Внешняя торгівля Росії: час перемен

Перші результати реформи ВЭС.

Тривалий відрив економіки колишнього СРСР не від системи ринкових відносин, у межах якої лише зовнішньоекономічні зв’язку безпосередньо стикалися з ринком, значною мірою визначив спочатку випереджаюче характер перетворень в зовнішньої сфері. Реформа почалася саме з «відкривання» економіки, а чи не з дійсного руху до ринків. Реальні економічних відносин стали складатися в підприємств не між собою, і з зарубіжними партнерами. Світовий ринок заповнював відсутність національного. Тим самим було позначили курс й не так на інтегрування в в світову економіку, скільки на «розчинення» в ней.

Наголос створення відкритої економіки поєднані із використанням системи макроекономічного регулювання багато в чому визначив досить тривалий і болісний характер подолання Росією етапу кризового розвитку та створення умов стабилизации.

Зовнішня торгівля зіграла у цьому дуже суперечливому етапі реформ досить неоднозначну роль. З одного боку, вона почала інструментом реалізації не найоптимальнішою моделі переходу Росії до ринкової економіці, однією з каналів «втечі» вітчизняних капіталів до інших держав. З з іншого боку, у межах реально обраного курсу вона об'єктивно стала однією з основні джерела ресурсів підтримки економіки нашої країни «на плаву» та, крім того, найважливішим інструментом початку інтеграції (нехай недосконалої) більшості її сегментів до системи ринкових зв’язків. У що свідчить з допомогою імпорту було забезпечено вирішення однієї із завдань початкового періоду реформ — насичення споживчого ринку страны.

У масштабах всього народного господарства зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) виступає важливий чинник фінансову стабілізацію країни. Надходження від ЗЕД (митні збори, ПДВ, акцизи, неподаткові надходження) формують значну частину бюджета.

Отож цілком логічно, що наприкінці першим етапом реформ проти їх початковим періодом в 1992 р. роль зовнішньої торгівлі економіки Росії у кількісному вираженні помітно підвищилася. Про це передусім свідчить порівняння динаміки ВВП з динамікою зовнішньоторговельного обороту (з далеким зарубіжжям) в 1992;1997 рр. З огляду на стійкого падіння ВВП протягом період зовнішньоторговельний оборот Росії у 1992;1993гг. знижувався більш низькими темпами. У 1993 р. вже відзначений приріст експорту, а з 1994 р. відбувається підвищення і зовнішньоторговельного обороту, й експорту, і импорта.

Важливим результатом у розвитку зовнішньоторговельних зв’язків країни стало також стійке позитивне сальдо торгового балансу, досягнуте переважно з допомогою різкого зниження з так званого централізованого імпорту і збільшення експорту до основному сировинних товарів. Це й дозволило значно послабити навантаження на видаткову частину федерального бюджету. Тим самим було вдалося передумови для виходу в у середньостроковому періоді з найтяжчого валютно-фінансової кризиса.

Разом про те і натомість позитивних тенденцій у розвитку зовнішньої торгівлі з всієї очевидністю проявилися й негативні сторони: — експорт Росії продовжує носити яскраво виражений сировинної характер. Перед п’яти товарних груп припадає близько 80% експорту (мінеральну сировину й паливо — 45%, метали — 17, хімічні товари — 8, лісоматеріали — майже п’ять, сільськогосподарську сировину — 3%). Сталося активне «вимивання» зі структури експорту продукції машинобудування — нині їхня частка впала менш як до 5%, скоротившись проти 1991 р. більш ніж 2 разу; - стабілізація і зростання експорту відбувалися передусім з допомогою зростання його фізичного обсягу при занижених (порівняно з світових цін) середніх контрактних цін. За період 1991;1997гг. середньорічні темпи приросту фізичного обсягу експорту склали 7,4%, середні контрактні ціни знижувалися щороку 8,5%. Лише 1997 р. зростання середніх експортних цін вищим збільшення обсягів вивезення фізичному вираженні на 6,4%; - збільшення строимостных показників експорту не супроводжувалося адекватним збільшенням валютних надходжень у дохід держави, необхідні відновлення експортного потенціалу як галузей обробній промисловості, і самої паливно-сировинного комплексу, яке постачає експорту основного обсягу валютоемких товарів; - у структурі імпорту продовжує зростати частка сільськогосподарської сировини й продовольства, увеличившаяся з 1991 р. на третина школярів й превысившая.

