Ворон

Ворон

Прежде всього, думати плутати ворона з вороною, яку ти бачиш часто, тоді як ворона не кожному траплялося побачити. Ворон — велика птах. Довжина його тіла —від 45 до70 див. Оперення в нього щільне, гарного чорного кольору — яскравого, з металевим блиском. Коли кажуть, що волосся «як воронове крило», чи отливающую чорним атласним блиском кінь називають «вороною», а спеціально оброблену сталь — «вороненой», отже, що це порівнювати з кольором пера ворона. В нього товстий слабко зігнутий дзьоб, сильні лапи, але вказувати назву хижої птахом не можна. Він їсть усе, що трапляється їстівного — і, та на різний зелень, а також дрібніших комах, розоряє гнізда дрібних птахів, тягає яйця у великих чайок. Не гидує і падлом, — словом, це справжня усеїдна птах.

Ворон поширений усією Європою, Північній Америці, в Північній Африці, трапляється майже скрізь у Азії — вона живе й у пустелях, й у тундрі, і плоскогір'ях Тибету. Можливо, саме оскільки він їсть все. А слід зазначити, що ворон — птах навдивовижу тямуща. Колись ворона вважали мудрої, «речей» птахом — адже він уміє мавпувати голоси різних тварин і звинувачують голосу людини. Знаменитий знавець тварин професор Конрад Лоренц вважає ворона найрозумнішої і високорозвиненою із усіх птахів. Ось тільки рідкісної стала ця велична, розумна птах. Цурається вона людини. Рідко почуєш його своєрідний, переливчастий крик «Крук! Крук!» чи каркання, не наче вороння.

Черный ворон занесли у Червоної книги… Араби вважали колись цю птицю безсмертної. Та в нашій старовину думали, що ворони живуть років триста. Насправді вони доживають до70— 75 років. Гніздо будують одному місці. Коли старе постаріє, споруджують нове — неподалік. Кладка з 5—6 яєць, на рік. Пташенята виводяться у самому початку весни — у лютому— березні. Гнізда воронів треба охороняти. Вони приносять більше користі, ніж шкоди.

Ворон, прирученого людиною, виявляє разючий розум і характеру. Чудовий російський письменник І. З. Соколов-Микитов розповідав, як він вразив ручний ворон Петько, якого він побачив у одному з заповідників. Ворон сидів на вершині високого дерева. І коли директор заповідника помахав над головою шапкою й голосно покликав його, то Петько, хіба що розуміючи людську мова, знявся з вершини дерева й всівся на плечі хазяїна. — Познайомся, Петя, з нашим гостем! — сказав господар, тихенько зіштовхуючи ворона навідмаш. Змахнувши крилами, Петько перемістився на плече письменника. Це була велика, чорна і дуже серйозна птах. Коли той дав йому шматочок печива, то ворон узяв його і обережно зачаїв у подклювный мішок. Потім Петько так само сховав туди десятикопеечную монету. Потім злетів на піщану шлях інший і зробив дзьобом круглу яму. Сховавши печиво і монету в пісок, він вирвав клаптик їхні застромив їх у піщаний горбок. У заповіднику багато ходило розповідей про витівки Петьки. Директор заповідника навіть пробував привчати його до полювання замість гончаком собаки. Ворон, як і всі його родички — ворони, галки, сороки, дуже любить блискучі речі. Ручний ворон може поцупити блискучу брошку чи відкрутити з куртки «золоту» гудзик — йому ціна байдужа. У гнізді у ворона нерідко знаходять ложки, ножі, виделки і ще предмети. Усе життя ворон постійний і вірний лише однієї назавжди і безповоротно обраної подрузі. Особливо запам’ятовується, як «танцює» повітря пара воронів. Скільки було радості, стрімкості, легкості у тому своєрідному танці! Це уражає й захоплює дух. Ось яка ця гарна й розумна птах.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.