малярів, слюсарів — по 5 г-р

Там само.. Ці цифри засвідчують розвиток ринку, зростання внутрішніх потреб міста і замку, а також княжого двору і самого Костянтина Острозького. Щоправда, за кількістю тих чи тих ремісників тяжко встановити структуру споживання. Так, дуже мало фіксується ремісників, які займалися роботами по металу, зброярством та продукуванням військового спорядження (згадувалися лише сідлярі та сагайдачники) Нові археологічні розкопки дозволили виявити кузню (залишки горна, багато залізних шлаків) й садибу коваля, втім в правому березі Вілії, на мисі-виступі, див.: Чекурков В. Садиба коваля доби князів Острозьких на Новому місті в Острозі за результатами досліджень 2005 р. // Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. Вип. 3. Острог, 2011. С. 114−121. Натомість у поемі Шимона Пекаліда знаходимо згадки про виробництво кольчуг, стріл, панцирів, списів, шоломів, щитів, луків, сагайдаків:

Ремісників у цім місті багато Різних: сюди їх покликали ниви врожайні і війни.

Тут виробляють всю зброю: кольчуги, і стріли, і мідні Панцирі, списи, шоломи з султаном, щити різнорідні,.

Луки криві і роги, розмаїті прикраси з металу.

В кожній господі у місті сагайдака знайти можна.

Де тільки глянеш, то скрізь на ковадлі у русів з заліза Зброю кують смертоносну, усюди палає Мульцібер.

Правом литовським живе височенна острозька фортеця… Українські гуманісти епохи Відродження. Ч. 2. К., 1995. С. 44.

Чи йшлося при цьому лише про риторику? Андрій Заяць доводить, що продукція острозьких зброярів була досить популярна, її навіть вивозили до Любліна: в 1565 р. острозький купець Іван Плескач возив туди сагайдаки, коштовні сідла, шаблі та «ряди острозское роботи» Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 34, 35. Однак предмети розкоші та прикраси, схоже, закуповували переважно на зовнішньому ринку (щоправда, у 1576 р. фіксуються острозькі золотарі Степан та Яцько Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 50−51., хоч острозький цех золотарів зафіксований лише у 1624 р.).

Так, луцький купець Дахно Горайнович привозив до Острога дорогі сукна (чорний та кольоровий шовк, мухояр, багазію, бархат, тонке полотно), позолочені та оксамитові пояси, шапки, жовтий сап’ян, фарби, ладан, прянощі (лавровий лист, імбир, шафран, перець, тмин), інкрустовані ножі, дорогу кінську збрую, а окрім того — цвяхи, голки, шпильки, струни, дзвінки, олово, цинк, навіть шнурки .

Згідно з присягою острозького бурмистра Ониска Романовича 1635 р., у магдебурзькій частині Острога було вже 551 ремісник 36 спеціальностей. Цей документ засвідчує, що ремісники та їхні сім'ї складали 1/3 міського населення (за подимним реєстром 1629 р. нараховується 1655 будинків Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35. Там само. С. 34.). На 1624 р. в Острозі зафіксовано 16 цехів, зокрема, пекарів, шаповалів, скрипкарів (тобто, всіх майстрів музичних інструментів), гончарів, оліярів, малярів та золотарів. Очевидно, що переважала кількість позацехових ремісників, особливо з тих спеціальностей, з яких в Острозі не існувало окремих цехів. Острозькі міщани звільнялися від сплати мита на всій території держави, що теж сприяло припливу ремісників, хоч цей привілей і не завжди діяв.

Особливу активність у торгівлі та митній справі виявляли острозькі євреї, які орендували також млини, корчми, шинки. Перші відомості про них фіксуються у Вітовтовому привілеї 1388 р., який був завірений кн. Федором Даниловичем Острозьким. У 1566 р. міська єврейська громада мала сплачувати 500 кіп лит. гр. королівських зборів, таку ж суму до скарбниці вносила і громада Луцька (найбільша кількість євреїв на території ВКЛ мешкала на той час у Бересті, на яких припадало 1300 кіп податків) Бершадский С.А. Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России. Т. 2. СПб., 1882. № 249. С. 184−185. У 80—90-і рр. XVI ст. в Острозі нараховувалося близько 150 єврейських сімей.