36%. Питома вага продовольства на внутрішньому споживчому ринку досяг критичного для Росії рівня — 40%; - виявилася незахищеність вітчизняних виробників від конкуруючої імпортної продукції з широкого кола товарів споживчого й виробничого призначення, тоді як помітно зріс рівень дискримінації з боку іноземних держав стосовно техніки досить широкого переліку експортованої із Росії промислової продукції, у результаті Україна лише обмежена у реальних можливостях поставок своїх цілком конкурентоспроможних нових товарів на західні ринки, а й втратила колишні; - в «благополучному» стані зовнішньої торгівлі вже у 1995 р. вперше намітилися насторожуючі тенденції, що в снижающихся обсягах його зростання, передусім експорту. Спричинено це різноманітні, проте головним чинником, дія якої набуває довгостроковому характері, є вичерпання у Росії екстенсивних чинників зростання експорту основних сировинних товарів, підтримує стабільність розвитку багатьох галузей промышленности.

Можливості її подальшого розвитку страны.

На старті радикальних економічних реформ Росія, як та інші держави СНД, опинилася у геоекономічному вакуумі, що спричинило за собою різке скорочення проти початком 90-х обсягів зовнішньої торгівлі, й визначив загалом вкрай низьку ступінь інтеграції країни у світове хозяйство.

Питома вага Росії у міжнародну торгівлю скоротився з 2,5% (без обліку товарообміну з республіками колишнього СРСР) на початку 1990;х років приблизно до 1% на цей время.

Орієнтація за умов низького платоспроможного попиту у країні багатьох вітчизняних галузей на переважне розвиток господарських зв’язку з промислово розвинені країни сприяла, ще, обваженню структури сировинної спрямованості вітчизняного експорту. Це можна пояснити, оскільки у зовнішньому ринку змогли закріпитися чи відновити колишні позиції лише видобувні отрасли.

Ступінь прив’язки економіки нашої країни до світової господарству визначає дві крайні моделі стратегію розвитку: зовніі внутреннеориентированные. Внешнеориентированная модель, яку ще називають асоціативної, тобто спрямованої приєднатися до світового співтовариства, полягає в використанні таких позитивних ефектів, як розширення можливостей для комбінування ресурсів, підвищення і диверсифікації продукції, рівня підготовки й кваліфікації трудових ресурсів, використання зовнішньої сфери пом’якшення труднощів й у прямування за лідером, використання зовнішнього попиту умовах обмеженого внутрішнього попиту вітчизняну продукцию.

Необхідно, проте, пам’ятати, що передвиборне збільшення експорту — зможе стимулювати економічного зростання лише за умов, що зароблені кошти інвестуватися у розвиток виробництва. Інакше розширення експорту означає лише відтік ресурсів, що й в России.

Важлива також спеціалізація країни, обрала експортну орієнтацію. Адже форсований вивезення сировини наводить як до зниження ціни світових ринках, до несприятливої структурну перебудову у країні: ресурси переливаються з обробних галузей у видобувні. І це означає закріплення сировинної спеціалізації і деградацію промисловості, функції якої перейдуть до імпорту. Саме через такі перспективи відкриває собою свобода торгівлі России.

Вибір Кучми на користь швидкого й повномасштабного включення России в світового господарства посилює прагнення скоротити терміни технологічного переозброєння, негайно підключитися до світових фінансовим ресурсів, використовуючи такі переваги, як потужна сировинна база, щодо дешева і кваліфікована робоча сила, передовий рівень окремих галузей і деяких видів продукції, і навіть досягнення у сфері фундаментальних наукових исследований.

Однак ці переваги та ресурси не можна задіяти в широких масштабах й у стислі терміни. Можуть не виправдатися, зокрема, розрахунки на демонополизирующий ефект імпорту, оскільки, як показує світовий досвід, закордонним і керували місцевим монополіям непогані важко досягти «порозуміння », яку може здобути і організаційне оформлення як спільних підприємств, при цьому поощряемых приймаючої країною. Вигоди лібералізації зовнішньої сфери невіддільні від створення додаткової конкуренції на ринку, що погане узгоджується з необхідністю тимчасово захистити вітчизняну промисловість від зовнішньої конкуренции.

Надії те що, що державні кошти, необхідні на оплату масового імпорту передовий технології, може дати експорт сировини, невеликі. Вони обмежені не лише розміром експортних сировинних ресурсів, а й ємністю ринків самих країн, які можуть поглинути той наплив із Росії та інших колишніх радянських республік, яке необхідне отримання реального ефекту від експортозорієнтованої стратегии.

У дуже складний період, якої переживає Росія від початку радикальних реформ, неадекватною була і реакція наших зарубіжних партнерів. У тому політиці було виявлено елементи протекціонізму, який інспірується як окремими товаровиробниками, а й певними владними колами які побоюються можливої конкуренції економічно сильної Росії й тому досить відверто виступаючими за застосування під різними приводами стосовно нашої країни політики подвійного стандарта.

Застосовувані провідними промислово розвинені країни заходів для захисту внутрішньої економіки та інтересів своїх бізнесменів (зокрема адміністративні) за жорсткістю значно переважають російські. Законодавство цих країн продовжує характеризувати Росію держава з неринковою економікою, що ні відповідає результатам загальноекономічних змін у стране.

Це дає можливість західних країн під різними приводами створювати перешкоди по дорозі російського експорту, причому навіть щодо сировинних товарів, це зачіпає інтереси виробників з їхньої власних ринках. Що ж до експорту високотехнологічної продукції та послуг, то, на Росію тиснуть навіть тоді її спроб виходити ринки та розвитку стран.

Можна навести такі приклади обмеження інтересів російських експортерів: а) застосування антидемпінгових заходів з урахуванням дискримінаційних положень національного законодавства, дозволяють ігнорувати конкурентні переваги Росії (проти російських товарів діє понад двадцять таких заходів: США вони поширюються на поставки урану, феросиліцію, карбаміду; у ЄС — хлоркалия, чавуну, изобутанола, карбіду кремнію та інших.); б) ускладнений доступ до ринків для товарів та послуг високої технології, де Росія очевидні конкурентні переваги (космічні запуски комерційних вантажів російськими носіями, ядерні технології); в) обмеження доступу Росії до передової технологіям з урахуванням національних списків товарів «подвійного призначення»; р) використання стандартів, і технічних бар'єрів, процедур випробувань й сертифікації, які ускладнюють, а деяких випадках унеможливлюють експорт російської продукції (громадянська авіатехніка, хутро — у країнах ЕС).

Суперечливі підсумки розвитку зовнішньоторговельних зв’язків першому етапі реформ багато в чому стали результатом поспішної і, непродумано здійсненого лібералізації сфери ЗЕД, який саме у вигляді внесла елемент хаотичності у впровадження економічного курсу країни загалом. У організаційному плані питань уряд, замість від початку взяти курс — на створення умов та налагодження цілісної системи регулювання ЗЕД, яка б вимогам ринкової економіки та одночасно враховувала б конкретні російські умови, створювало неї по блокам, зосередившись на рішенні окремих, що виникають під час економічної реформи проблем.

Пріоритет внешнеориентированных стратегій, на користь яких висловлюються багато російських економісти, невиправданий. Не праві ті, хто занадто побоюється зовнішньої залежності. І всі, та інші переоцінюють скоріш універсальність стратегій, привер-женцами яких є. Вибір стратегії окреслюється зовнішніми, і внутрішніми чинниками. Як відомо, кращим та стратегія, яка обіцяє великий ефект, а та, що можна реалізувати. Останнє значною мірою залежить від цього, наскільки дана політика поділяється тими, хто її здійснювати життя, тобто не від внутрішніх факторов.

Найскладніша ситуація склалася у сфері регулювання імпорту. На початковому етапі знають реформ, після введення внутрішньої конвертованості рубля, протягом певного часу будь-які бар'єри по дорозі імпорту Росію (мабуть, крім заниженого з погляду паритетної купівельної спроможності курсу рубля) практично були відсутні. Саме народних обранців потрібно було подумати з приводу створення відповідає міжнародним нормам й адекватної кризового періоду системи захисту внутрішнього ринку. Проте таких кроків розпочато був, і ситуація складалася иначе.

Аж по початку 1994 р. тривала практика бюджетного субсидування імпортних закупівель низки найважливіших товарів. Про масштаби цих субсидій, хто був потужний механізм стимулювання імпорту, каже те що, що у 1993 р., останньому року існування становив еквівалент в 17,5% від ВВП.

Система митного оподаткування початку функціонувати практично лише з середини 1992 р. Що ж до внутрішнього оподаткування, зате стосовно імпортних операцій воно зберігало елементи льготности до травня 1995 р. До всього цього треба додати скасовану лише першій половині 1995 р. широку систему індивідуальних пільг, освобождавшую дуже багато учасників ЗЕД від ввізного мита, ПДВ і акцизів, і навіть триваючу по сьогодні практику яке підлягає ніякому податковому обкладанню ввезення величезної кількості товарів у рамках так званої неорганізованою торгівлі, оцінюваної в численні мільярди долларов.

Отже, вже від початку реформ російська економіка носила необгрунтовано відкритого характеру. Для отримання повнішої картини необхідно враховувати також чинник валютного курсу. Проте його роль суворо обмежена у часі, та, крім того (і це найістотніше), сам по собі вона може стати основою сучасної системи захисту внутрішнього рынка.