Євреї займалися переважно лихварством, мали серед своїх клієнтів таких відомих осіб, як маршалок двору Костянтина Острозького Гаврило Гойський (Яцко Давидович та Фраїм Докторович позичили йому у 1593 р. 6000 золотих) Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35. Євреї тримали також оренду мита. Цікаво, що 20 серпня 1569 р. король Жигимонт ІІ Август на прохання О. Ласького звільнив острозьких міщан від торгового мита, однак поборці, євреї Мандель і Давид, відмовилися підкорятися цьому привілею, заявивши, що вони за право його збору «его королевской милости добре заплатили» ЦДІАУК. Ф. 25, спр. 11, арк. 446 зв. Суперечки щодо мита інколи закінчувалися бійками. Так, у вересні 1577 р. острозький міщанин Сергій Скрага не допустив збору мита на ярмарку в Острозі і ув’язнив митного писаря Зраеля, на що скаржився митний справця Юзеф Красний Там само. Спр. 17, арк. 656. Інколи виникали і зворотні суперечки — з приводу сплати євреями мита (Там само. Спр. 13, арк. 276).

Самі власники Острога А. Ласький і В.-К.К. Острозький віддавали в оренду євреям свої промисли, зокрема, вироблення поташу й вирубку лісу. В 1569 р. Єсько та Рубіновичі мали виробити у Звягельському маєтку князя поташу на 300 червоних золотих. Це був відробіток за борг Острозького (280 черлених золотих), причому князь мав «спустити» євреям ще 200 золотих, бо дорого з них взяв «на превщизну» Бершадский С.А. Русско-еврейский архив. Т. 2. № 297. С. 233−237.

Євреї переважно були й острозькими купцями (реєстри 1576−1583 рр. фіксують 19−32 торгівців) Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35. Авраам Фіркович ще в 1853 р. віднайшов на єврейському кладовищі Острога 18 старовинних написів з початку XVII ст., які засвідчували поважний економічний статус похованих осіб Донесення А. Фірковича (члена Російського Географічного товариства) в Київську комісію для розбору давніх актів // НБУВ ІР. Ф. Х, спр. 7739, арк. 1−2. Загалом, у володіннях князя проживало близько 4000 євреїв. У самому Острозі існувала Жидівська вулиця (згодом виникло дві вулиці — Стара та Нова Жидівська), а вже за часів Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевичевої (онуки Василя-Костянтина, доньки його молодшого сина Олександра) через 30 років сучасники писали, що «жиди тут новий Єрусалим заклали» Kardaszewicz 8. Б7Іе)е dawniejsze шіаєіа Оєіі^а. 8. 118. Цей топос «нового Єрусалиму» у ветхозавітному значенні цікавий з огляду на його існування у православній традиції — як новозавітної сакралізації визначних центрів.

На Новожидівській вулиці були побудовані й діяли «жидівська школа», синагога та «шпитал жидовский» (згаданий в 1603 р.). Ще одна школа й синагога діяли на Старожидівській вулиці (про це згадано в акті поділу маєтків між Янушем та Олександром Острозькими 1603 р.) Описи Острожчини другої половини Х’УГ — першої половини Х’УГІ століття. С. 96; Котляр Є. Синагоги України другої половини Х*УТ — початку ХХ століть як історико-культурний феномен. / АД канд. мистецтв. Харків, 2001. У часи Василя-Костянтина Острозького школа Талмуду (єшибот), що існувала при Великій синагозі, користувалася великою пошаною; її очолювали відомі рабини-талмудисти Калман/Калоніус Габеркастен (поч. ХУІ ст.), Шломо бен Йегіель Луріа Магаршал (рабин у 1550−1568 рр., автор коментаря до Талмуду), Ісаія Торович, Йішаййаху га-Леві Горовітц (рабин у 1602−1604 рр.), Еліезер бен Сімха Коген з Тульчина та Самуїл Еліезер бен Єгуда Едельс Магаршо (автор коментарів до Талмуду) Дубнов С. Еврейская старина в Остроге (1532−1722) // Восход. Журнал ученолитературный и политический. СПб., 1894. Октябрь; Вихованець Т. Острозькі храми XVI — середини XVII ст. С. 193−195.