Так було в найперші роки реформ занижений курс рубля справді був досить серйозним бар'єром по дорозі розширення імпорту Росію (хоча у умовах розладу господарських зв’язків це еквівалентно захисту внутрішнього виробництва). За оцінкою МБРР, в 1992 р. ринковий курс рубля був занижений стосовно його купівельної спроможності усемеро. Навіть широкомасштабне субсидування імпорту 1992;1993гг. були повністю компенсувати цю різницю. У той самий час вже безпосередньо до 1994 р. це перевищення знизилося з 600 до 100%, а до кінця 1995 р. ринковий курс рубля став наближатися до паритетному, отож, що чинник заниженого курсу рубля як істотного бар'єра по дорозі імпорту багато в чому втратив свою значение.

У цьому слід зазначити, політика у сфері лібералізації експорту носила загалом понад системного і продуманий характер, ніж у області импорта.

Тут було поступовості і етапності, коли всі держава занадто швидко і легко розпрощалася з низкою своїх прерогатив, пов’язаних із необхідністю реалізації довгострокових інтересів, зокрема і з місця зору гарантування національної економічній безпеці. У той самий час, якщо говорити про остаточної скасування у майбутньому експортного мита й заміни їх внутрішніми податками (це ж стосується передусім паливно-енергетичних товарів), то принципі, це має помітно оздоровити загальноекономічну ситуацію. Адже з одного боку, це дозволить акумулювати більше, що їх використовуватимуться інвестування на виробництво, безпосередньо в виробників, з другого боку, змусить споживачів енергетичних ресурсів вжити заходів для енергозбереження у цілому поставить перед необхідністю зробити всіх зусиль зниження витрат производства.

А загалом процес лібералізації російського зовнішньоторговельного регулювання йшов практично за наростаючою від початку реформ. Наданими можливостями (зокрема і збереженням протягом два роки реформ бюджетного субсидування імпортних поставок) зуміли скористатися передусім компанії зі промислово розвинутих країн, які, обійнявши 1992;1993гг. «нішу» союзних республік і більш Центральній і Східній Європи, опинилися у народних обранців неконкурентоспроможними російському ринку, надалі розпочали планомірному освоєння цього ринку, вдаючись часом і до методів недобросовісної конкуренции.

Зі свого боку, Уряд Росії з значним запізненням пішов на цілеспрямовані дії до створення адекватного світових норм захисту інтересів російських виробників як у країні, і там, запобігання «витоку» із коштів, і навіть недопущення недобросовісної конкуренції з, хоча спроби запобігти лібералізацію із наслідками розпочалися в початку реформ. Логічним завершенням цих зусиль є ухвалення закону «Про регулювання зовнішньоторговельної діяльності», якій з-поміж інших положень законодавчо закріплює можливість застосування тарифних заходів для захисту внутрішнього ринку, запровадження заборон та експорту і/або імпорту з національних інтересів, застосування заходів у відповідь, і навіть державній монополії на експорт і/або імпорт окремих товаров.

Конкурентні переваги России:

плюси і минусы.

Майбутня модель входження Росії у світового господарства повинна мати в основному производственно-инвестиционный характері і містити всесвітньому обліку існуючих російських конкурентних переваг і слабкостей. До значимим переваг можна віднести такі: — великі й переважно комплексні минерально-сырьевые ресурси, мають за деякими категоріям світове значення; - наявність відповідальних світового рівня, інколи ж переважаючих його промислових і науково-технічних потужностей; - численні працю з великим загальноосвітніх рівнем і хорошою фаховою підготовкою; - великі масштаби основних виробничих фондів у промисловості і транспорті, дозволяють заощаджувати на інвестиційних затратах.

Одночасно на зовнішньоекономічних зв’язках, і всій економіці позначаються слабкості, усунути яких протягом короткого терміну без значних фінансових та інших витрат, нельзя.

Як-от: — переважання неконкурентоспроможних по сучасних стандартів технологій і методів організації виробництва, його надзвичайно висока ресурсомісткість і витратність (зокрема й у технологічно просунутих секторах); - колосальний знос основних фондів, обмежені можливості внутрішнього накопичення; - слабка мотивація і низька інтенсивність праці, інерція бюрократизації економіки, і навіть значна соціально-політична нестійкість; - різка нерівномірність би в економічному розвитку регіонів і розриви в стандартах життя з-поміж них; - суттєва особливо — по розпаду єдиного народногосподарського комплексу СРСР ірраціональність розміщення виробництва, зон споживання комунікацій (включаючи експортні), висока частка далеких перевезень на транспорті; - велика залежність стандартів життя та виробничої модернізації від імпорту і зарубіжних кредитів, складне ситуація з платежами по досягла великих масштабів зовнішньої заборгованості; - розрив після розпаду РЕВ та СРСР сформованих ліній господарських і видача торговельних зв’язків, відсутність досвіду бізнесу маркетингу за умов, і навіть адекватної инфраструктуры.

У умовах початку затяжного перехідного періоду порівняльні переваги російської економіки або використовувалися буде обмежено й малоефективно, або взагалі використовувалися. Криза привело до того, що які були конкурентні переваги крок по кроку утрачалися. Були відзначені критично низький приріст розвіданих геологічних запасів, відтік до інших держав науково-технічних досвіду і кадрів НДДКР, те що професіоналів із сфери виробництва, у комерційний бізнес, завищеному рівні оплати праці монополізованих галузях, і відповідне зниження міжнародної конкурентоспроможності. Прискорився фізичне старіння основних фондів промисловості, сільського господарства, транспорту, що призводить до їх выбытию чи аварійному стану. Втрачено позиції ряд освоєних раніше ринків зарубежья.

Головна мета розвитку ВЕС є рівноправна інтеграція Росії у систему міжнародних економічних відносин, аби залучити до інтересах країни переваги міжнародного поділу праці. Нинішня модель взаємодії Росії із світовим ринком відповідає ні її потенційним можливостям, ні тривалим економічним интересам.

Зовнішньоторговельна деятельность.

Роль зовнішньоекономічного комплексу у економіці країни у 1993;1997гг. постійно возрастала.

Зростання обсягів зовнішньої торгівлі, і експорту, з’явився однією з найважливіших чинників уповільнення падіння ВВП.

Зовнішньоторговельний оборот Росії (не враховуючи неорганізованою торгівлі) зросла з 95,2 млрд. доларів на 1993 р. до 126,6 млрд. доларів на 1997 р., чи 33%, зокрема оборот із країнами долішнього зарубіжжя зріс цей період на 39% - до 98,8 млрд. доларів, із країнами ближнього зарубіжжя (СНД) — на 15% і становить 27,8 млрд. долларов.

Позитивне сальдо торгового балансу проти 1993 р. виросло понад 43% й сягнуло свого 33,2 млрд. доларів, причому практично повністю з допомогою країн далекого зарубежья.

У зовнішньоторговельному обороті Росії у 1997 р. на країни далекого зарубіжжя доводилося 75%, 1997 р. — 78%, на країн СНД — 25% і 22% соответственно.

Серед країн далекого зарубіжжя найбільшими торговими партнерами Росії 1997 р. були: — Німеччина (12,6 млрд. доларів) — США (7,2 млрд. доларів) — Італія (5,2 млрд. доларів) — Нідерланди (4,8 млрд. доларів) — Фінляндія (4,4 млрд. доларів) — Японія (4,4 млрд. доларів) — Китай (4,3 млрд. доларів) — Великобританія (4,2 млрд. долларов).

З країн СНД: — Україна (13,6 млрд. доларів) — Казахстан (5,1 млрд. доларів) — Білорусь (5,0 млрд. долларов).1.

Експорт Росії цей період із 59,2 млрд. доларів до 79,9 млрд. доларів, чи 35%, причому у далекому зарубіжжі відбувалося зростання із 44,3 млрд. доларів до 65,7 млрд. доларів (+48,2%), у близьке — скоротився з 14,9 млрд. доларів до 14,2 млрд. доларів (-4,3%). Внаслідок цього частка країн далекого зарубіжжя загальному обсязі експорту Росії зросла з 74,9% в 1993 р. до 82,2% 1997 р., а країн СНД — скоротилася з 25,1% до 17,8%.

Аналіз географії експортних поставок свідчить орієнтацію російських учасників ЗЕД здебільшого промислово розвинених країн. У перебігу останніх суттєвих змін у географічному розподілі експорту у регіонах далекого зарубіжжя немає. Товарна структура експорту продовжувала носити сировинну спрямованість з величезним переважанням у ній енергоносіїв. Разом про те частка необроблених сировинних матеріалів цей період дещо знизилася з допомогою випереджаючого зростання експорту металопродукції, добрив, нафтопродуктів, продукції органічної і неорганічної хімії, папери тощо. Частка експорту енергоносіїв у країни далекого зарубіжжя скоротилася цей період із 46 до 41%.

Зростання експорту до країн далекого зарубіжжя пов’язана з як збільшення його фізичного обсягу, а й у значною мірою підвищенням світових ціни паливно-сировинні товари. Унаслідок цих двох чинників експорт нафти збільшився на 24%, аміаку — в 1,7 разу, мінеральних добрив — в 2,2 разу, каучуку — в 2,6 разу, целюлози й паперу — в 4,3% разу, алюмінію і феросплавів — в 1,8−3,0 раза.