На противагу євреям Острога, татари, які також мали свою вулицю на Зарванському чи Татарському передмісті й мечеть Про неї згадує в своєму донесенні нунцій Фульвіо Руджієрі 1565 р. Див.: Якубович М. Из истории ислама в Украине: Острог // Калыма. 2007. № 2., несли виключно військову службу в княжій корогві Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. С. 91. На початку XVII ст. (тобто, в останні роки життя К.К. Острозького) в Острозі проживало близько 50 родин татар (150 вояків), а в Полонному — 31 Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. S. 120; Kryczynski S. Tatary litewscy // Rocznik tatarski. Warszawa, 1938. T. III. S. 185; Borawski P. Tatarzy-kozacy w Wielkim Ksi^stwie Litewskim // Rocznik Muzulmanski. 1992. R. 1. S. 44−68. Вважається, що першим осадив татар у своїх володіннях ще Данило Острозький у 1340-х рр., хоча це малоймовірно. А от за часів Костянтина Івановича татари вже справді складали окремий загін у його особистому війську (дослідники вказують, ніби це були полонені, захоплені після битви під Вишневцем, осаджені гетьманом в Острозі). Відомий запродажний акт від 4 січня 1521 р. цілої групи татар на чолі з «хорунжим татарським» Івашком Каджелевичем кн. К.І. Острозькому на «свое имение отчизное» в сумі 150 кіп гр. лит., а також лист самого К.І. Острозького від 22 квітня 1497 р. про передачу татаринові Сашку Ялжеєвичу землі його покійного брата під обов’язком військової служби на князя Юрьев П. Острожская старина. Ч. 1 (посилання на ЛМ, кн. 8, арк. 207) // ОДЖЗ. Фонди. КП.15 905/ VI К1740.

* Дякуємо колезі за це усне повідомлення. Василь-Костянтин підтримував батькову лінію щодо татар. Татарський загін у його війську довгий час очолював Афіш (за даними І. Тесленка, це прізвисько Матвія Ярмолинського*), тож татари традиційно несли виключно військову службу. Вони були цілком осілими й брали активну участь у з’ясуванні шляхетських стосунків Волині Старченко Н. Судова риторика як вияв цінностей волинської шляхти кінця XVI ст. (на прикладі справи про вбивство Балтазара Гнівоша з Олексова) // Соціум: Альманах соціальної історії. 2010. Вип. 9. С. 318−348 (336, прим. 66).

У цілому населення міста становило близько 3216 чоловіків, а разом із сім' ями — близько 4824 осіб, що репрезентували ледь не всі європейські народи. За описами відомо близько 804 імен та прізвиськ острозьких міщан (143 прізвиськ — професійного походження), На кінець XVI ст. в Острозі проживало близько 7000 чоловік. Місто належало до десятка найбільших в Україні (Львів — 18 тис., Київ — 15 тис., Кам’янець — 10 тис.). В етнічному вимірі населення складалося з русинів/українців, поляків (28%), євреїв (17%), татар (бл. 5%), а також росіян, греків, вірмен, сербів, турків, циган Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 125; Головко О. Населення міста Острога в другій половині XVI — першій половині XVII ст. // Острозький краєзнавчий збірник. Вип. 4. Острог, 2010. С. 61−67. Частина міського населення проживала на так званому Загродді. Тут мешкали також деякі слуги К. Острозького (за описом 1603 р.): замковий коваль Кулкис, замковий воротний Ян (Яцко), садівник Каспер, особистий візник князя Миско, княжий кухар Костух та кілька священиків (п'ятницький Павел, глибоцький Сава) Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 91. На Заваллі мешкали друкар Тишко, княжий рибалка Кузьма, а також «хлопи» (піддані) отця Наливайка, доктора Яна Лятоса. На Заріччі і Залужжі проживав інший друкар Федір. На Бельмажу — піддані «архиепископа», тут же знаходився «дворец архиепископа» Там само. С. 92, 97.

Шимон Пекалід у знаменитій поемі про Острозьких образно писав про органічне поєднання етносів у Острозі:

Скіфи є в місті; вони божество Магомета шанують, П’ють молоко, яке змішують з кінською свіжою кров’ю.

Кімври шотландці сюди й кіммерійці відважні не раз заїжджають, Греки живуть і євреї, германці і даки в цім місті,.

Є теж паннонці, литовці, зустрінеш у ньому і прусів, Більше в краю цім, однак, проживає арктойського люду.

Тут признають усіх …

Правом литовським живе височенна фортеця, Давні ж права зберігає та шляхта, що тут на острозьких Землях осіла …

Жодних податків не платять, адже ж вони люблять свободу Українські гуманісти епохи Відродження. Ч. 2. К., 1995. С. 44−45. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 124.