Експорт продукції російського машинобудування 1997 р. перевищувало рівень 1993 р. на 12,7% і становить 8,1 млрд. доларів. Проте, попри зростання вартісного обсягу, його частка у загальному експорті Росії скоротилася з 12,1% в 1993 р. до 10,2% 1997 р. Триває спад обсягу експорту машин устаткування громадянського призначення до країни далекого зарубіжжя при одночасному його зростанні ВДВ у країн СНД, де з їхніми частка становила 1997 р. близько 20%.

Обсяг російського імпорту 1997 р. зріс проти 1993 р. з 36,61 млрд. доларів до 46,7 млрд. доларів (+29,5%), зокрема із зарубіжжя — з 26,8 млрд. доларів (+23,7%), із близького — з 9,2 млрд. доларів до 33,2 млрд. доларів (+46,2%).1.

У 1993;1997гг. відзначалися певні зміни щодо в географії російського імпорту. Частка країн далекого зарубіжжя знизилася — з 73,3 до 71% зі збільшенням частки країн СНД із 25,7% до 29%. Сталося також перерозподіл обсягів імпорту між державами далекого зарубежья.

На структуру імпорту дуже вплинула подальше зниження виробництва у країні. Зокрема, цим чинником обумовлений значний обсяг імпорту продовольства (близько тридцяти%). Зростанню ефективності імпортних операцій та зростання їх обсягів сприяла стабілізація курсу рубля по відношення до доллару.

У 1993;1997гг. у кілька разів збільшилися закупівлі основних продуктів харчування — м’яса, птахи, тварини олії, фруктів, чаю, кави. Тривала збільшення імпорту алкогольних і безалкогольних напоїв, яке сягнуло 1997 р. майже 2млрд. доларів, що становить понад 4% загального російського імпорту. Одночасно проти 1993 р. різко скоротився імпорт зерна, особливо із багатьох країн далекого зарубіжжя (увосьмеро), і навіть одягу та взуття (в 3 раза).

Імпорт машин і устаткування із багатьох країн далекого зарубіжжя зріс цей період 1,7 разу попри деякий його зниженні державами СНД. Частка машин і обладнання імпорті Росії у 1997 р. становила 34%. Збільшення імпорту машин і устаткування проти 1996 р. на 31,4% - до 17,9 млрд. доларів підтверджує позитивних змін у структурі імпорту: після спаду імпорту машинно-технической продукції 1993 р. її закупівлі починаючи з 1994 р. стали збільшуватися, що з необхідністю забезпечення сучасним технологічним устаткуванням життєво важливих галузей національної економіки, завершення входження у експлуатацію низки об'єктів сільського господарства, споруджуваних з урахуванням імпортного устаткування й технологій, реалізація прийнятих програм технічного переоснащення різних отраслей.

Етапи реформування державного регулювання зовнішньоторговельної деятельности.

Однією з пріоритетних завдань економічних змін у Росії стала лібералізація зовнішньої торгівлі, покликаної сприяти рівноправної інтеграції російської економіки світового господарства. Це припускало своєю чергою формування що базується на ринкових принципах механізму державного регулювання зовнішньоторговельних потоків, зняття невиправданих обмежень у цієї сфере.

Завдання першим етапом економічних реформ були у ухваленій у 1993 р. середньостроковій Програмі Уряди Російської Федерації - «Розвиток реформування і стабілізація російської економіки», розрахованої на 1993; 1995гг. З метою поліпшення стану Росії у системі міжнародного поділу праці, проблеми неплатоспроможності країни завданнями середньострокового характеру у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності було визначено: — скорочення і від кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, використання економічних методів регулювання, перехід до єдиного курсу рубля: — зближення структури внутрішніх та світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу зі скасуванням його до початку 1996 р., запровадження уніфікованого імпортного тарифу; - підтримка експорту і розширення ринків збуту російської продукции.

Разом про те реформування зовнішньоекономічних зв’язків в 1993;1996 р. проводилося з урахуванням результатів, досягнутих в попередній период.

Система регулювання зовнішньоторговельних операцій стала формуватися в кінці 1991 р. — початку 1992 р. Основну роль у своїй грали методи нетарифного регулювання: квотування і ліцензування експортних поставок, і навіть реєстраційний режим щодо експортерів стратегічно важливих сировинних товарів. Під ліцензійним контролем перебувала переважна більшість експорту Росії (в 1992;1993гг.-порядка 75- 80%), причому по основному його обсягу ліцензії видавалися не більше встановлених державою квот.

З 1992 р. став діяти експортний митний тариф. У перші двоє року його дії вивізні мита охоплювали близько ѕ російського експорту. Обкладанню митами підлягав експорт паливно-сировинних товарів, продовольства, промислових напівфабрикатів, деяких видів готової промислової продукции.

Ввезення товарів у Росію починаючи з 1992 р. вільний від квотування, тоді як ліцензуванню підлягає ввезення обмежене коло виробів — сюди входять хімічні засоби захисту рослин, ліки, промислові відходи, і навіть товари, включені до переліку, яким дозволу видаються в порядку, визначеному Урядом і президентом (озброєння, боєприпаси, ядерні матеріали і технології, дорогоцінні метали і камені, наркотичні, психотропні речовини і отрути, продукція, має подвійне призначення). Тому регулювання імпортних поставок здійснювалося переважно тарифними і податковими мерами.

У 1993;1994гг. повинна була часткова лібералізація експортного режиму: список квотируемых товарів поступово скорочувався, зменшувався також перелік товарів, оподатковуваних експортними митами, які ставки знижувалися. У відношенні імпорту товарів економічні заходи регулювання доповнювалися обов’язкової сертифікацією щодо їх безпеки та відповідності російським стандартам.

Протягом другої половини 1994 р. і на початку 1995 р., сутнісно, був скасовано колишній порядок регулювання російського експорту з урахуванням квот і ліцензій. Відтоді до переліку товарів, які підпадають під ліцензійний режим, почали входити: — продукція, вивезення якої регламентується квотами, установленными.

«ззовні», тобто. з урахуванням підписаних Росією міжнародних зобов’язань; - товари, якими збережено особливий порядок экспорта.

Скасування кількісних обмежень та особливого режиму експорту основних валютоемких товарів не могла компенсуватися реєстрацією експортних контрактів, що була введена у другій половині 1994 р. щодо окремих товарів, раніше які підпадали під ліцензійний контроль.

З 1994 р. діє система валютного контролю під час експорту товарів, розроблена ГТК же Росії та Центробанком.

Що стосується ненадходження або несвоєчасного надходження експортної валютних надходжень обгрунтованість цього факту оцінює спеціальна комісія, створена під егідою МВЭС.

Найважливіші зрушення у сфері державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності припадають на 1995 р. Найбільш значимими заходами з’явилися лібералізація нафтового експорту, скасування інституту спецекспортерів СВСТ, обмеження області застосування заходів нетарифного регулювання, скасування з метою забезпечення економічну ефективність і підвищення доходів федерального бюджету пільг щодо митним мита, запровадження нових ставок ввізних мит по основним товарним группам.

Форсована лібералізація зовнішньоторговельного режиму викликала необхідність створення досить складною і громіздкою системи обліку, і контролю, розробленої з різних відомствам (ГТК, ВЭК, Центробанк, МЗЕЗ, Госналогслужба, Податкова поліція, і др.).

Проте, як свідчать дані оперативного контролю, маніпуляції з кількістю і якістю й як наслідок вартістю товару дозволяли експортерам утворювати до 30% неврахованої валютної выручки.

Для подолання зазначених недоліків у кінці 1995 р. було винесено рішення запровадити єдину систему обов’язкової експертної оцінки кількості, якості і експортованих товарів. Відповідно до постановою Уряди РФ від 21 березня 1996 р. № 298 цю систему зберігається, але він, по-перше, нічого очікувати носити обов’язкового характеру, а, по-друге, буде поширюватися на обмежений перелік товаров.

Прогресуюче звуження сфери тарифного регулювання експорту завершується повної скасуванням цього інструмента. Вивізні мита скасовані із квітня 1996 р. практично за всі товарам, крім нафти і газового конденсату. У цьому скасування експортного мита супроводжується збільшенням внутрішніх податків і сборов.

Заключение

.

Можна не сумніватися, що роль і важливе місце зовнішніх економічних зв’язків мають змінитися, тим більше змогу подальшого екстенсивного зростання експорту вже вичерпані. ВЕС повинні в усі зростаючій ступеня проводити розвиток ринкових зв’язків у країні. У цьому контексті розвиток промислового експорту, передусім наукомісткої продукції, має допомогти розсунути рамки внутрішнього попиту, зробити економічного зростання неинвляционным, дати імпульс інвестиціям і виробництва у багатьох секторах національної экономики.

Відповідно пріоритетне значення набуває вирішення завдання створення внутрішніх та зовнішніх умов ефективної інтеграції Росії у світового господарства, її конкурентних преимуществ.