Від княжих податків були звільнені замкові слуги та священство, які проживали на передмісті у так званому Загродді: пекар, садівник, пушкар, кухар, два «воротні замкові», князівський візник, священики Богоявленської, Онуфріївської, Борисоглібської, П’ятницької, Іоаннівської та Миколаївської церков .

Інші жителі Острога (які не несли військової служби, тобто переважно ремісники), мусили сплачувати на князя чинш. Розміри чиншу фіксує інвентар 1621 р.: ті, що мешкали в оточеній мурами території, мали платити по 2 золотих від плацу (садиби), 2 золотих на оборону міста, по 2 гр. лит. порохового і сторожового, утримувати п’ять гайдуків, ремонтувати укріплення та греблю; ті, що мешкали за мурами сплачували по 2 золотих від плацу, по 2 гроші порохового і сторожового, утримували одного гайдука, ремонтували греблю, орендну плату за ситіння меду, пива та горілки вони платили орендарям-євреям. Отже, Острозький мав достатньо коштів, котрі збиралися з острожан, щоб утримувати в порядку замок і місто, зокрема його оборонну спроможність*. Утім, у Острозького та його підданих постійно виникали проблеми зі сплатою подимного до державної скарбниці. Так, у 1581 р. поборця Михайло Богданович не приймав грошей, які не були сплачені до закінчення призначеного терміну, бо «побор» зростав за рахунок штрафних санкцій Kardaszewicz 8. Б7іе]е dawniejsze щ^їа О8їго§ а. 8. 114.

* Зазначимо, що до отримання Острогом магдебурзького права, види поборів з міщан були дуже різноманітні (за описом 1542 р.): подимне, коморне, пороховщизна, куничне, торгове, лопаткове, плечкове, «лой» від різників, сіль з возів, з випічки хліба, орендне і т.п. (Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 20). ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 23, арк. 259. Там само. Спр. 50, арк. 374−374 зв. А за несплату подимного в 90-х кн. Острозький мав стати на королівський суд 30 травня 1597 р. У лютому 1599 р. Микола Чарнецький знову скаржився до трибунальського суду на несплату К. Острозьким подимного з Острога, Дубна, Дорогобужа, Степані, Звягеля, Рівного, Сатиєва та ін. маєтків Там само. Спр. 57, арк. 296−299. У квітні того ж року до Трибуналу звертався вже королівський інстигатор Ян Триленський про невиплату подимного Острозьким з тих самих маєтків Там само. Спр. 57, арк. 462−464; спр. 55, арк. 350 зв. Кулиш П.А. История воссоединения Руси. СПб., 1874. Т. 2. С. 442−443. Король Жигимонт ІІІ скористався «проблемами» князя з виплатою подимного й переклав на нього як волинського маршалка відповідальність за всю волинську шляхту. 27 березня 1597 р. король зажадав приїзду київського воєводи до Варшави для з’ясування питання про сплату ним подимного, починаючи з 1569 р., на суму 4000 кіп лит. гр. Подимне вимагалося з усієї Волинської землі за 28 років і сума в 4000 накладалася лише на володіння Острозького. Звісно, князь нічого не сплатив, конфлікт роздмухувався, як він сам уважав, через його непоступливість щодо Берестейської унії та визнання унійної Церкви. У підсумку добробут Острога не постраждав, як і скарбниця князя.

Все ж варто зауважити, що за життя Василя-Костянтина Острог страждав від двох бід — татарських набігів та пожеж. Про татарську облогу Острога в 70-і рр. XVI ст. писали достатньо багато. Зі скарги Януша Заславського 1585 р. випливає, що у 70-і роки замок не раз відбудовували після татарських нападів: у 1577 р. князь замок «знову будував», а в 1578 р. він «место Острозское по спаленю татарском фундовал» і з цією метою у заславських лісах вирубали 200 тис. сосен та дубівЛНБ ВР. Ф. Радзимінські. 181/УІ-4, ч. 4, арк. 34−34 зв. Бевзо О.А. Львівський латопис і острозький літописець. С. 130. Там само. Татари майже щороку нападали на Волинь і «доскакували» Острога. За свідченням місцевого літописця, у 1605 р. це трапилося аж п’ять разів. Що ж до пожеж, то процитуємо літописну згадку 1604 р.: «У Острозі пожога великая була, всі міста разом горіли, неможная речей рятовати, аж сами мусили з міста убо утікати, а скрині і іноє метали з міста у воду, бо по землі горіли тріски, мости аж до самої води, і млини».