Минув час для випереджальних темпів лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків. На першому плані виходять такі напрями, як забезпечення необхідного рівні захисту внутрішнього виробництва, сприяння розвитку експорту наукомісткої продукції та послуг, захист інтересів російських учасників ЗЕД зовнішньому ринках. У цьому контексті особливе значення набувають приєднання Росії до СОТ на вигідних собі умовах, активізація торгово-политической роботи, спрямованої забезпечення ринків збуту для російської наукомісткої продукції та послуг, зокрема і нетрадиційних ринків. Слід також передбачити певне жорсткість державного регулювання ВЕС, не входячи причому у в протиріччя з світової практикою і із загальним курсом на либерализацию.

Її суть у тому, що «іноземний капітал, скориставшись кризовим станом вітчизняних, і навіть відкритістю російськими підприємницькими структурами справжній торгово-финансовозбутової комплекс (іноді і з елементами виробництва), що колись всього величезним прибуткам зайняв практично центральне місце на споживчому країни, й у першу чергу найбільш привабливих його сегментах (в найбільших у містах і морські порти). Завдяки своєї фінансової могутності, забезпеченої багато в чому на шкоду російським виробникам, і хорошою структурованості цей комплекс мобілізує на російському ринку значну частину вільних капіталів, відволікаючи їхню відмінність від інших галузей докладання, а й за рахунок контролю над відповідної інфраструктурою створює перешкоди по дорозі реалізації вітчизняної продукции.

Необхідно в максимально стислі терміни налагодити і механізм застосування традиційних заходів антидемпінгових і компенсаційних мит, і навіть захисних заходів. Дуже важливо й у стислі терміни впорядкувати ввезення неоподатковуваних практично ніякими податками товарів, які у рамках так званої неорганізованою торговли.

У той самий час цілком можливо, що за умови структурного кризи вітчизняних можуть знадобитися і більше кардинальні рішення, що передбачають запровадження на період структурних перетворень цілого ряду адміністративних обмежень, вкладених у захист внутрішніх у виробників і створюють для збуту продукції пільгові условия.

Слід зазначити, що специфіка нового етапу реформ у частині ВЕС знайшла свій відбиток у середньостроковій програмі уряду, що у цій сфері виходить насамперед із необхідності рішення триєдиної завдання: розвитку експорту і удосконалення його структури; захисту внутрішнього ринку нафтопродуктів та вітчизняних виробників, переважно з допомогою економічних методів; продовження курсу на інтеграцію російської економіки світове господарство і забезпечення при цьому сприятливих зовнішніх условий.

Серед основні заходи, передбачених у області ВЕС (вже прийнято), необхідно виділити прийняті Федеральної програми розвитку експорту і системи кредитування і страхування експорту, розробку процедури запровадження захисних заходів, відповідальних правилами і нормам СОТ, зниження експортних контрактів і валютного контролю та запровадження базі цього єдиної державної пенсійної системи зовнішньоторговельного і валютного контролю та учета.

Разом про те вже нині можна зрозуміти, що названі вище пункти програми зовсім на забезпечують реалізацію відновлення всього комплексу завдань, що стоять перед ВЕС на сьогоднішньому етапі. Вони лише намічають основні шляху початку руху. Конкретні механізми поки що лише позначаються. У разі їх оптимальної відпрацювання зовнішньоекономічна сфера може стати реальною, вагомим чинником структурної перебудови російської економіки, поновлення і зростання її виробничого потенциала.

Список використаної литературы:

1(Міжнародні економічних відносин (Під ред (Б (П (Супруновича ((М (: «ГФА"(1995(.

2(Основи зовнішньоекономічних знань (Відп (ред (И (П (Фаминский ((М (: «Міжнародні відносини"(1994(.

3(Пебро М (Міжнародні економічні(валютні, і фінансові відносини ((М (: «Прогрес"(1994(.

4(Росія: зовнішньоекономічні зв’язку за умов початку ринку (Під (ред (И (П (Фаминского ((М (: «МО"(1993(.

5(Про результати зовнішньоекономічної діяльності Росії у 1993;1996 рр (// Зовнішня торгівля ((1996((№ 9(.

6.Об результати зовнішньоекономічної діяльності Росії у 1993;1996 рр (// Зовнішня торгівля ((1996((№ 10−11(.

7(Вардомский Л (Регіональні пріоритети країн у Росії(// Зовнішня торгівля ((1996((№ 4(.

8(«Закон про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності(«// Російська газета ((1995((24 октября (.

9. И. Пашкова, Г. Шорохов. Створення системи сприяння експорту в Росії. // Зовнішня торговля.-1997. -№ 1−3.

10. Експорт й імпорт Росії з країнам за 1995 р. // Зовнішня торгівля. -1996. -№ 7−8.

1 За даними: Зовнішня Торговля ((1997((№ 9−12(.

1 За даними: Зовнішня торгівля -1997 р.-№ 1−3.